Цей трактат, панове, не еклога
Чи закон - словесний хараман.
Марно сподіватися на Бога,
Як у лобі розуму нема.

Марно сподіватись і на владу
Як людина раб, а не козак.
Віра - взагалі то це неправда,
Не реальність, а її ерзац.

Вже не літо. Де той місяць серпень?
Вибілила голову зима.
Сподіваюсь тільки лиш на себе
І на смерть. А решта все - обман.

Не бувало від дитинства вольниць -
Жінка, діти, праця день і ніч.
Я для них і ангел-охоронець,
Годувальник та на ґузні прищ.

І до того ж - віршокрут ліричний,
Плачуть діви та чоловіки.
Грамоти від музи маю вірчі,
А за що - і досі невтямки.

Вірити, що я поет - не варто,
Вірш тягну, мов кицьку за хвоста.
Жінка ж - ас! Шліфоване бельканто!
Примадонна в опері ще та!

Двадцять років день у день співає,
З ранку і до ночі! Ох і кадр!
Я не вірю, а напевно знаю,
Що вона Орфеєва дочка.

А фінал, як завжди, лапідарний,
Лиш від правди, друже, не зомлій:
Вірять бевзі в парадиз надхмарний,
А розумні творять рай земний.

22.09.2019 р.