Скрегонула зубами,
злості крихту вичавила
розпиральна машина –
заражена критицизмом дівчина!
Довго влюблялася
у відстороненого фіхтеанця,
довго вагалася
запросити до білого танцю!
Холодною головою
підпираючи колону дискотечну,
блимала смолою
на його посмішку недоречну!
На його флірти
та на вдавану безкорисність
з дівками, які вимагають квіти
за свою візуальну бридкість!
"За розумової відсталості,
поклавшись на попередні домовленості,
вони легко позбудуться невинності,
завдяки його красномовності!" –
скреготала думками дівчина,
поки хлопець дівчат навінчував.
"Він – стьожковий черв’як
на фінній стадії ґрадації.
Неперероблений шлак
в азотистоводне́вій реакції!"

Не встигла дівчина думки
пооправляти,
як раптом одеколон п’янкий
став протравляти
всі сумніви її, зсередини її
став виганяти правила дурні.

Він поруч стояв затуманений, статури атлетичної,
і голос надлив мови проникливої і звичної:
"А мені казали, – ви кричатимете на всю глотку.
А ще розповідали, – ви неабияка поліглотка...
Мені здається на рідкість
привабливою ваша незалежність..."
І вона відчувала до нього близькість
і водночас протилежність:
"Ви – щонайбільше – політик
і – щонайменше – нахаба."
"А ви – якнайбільше – критик
і – якнайменше – баба.
І мені хочеться до вашого серця докричатися."
"І для цього потрібно до всіх залицятися?
Так от. Вам не вдасться мене роздобри́ти.
Це однаково, що розковувати танк
На тонюсінькі бритви."
"Я за фахом механік; а ви – поетеса?
Слово грає, мов риба,
кинута в поетичні плеса!"
"Так от.
Зараз воно заграє всіма своїми плавничками."
"Невже ви в риму говорите
навіть матючками?.."
Вона відкрила конспект і почала вчити
про дуелі Канта з молитвами Фіхте.

"Якщо можна,
я теж прочитаю невелику поему –
зачіплю брудними руками наболілу тему.
Ні. Не лякайтеся. Не сексуальну.
А нашу з вами ... загальну.
Глобальну!

Ти могла б домостити і цей утинок шляху
диким каменем часу і щебенем страху,
щоб по ньому промчали уланські полки,
а за ними – піхотні, як віршів рядки –
на війну з іновірцем, з фашистом і катом!,
хто любив тебе так, що не зміг подолати.
Отже, й смерті чекав,
та й до інших ліпився,
теж конспекти читав
і твоєму навчився –
підійшов до колони
і став набридати..."
"І через море одеколону
примусив перебрідати.
А коли побачив, що мішень уражена
і хвилями приголомшена,
почав їй робити обезкровлення
віршами хорошими."
"Ой, вона не всто́яла – і вставила слово,
а він, просто, тягся до неї..."
"Він був Казано́ва?"...
"Ні. Він просто нічого не хотів знати"...
Вони зблизили погляди. І вона кинула читати.

Сміялись обоє у білому танці
в несподіванках вуст
від коханки – коханцю.

4 січня 1995 р.

Прононси Сергія Губерначука належать до авторського змішаного жанру. Це різні за тематикою твори, значна частина з яких мають філософську спрямованість. Поєднує їх принцип створення. Спершу автор обирає з десяток випадкових слів зі словників або з творів художньої літератури. Такі слова у своїй послідовності можуть нести певне смислове навантаження, а можуть бути "далекі" одне від одного, жодним чином не пов’язані між собою, що цілком ускладнює творчу роботу. Потім на їх основі складається поетичний твір, тематика якого визначається під час віршування.
Для Прононсів характерні відсутність початкового задуму, несподіваність, "розумна" гра слів, творчий підхід до формування єдиного і цілісного змісту.
За чіткої визначеності теми деякі Прононси автор називав. Приміром вірш "Жаку Преверу". В іншому випадку твір нумерувався, як то "Прононс 10", і чекав своєї назви.