Йому притаманно любити обох -
дружину чи музу, немає різниці,
ділити антонівку рівно на трьох,
медовий нектар і гіркОту живиці.
Він звик до уваги, і спокій плекав
у чорних очах, а в зелених -спокусу.
І злив не було, і вагомих підстав
гріхом лікувати зневірену душу.
Одна - океаном і древом життя,
безмежжям таємним в жагучих зіницях,
а інша - сосною над громом буття,
надійна опора, студена криниця.
Він танув по черзі в обіймах заграв
і плакав щоночі, картаючи долю.
В одній оживав, а у іншій вмирав,
і совість топив у хмільнім алкоголю.
Збирали роки днів пустих врожаї -
мізерні податки з мутного свавілля.
Затемнення сонця, не стало її,
покинула й та, що поїла чар-зіллям.
Себе на одвічне стражання прирік,
блукав безпритульним у ніч горобину.
Дарма не лишився з тією навік,
що гріла під серцем гарячим дитину.
2019р