ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.06.25 12:06
Од цього свята – і до нових свят
Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
Як тьмяні вогники жаданих хат
Тому, хто повертається в сльоту додому,
Такими лишаться свята мені до скону...
...Бо не застоллям пам’ятні вони,
Не бутафорською веселістю довкола,

Ігор Федів
2019.06.25 10:45
Ми так і не навчилися прощати
Тих, хто ховається за ницими словами,
Бажає бісу душу продавати,
Аби усі перетворилися рабами.
Себе ми не почали продавати
І не тому, що ціну дуже набивали,
А очі було важко заховати
І примиритися, як долю поламали.

Світлана Майя Залізняк
2019.06.25 09:58
Лікував від гарного смаку.
Тьменна ресторацій при дорозі.
Рукколи насипав на лукум...
Прилітав на паті Осборн Оззі.

Три відьмички різали перкаль,
від серветок тхнуло темним пивом.
Годував блеф-кухар серед паль,

Ігор Деркач
2019.06.25 09:44
Іще обіймуться не раз
жура з журбою.
Люблю я витрачати час,
але з тобою.
Але з тобою, геній мій,
душевні рани
не залікує ще не твій герой роману.
Герой роману, міфу, мрій,

Володимир Бойко
2019.06.25 09:32
Талдичив, як мантри, затято і всує
Свої уповання на краще.
Був певен, що ліпшої долі вартує,
Та доля вважала інакше.

Домінік Арфіст
2019.06.25 09:27
я тебе вимріяв… я тебе виміряв довгими верстами…
синіми веснами я тебе виміняв в осеней жадібних…
я тебе виманив ночі скрижалями…
виморив ворога… вимарив снами я…
вимістив тугу словами незнаними…
висміяв мудрого… висмикнув мертвого…
вистелив капи

Тетяна Левицька
2019.06.25 06:55
В'яли  лІта рясні спориші,
у потилицю дихала осінь.
Не жила у обіймах душі,
не плекала дощі сріблокосі.

Смутком очі тмяніли колись,
прісні будні бродили, аж поки
пересічні шляхи не зійшлись

Віктор Кучерук
2019.06.25 06:41
Це не уява і не сон,
А прозвістилась правда гола, –
Два серця б’ються в унісон,
В одну єднаючи дві долі.
Тож менш “мене” й “мені” стає,
З недавніх пір, невипадково, –
Бо тільки “ми” одвічно є
Надійним свідченням любові…

Козак Дума
2019.06.25 06:41
Щиглик жив веселий в світі,
та попав в підступні сіті
якось днем похмурим влітку –
тож змінив свій гай на клітку.

В ній зернята і водичка,
навіть свіжа є травичка,
тільки замкнені дверцята

Олександр Сушко
2019.06.25 05:44
І гримнув туш над генієм таки!
Сичать колеги, наче змії в кублах.
Натхенням уверлібрюю думки,
В кущі силабо-тоніка чкурнула.

Крилаті руни ллються з-під пера
Про сенс життя, буденщину, кохання.
О, славо! Ти - п'янкий медок-айран,

Надія Тарасюк
2019.06.24 23:45
У Княжому місті ліхтар ліхтарю
Солодить купелю фонтана.
Розгойдує літо вечірню зорю, —
Палац припасує на вбрання.

У Княжому місті моргає, як цвіт,
Колесам кармінна бруківка,
Коли під’їжджає віночок століть

Світлана Майя Залізняк
2019.06.24 23:44
У Жори відсутні дзеркальні нейрони,
бракує емпатії... Кілька емоцій:
від їжі вдоволення, злість, оборона.
Є аспідна латка на лівому оці.

Пірат-акробат, прибиральник у тирі.
"Тіп-топ"... Не зуміє художником бути.
Малюйте такого на якорі, гирі.

Олександр Сушко
2019.06.24 20:20
Я - вогнептах, дитина сонця,
Люблю цей світ, не вередун.
Та заздрий люд на кожнім кроці
Кричить озлоблено "Ату!".

Блукаю лезами Оккама,
Ступаючи в сліди старі.
А в спину посмішка лукава

Віктор Кучерук
2019.06.24 17:10
Захотілось неквапливо
Та, маскуючись найтихше,
Смакувати довго пиво
І писати дивні вірші.
Захотілося погнатись
До отого п’єдесталу
На якім подібних натиск
Тільки кращі зупиняли.

Світлана Майя Залізняк
2019.06.24 15:36
Від хмари до хмари - драбинки хитляві.
Залізла малеча на яблуньку, явір.
До зірки не так і далеко... та сонце
розбризкало чай... і пряде з волоконця...

