Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.12
19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на
2026.02.12
18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.
На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.
На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –
2026.02.12
17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем
2026.02.12
11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.
Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.
Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,
2026.02.12
10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.
Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.
Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос
2026.02.12
09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…
2026.02.12
09:03
Нині в класі про прикмети
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?
Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -
Завели розмову:
Що це значить, як знайдеш ти
Враз стару підкову?
Всі мовчать. Один сміється:
- Певно, хитрість є там.
Бо мені чогось здається, -
2026.02.11
22:42
Зима шаліла - її лютий половинив,
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.
З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.
прохожі куталися, ковзали і грузли,
а ми щасливі у тенетах хуртовини
стояли осторонь від всіх.
Землею
Тузли.
З твоїх очей на білий сніг летіли іскри.
2026.02.11
19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.
І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.
І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
2026.02.11
12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
2026.02.11
11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
2026.02.11
10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
2026.02.11
03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
2026.02.11
02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
2026.02.10
21:20
Із Леоніда Сергєєва
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
2026.02.10
19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Філософська поезія
Сон уві сні
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон уві сні
Ти з тим ідеш, кого обрав.
А той, кого ти кинув, озиває.
Кого ти кинув – озиває!
Адже побачив ти,
як він одягнений,
по-чорному.
По-чорному у шляпу шпигуна
і в окуляри,
які насунулись на блідо-білий шарф.
А шарф – плече і гострий комір перескочив
його високого весня́ного пальто.
І ти побачив це.
Як чорні арки ночі
стояли нерухомо в чорнім часі –
чим викрили його хвилястий рух;
як він мав випадок наткнутися на тебе,
не встигши замішатись між людей
у переході тьми з минулого твого;
як по́між нерозпізнаних істот,
які водили тінь і змінювали форми,
він розгубивсь.
Це ті, хто вам складали інтерес
і мали зустрічі для вас, яких не буде,
і мали самовари золоті і ложки срібні.
Це ті, посеред кого був і той,
кого твій чорний анґел захотів
так само, як тебе колись прослідкувати.
Але ти викрив наміри його.
Він ухопивсь за тебе.
Бо ти побачив це.
І ось, коли стоїш поміж обох,
і дві руки твої тримають чорне й біле,
що́ можеш ти, коли він озиває?
"Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.
Ти дивишся у чорні арки ночі,
крізь очі "йдисюди́!" –
там кожна тінь складає інтерес для нього.
Ти не роздумуєш,
ти гаркаєш у очі:
"Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"
І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
Там світло, паузи і сни дедалі довші
без того, хто від тебе одчепився.
Твій білий анґел першим запитав:
"Отак, коли лежиш ти на плечі,
тобі зі мною добре?"
І кажеш ти:
"Звичайно, радосте моя.
Мені є добре."
"А ти мене ніколи не покинеш?" –
питає він крізь перше світло сну.
"Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"
"Ніко́ли" ще звучало на плечі,
а ти схопивсь і відчував очима
крізь перше світло сну цей діалог.
"Ніко́ли" ще звучало, а роти –
були німі!
Плече сіяло! через підсвідомість!
І підсвідомим був той діалог,
він був з глибин майбутніх діалогів –
між кращою людиною і Богом.
Ти зацікавився крізь перше світло сну:
чи білий анґел, дійсно, запитався
про тебе щось?
І той, кого обрав ти, – той крізь сон
сказав, що – ні.
Це був для тебе шок.
Це був для тебе шок,
бо розумів ти –
про тебе знати щось він не хотів!
І раптом ти, списавши це на сон,
крізь перше світло сну прокинувсь.
Ти запитав ще більш реально.
А він з тобою ра́зом прокидавсь,
і через силу, ніби у пологах,
він заїкавсь на відповідь тобі.
"Чи ти казав:
Отак, коли лежу я на плечі,
тобі зі мною добре?"
Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.
Крізь друге світло сну
ти ра́зом з ним радієш,
описуючи Божий дар реально.
Плече сіяло через підсвідомість,
а ви вже говорили через сон,
якими треба буть близьки́ми.
Якими треба буть близькими,
щоб так без слів доносити думки
і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!
Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
у переході тьми з минулого твого.
