Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Лілія Ніколаєнко (1988) /
Вірші
Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 11.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 11.)
Розділ 4. Розплата за ілюзії
Вінок 11. Вигнання із раю
1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,
Тепер у вічність розпач переллю.
Любов-Пандора відчинила скриню…
Розтала мревом світлоока юнь.
У серці ніч вирує горобина.
Ненавиджу тебе… але люблю!
Нам райського гріха було замало.
Затих мотив жаги. Невже кінець?
Я вигнана спокуті на поталу.
Лишила пристрасть на душі рубець,
Та знов кохання пелюстки опалі
Збираю музі на бучний вінець.
2.
Збираю музі на бучний вінець
Багряні зорі та гріхи минулі.
Душа шукає світла, мов сліпець,
Хоч у пітьмі давно вже потонула.
Не пахне літом у траві чебрець.
Малює осінь хмарам гострі скули.
Вишіптує дощі осінній жрець.
Дерева пензлі золоті торкнули.
Я маю небо, та не маю крил.
Не сходять між камінням насінини,
Бо змій на каяття мене прирік.
Течуть у сни гірких медів краплини.
Холодним забуттям гудуть вітри.
Мої рядки – уже нудна рутина.
3.
Мої рядки – уже нудна рутина.
Кіфара слова не милує слух.
Я стукаю в пітьму, та хто ж відчинить?
Вогонь твоєї пристрасті затух…
Тріпоче серце, як в руці пташина,
І повниться печаллю кожен стук.
Вплітає муза у думки сивини.
Жагучий шал згубив мене і вщух…
Пливе гіркотна ніч. І чорну мітку
Різьбить на долі чарівний різець.
Приходь у дивні сни мої хоч зрідка,
Відкрий до зір тернистий манівець!
Душа сліпою тишею вагітна.
Сонети ці – безсилля, не взірець.
4.
Сонети ці – безсилля, не взірець,
А ти – моїх рядків фатальний привид,
Німого задзеркалля посланець.
Лелієш мрію чи душею кривиш?
На шахівниці лиш один гравець…
На серці темно і нестерпно прикро.
Дірявий і пожухлий папірець
Кружляє снами осені – постскриптум…
Для музи ж ми обоє – лиш раби.
У віршах наші злети і падіння.
Зникай, мовчи… але, прошу, люби!
Для мене ця омана – дар безцінний.
Зібравши в пеклі прокляті скарби,
Святилище будую на руїнах.
5.
Святилище будую на руїнах,
Хоч спів богині в небесах замовк.
Та вірші не про вірність лебедину –
То гріх чатує, мов голодний вовк!
Любов же – не троянда, а шипшина.
Небесну вакханалію думок
Урешті розжене гірке прозріння.
Печаль закриє серце на замок.
Як вирвати з душі отруйний корінь
І стишити прокляття грозове?
Ілюзія краси маною морить…
Та біль зведе натхнення нанівець.
У долю смуток уплітають Мойри,
Пихато править Золотий Тілець.
6.
Пихато править Золотий Тілець.
Сценарій доль писав жорстокий автор.
Лялькар-пастух жене тупих овець
На вівтар зла. Та чи боротись варто?
Проходить біль крізь душу, мов свинець.
Із неба насолод лечу я в Тартар.
Надії ще жевріє каганець,
Та дивослова охолола ватра.
Зболіле серце огорне журба.
У кривді не життя, а животіння…
В рядках вирує вічна боротьба.
А цілий світ, немов гніздо осине.
Гряде буремна і важка доба.
Жадоби розростається пухлина.
7.
Жадоби розростається пухлина,
Ніде вже справедливості нема.
Огидь керує ницо і безчинно
І лаврами народ вінчає мавп.
Таланти же чекає гільйотина.
Краса ж для мене – мука і тюрма.
Життя моє розтерла на піщини.
Не скинути повік цього ярма!
П’янких ілюзії неминуча страта.
Бо муза – хитрий і лихий купець –
Бере душею за натхнення плату.
І байдуже, чи раб ти, чи борець,
Абсурдного закону не здолати!
Всьому тепер мірило – гаманець…
8.
Всьому тепер мірило – гаманець.
А дотик до краси такий пекучий…
Із хаосу небесного стрілець
Отруєним вогнем у серце влучив.
