ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.11.20
19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»
Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»
Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим
2019.11.20
18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."
Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."
Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,
2019.11.20
18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,
Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,
Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,
2019.11.20
16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без
2019.11.20
16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
2019.11.20
14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.
Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.
Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.
2019.11.20
12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.
Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.
Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?
2019.11.20
10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли
2019.11.20
08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого
2019.11.20
05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.
2019.11.20
05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.
Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.
Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,
2019.11.20
03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.
І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.
І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом
2019.11.20
00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.
Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.
Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,
2019.11.19
18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»
Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!
Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!
2019.11.19
16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.
2019.11.19
15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.
Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.
Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2019.11.20
2019.11.20
2019.11.19
2019.11.14
2019.11.06
2019.11.03
2019.11.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Гріхопадіння висота
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гріхопадіння висота
Укрився день журливою габою,
Терзає душу всю осінній щем.
Рахую дні до зустрічі з тобою,
Сповитий меланхолії плащем.
І знову, знову - ці удари долі…
І знову, знову - це несприйняття…
В лабетах чи лещатах у неволі
Без вороття туди… Без каяття…
Німа печаль скувала наші лиця
І розпач закрадається в серця.
Та спогадами радості іскриться
Історія зворушлива оця.
Й вітрила напинає, мов сталеві,
Й зустрічна не зупинить течія.
І не дає втонути кораблеві
Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!
Ця віра, що підносить понад світом,
Одвічні істини переверта.
І дозволя без сорому горіти
Стрімка гріхопадіння… висота!
Усі оті обов`язки рутинні –
Од них втікаєм, наче із тюрми.
Вітрила – ніби крила в небі синім –
І там – у вільному польоті – ми!
І не спинить до щастя цього руху,
В серцях не знищить вічної весни!
Дві половинки з плоті ми і духу –
Святу любов несем у віщі сни!
1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
Терзає душу всю осінній щем.
Рахую дні до зустрічі з тобою,
Сповитий меланхолії плащем.
І знову, знову - ці удари долі…
І знову, знову - це несприйняття…
В лабетах чи лещатах у неволі
Без вороття туди… Без каяття…
Німа печаль скувала наші лиця
І розпач закрадається в серця.
Та спогадами радості іскриться
Історія зворушлива оця.
Й вітрила напинає, мов сталеві,
Й зустрічна не зупинить течія.
І не дає втонути кораблеві
Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!
Ця віра, що підносить понад світом,
Одвічні істини переверта.
І дозволя без сорому горіти
Стрімка гріхопадіння… висота!
Усі оті обов`язки рутинні –
Од них втікаєм, наче із тюрми.
Вітрила – ніби крила в небі синім –
І там – у вільному польоті – ми!
І не спинить до щастя цього руху,
В серцях не знищить вічної весни!
Дві половинки з плоті ми і духу –
Святу любов несем у віщі сни!
1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0827 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0827 seconds