ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лілія Ніколаєнко (1988) / Вірші

 Корона сонетів "Вінець для музи". (Вінок 11.)
Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,
Тепер у вічність розпач переллю.

Любов-Пандора відчинила скриню…
Розтала мревом світлоока юнь.
У серці ніч вирує горобина.
Ненавиджу тебе… але люблю!

Нам райського гріха було замало.
Затих мотив жаги. Невже кінець?
Я вигнана спокуті на поталу.

Лишила пристрасть на душі рубець,
Та знов кохання пелюстки опалі
Збираю музі на бучний вінець.

2.
Збираю музі на бучний вінець
Багряні зорі та гріхи минулі.
Душа шукає світла, мов сліпець,
Хоч у пітьмі давно вже потонула.

Не пахне літом у траві чебрець.
Малює осінь хмарам гострі скули.
Вишіптує дощі осінній жрець.
Дерева пензлі золоті торкнули.

Я маю небо, та не маю крил.
Не сходять між камінням насінини,
Бо змій на каяття мене прирік.

Течуть у сни гірких медів краплини.
Холодним забуттям гудуть вітри.
Мої рядки – уже нудна рутина.

3.
Мої рядки – уже нудна рутина.
Кіфара слова не милує слух.
Я стукаю в пітьму, та хто ж відчинить?
Вогонь твоєї пристрасті затух…

Тріпоче серце, як в руці пташина,
І повниться печаллю кожен стук.
Вплітає муза у думки сивини.
Жагучий шал згубив мене і вщух…

Пливе гіркотна ніч. І чорну мітку
Різьбить на долі чарівний різець.
Приходь у дивні сни мої хоч зрідка,

Відкрий до зір тернистий манівець!
Душа сліпою тишею вагітна.
Сонети ці – безсилля, не взірець.

4.
Сонети ці – безсилля, не взірець,
А ти – моїх рядків фатальний привид,
Німого задзеркалля посланець.
Лелієш мрію чи душею кривиш?

На шахівниці лиш один гравець…
На серці темно і нестерпно прикро.
Дірявий і пожухлий папірець
Кружляє снами осені – постскриптум…

Для музи ж ми обоє – лиш раби.
У віршах наші злети і падіння.
Зникай, мовчи… але, прошу, люби!

Для мене ця омана – дар безцінний.
Зібравши в пеклі прокляті скарби,
Святилище будую на руїнах.

5.
Святилище будую на руїнах,
Хоч спів богині в небесах замовк.
Та вірші не про вірність лебедину –
То гріх чатує, мов голодний вовк!

Любов же – не троянда, а шипшина.
Небесну вакханалію думок
Урешті розжене гірке прозріння.
Печаль закриє серце на замок.

Як вирвати з душі отруйний корінь
І стишити прокляття грозове?
Ілюзія краси маною морить…

Та біль зведе натхнення нанівець.
У долю смуток уплітають Мойри,
Пихато править Золотий Тілець.

6.
Пихато править Золотий Тілець.
Сценарій доль писав жорстокий автор.
Лялькар-пастух жене тупих овець
На вівтар зла. Та чи боротись варто?

Проходить біль крізь душу, мов свинець.
Із неба насолод лечу я в Тартар.
Надії ще жевріє каганець,
Та дивослова охолола ватра.

Зболіле серце огорне журба.
У кривді не життя, а животіння…
В рядках вирує вічна боротьба.

А цілий світ, немов гніздо осине.
Гряде буремна і важка доба.
Жадоби розростається пухлина.

7.
Жадоби розростається пухлина,
Ніде вже справедливості нема.
Огидь керує ницо і безчинно
І лаврами народ вінчає мавп.

Таланти же чекає гільйотина.
Краса ж для мене – мука і тюрма.
Життя моє розтерла на піщини.
Не скинути повік цього ярма!

П’янких ілюзії неминуча страта.
Бо муза – хитрий і лихий купець –
Бере душею за натхнення плату.

І байдуже, чи раб ти, чи борець,
Абсурдного закону не здолати!
Всьому тепер мірило – гаманець…

8.
Всьому тепер мірило – гаманець.
А дотик до краси такий пекучий…
Із хаосу небесного стрілець
Отруєним вогнем у серце влучив.

Палає божевіллям світ увесь.
Мені ж услід летить докір колючий,
Що я не соловей, а горобець…
Навіщо, музо, міражами мучиш?

