Хоч у венах голки - обманув таки я лікарів,
Полетів на могили святих крізь прочинену браму.
Запечалені спогади в льолях утрачених мрій,-
Там немає ні доні, ні батька, ні сивої мами.

Є глуха самота і пелюстя поламаних рож,
Горепад проминув. Скоро черга й моя до Еребу.
А з обличчя змиває журу тихим шепотом дощ,
Щоб ніхто не дотямив - це сльози чи краплі із неба.

Без любові прожитим століттям утрачено лік,
Впав мій рід під ножа невблаганно жорстокої карми.
Сліпне обрій, розсипався приск, промінь сонячний згірк,
Колір вкрала жура, висихає печаль у каламі.

Між буттям-небуттям пролягла, наче яр, борозна,
Тягне руки до мене з-за неї покійна матуся.
Десь далеко-далеко веселку цілує весна,
Та до неї з холодної осені не дотягнуся.

12.11.2019 р.