Палає божевіллям світ увесь.
Мені ж услід летить докір колючий,
Що я не соловей, а горобець…
Навіщо, музо, міражами мучиш?
А відчай ріже душу без ножа.
І крикові німому в небі тісно.
Палають у осінніх вітражах
Мільйони запитань і спірних істин.
Із ніччю вип’ю біль на брудершафт –
Служу тобі, богине, безкорисно.
9.
Служу тобі, богине, безкорисно.
Фантазія здіймає буревій.
Лунає з піднебесся дзвінко й чисто
Довершений і незбагненний твір.
Та музика висока і вогниста
Розтане на землі в пітьмі зневір.
Розсиплеться душа, немов намисто.
Обійме гіркота, хоч вовком вий…
Та все ж моя ти альфа і омега.
Мов янгол з перебитими крильми,
Чекаю на землі у рай ковчега.
Чорнильний дощ усі думки розмив.
Натхнення – небо, а земля – мій берег.
У снах небесний океан штормить.
10.
У снах небесний океан штормить.
У вирву згуб зове лукавий голос.
Немов прокляття древніх пірамід,
Ця примха музи поламала долю.
Акордами вогню жага дзвенить.
Замкнули рими у магічне коло
Мій піднебесний і барвистий світ.
Від зір байдужих дме колючий холод.
Веде хмільних ілюзій караван
Богиня всеосяжна і сяйниста.
Я не збагну божественних писань,
Що біль пророчать ніжно і зловісно.
І все ж в долині слів полю бур’ян,
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
11.
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
З едему слів нема шляху назад.
Усіх ілюзій-рим душа не вмістить –
Хай літери зривають зорепад!
Тримає в лихоманці грішна пристрасть.
Той погляд змія – руйнівний фрегат.
Зірки в нектарі майорять іскристо
І вкотре п’ю любовний опіат.
Хоч винесуть боги суворий вирок –
Палких фантазій обірвуть політ,
Натхненням розриває відчай-вибух!
Жага на серці чудеса різьбить.
Я – знову ціль. І знов Амур не схибив.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.
12.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.
Снуються вірші. У душі смеркає.
Та мрія, не стихаючи, бринить.
Натхненний розпач – то солодка кара.
Веде у рай казковий перехід
Із віршів, снів і фентезійних марень.
В словах магічна ватра пахкотить –
Чаклунка-муза згубне зілля варить.
Мене, богине, хоч рядком згадай
В таємній книзі без імен і змісту –
В щоденнику ілюзій та страждань…
Дозволь в едемі хоч на мить розцвісти.
В тобі моє спасіння і біда.
Долаю до краси шляхи імлисті!
13.
Долаю до краси шляхи імлисті,
Лоскоче серце таємничий страх.
Чи вибухне безсмертям тьмяна іскра
В рукописах важких поневірянь?
До вічного вогню – космічна відстань,
Дорогу стелить мовчазна жура.
Римую душу на пожовклім листі.
Жалі та втрати у рядках горять.
Та в зоряних видіннях чиста юність
Відкриє неповторний краєвид.
Приспить печалі чарівне відлуння.
Ріка натхнення крізь туман біжить.
П’янить дурманом слова диво-трунок.
Одвічністю стає прекрасна мить.
14.
Одвічністю стає прекрасна мить.
Я зоряний напій лиш пригубила.
Дрімає тиша і перо скрипить.
Осінній вітер снами обрій білить.
Спіліють мрії, мов багряний глід.
Та смуток рани посипає сіллю.
Надламана душа любов’ю снить,
Хоча давно від спеки переспіла.
Немов останній і тремкий листок,
Зриває серце буревій невпинний.
Скінчивсь нектар. Якби іще ковток...
Ілюзії накриє хуртовина.
Завіє часу золотий пісок
У тернові заховані перлини.
МАГІСТРАЛ
У тернові заховані перлини
Збираю музі на бучний вінець.
Мої рядки – уже нудна рутина.
Сонети ці – безсилля, не взірець…
Святилище будую на руїнах.
Пихато править Золотий Тілець,
Жадоби розростається пухлина.
Всьому тепер мірило – гаманець.
Служу тобі, богине, безкорисно.
У снах небесний океан штормить.
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.
Долаю до краси шляхи імлисті!
Одвічністю стає прекрасна мить.
Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
Вінок 11. Вигнання із раю
1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,
Тепер у вічність розпач переллю.
Любов-Пандора відчинила скриню…
Розтала мревом світлоока юнь.
У серці ніч вирує горобина.
Ненавиджу тебе… але люблю!
Нам райського гріха було замало.
Затих мотив жаги. Невже кінець?
Я вигнана спокуті на поталу.
Лишила пристрасть на душі рубець,
Та знов кохання пелюстки опалі
Збираю музі на бучний вінець.
2.
Збираю музі на бучний вінець
Багряні зорі та гріхи минулі.
Душа шукає світла, мов сліпець,
Хоч у пітьмі давно вже потонула.
Не пахне літом у траві чебрець.
Малює осінь хмарам гострі скули.
Вишіптує дощі осінній жрець.
Дерева пензлі золоті торкнули.
Я маю небо, та не маю крил.
Не сходять між камінням насінини,
Бо змій на каяття мене прирік.
Течуть у сни гірких медів краплини.
Холодним забуттям гудуть вітри.
Мої рядки – уже нудна рутина.
3.
Мої рядки – уже нудна рутина.
Кіфара слова не милує слух.
Я стукаю в пітьму, та хто ж відчинить?
Вогонь твоєї пристрасті затух…
Тріпоче серце, як в руці пташина,
І повниться печаллю кожен стук.
Вплітає муза у думки сивини.
Жагучий шал згубив мене і вщух…
Пливе гіркотна ніч. І чорну мітку
Різьбить на долі чарівний різець.
Приходь у дивні сни мої хоч зрідка,
Відкрий до зір тернистий манівець!
Душа сліпою тишею вагітна.
Сонети ці – безсилля, не взірець.
4.
Сонети ці – безсилля, не взірець,
А ти – моїх рядків фатальний привид,
Німого задзеркалля посланець.
Лелієш мрію чи душею кривиш?
На шахівниці лиш один гравець…
На серці темно і нестерпно прикро.
Дірявий і пожухлий папірець
Кружляє снами осені – постскриптум…
Для музи ж ми обоє – лиш раби.
У віршах наші злети і падіння.
Зникай, мовчи… але, прошу, люби!
Для мене ця омана – дар безцінний.
Зібравши в пеклі прокляті скарби,
Святилище будую на руїнах.
5.
Святилище будую на руїнах,
Хоч спів богині в небесах замовк.
Та вірші не про вірність лебедину –
То гріх чатує, мов голодний вовк!
Любов же – не троянда, а шипшина.
Небесну вакханалію думок
Урешті розжене гірке прозріння.
Печаль закриє серце на замок.
Як вирвати з душі отруйний корінь
І стишити прокляття грозове?
Ілюзія краси маною морить…
Та біль зведе натхнення нанівець.
У долю смуток уплітають Мойри,
Пихато править Золотий Тілець.
6.
Пихато править Золотий Тілець.
Сценарій доль писав жорстокий автор.
Лялькар-пастух жене тупих овець
На вівтар зла. Та чи боротись варто?
Проходить біль крізь душу, мов свинець.
Із неба насолод лечу я в Тартар.
Надії ще жевріє каганець,
Та дивослова охолола ватра.
Зболіле серце огорне журба.
У кривді не життя, а животіння…
В рядках вирує вічна боротьба.
А цілий світ, немов гніздо осине.
Гряде буремна і важка доба.
Жадоби розростається пухлина.
7.
Жадоби розростається пухлина,
Ніде вже справедливості нема.
Огидь керує ницо і безчинно
І лаврами народ вінчає мавп.
Таланти же чекає гільйотина.
Краса ж для мене – мука і тюрма.
Життя моє розтерла на піщини.
Не скинути повік цього ярма!
П’янких ілюзії неминуча страта.
Бо муза – хитрий і лихий купець –
Бере душею за натхнення плату.
І байдуже, чи раб ти, чи борець,
Абсурдного закону не здолати!
Всьому тепер мірило – гаманець…
8.
Всьому тепер мірило – гаманець.
А дотик до краси такий пекучий…
Із хаосу небесного стрілець
Отруєним вогнем у серце влучив.
Палає божевіллям світ увесь.
Мені ж услід летить докір колючий,
Що я не соловей, а горобець…
Навіщо, музо, міражами мучиш?
