ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
... НА ІНШІЙ КВАРТИРІ... друга ніч... підряд...
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 59. 34. Іммануїл Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Розділ "
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
Про публікацію