Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
... НА ІНШІЙ КВАРТИРІ... друга ніч... підряд...
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 59. 34. Іммануїл Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Розділ "
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
Про публікацію