Індигова кішка вмиває кошатко.
Кладе забувайло стонадцяту латку.
Слимак виноградний упав на тар

Володимир Бойко
2019.06.24 11:36
Весна прийшла у наші села,
Корова гріється весела
І бик на вигоні гуля,
Спіймати хоче журавля.

Сидить ворона на сільмазі,
Неначе беркут на Кавказі,
Лежать пацята біля клубу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Анонім Я Саландяк (1955) / Публіцистика

 Старша сестра. Андрій Піонтковський – про китайську перемогу

Одержані в останні місяці повідомлення “кротів”, котрі мають доступ до вищих бонзів (яп. бодзу – священник) путінського режиму, підтверджують та уточнюють докладно те, про що я вперто кажу останніх п’ять років. Країною керують не просто найбільші казнокради. У цих людей є бачення майбутнього Росії та світу. Вони ведуть проти Заходу Четверту світову гібридну війну, прагнучи до реваншу за поразку СРСР у Третій світовій (холодній) війні. “Мобілізаційна партія, - цитую най-поінформованого із “кротів”, - убачає величезну потужну реваншистську радянську країну, котра пів світу контролює. А решта півсвіту її бояться”.

РадіоСвобода в телеграмі - РадіоСвобода в Вайбері - РадіоСвобода в мобільному

переклав з російської Саландяк

Це цілі Четвертої світової війни. А про методи досягнення в ній перемоги інформує зі слів своїх всеблагих співбесідників інше джерело: “Гедоністичний (насолодний) та морально нестійкий Захід здригнеться та відступить перед лицем непохитної російської рішучості, цілі Росії досягнуться малою ціною”.
Стосовно моїх інформаторів, то, запевняю вас, це дуже чесні та скромні люди, котрі акуратно виконують свої обов’язки та не мають наміру образити кого-будь. Цих людей, ми з вами багаторазово перевірили їхні депеші, навіть найсенсаційніші, підтверджуються, зазвичай, незалежною об’єктивною інформацією. Провідна роль нового дворянина Ніколая Патрушева (а не Володимира Путіна!) як ідейного проводиря мобпартії не стали для мене несподіванкою після десятиріч заочної дискусії з організатором навчань в Рязані з питання застосування ядерної зброї в регіональних конфліктах. До списку ідеологічного та організаційного ядра мобпартії, люб’язно нам наданої, я б обов’язково добавив ще одну людину – генерала Валерія Герасимова, ідеолога гібридної війни з
звитяжною її деескалацією (припиненням) через ядерну ескалацію. Гляньте на ці винятково промовисті лиця: Патрушев, Путін, Юрій Ковальчук, Ігор Сєчин, Сергій Іванов, що не збираються ні помирати, ні відказувати собі в скромному зачаруванні життям доларових мультимільярдерів, ні нищити західну цивілізацію, спокусливі матеріальні плоди котрої вони та їх нащадки з такою утіхою пожирають. Вони хочуть свята – тріумфуючого свята над поваленим і приниженим Заходом – та гарантій свого політичного безсмертя в главі торжествуючої Росії.
Вони переконані, що для цього достатньо втягнутись в регіональне чи навіть локальне військове зіткнення із Заходом та виграти хоч би один психологічний поєдинок: коли, жахнувшись їхнього ядерного шантажу чи, тим більше, їх одного ядерного удару по європейському місту, Захід похитнеться та назавжди капітулює. Кожний регіональний конфлікт, де з’являються російські військові, від Сірії до Венесуели, Москва використає політично перед усім для вирішення одного виховного над завдання – продемонструвати, що вона завжди буде готова піти на вищу ступінь ескалації конфлікту, на більший ризик, на більші жертви, ніж американці. Вже шостий рік Росія муштрує США як павловського песика, делікатно готуючи американців до їх найголовнішої капітуляції, відмові виконати свої зобов’язання згідно 5-ої статті Уставу НАТО. Допоки ця доленосна для усього світу мить не наступила, спробуємо докладніше розібратися з мотивами дерзновенної поведінки майбутніх “переможців”, цих носіїв непохитної руської рішучості. Цікаво, що в донесеннях наших інформаторів ні разу не трапляється слово “Китай”. Це значить, що воно й не вимовляється на мобілізаційних банкетах шістки всеблагих. Там звучать, як зараз ми знаємо від допущених до них співбесідників, інші слова: могутня реваншистська Росія, котра півсвіту контролює, а решта півсвіту її бояться.
