Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
пашить металів сплав.
Почав клектати гучно
вулкан, що довго спав.
Був вкритий шаром криги,
але прорвав той шар,
зірвав з душі вериги
у поблиску Стожар.
Своїм думкам не змінюю маршрут, –
Пригадую струмочки каламутні
І чисті ріки в згадках постають.
Не обчухрала пам’ять пережите,
Запона літ не скрила дороге, –
То міг собі щось якісне купити,
То коштів не бувало на
Щоб випити з чаші прозріння сповна?
Комусь - лише слово. Комусь - тихе небо.
Комусь - ця підступна та підла війна.
Завісили небо безрадісні хмари...
Усе пригадалось, як тільки дійшло,
Як з реготом тикали ми в ша
у тебе між пальців полин!
Гірчать полином твої мрії,
що зіткані з часу перлин…
На скронях хрущі загрубілі,
ромашки спадають з ланіт,
та локони сиві, ні – білі,
моїх ніжних суконь
сон із перлин
зап’ясть моїх
так закохане в себе
сонце
виходить щоднини
а врода навіщо
полум’я по ролі, в рампах ніч!
Тривога у тобі ще змалку мліє…
В оглядинах тупих і божевільних вч
твій Гамлет помилятися не вміє.
У нього вибір ще лишається один,
а ти альтернатив не маєш жодних.
Актор, який дожився до сивин, –
Хоча зі смутком у сплетінні дні.
Проміння сонячне танцює румбу,
Немов шепоче: горю, лиху - ні.
Гілки вербові у пухнастих сукнях
Гойдає вітер теплий ніжно їх.
І ніби виганяє ноти суму,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
07. Пісня про оцінки
Знайте: всі колись були
жертвами шкільних страждань -
й п’ятибальної шкали
для оцінки їхніх знань...
У когось в очах - відчай,
у гріхах батькам виниться?
Це - «погано», навіть вкрай,
тобто - одиниця.
За контрольну, як бува,
ганить вчителька хлопійка?
Це - «незадовільно», «два»,
тобто - чесна двійка.
Ех, раз, іще раз!
Голова одна у нас.
А на цій на голові -
вуха два і шишки дві.
От і дражнять де-не-де,
і сміються глухо:
«Подивіться, он іде
голова - два вуха!
Голова, голова, голова - два вуха!»
Бережіться від спокус, -
є у вчительки журнал...
«Мінус» вигадали й «плюс»,
щоб уточнювати бал.
Вивчив задане так-сяк -
от і маєш, як оскому:
«посередньо»... Це - трояк,
з мінусом, причому.
Теорему був довів,
та забув про перевірку -
отже, «добре» заробив,
це - тверда четвірка.
Ех, раз-два-три! -
Припустили, як з гори,
перегнали трояка
на чотири метрика!
Ось четвірочник біжить,
шпарить що є духу;
ззаду - трієчник сопить,
голова - три вуха,
Голова, голова, голова - три вуха...
Щоб не жити навдалу,
без ніяких знань-понять,
не кляни шкільну шкалу:
раз-два-три-чотири-п’ять.
Хто сумлінням не доріс -
хай вживає самопримус...
Риска - не завжди дефіс,
іноді це мінус.
Очі з радощів блищать,
ушановувати мусим?
Це - «відмінно», тобто - п’ять,
а ще краще - з плюсом!
Ех, раз, іще раз,
є п’ятірочка у нас:
рук та ніг - дивись, по дві,
п’ята - думка в голові.
І замре народ на мить,
мов диктанти слуха,
і ніхто не закричить:
«Голова - два вуха,
голова, голова, голова - два вуха!»
(2018)
*** ОРИГІНАЛ ***
Все должны до одного
Числа знать до цифры пять, -
Ну, хотя бы для того,
Чтоб отметки различать.
Кто-то там домой пришёл -
И глаза поднять боится:
Это - раз, это - «кол»,
Это - единица.
За порог ступил едва,
А ему - головомойка:
Значит, «пара», это - два,
Или просто двойка.
Эх, раз, еще раз!
Голова одна у нас,
Ну а в этой голове -
Уха два и мысли две.
Вот и дразнится народ,
И смеется глухо:
«Посмотрите, вот идёт
Голова - два уха!
Голова, голова, голова - два уха!»
Хорошо смотреть вперёд!
Но сначала нужно знать
Правильный начальный счёт:
Раз, два, три, четыре, пять...
Отвечаешь кое-как,
У доски вздыхая тяжко, -
И трояк, и трояк -
С минусом, с натяжкой!
Стих читаешь наизусть,
Но чуть-чуть скороговорка -
Хлоп! - четыре... Ну и пусть!
Твердая четвёрка!
Эх, раз, два, три! -
Побежали на пари,
Обогнали трояка
На четыре метрика!
Вот четверочник бежит, -
Быстро, легче пуха,
Сзади троечник сопит:
Голова - три уха,
Голова, голова, голова - три уха...
До мильона далеко,
Но сначала нужно знать
То, что просто и легко:
Раз, два, три, четыре, пять.
Есть пятерка, да не та,
Коль на черточку подвинусь:
Ведь черта - не черта,
Это просто минус.
Я же минусов боюсь,
Их исправить тороплюся -
Чёрк! И сразу выйдет плюс:
Крестик - это плюсик.
Эх, раз, еще раз,
Есть пятерочка у нас:
Рук - две, ног - две,
И много мыслей в голове.
И не дразнится народ, -
Не хватает духа,
И никто не обзовёт:
«Голова - два уха,
голова, голова, голова - два уха!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)