Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.11
19:48
Он засяяв сніг за віконечком,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.
І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
Пішли іскорки у танок,
Народилося ясне сонечко –
Молодесенький Божич - Бог.
І надворі вже дні погожії,
Знову більшає білий день.
Прибуває нам сила Божая,
2026.02.11
12:29
Арчі —
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
мій малий читирилапий друг —
завершив свій ранковий ритуал
на газоні біля під’їзду.
Потім він подивився на мене
цими вологими очима,
у яких —
і любов, і виклик,
2026.02.11
11:23
Про ідеал, мій друже, не пишіть —
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
дурман ілюзій в полисках звабливих.
Немає цвіту в змореній душі,
це Вам здалося, що я особлива.
То Ви мене намріяли з пісень,
зліпили із фантазій феєричних.
А я скажу відверто Вам, лишень,
2026.02.11
10:18
Чи може бути
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
обличчя мовчання?
Обличчя у того,
у чого його не може
бути за визначенням.
Обличчя мовчання -
це лице пустки,
це хмара накуреного диму
2026.02.11
03:35
Невиліковний біль уже не вщухне.
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
Всі вірші, від початку до кінця, -
Естетика прокуреної кухні
Та сповідь непочутого мерця.
Метафора - мов порція отрути,
А цілий твір - отруєне вино.
Спостерігає чорним оком лютий,
2026.02.11
02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
2026.02.10
21:20
Із Леоніда Сергєєва
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
2026.02.10
19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
2026.02.10
18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.02.10
15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
2026.02.10
14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
2026.02.10
10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
2026.02.10
07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Вірші
/
Філософська поезія
Сон уві сні
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон уві сні
Ти з тим ідеш, кого обрав.
А той, кого ти кинув, озиває.
Кого ти кинув – озиває!
Адже побачив ти,
як він одягнений,
по-чорному.
По-чорному у шляпу шпигуна
і в окуляри,
які насунулись на блідо-білий шарф.
А шарф – плече і гострий комір перескочив
його високого весня́ного пальто.
І ти побачив це.
Як чорні арки ночі
стояли нерухомо в чорнім часі –
чим викрили його хвилястий рух;
як він мав випадок наткнутися на тебе,
не встигши замішатись між людей
у переході тьми з минулого твого;
як по́між нерозпізнаних істот,
які водили тінь і змінювали форми,
він розгубивсь.
Це ті, хто вам складали інтерес
і мали зустрічі для вас, яких не буде,
і мали самовари золоті і ложки срібні.
Це ті, посеред кого був і той,
кого твій чорний анґел захотів
так само, як тебе колись прослідкувати.
Але ти викрив наміри його.
Він ухопивсь за тебе.
Бо ти побачив це.
І ось, коли стоїш поміж обох,
і дві руки твої тримають чорне й біле,
що́ можеш ти, коли він озиває?
"Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.
Ти дивишся у чорні арки ночі,
крізь очі "йдисюди́!" –
там кожна тінь складає інтерес для нього.
Ти не роздумуєш,
ти гаркаєш у очі:
"Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"
І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
Там світло, паузи і сни дедалі довші
без того, хто від тебе одчепився.
Твій білий анґел першим запитав:
"Отак, коли лежиш ти на плечі,
тобі зі мною добре?"
І кажеш ти:
"Звичайно, радосте моя.
Мені є добре."
"А ти мене ніколи не покинеш?" –
питає він крізь перше світло сну.
"Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"
"Ніко́ли" ще звучало на плечі,
а ти схопивсь і відчував очима
крізь перше світло сну цей діалог.
"Ніко́ли" ще звучало, а роти –
були німі!
Плече сіяло! через підсвідомість!
І підсвідомим був той діалог,
він був з глибин майбутніх діалогів –
між кращою людиною і Богом.
Ти зацікавився крізь перше світло сну:
чи білий анґел, дійсно, запитався
про тебе щось?
І той, кого обрав ти, – той крізь сон
сказав, що – ні.
Це був для тебе шок.
Це був для тебе шок,
бо розумів ти –
про тебе знати щось він не хотів!
І раптом ти, списавши це на сон,
крізь перше світло сну прокинувсь.
Ти запитав ще більш реально.
А він з тобою ра́зом прокидавсь,
і через силу, ніби у пологах,
він заїкавсь на відповідь тобі.
"Чи ти казав:
Отак, коли лежу я на плечі,
тобі зі мною добре?"
Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.