Ну добре. Національний гонор великоросів заслужено запанує в наслідку успішного ядерного шантажу. Відтечуть пихатій західній кішці багатовікові слізки наздоганяючої російської мишки, але закрадається тривожне питаннячко: а в якій з двох половинок світу після нашої Перемоги виявиться та країна з п’яти букв, котру називати не можна? Ні в одній. Вона керуватиме всім цим новим прекрасним світом. Мобпартія може цього не вимовляти. Але вона не може цього не розуміти. І тим не менше, вона готова йти на великі ризики, щоб саме цю перспективу приблизити. Значить, така перспектива мобпартію влаштовує. Видається, що справа тут не лише в шістці всеблагих. Шістка просто через професійну ментальність й згідно займаного в ієрархії влади положення зробила найрадикальніші висновки з катастрофи, що трапилася з усім російським політичний класом в перші десятиліття ХХІ віку. Ця катастрофа куди серйозніша, ніж та адміністративна неприємність у ХХ віці, про котру так журився російський національний лідер. Приголомшені нею “еліти” переживають психологічну травму так хворобливо ще й тому, що не насмілюються катастрофу вербалізувати. Я пробую це зробити за них.
От вже кілька століть в руській історії, як в лихій безконечності, повторюється один і той ж сюжет. Знов й знов появляється цар-модернізатор, котрий заявляє urbi et orbi-місто і світ: “Ми відстали від передових країн Заходу на 50 років, якщо ми не пройдем цей шлях за 10-15, тоді нас зімнуть”. Неважливо кому належали саме ці слова, може бути, Петру Олексійовичу, а може бути Йосипу Віссаріоновичу. Піднімаючи цілу країну на диби, а всіх – хто сумнівався в його мудрості на дибу, модернізатор кидається в мобілізаційний прорив і, як правило, вирішує якесь, як йому здається, важливе конкретне завдання. Ціною величезних жертв ми доганяли вічно притягальний і вічно ненависний нами Захід то за кількість гармат та фрегатів, то по чавуну та сталі на душу населення в країні. Але щось у природі Заходу, вислизало від розуміння наших модернізаторів, дозволяючи йому знову залишати нас позаду з горами чавуну, сталі, танків, ракет і мріями про особливий шлях, секретний план якого зберігається особливому відділі.
Завороженому футуристичним Амстердамом молодому провінційному імператору-реформатору захотілось всі ці буржуазні новації, від корабелень до кав’ярень, негайно перенести в Росію. Але так, щоб і голови стрільцям продовжувати особисто рубати, та, відволікаючись від державних справ, сходити в підвал трошки розім’ятись, помордувавши спадкоємця на дибі за не санкціоновані контакти з іноземцями. Ставши за примхою долі президентом офіцер охранки Володимир Путін, спокушений в чекістській юності чудовим німецьким пивом, цілком щиро хотів запровадити в Росії процвітаюче суспільство споживання “як в них на Заході”. Але так, щоб залишались і все підім'явши під себе його рідний кооператив-монстр “Озеро” під головуванням Ю. Ковальчука, і керована В. Сурковим “демократія” та “диктатура закону” з людськими лицями Н. Патрушева і І. Сєчина.
А проте сама ця гонка за постійно вислизаючим об’єктом ненависті та любові впродовж трьох з лишнім століть наповняла правлячу “еліту” осмисленістю буття та чуттям історичного оптимізму. Кожний провал пояснювався якоюсь випадковою помилкою. Десятки мільйонів своїх та чужих життів згубили в ХХ віці, вдовблюючи собі та світу передове західне (!) вчення. А в 1901 році з таким ж історичним оптимізмом вирішили, що саме безрідні марксистсько-ленінські яйця й мішають споконвічно Руському ведмедю затанцювати, нарешті, камарильську (танець групи при правителі) як слідує. І аж тільки у останні роки, після ще одного провального експериментального циклу, приходить, нарешті, наростаюче усвідомлення того, що ведмідь при цій вічній матриці Руської влади не затанцює ніколи, що “як у них” не буде ніколи, що науково-технічне, соціальне, цивілізаційне відставання від (випробовуючого дуже серйозні проблеми) Заходу буде тільки наростати.
