ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Буй
2025.12.29 22:11
Коли світло здолає пітьму
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.

Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,

Юрко Бужанин
2025.12.29 14:56
Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.

Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав

Борис Костиря
2025.12.29 13:44
Білий аркуш паперу -
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано

Сергій Губерначук
2025.12.29 13:10
Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??

Два білі олені блищать очима в

Віктор Насипаний
2025.12.29 00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть

Олександр Сушко
2025.12.29 00:12
дружня пародія)

Кінець життя


Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,

Тетяна Левицька
2025.12.28 22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?

Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,

Ярослав Чорногуз
2025.12.28 22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.

Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.

Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.

Олег Герман
2025.12.28 16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’

С М
2025.12.28 15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч

Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому

Іван Потьомкін
2025.12.28 14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?

Євген Федчук
2025.12.28 13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це

Микола Дудар
2025.12.28 13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.

Борис Костиря
2025.12.28 12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.

Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,

Юлія Щербатюк
2025.12.28 12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,

В Горова Леся
2025.12.28 12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.

Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Вірші / Духовна поезія, про Бога

 Хилилася й не падала свіча…
Хилилася й не падала свіча,
немов Пізанська башта.
Мелос лос-анджелеський звучав
ту ніч із келій монашок.
Майстер очей не звів, замолював
куток монастирський
і достеменно змальовував
лики остобісівські.
З найтиповіших рис злочинців
методом фоторобота
він складав сатану по частинці,
мозаїчного й антиіконистого.
Скляне панно людського зросту
превалювало сірим кольором,
у бік життя дивився просто
красивий лель з-під німба чорного.
Монах у ненависті був великим,
але у любові ще більшим,
думав він люциферовим ликом
роз’яснити гріх грішним.
Але сам покохав потвору
з крильми і очима анґела,
який оживав дуже скоро
і щоночі про себе нагадував.
Перш за все, він нагадував дівчину,
кинуту монахом ще в юності.
Літній муж з почуттями незвичними
потопав у цілунках й бездумності.
Він дрижав і запліднював ідола,
а ідол знепліднював монаха.
Вже горіла не свічка, а Біблія,
і чекала на площі плаха.
У монаха щоночі народжувались немовлята,
і він їх душив таємно.
З люцифером про це полюбив розмовляти,
поки ще тепло й темно.
То було шепотіння покійного батька,
що скидалось на лячну дитячу казку:
"Я лежу на городі, забитий дядьком.
Поховай і приходь на могилку, будь ласка!"
А на фронті лежав забитий дядько
і теж тихо хрипів голосом люцифера:
"Я забив на городі твойого батька.
Поховай і мене. Я не винен. Так треба."
Майстер, який готував себе в келію змолоду,
раптом життя зажадав звичайного,
він розгадав, хто його морить голодом –
церква і біс – монастирською тайною.
Трудне панно задля віри у Господа,
втілене чудом у ангела чорного,
душу метало від болю до лоскоту,
поневірявши монаха скорботного.
Перемоливсь. Голова його скрипнула.
Він був побачив – себе розмаїтого.
Був табуретом розбив свого ідола,
сірого тлом і на віри розбитого.
Знову мільйони скляних уламків –
білих, червоних, дзеркальних, прозорих,
темних, блакитних, густих останків,
що зма́лку збирав до старої комори.
"Це ти на підлозі лежиш, монаше?
Чому не складаєш мозаїку знову?"
Встає і бере порцелянову чашу,
півсвічки, півхліба, і більше ні слова.

07–10.05.1995 р., Київ


Контекст : "Перґаменти", стор. 41


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 13:35:35
Переглядів сторінки твору 746
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.083 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.135 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Духовна поезія
Автор востаннє на сайті 2025.12.29 13:19
Автор у цю хвилину відсутній