Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Короненко (1960) /
Вірші
/
Поезія
Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю
***
Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю,
Наче в солодкому склі зблиснув ковток алкоголю.
Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
Наче химерний буддист освоюю рим добування,
Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
Вітер як вічний статист на сходах мене зустрічає.
Темно-червоні хвости, темно-бордові вуалі
Кинуто вже на мости в прощальному ритуалі,
Кинуто на міста, просто під білі ноги,
Начебто завтра свята і прийдуть велично боги.
Прийдуть у цей листопад, прийдуть у сни і у вірші.
Котрі завжди невпопад й байдуже – кращі чи гірші.
Прийдуть. Торкнуться руки. Вогкі простелять коси.
Чорні їх клобуки, наче осінні покоси.
Ти озирнешся на них через дими осінні.
Світло старої вини завжди тремке і нетлінне.
Знову на сходах стоїш? Винами повняться схрони.
Сховано флягу і ніж, плачуть колишні вже жони.
Я тут ніхто і ніде, я тут, як тать серед ночі:
Вогке обличчя бліде, рима жагуча й жіноча.
Наче роздягнений ліс, скинуто сукню і пояс.
Чорна зрозпачена міс! Може, колись заспокоюсь
Чи в захололій воді, вилитій на перехресті,
Чи в золотій череді юних і сонячних бестій.
Будда стоїть як Сварог. Пальці сухі на клавірі…
Рим’ячий сонячний бог? Кожному дано по вірі.
Вистиг з порічок твій чай. Пилом заметено поли.
Хустка з важкого плеча впала й душа твоя гола.
Курява між борозен. Срібне шаманство вірша.
Й стан цей зоветься дзен, і - августійша тиша.
З книжки"Вірші з осені"
(видавництво "Ярославів Вал")
Я в цій осінній імлі вибрала вірші, як долю,
Наче в солодкому склі зблиснув ковток алкоголю.
Тут, де тремкий падолист, де золоте умирання,
Наче химерний буддист освоюю рим добування,
Грона гарячих намист, грона калини до чаю.
Вітер як вічний статист на сходах мене зустрічає.
Темно-червоні хвости, темно-бордові вуалі
Кинуто вже на мости в прощальному ритуалі,
Кинуто на міста, просто під білі ноги,
Начебто завтра свята і прийдуть велично боги.
Прийдуть у цей листопад, прийдуть у сни і у вірші.
Котрі завжди невпопад й байдуже – кращі чи гірші.
Прийдуть. Торкнуться руки. Вогкі простелять коси.
Чорні їх клобуки, наче осінні покоси.
Ти озирнешся на них через дими осінні.
Світло старої вини завжди тремке і нетлінне.
Знову на сходах стоїш? Винами повняться схрони.
Сховано флягу і ніж, плачуть колишні вже жони.
Я тут ніхто і ніде, я тут, як тать серед ночі:
Вогке обличчя бліде, рима жагуча й жіноча.
Наче роздягнений ліс, скинуто сукню і пояс.
Чорна зрозпачена міс! Може, колись заспокоюсь
Чи в захололій воді, вилитій на перехресті,
Чи в золотій череді юних і сонячних бестій.
Будда стоїть як Сварог. Пальці сухі на клавірі…
Рим’ячий сонячний бог? Кожному дано по вірі.
Вистиг з порічок твій чай. Пилом заметено поли.
Хустка з важкого плеча впала й душа твоя гола.
Курява між борозен. Срібне шаманство вірша.
Й стан цей зоветься дзен, і - августійша тиша.
З книжки"Вірші з осені"
(видавництво "Ярославів Вал")
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