Ядерна зброя плюс додати несхильну руську рішучість, першими використати її для приниження Заходу – ось оcтанній аргумент кооперативу “Озеро”.
І це було би ще півбіди. Катастрофа збільшується тим, що наче із нікуди виник незбагнений, загадковий похлюпуюучий на наших кордонах китайський Соляріс (sol-сонце), що став у науково-технологічному розвитку врівень з Заходом, але не зробився Заходом. Звершивший те, про що мріяла останніх три століття у різних своїх іпостасях Росія. Світ вперше стає посправжньому біполярним (бі-двіччі). Високомірно проспавши кілька віків науково-технічної революції у Європі Китай повертається на своє привичне місце драйвера (гравця) світової цивілізації. 20-цять віків назад такими були Китай та Рим, майже нічого незнаючи одне про іншого інопланетяни на одній планеті. Сьогодні Китай та Захід сплетені громаддям взаємної торгівлі та гострим суперництвом на найпродвинутіших технологічних рубежах – 5G, 3D, AI, Quantum Computing, genetic engineering. Росія з її фейковими гнучкими планшетами тут ні причому.
Мобпартія, відображаючи фантомний запит клептоеліти (крадо-манів) на геополітичну велич, вчепилась за останній що лишається шанс реанімації національної гордості елітних великоросів. Ядерна зброя плюс незламна руська рішимість першими використати її для перемоги над Заходом – ось оcтанній аргумент кооперативу “Озеро”.
Так, це глобальний ядерний тероризм. Мобпартія подає цей довід, зрозуміло, тільки одному з двох глобальних гравців – Заходу. У відношенні другого вони навіть подумати нічого подібного ніколи не осмілились би. Росія обожнює давати щиглів по носі західних “партнерів”, навчившись казати це словечко із скрежетом зубовним, лавровським риком, і путінськими жовнами. Але всі ці, такі виражені вторинні статеві признаки кудись щезають, коли наші олександри невські їдуть у Пекін підписувати чергові кабальні договори. Ці сором’язливі червоні шапочки навіть не відважуються запитати в китайської бабці, навіщо в неї виросли такі великі зуби вискалені з повним блиском на вченнях вздовж російської границі у 2006, 2009, 2016 роках. Стосовно ж підняття ставок, то це тільки перед гедоністичним (насоло-податним) і морально нестійким Заходом Патрушев з Путіним можуть трясти ядерними боєголовками. Із Китаєм такі “понти” не проходять. З Китаєм все якраз навпаки: його більша, навіть, ніж російська готовність до жертв дозволила би півторамільярдній державі самій підвищувати ставки в ядерному покері з Росією так високо, що просто скінчились би руські.
В Кремлі це прекрасно розуміють. Сімдесятирічна китайсько-руська війна, що почалась 19 грудня 1949 року історичною заявою Мао Цзедуна на пероні Ярославського вокзалу міста Москви про анулювання нерівноправних договорів Китаю з царською Росією, завершилась. В кращих традиціях школи воєнного мистецтва Сун Цзи вона пройшла практично без оголеного меча (за виключенням боїв за острів Даманський в 1969 році). Росія зазнала в ній поразку. Пекін не наполягає на формальній капітуляції, так як діюча російська адміністрація активно, чисто-сердечно та продуктивно співпрацює з державою переможницею, сприяючи планомірному освоєнню Китаєм економічних ресурсів Сибіру та Дальнього сходу.