Крізь друге світло сну
ти ра́зом з ним радієш,
описуючи Божий дар реально.
Плече сіяло через підсвідомість,
а ви вже говорили через сон,
якими треба буть близьки́ми.
Якими треба буть близькими,
щоб так без слів доносити думки
і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!
Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
у переході тьми з минулого твого.
Це та, хто форми змінює і час,
і має самовари золоті і ложки срібні,
і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"
І ви лякаєтесь!
Летиш крізь друге світло сну
у цю реальність ти.
І ви лякаєтесь у цій реальності,
коли
ти знов питаєш це спочатку!
Коли тобі відповідають знов,
що не казали,
що не говорили!
Коли тебе втішають
і кладуть на це ж плече,
що сяє підсвідомо!
Сон уві сні.
Але така реальність –
крізь третє світло сну.
28 липня 1995 р., Київ.
А той, кого ти кинув, озиває.
Кого ти кинув – озиває!
Адже побачив ти,
як він одягнений,
по-чорному.
По-чорному у шляпу шпигуна
і в окуляри,
які насунулись на блідо-білий шарф.
А шарф – плече і гострий комір перескочив
його високого весня́ного пальто.
І ти побачив це.
Як чорні арки ночі
стояли нерухомо в чорнім часі –
чим викрили його хвилястий рух;
як він мав випадок наткнутися на тебе,
не встигши замішатись між людей
у переході тьми з минулого твого;
як по́між нерозпізнаних істот,
які водили тінь і змінювали форми,
він розгубивсь.
Це ті, хто вам складали інтерес
і мали зустрічі для вас, яких не буде,
і мали самовари золоті і ложки срібні.
Це ті, посеред кого був і той,
кого твій чорний анґел захотів
так само, як тебе колись прослідкувати.
Але ти викрив наміри його.
Він ухопивсь за тебе.
Бо ти побачив це.
І ось, коли стоїш поміж обох,
і дві руки твої тримають чорне й біле,
що́ можеш ти, коли він озиває?
"Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.
Ти дивишся у чорні арки ночі,
крізь очі "йдисюди́!" –
там кожна тінь складає інтерес для нього.
Ти не роздумуєш,
ти гаркаєш у очі:
"Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"
І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
Там світло, паузи і сни дедалі довші
без того, хто від тебе одчепився.
Твій білий анґел першим запитав:
"Отак, коли лежиш ти на плечі,
тобі зі мною добре?"
І кажеш ти:
"Звичайно, радосте моя.
Мені є добре."
"А ти мене ніколи не покинеш?" –
питає він крізь перше світло сну.
"Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"
"Ніко́ли" ще звучало на плечі,
а ти схопивсь і відчував очима
крізь перше світло сну цей діалог.
"Ніко́ли" ще звучало, а роти –
були німі!
Плече сіяло! через підсвідомість!
І підсвідомим був той діалог,
він був з глибин майбутніх діалогів –
між кращою людиною і Богом.
Ти зацікавився крізь перше світло сну:
чи білий анґел, дійсно, запитався
про тебе щось?
І той, кого обрав ти, – той крізь сон
сказав, що – ні.
Це був для тебе шок.
Це був для тебе шок,
бо розумів ти –
про тебе знати щось він не хотів!
І раптом ти, списавши це на сон,
крізь перше світло сну прокинувсь.
Ти запитав ще більш реально.
А він з тобою ра́зом прокидавсь,
і через силу, ніби у пологах,
він заїкавсь на відповідь тобі.
"Чи ти казав:
Отак, коли лежу я на плечі,
тобі зі мною добре?"
Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.
Крізь друге світло сну
ти ра́зом з ним радієш,
описуючи Божий дар реально.
Плече сіяло через підсвідомість,
а ви вже говорили через сон,
якими треба буть близьки́ми.
Якими треба буть близькими,
щоб так без слів доносити думки
і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!
Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
у переході тьми з минулого твого.
Це та, хто форми змінює і час,
і має самовари золоті і ложки срібні,
і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"
І ви лякаєтесь!
Летиш крізь друге світло сну
у цю реальність ти.
І ви лякаєтесь у цій реальності,
коли
ти знов питаєш це спочатку!
Коли тобі відповідають знов,
що не казали,
що не говорили!
Коли тебе втішають
і кладуть на це ж плече,
що сяє підсвідомо!
Сон уві сні.
Але така реальність –
крізь третє світло сну.
28 липня 1995 р., Київ.
Визначено автором як любовна філософія
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 32–35
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
