Ти з тим ідеш, кого обрав.
А той, кого ти кинув, озиває.
Кого ти кинув – озиває!

Адже побачив ти,
як він одягнений,
по-чорному.

По-чорному у шляпу шпигуна
і в окуляри,
які насунулись на блідо-білий шарф.

А шарф – плече і гострий комір перескочив
його високого весня́ного пальто.
І ти побачив це.

Як чорні арки ночі
стояли нерухомо в чорнім часі –
чим викрили його хвилястий рух;

як він мав випадок наткнутися на тебе,
не встигши замішатись між людей
у переході тьми з минулого твого;

як по́між нерозпізнаних істот,
які водили тінь і змінювали форми,
він розгубивсь.

Це ті, хто вам складали інтерес
і мали зустрічі для вас, яких не буде,
і мали самовари золоті і ложки срібні.

Це ті, посеред кого був і той,
кого твій чорний анґел захотів
так само, як тебе колись прослідкувати.

Але ти викрив наміри його.
Він ухопивсь за тебе.
Бо ти побачив це.

І ось, коли стоїш поміж обох,
і дві руки твої тримають чорне й біле,
що́ можеш ти, коли він озиває?

"Іди сюди!" – і тягне чорну руку.
А той, з ким ти ідеш, кого обрав:
тримає – білу ще, і ще чекає, що можеш ти.

Ти дивишся у чорні арки ночі,
крізь очі "йдисюди́!" –
там кожна тінь складає інтерес для нього.

Ти не роздумуєш,
ти гаркаєш у очі:
"Пішов звідсіль!" і "Відчепись од мене!"

І далі йдеш ти з тим, кого обрав.
Там світло, паузи і сни дедалі довші
без того, хто від тебе одчепився.

Твій білий анґел першим запитав:
"Отак, коли лежиш ти на плечі,
тобі зі мною добре?"

І кажеш ти:
"Звичайно, радосте моя.
Мені є добре."

"А ти мене ніколи не покинеш?" –
питає він крізь перше світло сну.
"Ну, що ти? – кажеш ти. – Ніко́ли…"

"Ніко́ли" ще звучало на плечі,
а ти схопивсь і відчував очима
крізь перше світло сну цей діалог.

"Ніко́ли" ще звучало, а роти –
були німі!
Плече сіяло! через підсвідомість!

І підсвідомим був той діалог,
він був з глибин майбутніх діалогів –
між кращою людиною і Богом.

Ти зацікавився крізь перше світло сну:
чи білий анґел, дійсно, запитався
про тебе щось?

І той, кого обрав ти, – той крізь сон
сказав, що – ні.
Це був для тебе шок.

Це був для тебе шок,
бо розумів ти –
про тебе знати щось він не хотів!

І раптом ти, списавши це на сон,
крізь перше світло сну прокинувсь.
Ти запитав ще більш реально.

А він з тобою ра́зом прокидавсь,
і через силу, ніби у пологах,
він заїкавсь на відповідь тобі.

"Чи ти казав:
Отак, коли лежу я на плечі,
тобі зі мною добре?"

Він заїкався: "Каз…-ка…-каз…-ка…-кк!.."
Він з болем, через силу: "Я…-ка…-зав…"
Він зміг сказати лиш крізь друге світло сну.

Крізь друге світло сну
ти ра́зом з ним радієш,
описуючи Божий дар реально.

Плече сіяло через підсвідомість,
а ви вже говорили через сон,
якими треба буть близьки́ми.

Якими треба буть близькими,
щоб так без слів доносити думки
і спілкуватися з глибин майбутніх діалогів!

Але в кімнаті був, крім них, ще хтось,
хто тінню був раніш, ніж підсвідомість,
у переході тьми з минулого твого.

Це та, хто форми змінює і час,
і має самовари золоті і ложки срібні,
і каже, сміючись: "Вам треба буть близькими!"

І ви лякаєтесь!
Летиш крізь друге світло сну
у цю реальність ти.

І ви лякаєтесь у цій реальності,
коли
ти знов питаєш це спочатку!

Коли тобі відповідають знов,
що не казали,
що не говорили!

Коли тебе втішають
і кладуть на це ж плече,
що сяє підсвідомо!

Сон уві сні.
Але така реальність –
крізь третє світло сну.

28 липня 1995 р., Київ.

Визначено автором як любовна філософія