
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
... НА ІНШІЙ КВАРТИРІ... друга ніч... підряд...
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 59. 34. Іммануїл Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Розділ "
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
Про публікацію