А відчай ріже душу без ножа.
І крикові німому в небі тісно.
Палають у осінніх вітражах
Мільйони запитань і спірних істин.
Із ніччю вип’ю біль на брудершафт –
Служу тобі, богине, безкорисно.
9.
Служу тобі, богине, безкорисно.
Фантазія здіймає буревій.
Лунає з піднебесся дзвінко й чисто
Довершений і незбагненний твір.
Та музика висока і вогниста
Розтане на землі в пітьмі зневір.
Розсиплеться душа, немов намисто.
Обійме гіркота, хоч вовком вий…
Та все ж моя ти альфа і омега.
Мов янгол з перебитими крильми,
Чекаю на землі у рай ковчега.
Чорнильний дощ усі думки розмив.
Натхнення – небо, а земля – мій берег.
У снах небесний океан штормить.
10.
У снах небесний океан штормить.
У вирву згуб зове лукавий голос.
Немов прокляття древніх пірамід,
Ця примха музи поламала долю.
Акордами вогню жага дзвенить.
Замкнули рими у магічне коло
Мій піднебесний і барвистий світ.
Від зір байдужих дме колючий холод.
Веде хмільних ілюзій караван
Богиня всеосяжна і сяйниста.
Я не збагну божественних писань,
Що біль пророчать ніжно і зловісно.
І все ж в долині слів полю бур’ян,
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
11.
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
З едему слів нема шляху назад.
Усіх ілюзій-рим душа не вмістить –
Хай літери зривають зорепад!
Тримає в лихоманці грішна пристрасть.
Той погляд змія – руйнівний фрегат.
Зірки в нектарі майорять іскристо
І вкотре п’ю любовний опіат.
Хоч винесуть боги суворий вирок –
Палких фантазій обірвуть політ,
Натхненням розриває відчай-вибух!
Жага на серці чудеса різьбить.
Я – знову ціль. І знов Амур не схибив.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.
12.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.
Снуються вірші. У душі смеркає.
Та мрія, не стихаючи, бринить.
Натхненний розпач – то солодка кара.
Веде у рай казковий перехід
Із віршів, снів і фентезійних марень.
В словах магічна ватра пахкотить –
Чаклунка-муза згубне зілля варить.
Мене, богине, хоч рядком згадай
В таємній книзі без імен і змісту –
В щоденнику ілюзій та страждань…
Дозволь в едемі хоч на мить розцвісти.
В тобі моє спасіння і біда.
Долаю до краси шляхи імлисті!
13.
Долаю до краси шляхи імлисті,
Лоскоче серце таємничий страх.
Чи вибухне безсмертям тьмяна іскра
В рукописах важких поневірянь?
До вічного вогню – космічна відстань,
Дорогу стелить мовчазна жура.
Римую душу на пожовклім листі.
Жалі та втрати у рядках горять.
Та в зоряних видіннях чиста юність
Відкриє неповторний краєвид.
Приспить печалі чарівне відлуння.
Ріка натхнення крізь туман біжить.
П’янить дурманом слова диво-трунок.
Одвічністю стає прекрасна мить.
14.
Одвічністю стає прекрасна мить.
Я зоряний напій лиш пригубила.
Дрімає тиша і перо скрипить.
Осінній вітер снами обрій білить.
Спіліють мрії, мов багряний глід.
Та смуток рани посипає сіллю.
Надламана душа любов’ю снить,
Хоча давно від спеки переспіла.
Немов останній і тремкий листок,
Зриває серце буревій невпинний.
Скінчивсь нектар. Якби іще ковток...
Ілюзії накриє хуртовина.
Завіє часу золотий пісок
У тернові заховані перлини.
МАГІСТРАЛ
У тернові заховані перлини
Збираю музі на бучний вінець.
Мої рядки – уже нудна рутина.
Сонети ці – безсилля, не взірець…
Святилище будую на руїнах.
Пихато править Золотий Тілець,
Жадоби розростається пухлина.
Всьому тепер мірило – гаманець.
Служу тобі, богине, безкорисно.
У снах небесний океан штормить.
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.
Долаю до краси шляхи імлисті!
Одвічністю стає прекрасна мить.
Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 12.)"
• Перейти на сторінку •
"Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 10.)"
• Перейти на сторінку •
"Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 10.)"
Про публікацію