Це та, хто форми змінює і час,
і має самовари золоті і ложки срібні,
і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"
І ви лякаєтесь!
Летиш крізь друге світло сну
у цю реальність ти.
І ви лякаєтесь у цій реальності,
коли
ти знов питаєш це спочатку!
Коли тобі відповідають знов,
що не казали,
що не говорили!
Коли тебе втішають
і кладуть на це ж плече,
що сяє підсвідомо!
Сон уві сні.
Але така реальність –
крізь третє світло сну.
28 липня 1995 р., Київ.
А той, кого ти кинув, озиває.
Кого ти кинув – озиває!
Адже побачив ти,
як він одягнений,
по-чорному.
По-чорному у шляпу шпигуна
і в окуляри,
які насунулись на блідо-білий шарф.
А шарф – плече і гострий комір перескочив
його високого весня́ного пальто.
І ти побачив це.
Як чорні арки ночі
стояли нерухомо в чорнім часі –
чим викрили його хвилястий рух;
як він мав випадок наткнутися на тебе,
не встигши замішатись між людей
у переході тьми з минулого твого;
як по́між нерозпізнаних істот,
які водили тінь і змінювали форми,
він розгубивсь.
Це ті, хто вам складали інтерес
і мали зустрічі для вас, яких не буде,
і мали самовари золоті і ложки срібні.
Це ті, посеред кого був і той,
кого твій чорний анґел захотів
так само, як тебе колись прослідкувати.
Але ти викрив наміри його.
Він ухопивсь за тебе.
Бо ти побачив це.
І ось, коли стоїш поміж обох,
і дві руки твої тримають чорне й біле,
що́ можеш ти, коли він озиває?
"Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.
Ти дивишся у чорні арки ночі,
крізь очі "йдисюди́!" –
там кожна тінь складає інтерес для нього.
Ти не роздумуєш,
ти гаркаєш у очі:
"Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"
І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
Там світло, паузи і сни дедалі довші
без того, хто від тебе одчепився.
Твій білий анґел першим запитав:
"Отак, коли лежиш ти на плечі,
тобі зі мною добре?"
І кажеш ти:
"Звичайно, радосте моя.
Мені є добре."
"А ти мене ніколи не покинеш?" –
питає він крізь перше світло сну.
"Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"
"Ніко́ли" ще звучало на плечі,
а ти схопивсь і відчував очима
крізь перше світло сну цей діалог.
"Ніко́ли" ще звучало, а роти –
були німі!
Плече сіяло! через підсвідомість!
І підсвідомим був той діалог,
він був з глибин майбутніх діалогів –
між кращою людиною і Богом.
Ти зацікавився крізь перше світло сну:
чи білий анґел, дійсно, запитався
про тебе щось?
І той, кого обрав ти, – той крізь сон
сказав, що – ні.
Це був для тебе шок.
Це був для тебе шок,
бо розумів ти –
про тебе знати щось він не хотів!
І раптом ти, списавши це на сон,
крізь перше світло сну прокинувсь.
Ти запитав ще більш реально.
А він з тобою ра́зом прокидавсь,
і через силу, ніби у пологах,
він заїкавсь на відповідь тобі.
"Чи ти казав:
Отак, коли лежу я на плечі,
тобі зі мною добре?"
Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.
Крізь друге світло сну
ти ра́зом з ним радієш,
описуючи Божий дар реально.
Плече сіяло через підсвідомість,
а ви вже говорили через сон,
якими треба буть близьки́ми.
Якими треба буть близькими,
щоб так без слів доносити думки
і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!
Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
у переході тьми з минулого твого.
Це та, хто форми змінює і час,
і має самовари золоті і ложки срібні,
і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"
І ви лякаєтесь!
Летиш крізь друге світло сну
у цю реальність ти.
І ви лякаєтесь у цій реальності,
коли
ти знов питаєш це спочатку!
Коли тобі відповідають знов,
що не казали,
що не говорили!
Коли тебе втішають
і кладуть на це ж плече,
що сяє підсвідомо!
Сон уві сні.
Але така реальність –
крізь третє світло сну.
28 липня 1995 р., Київ.
Визначено автором як любовна філософія
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
