Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Філософська поезія
Сон уві сні
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон уві сні
Ти з тим ідеш, кого обрав.
А той, кого ти кинув, озиває.
Кого ти кинув – озиває!
Адже побачив ти,
як він одягнений,
по-чорному.
По-чорному у шляпу шпигуна
і в окуляри,
які насунулись на блідо-білий шарф.
А шарф – плече і гострий комір перескочив
його високого весня́ного пальто.
І ти побачив це.
Як чорні арки ночі
стояли нерухомо в чорнім часі –
чим викрили його хвилястий рух;
як він мав випадок наткнутися на тебе,
не встигши замішатись між людей
у переході тьми з минулого твого;
як по́між нерозпізнаних істот,
які водили тінь і змінювали форми,
він розгубивсь.
Це ті, хто вам складали інтерес
і мали зустрічі для вас, яких не буде,
і мали самовари золоті і ложки срібні.
Це ті, посеред кого був і той,
кого твій чорний анґел захотів
так само, як тебе колись прослідкувати.
Але ти викрив наміри його.
Він ухопивсь за тебе.
Бо ти побачив це.
І ось, коли стоїш поміж обох,
і дві руки твої тримають чорне й біле,
що́ можеш ти, коли він озиває?
"Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.
Ти дивишся у чорні арки ночі,
крізь очі "йдисюди́!" –
там кожна тінь складає інтерес для нього.
Ти не роздумуєш,
ти гаркаєш у очі:
"Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"
І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
Там світло, паузи і сни дедалі довші
без того, хто від тебе одчепився.
Твій білий анґел першим запитав:
"Отак, коли лежиш ти на плечі,
тобі зі мною добре?"
І кажеш ти:
"Звичайно, радосте моя.
Мені є добре."
"А ти мене ніколи не покинеш?" –
питає він крізь перше світло сну.
"Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"
"Ніко́ли" ще звучало на плечі,
а ти схопивсь і відчував очима
крізь перше світло сну цей діалог.
"Ніко́ли" ще звучало, а роти –
були німі!
Плече сіяло! через підсвідомість!
І підсвідомим був той діалог,
він був з глибин майбутніх діалогів –
між кращою людиною і Богом.
Ти зацікавився крізь перше світло сну:
чи білий анґел, дійсно, запитався
про тебе щось?
І той, кого обрав ти, – той крізь сон
сказав, що – ні.
Це був для тебе шок.
Це був для тебе шок,
бо розумів ти –
про тебе знати щось він не хотів!
І раптом ти, списавши це на сон,
крізь перше світло сну прокинувсь.
Ти запитав ще більш реально.
А він з тобою ра́зом прокидавсь,
і через силу, ніби у пологах,
він заїкавсь на відповідь тобі.
"Чи ти казав:
Отак, коли лежу я на плечі,
тобі зі мною добре?"
Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.
Крізь друге світло сну
ти ра́зом з ним радієш,
описуючи Божий дар реально.
Плече сіяло через підсвідомість,
а ви вже говорили через сон,
якими треба буть близьки́ми.
Якими треба буть близькими,
щоб так без слів доносити думки
і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!
Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
у переході тьми з минулого твого.
Це та, хто форми змінює і час,
і має самовари золоті і ложки срібні,
і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"
І ви лякаєтесь!
Летиш крізь друге світло сну
у цю реальність ти.
І ви лякаєтесь у цій реальності,
коли
ти знов питаєш це спочатку!
Коли тобі відповідають знов,
що не казали,
що не говорили!
Коли тебе втішають
і кладуть на це ж плече,
що сяє підсвідомо!
Сон уві сні.
Але така реальність –
крізь третє світло сну.
28 липня 1995 р., Київ.
А той, кого ти кинув, озиває.
Кого ти кинув – озиває!
Адже побачив ти,
як він одягнений,
по-чорному.
По-чорному у шляпу шпигуна
і в окуляри,
які насунулись на блідо-білий шарф.
А шарф – плече і гострий комір перескочив
його високого весня́ного пальто.
І ти побачив це.
Як чорні арки ночі
стояли нерухомо в чорнім часі –
чим викрили його хвилястий рух;
як він мав випадок наткнутися на тебе,
не встигши замішатись між людей
у переході тьми з минулого твого;
як по́між нерозпізнаних істот,
які водили тінь і змінювали форми,
він розгубивсь.
Це ті, хто вам складали інтерес
і мали зустрічі для вас, яких не буде,
і мали самовари золоті і ложки срібні.
Це ті, посеред кого був і той,
кого твій чорний анґел захотів
так само, як тебе колись прослідкувати.
Але ти викрив наміри його.
Він ухопивсь за тебе.
Бо ти побачив це.
І ось, коли стоїш поміж обох,
і дві руки твої тримають чорне й біле,
що́ можеш ти, коли він озиває?
"Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.
Ти дивишся у чорні арки ночі,
крізь очі "йдисюди́!" –
там кожна тінь складає інтерес для нього.
Ти не роздумуєш,
ти гаркаєш у очі:
"Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"
І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
Там світло, паузи і сни дедалі довші
без того, хто від тебе одчепився.
Твій білий анґел першим запитав:
"Отак, коли лежиш ти на плечі,
тобі зі мною добре?"
І кажеш ти:
"Звичайно, радосте моя.
Мені є добре."
"А ти мене ніколи не покинеш?" –
питає він крізь перше світло сну.
"Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"
"Ніко́ли" ще звучало на плечі,
а ти схопивсь і відчував очима
крізь перше світло сну цей діалог.
"Ніко́ли" ще звучало, а роти –
були німі!
Плече сіяло! через підсвідомість!
І підсвідомим був той діалог,
він був з глибин майбутніх діалогів –
між кращою людиною і Богом.
Ти зацікавився крізь перше світло сну:
чи білий анґел, дійсно, запитався
про тебе щось?
І той, кого обрав ти, – той крізь сон
сказав, що – ні.
Це був для тебе шок.
Це був для тебе шок,
бо розумів ти –
про тебе знати щось він не хотів!
І раптом ти, списавши це на сон,
крізь перше світло сну прокинувсь.
Ти запитав ще більш реально.
А він з тобою ра́зом прокидавсь,
і через силу, ніби у пологах,
він заїкавсь на відповідь тобі.
"Чи ти казав:
Отак, коли лежу я на плечі,
тобі зі мною добре?"
Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.
Крізь друге світло сну
ти ра́зом з ним радієш,
описуючи Божий дар реально.
Плече сіяло через підсвідомість,
а ви вже говорили через сон,
якими треба буть близьки́ми.
Якими треба буть близькими,
щоб так без слів доносити думки
і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!
Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
у переході тьми з минулого твого.
Це та, хто форми змінює і час,
і має самовари золоті і ложки срібні,
і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"
І ви лякаєтесь!
Летиш крізь друге світло сну
у цю реальність ти.
І ви лякаєтесь у цій реальності,
коли
ти знов питаєш це спочатку!
Коли тобі відповідають знов,
що не казали,
що не говорили!
Коли тебе втішають
і кладуть на це ж плече,
що сяє підсвідомо!
Сон уві сні.
Але така реальність –
крізь третє світло сну.
28 липня 1995 р., Київ.
Визначено автором як любовна філософія
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
