Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
3. Сни. Безнадійна проза для любителя щось читати.
... НА ІНШІЙ КВАРТИРІ... друга ніч... підряд...
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
СНИЛОСЯ:
... що я – наче... між якихсь-несамовитих богів “небесного полку” – а боги ті – усі - були чорними-негроїдної раси: вирячені очі – великі носи-губи... активно доказували – комусь... байдужі-і-і-сінькому - якусь велику та пекучу правду...
... і я між тих богів... такий-само чорний... як ті боги – вирячені очі – великий-чорний ніс та великі-чорні губи:
- ХІБА ВОНИ УМІЮТЬ ЛІТАТИ?..
... я кричав несамовито-гірко... комусь... останнє – що пам’ятаю – бо саме тої миті мене пробудила моя кохана дружина-галина – що спала поруч... котру... пробудив я... своїми несамовитими криками...
– ТИ-ЩО!.. НА ВІЙНІ?..
... запитувала вона мене трясучи за плече...
- ТАК!..
... спросоння відповів я... відкрив очі - глянув на годинник – тридцять хвилин на третю... освітленої городської... дійсності... доокола... так багато...
... тяжко було вставати... я почовгав до уборні і... накапав... двадцять пять капель корвалолу - навкуги була звичайна-буденна – безконечна... тиха ніч...
... у квартирі вище - жалісливо заплакала дитина – якусь мізерно-коротку мить... мені нараз - усвідомлюючи нестерпну нескінченність - подумалося:
- О!.. ЯК ДОБРЕ... БУЛО МЕНІ КРИЧАТИ – ТАМ... ТЕМНОЇ НОЧІ – ПОМІЖ ГЕРОЇВ... на не-героїв... ночі світлої... кричати...
24.07.2019р.
… БУВ ПЯТЬ ДНІВ В СЕЛІ ЮРІВЦІ… В БАБИ ОЛЬГИ… спав на своєму-любому дивані - там мені добре сниться…
СНИЛОСЯ:
… радянський союз - а президентом зеленський… і - тут - усе є по його… по телефону можна замовити що хочеш… а я маю хороший-новий телефон…
- що би то - що би то?.. заказати?.. і рішив я… замовити собі… оцту - клац-клац - на екрані висвітився документ… з штампом у верхньому-лівому куті… клац-клац - перевів гроші… за дві пляшки - бо не солідно якось… заради одної… морчитись…
… чекаю-чекаю… кілька днів - нема оцту!.. - відкриваю - знову - документ - читаю: дві пляшки оцту… виноградного - консервний завод - місто бар - вінницькї області…
… збираюсь - їду в бар - йду на завод… в бухгалтерію - сту-стук… можна?.. а бухгалтерія та – посеред міста – а бухгалтером там працює ганя - сестра мої жінки галі - піднімаємо папери:
- так!.. є твоє замовлення - все правильно - дві пляшки оцту… виноградного - гроші переведено - у мене все правильно є… от дивись - чого хочеш?..
- та що? - оцту нема!.. давай оцет!
- та який оцет?.. консервний не робить… стоїть давно…
- ну та майте совість! - я гроші заплатив… - та візьміть - пошліть когось в магазин… хай купить дві пляшки оцту… і віддайте людині…
… я їх і так - і сяк… - але ніхто навіть і не думає рухатися…
- ти смішний… хто-що тобі купить! - в магазинах пусто - радянський союз… довкола…
… і от - в кінці кінців - я йду містом і кричу: віддайте мені мій оцет!.. але кругом всім байдуже…
- ну раз ви так?.. ну я вам зроблю!..
… заходжу в коридор тої бухгалтерії і… сцю… в кут…
- то вам - нате! - будете знати!
… але тут десь взявся директор сільцівської школи йосип адамович:
- славік - що ти робиш?.. - стидно - люди дивляться - фе!
… я відвертаюся - ховаю очі…
- та ну!.. йосип адамович!.. ви непереживайте - сьогодні день обісцяних коридорів… в цім місті...
… і прокинувся – на вулиці світліє - дружина вовтузиться довкола мене - саме примощує мою руку на диван:
- впадеш!.. зараз… розмахався - тут - руками…
… і саме вчасно - насправді - чуть не всцявся… на диван... встаю та йду… по малій нужді… та – випити таблетку пора...