Землі, що належали Серединній Імперії згідно Нерчинського контракту 1689 року, в будь-якому випадку будуть юридично возз’єднані з КНР. Решта території, що входять в зону життєвих інтересів Китаю, будуть у тій чи іншій формі інституціоналізовані (сім’я-партія-держава) як дружні йому суб’єкти. Російська “еліта” приймає як усвідомлену необхідність своє історіософічне (винахідливе-хитре) повернення в рідну гавань Золотої Орди та Імперії династії Юань, де й сформувались її традиційні духовні зшитки. Росія просто не замітила, як, відчайдушно пробуючи зібрати васалів (слуг) в своєму ближньому закордонні, сама перетворилась в ближнє закордоння Китаю. Віками змінюючі одне одного мегаломанські (манійні) ідеологеми Третього Риму, Третього Інтернаціоналу, Руського миру поступають в свідомості російських правителів місце іншій геополітичній установці – зачепитись за статус привілейованого васала (слуги) Піднебесної. Про це публічно кажуть дуже рідко. Тим більше цікаві два характерних висловлювання двох відомих експертів з російсько-китайських відносин. Один каже лукаво та досить обережно, другий значно більш відверто.
Дмитро Трєнін: “Ми не повинні забувати, що вже були частиною Великої азійської імперії в ХІІІ-ХV віках. Нас спочатку вбивали, а потім обклали даниною, дозволили мати православ’я, князів і все, що завгодно... І нам треба дуже серйозно потрудитись над тим, щоб вибудувати інтелектуально, в крайньому разі, для себе, таку модель відносин з Китаєм, котра би зберегла нас у своїх власних очах та у очах наших китайських партнерів як велику державу”.
Андрій Девятов: “Сьогодні Росія в очах Китаю позбавилась статусу, стала прислугою. Але якщо Росія постарається, вона може стати старшою сестрою – це хороший статус. В китайському світі матір – це земля, батько – небо, усе вирішують чоловіки та брати, але старша сестра уособлює мудрість. Навіть якщо вона п’яна, опустилась, про неї треба турбуватись, її город треба зорати, її неможна кинути. У неї інтуїція та мудрість – і Росія може цю мудрість пред’явити!”
І так, Росія повинна постаратись та попрацювати, щоби отримати певний порятовуючий обличчя статус у відносинах з Китаєм.
Вважаю, що у своєму задумі перемоги в Четвертій світовій війні мобпартія спонукана не тільки клекітливою ненавистю до Заходу і прагненням тотально підпорядкувати собі 140 мільйонів розхідного матеріалу, навіявши їм “побєдобєсіє live”, продемонстроване тільки-що в черговий раз на святкуванні 9 Травня. Дійсно, у випадку своєї “перемоги” над гедоністичним Заходом мобпартія здатна буде пред’явити Великій азійській імперії дивовижні дари своєї “мудрості”. Відмова захищати країну НАТО від вторгнення ввічливих “зелених чоловічків” буде значити для США не тільки їх вихід з Європи і не тільки кінець НАТО, але і кінець США як світової держави, більше того, зникнення самого поняття “Захід”.
В створеному геополітичному вакуумі Китай безперешкодно та демонстративно втілить в Азійсько-Тихоокеанському регіоні ті завдання, котрі його лідери залишали поколінню своїх наслідників (Тайвань, стратегічні проливи, спірні острови, мілітаризація штучних островів). Іншою мовою заговорить він і в торгових переговорах з США.
В 1939 році криголам “Адольф Гітлер”, збудований при сталінській участі, приступив до втілення всесвітньо-історичного завдання – знищення демократичного Заходу. В 1940 році криголам був дуже близьким до виконання своєї місії. Сьогодні до демократичного Заходу у Москві та Пекіні відносяться приблизно так же, як 80 років тому до нього відносились в Берліні та Москві, якщо не гірше. Тільки цього разу Москва бачить себе кінечним бенефіціаром (одержувачем грошей) проекту, а робочим тілом запланованого – атомний криголам ”Владімір Путін”, призваний морально та політично знищити Захід. Після того, як Старша сестра так серйозно і продуктивно попрацює, про неї, як вона надіється, по-братськи потурбуються. Працелюбні китайці будуть зорювати її сибірський город та наводити Порядок Неба в Єдиній державі Велика Євразія.
Андрій Піонтковський – політичний експерт.
15 ТРАВНЯ 2019
Висловлені в рубриці "Право автора" погляди можуть не відображати точку зору редакції.
перекладено згідно російсько-мовного оригіналу:

радио Свобода
Старшая сестра. Андрей Пионтковский – о китайской победе
Полученные в последние месяцы донесения "кротов", имеющих доступ к высшим бонзам путинского режима, подтверждают и уточняют в деталях то, о чем я упорно говорю последние пять лет. Страной правят не просто крупнейшие казнокрады. У этих людей есть видение будущего России и мира. Они ведут против Запада Четвёртую мировую гибридную войну, стремясь к реваншу за поражение СССР в Третьей мировой (холодной) войне. "Мобилизационная партия, – цитирую самого осведомленного из "кротов", – видит огромную могучую реваншистскую советскую страну, которая полмира контролирует. А остальные полмира ее боятся".
РС в Телеграме
РС в Вайбере
РС в мобильном
Это цели Четвёртой мировой войны. А о методах достижения в ней победы информирует со слов своих всеблагих собеседников другой источник: "Гедонистический и морально нестойкий Запад дрогнет и отступит перед лицом непреклонной русской решимости, цели России будут достигнуты малой ценой".
Что касается моих информаторов, то, уверяю вас, они очень честные и скромные люди, которые выполняют свои обязанности аккуратно и не имеют намерения оскорбить кого-либо. Этих людей мы с вами многократно проверили на деле. Их депеши, даже самые сенсационные, подтверждаются, как правило, независимой объективной информацией. Ведущая роль нового дворянина Николая Патрушева (а не Владимира Путина!) как идейного вождя мобпартии не стала для меня неожиданностью после десятилетней заочной дискуссии с организатором "учений в Рязани" по вопросу применения ядерного оружия в региональных конфликтах.
В список идеологического и организационного ядра мобпартии, любезно нам предоставленной, я бы обязательно добавил еще одного человека – генерала Валерия Герасимова, идеолога гибридной войны с победоносной её деэскалацией через ядерную эскалацию. Посмотрите на эти на редкость выразительные лики: Патрушев, Путин, Юрий Ковальчук, Игорь Сечин, Сергей Иванов не собираются ни умирать, ни отказываться от скромного обаяния жизни долларовых мультимиллиардеров, ни уничтожать западную цивилизацию, соблазнительные материальные плоды которой они и их отпрыски с таким удовольствием поглощают. Они хотят праздника – ликующего торжества над поверженным и униженным Западом – и гарантий своего политического бессмертия во главе торжествующей России.
Они убеждены, что для этого достаточно ввязаться в региональное или даже локальное военное столкновение с Западом и выиграть только один психологический поединок: когда, ужаснувшись их ядерному шантажу или, тем более, их одному ядерному удару по европейскому городу, Запад дрогнет и навсегда капитулирует. Каждый региональный конфликт, где появляются российские военные, от Сирии до Венесуэлы, Москва использует политически прежде всего для решения одной воспитательной сверхзадачи – продемонстрировать, что она всегда будет готова пойти на более высокую степень эскалации конфликта, на больший риск, на большие жертвы, чем американцы. Уже шестой год Россия дрессирует США как павловскую собачку, деликатно готовя американцев к их самой главной капитуляции, отказу выполнить свои обязательства по 5-й статье Устава НАТО.
Пока этот судьбоносный для всего мира момент не наступил, попытаемся подробнее разобраться в мотивах дерзновенного поведения будущих "победителей", этих носителей непреклонной русской решимости. Интересно, что в донесениях наших информаторов ни разу не встречается слово "Китай". Это означает, что оно и не произносится на мобилизационных пирах шестерки всеблагих. Там звучат, как мы теперь знаем от допущенных к ним собеседников, другие слова: могучая реваншистская Россия, которая полмира контролирует, а остальные полмира ее боятся.
Хорошо-с. Национальная гордость великороссов заслуженно восторжествует в результате успешного ядерного шантажа. Отольются надменной западной кошке многовековые слезки догоняющей российской мышки, но закрадывается тревожный вопросик: а в какой из двух половинок мира после нашей Победы окажется та страна из пяти букв, которую называть нельзя? Ни в одной. Она будет управлять всем этим новым прекрасным миром. Мобпартия может этого не произносить. Но она не может этого не понимать. И тем не менее, она готова идти на огромные риски, чтобы именно эту перспективу приблизить. Значит, такая перспектива мобпартию устраивает.
Представляется, что дело здесь не только в шестерке всеблагих. Шестёрка просто в силу своей профессиональной ментальности и занимаемого в иерархии власти положения сделала наиболее радикальные выводы из катастрофы, постигшей весь российский политический класс в первые десятилетия ХХI века. Эта катастрофа намного серьезнее, чем та административная неприятность в ХХ веке, о которой так печалится российский национальный лидер. Ушибленные ею "элиты" переживают психологическую травму столь болезненно еще и потому, что не решаются катастрофу вербализировать. Я попытаюсь за них это сделать.