А відчай ріже душу без ножа.
І крикові німому в небі тісно.
Палають у осінніх вітражах

Мільйони запитань і спірних істин.
Із ніччю вип’ю біль на брудершафт –
Служу тобі, богине, безкорисно.

9.
Служу тобі, богине, безкорисно.
Фантазія здіймає буревій.
Лунає з піднебесся дзвінко й чисто
Довершений і незбагненний твір.

Та музика висока і вогниста
Розтане на землі в пітьмі зневір.
Розсиплеться душа, немов намисто.
Обійме гіркота, хоч вовком вий…

Та все ж моя ти альфа і омега.
Мов янгол з перебитими крильми,
Чекаю на землі у рай ковчега.

Чорнильний дощ усі думки розмив.
Натхнення – небо, а земля – мій берег.
У снах небесний океан штормить.

10.
У снах небесний океан штормить.
У вирву згуб зове лукавий голос.
Немов прокляття древніх пірамід,
Ця примха музи поламала долю.

Акордами вогню жага дзвенить.
Замкнули рими у магічне коло
Мій піднебесний і барвистий світ.
Від зір байдужих дме колючий холод.

Веде хмільних ілюзій караван
Богиня всеосяжна і сяйниста.
Я не збагну божественних писань,

Що біль пророчать ніжно і зловісно.
І все ж в долині слів полю бур’ян,
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.

11.
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.
З едему слів нема шляху назад.
Усіх ілюзій-рим душа не вмістить –
Хай літери зривають зорепад!

Тримає в лихоманці грішна пристрасть.
Той погляд змія – руйнівний фрегат.
Зірки в нектарі майорять іскристо
І вкотре п’ю любовний опіат.

Хоч винесуть боги суворий вирок –
Палких фантазій обірвуть політ,
Натхненням розриває відчай-вибух!

Жага на серці чудеса різьбить.
Я – знову ціль. І знов Амур не схибив.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.

12.
Потік чорнилом кам’яний нефрит.
Снуються вірші. У душі смеркає.
Та мрія, не стихаючи, бринить.
Натхненний розпач – то солодка кара.

Веде у рай казковий перехід
Із віршів, снів і фентезійних марень.
В словах магічна ватра пахкотить –
Чаклунка-муза згубне зілля варить.

Мене, богине, хоч рядком згадай
В таємній книзі без імен і змісту –
В щоденнику ілюзій та страждань…

Дозволь в едемі хоч на мить розцвісти.
В тобі моє спасіння і біда.
Долаю до краси шляхи імлисті!

13.
Долаю до краси шляхи імлисті,
Лоскоче серце таємничий страх.
Чи вибухне безсмертям тьмяна іскра
В рукописах важких поневірянь?

До вічного вогню – космічна відстань,
Дорогу стелить мовчазна жура.
Римую душу на пожовклім листі.
Жалі та втрати у рядках горять.

Та в зоряних видіннях чиста юність
Відкриє неповторний краєвид.
Приспить печалі чарівне відлуння.

Ріка натхнення крізь туман біжить.
П’янить дурманом слова диво-трунок.
Одвічністю стає прекрасна мить.

14.
Одвічністю стає прекрасна мить.
Я зоряний напій лиш пригубила.
Дрімає тиша і перо скрипить.
Осінній вітер снами обрій білить.

Спіліють мрії, мов багряний глід.
Та смуток рани посипає сіллю.
Надламана душа любов’ю снить,
Хоча давно від спеки переспіла.

Немов останній і тремкий листок,
Зриває серце буревій невпинний.
Скінчивсь нектар. Якби іще ковток...

Ілюзії накриє хуртовина.
Завіє часу золотий пісок
У тернові заховані перлини.

МАГІСТРАЛ

У тернові заховані перлини
Збираю музі на бучний вінець.
Мої рядки – уже нудна рутина.
Сонети ці – безсилля, не взірець…

Святилище будую на руїнах.
Пихато править Золотий Тілець,
Жадоби розростається пухлина.
Всьому тепер мірило – гаманець.

Служу тобі, богине, безкорисно.
У снах небесний океан штормить.
Тлумачу тишу-сповідь падолисту.

Потік чорнилом кам’яний нефрит.
Долаю до краси шляхи імлисті!
Одвічністю стає прекрасна мить.


Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-16 14:47:49
Переглядів сторінки твору 875
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.920 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.831 / 5.81)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.732
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Сонет
Автор востаннє на сайті 2021.04.05 18:29
Автор у цю хвилину відсутній