08.07.2019р.
... давній-давній сон... котрий – час від часу – повторюється...
... коли в середину мене – здається - вселяється щирий дух росіянина – от... я на сцені – персонажем старої-російської літератури – такий собі паскудний двор’янин... роздекламовую з чуттям... й товчу когось – як правило – що є сили - кулаком – з права на ліво... цього разу - скарлюченого-єхидного путіна:
- уйді-с путі... с дорогі прочь... уйді-уйді гадюка чєрная!..
- мнє нє... страшна... душа твоя... і чєшуя... холод-ная...
- чєго стоіш - над про-о-пастію... змєя ти по-о-од-колодная...
і переходжу – в якусь мить - на несамовите волання:
- убю-ю-ю!.. уйді-і-і...
... тут зловили мене за руки та лагідно-заспокійливо зашипіли:
- ці-і-ісьо - ці-і-ісьо... цісьо!.. будь!..
... і пробудився... я... із сну...
...має щастя моя дружина - що не спала тої ночі... коло мене... а то би получила - кулаком - добре... бо я був росіянином в ту мить... і смачно бив що сили путіна... а як я отямився - то згадав що уже так було мені... і навіть... не один раз...
... хіба-що попереднього разу тлумив я котрогось іншого-вельможного-генерального москаля... та високопарними словами якогось... чи то гоголя... чи то пушкіна?.. щиросердно виголошував:
- убю-ю-ю!.. кошєлка дра-на-а-я – уйді-уйді... с дорогі прочь... - нє доводі-і-і мєня...
...але сьогодні ... зробилося мені смішно – бо явився цього разу образ путіна – чомусь... в усьому жіночому... така-собі стара сука – прости Господи!..
- уйді-с путі... с дорогі прочь...
... аж я піднявся до холодного комп’ютера та спробував записати – у ворд - по пам’яті... ще заримовані... шматки – що поки... так!.. звучали... в голові - може й справді - щось подібне – хто з російських класиків... уже сказав... коли...
31.01.2019 р.
...довгий коридор – державний золотий запас... метрові куби блискучого жовтого металу-один до одного... тягнуться в безконечність... розмірені кроки вартового - мов метроном: тік-так... і я теж іду... відчуваючи протяжність ночі... розглядаючи щось під ногами - інколи це вже срібло чи якісь рідкісні-сяючі метали... а інколи щось дуже-дуже вартісне – не розберу що саме... лише сяйво!.. то знову золото-срібло... то знову щось в сіянні... і знову й знову... щось чудесне...
... аж прокидаюсь – п’ять годин ранку!.. встав-з’їв таблетку – ліг знову та й думаю: а що ж то-там-таке чудесне було в сіянні – якісь наче-то букви... а!.. здогадуюсь - то це ж рядки кантового тексту... там світилися - золотий запас!..
... і якоїсь чудної миті – вже дрімаючи - розумію... тісно сплітаючись думками... що це вже не лише кантові слова... однак-щось-ніби-якісь ще й навіть не слова... такі-собі елементарні одиниці химерного механізму відносності мислення – кванти канта - певне... і міцно-солодко заснув... до пів на дев’яту.
30.01.2019 р.
... андрей - син віри - сестри мої галі... у мене на квартирі з товаришем по службі – чи то казахом... ні - з американцем... чорним – але говорить гарно – по українськи... голяться – включили всюди світло - розложилися на столі... узяв я в них бритву... роздивляюся я... на що би пригодилася – тай поломав... андрійку! – я тобі відкуплю! – сміється андрійко... нічого не каже... йду я до дочки – будеш в магазині... купиш таку-во бритву! - з пенсії віддам – мовчить-сміється... йду сам... в магазин – показую на касі - дайте мені таку – скільки коштує?.. жінка зробила на мене великі очі – триста доларів... я аж прокинувся...
09.12.2018 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Мандри в космосі 59. 34. Іммануїл Кант Критика чистого розуму Трансцендентальної методології Розділ "
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
• Перейти на сторінку •
"Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу"
Про публікацію