Вот уже несколько столетий в русской истории, как в дурной бесконечности, повторяется один и тот же сюжет. Вновь и вновь появляется царь-модернизатор, который заявляет urbi et orbi: "Мы отстали от передовых стран Запада на 50 лет, если мы не пройдем этот путь лет за 10–15, то нас сомнут". Неважно, кому принадлежали именно эти слова, может быть, Петру Алексеевичу, а может быть, Иосифу Виссарионовичу Поднимая всю страну на дыбы, а всех сомневающихся в его мудрости на дыбу, модернизатор бросается в мобилизационный прорыв и, как правило, решает какую-то, как ему кажется, самую важную конкретную задачу. Ценой огромных жертв мы догоняли вечно притягательный и вечно ненавидимый нами Запад то по количеству пушек и фрегатов, то по чугуну и стали на душу населения в стране. Но что-то в природе Запада, ускользавшее от понимания наших модернизаторов, позволяло ему снова оставлять нас позади с горами чугуна, стали, танков, ракет и грезами об особом пути, секретный план которого хранится в особом отделе.
Очарованному футуристическим Амстердамом молодому провинциальному императору-реформатору захотелось все эти буржуазные новшества, от верфей до кофеен, немедленно перенести в Россию. Но так, чтобы и головы стрельцам продолжать лично рубить, и, отвлекаясь от государственных дел, спускаться в подвал немножко размяться, попытав наследника на дыбе за несанкционированные контакты с иноземцами.
Ставший по случайной прихоти судьбы президентом офицер охранки Владимир Путин, соблазнённый в чекистской юности восхитительным немецким пивом, совершенно искренне хотел учредить в России процветающее общество потребления "как у них на Западе". Но так, чтобы оставались и всё подмявший под себя его родной кооператив-монстр "Озеро" во главе с Ю. Ковальчуком, и управляемая В. Сурковым "демократия", и "диктатура закона" с человеческими лицами Н. Патрушева и И. Сечина.
Тем не менее сама эта гонка за вечно ускользающим объектом ненависти и любви целых три с лишним столетия наполняла правящую "элиту" осмысленностью бытия и чувством исторического оптимизма. Каждый провал объяснялся какой-то случайной ошибкой. Десятки миллионов своих и чужих жизней сгубили в ХХ веке, вдалбливая себе и миру передовое западное (!) учение. А в 1991 году с таким же историческим оптимизмом решили, что именно безродные марксистско-ленинские яйца и мешают исконно Русскому медведю заплясать, наконец, камаринскую как следует. И только в последние годы, после еще одного провального экспериментального цикла, приходит, наконец, нарастающее осознание того, что медведь при этой вечной матрице Русской власти не запляшет никогда, что "как у них" не будет никогда, что научно-техническое, социальное, цивилизационное отставание от (испытывающего очень серьезные проблемы) Запада будет только нарастать.
Ядерное оружие плюс непреклонная русская решимость первыми применить его для унижения Запада – вот последний довод кооператива "Озеро".
И это было бы еще полбеды. Катастрофа усугубляется тем, что как бы из ниоткуда возник непостижимый, загадочный плещущийся на наших границах китайский Солярис, вставший в научно-технологическом развитии вровень с Западом, но не ставший Западом. Свершивший то, о чем грезила последние три века в разных своих ипостасях Россия. Мир впервые становится по-настоящему биполярным. Высокомерно проспавший несколько веков научно-технической революции в Европе Китай возвращается на свое привычное место драйвера мировой цивилизации. 20 веков назад таковыми были Китай и Рим, почти ничего не знавшие друг о друге инопланетяне на одной планете. Сегодня Китай и Запад сплетены вместе громадой взаимной торговли и острым соперничеством на самых продвинутых технологических рубежах – 5G, 3D, AI, Quantum Computing, genetic engineering. Россия с ее фейковыми гибкими планшетами здесь ни при чём.
Мобпартия, отражая фантомный запрос клептоэлиты на геополитическое "величие", уцепилась за последний оставшийся шанс реанимации национальной гордости элитных великороссов. Ядерное оружие плюс непреклонная русская решимость первыми применить его для победы над Западом – вот последний довод кооператива "Озеро".
Да, это глобальный ядерный терроризм. Мобпартия предъявляет этот довод, разумеется, только одному из двух глобальных игроков – Западу. В отношении второго они даже помыслить нечто подобное никогда не осмелились бы. Россия обожает щелкать по носу западных "партнёров", научившись произносить это словечко со скрежетом зубовным, лавровским рыком и путинскими желвачками. Но все эти так ярко выраженные вторичные половые признаки куда-то исчезают, когда наши александры невские едут в Пекин подписывать очередные кабальные соглашения. Эти стеснительные красные шапочки даже не отваживаются спросить у китайской бабушки, зачем у нее отросли такие большие зубы, оскаленные во всем своем блеске на учениях вдоль российской границы в 2006, 2009, 2016 годах. А что касается повышения ставок, то это только перед гедонистическим и морально нестойким Западом Патрушев с Путиным могут трясти ядерными боеголовками. С Китаем такие понты не проходят. С Китаем всё как раз наоборот: его большая даже, чем российская, готовность к жертвам позволила бы полуторамиллиардному государству самому повышать ставки в ядерном покере с Россией так высоко, что просто кончились бы русские.
В Кремле это прекрасно понимают. Семидесятилетняя китайско-русская война, начавшаяся 19 декабря 1949 года историческим заявлением Мао Цзэдуна на перроне Ярославского вокзала города Москвы об аннулировании неравноправных договоров Китая с царской Россией, завершилась. В лучших традициях школы военного искусства Сун Цзы она прошла практически без обнажения меча (за исключением боёв за Даманский остров в 1969 году). Россия потерпела в ней поражение. Пекин не настаивает пока на формальной капитуляции, поскольку действующая российская администрация активно, чистосердечно и плодотворно сотрудничает с державой-победительницей, способствуя планомерному освоению Китаем экономических ресурсов Сибири и Дальнего Востока.
Земли, принадлежавшие Срединной Империи согласно Нерчинскому контракту 1689 года, в любом случае будут юридически воссоединены с КНР. Остальные территории, входящие в зону жизненных интересов Китая, будут в той или иной форме институизированы как дружественные ему субъекты. Российская "элита" принимает как осознанную необходимость свое историософическое возвращение в родную гавань Золотой Орды и Империи династии Юань, где и сформировались ее традиционные духовные скрепы. Россия просто не заметила, как, отчаянно пытаясь собрать вассалов в своем ближнем зарубежье, сама превратилась в ближнее зарубежье Китая.
Веками сменявшие друг друга мегаломанские идеологемы Третьего Рима, Третьего Интернационала, Русского мира уступают в сознании российских правителей место иной геополитической установке – зацепиться за статус привилегированного вассала Поднебесной. Об этом публично говорят очень редко. Тем более интересны два характерных высказывания двух известных экспертов по российско-китайским отношениям. Один говорит лукаво и довольно осторожно, другой гораздо более откровенно.
Дмитрий Тренин: "Мы не должны забывать, что уже были частью Великой азиатской империи в ХIII–ХV веках. Нас вначале убивали, а потом обложили данью, позволили иметь православие, князей и все, что угодно... И нам нужно очень серьезно потрудиться над тем, чтобы выстроить интеллектуально, по крайней мере, для себя, такую модель отношений с Китаем, которая бы сохранила нас в своих собственных глазах и в глазах наших китайских партнеров как великую державу".
Андрей Девятов: "Сегодня Россия в глазах Китая лишилась статуса, стала прислугой. Но если Россия постарается, она может стать старшей сестрой – это хороший статус. В китайском мире мать – это земля, отец – небо, всё решают мужчины и братья, но старшая сестра олицетворяет мудрость. Даже если она пьяная, опустилась, о ней надо заботиться, её огород надо вспахать, её нельзя бросить. У неё интуиция и мудрость – и Россия может эту мудрость предъявить!"
Итак, Россия должна постараться и потрудиться, чтобы получить некий спасающий лицо статус в отношениях с Китаем.
Полагаю, что в своем замысле победы в Четвёртой мировой войне мобпартия движима не только клокочущей ненавистью к Западу и стремлением тотально подчинить себе 140 миллионов расходного материала, внушив им победобесие live, продемонстрированное только что в очередной раз на праздновании 9 Мая. Действительно, в случае своей "победы" над гедонистическим Западом мобпартия способна будет предъявить Великой азиатской империи удивительные дары своей "мудрости". Отказ защищать страну НАТО от вторжения вежливых "зелёных человечков" будет означать для США не только их уход из Европы и не только конец НАТО, но и конец США как мировой державы, более того, исчезновение самого политического понятия "Запад".
В образовавшемся геополитическом вакууме Китай беспрепятственно и демонстративно реализует в Азиатско-Тихоокеанском регионе те задачи, которые его лидеры оставляли поколению своих наследников (Тайвань, стратегические проливы, спорные острова, милитаризация искусственных островов). Другим языком заговорит он и в торговых переговорах с США.
В 1939 году ледокол "Адольф Гитлер", построенный при сталинском участии, приступил к реализации всемирно-исторической задачи – уничтожению демократического Запада. В 1940 году ледокол был очень близок к выполнению своей миссии. Сегодня в Москве и Пекине к демократическому Западу относятся примерно так же, как 80 лет назад к нему относились в Берлине и Москве, если не хуже. Только на этот раз Москва видит себя не конечным бенефициаром проекта, а рабочим телом планировщика – атомным ледоколом "Владимир Путин", призванным морально и политически уничтожить Запад. После того, как Старшая сестра так серьёзно и продуктивно потрудится, о ней, как она надеется, по-братски позаботятся. Трудолюбивые китайцы будут вспахивать ее сибирский огород и наводить Порядок Неба в Едином государстве Великая Евразия.

Андрей Пионтковский – политический эксперт
15 МАЯ 2019
Высказанные в рубрике "Право автора" мнения могут не отражать точку зрения редакции




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-05-22 18:20:04
Переглядів сторінки твору 87
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.904 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.524 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.06.25 11:01
Автор у цю хвилину відсутній