Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.11
10:47
Упевнившись, що досить довгих рим,
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
Що хибні почуття, як кучері масні,
Змиваючи вночі з обличчя грим,
Заледве оминувши дні пісні,
Воно співатиме журливіше ніж хрущ,
Чи крила кажанів,чи… спраглий неофіт,
Як напівтіло!- неспалимий кущ -
2026.08.11
06:55
Серпень кошик наповняє
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
Багатющим урожаєм, -
Уродили доокола
Груші, сливи, як ніколи,
А на яблунях гіллястих
Погляд губиться від щастя,
І язик одразу терпне,
Як врожай збираю в серпні.
2026.08.11
05:59
Роздмухане полум’я у серці диктатора
Коли сонце схилилося до заходу, зафарбувавши Александрійську гавань у колір запеченої крові, Цезар зачинився у своєму похідному кабінеті – колишній особистій бібліотеці Птолемея Авлета, батька Клеопатри. Тут, на ві
2026.08.10
22:33
Карали дівчину. За віщо?
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
Кмітливу вдачу молоду,
що розумом за інших вища
та ще й прегарна на виду.
Таке знайшлось хіба від Бога?
Напевно, що від сатани.
«До сатани їй і дорога,
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
СОНЕТНИЙ КАЛЕЙДОСКОП
Комедійний вінок сонетів
I Не ангели явилися мені –
усі талановиті і крилаті
поети, що літають уві сні,
та іноді воюють як пірати.
Тут і ніяке у одній ціні,
і те, що сяє, наче діаманти,
і месники – і явні, й потайні,
метелики, аби й собі літати.
Але усяк описує себе –
і дуже гонорові, і не дуже,
аби і на вербі родили груші.
Усе прощає небо голубе,
де очевидно є іще цабе,
отці олімпу, аси і байдужі.
ІІ Отці олімпу, аси і байдужі
шукають глибину на мілині,
героїв у сучасному кіні
і тиражують аніме папужі.
І ні тобі сльози у полині,
ані колючок у терновій ружі...
А я співаю, – «Ой не шуми, луже...»
та ще й акомпаную на струні.
Але не чують ні гаї, ні доли
мелодію, яка іде по колу
і затихає у височині.
Таке буває, що, на жаль, ніколи
ніде нікого не хвилює соло
у хорі душ – і до ладу, і ні.
ІІІ
У хорі душ – і до ладу, і ні
не відаємо, – бути чи не бути?
Те на арені, се у купині
і їм одне одного не почути.
Тому і залишаються одні
нікому не цікаві баламути.
І ліра є, і звуки чарівні,
та це глухому зайві атрибути.
Зате, коли озвучене своє,
то й когута зозуля впізнає
не як абищо, а гучного мужа.
Ідилія у чаті настає
і поки гонор збою не дає,
одне одного величає, – друже!
ІV Одне одного величає, – друже!
І дорогому ніби дорога
і м’яко стеле, і єлейно служить
і не Кощій іще, і не Яга.
Обоє пряли поетичний кужіль.
Були і рогачі, і кочерга...
І не чекали віхоли і стужі,
аж поки не повіяла пурга.
Одне віршує, інше помагає.
Але натура й віники ламає,
коли обоє – лялі заводні.
Дуелями займаються дуети
і пера заміняють пістолети,
коли немає сенсу у війні.
V Коли немає сенсу у війні,
то це уже на «Енеїду» схоже.
Усі бої палкі і затяжні
і ясно, що ніхто не переможе.
Юнона мріє у самотині,
сльозою умивається, не може
загоїти образи. Їй не гоже
ховатися одній у далині.
.
У неї не здіймається рука
ударити по тім’ю мужика
за всі його оказії верблюжі.
У неї ще ілюзії нема,
що якось це упорає сама.
Орли богеми бойові та дужі.
VI Орли богеми бойові та дужі.
Той коцає, а те й собі скубе
і нахиляє небо голубе,
аби її скупати у калюжі.
А заодно купає і себе
у цьому опікаючому душі
і дулею погрожує чинуші,
а бабая у яму загребе.
Але не дай то, Боже, це пихате,
фігурою до того ще й пузате,
побачити у себе у вікні.
Хизується есеями своїми
і не горить од сорому. Усі ми
уміємо горіти у вогні.
VII Уміємо горіти у вогні
і боїмося чаплі у болоті,
а сущі біси, демони і тьоті
являються, буває, уві сні.
А хочеться руно у позолоті
аби були наяди у човні,
ахейці в дерев’яному коні,
улани, єзуїти, гугеноти...
Але Амуру не до епопей.
Йому надокучає Одіссей
або Еней на морі і на суші.
Бо ліпше воювати як брати,
аніж усім за обрії іти,
гартуючи одне одному душі.
VIII Гартуючи одне одному душі,
не чуємо найменшого із нас
і як на полі бою кожен раз
у вуха затикаємо беруші.
І гроші економимо, і час,
і на війну, і на побори сущі,
на бойові ракети і катюші,
що убивають всі надії мас.
Та час іде. Його не зупинити
ані паяцу, ані ерудиту,
коли пора настала вогняна.
Піїти подалися у поети
осилювати оди і сонети...
Ця епопея, як не є – смішна.
IX Ця епопея, як не є – смішна,
а я боюся, що не засміюся,
коли на отамана-пацана
іде уже не Надя, а Маруся.
Не відаю, кому тоді хана,
коли уже немає Яна Гуса
і Жанну не карає сатана,
і влада це намотує на вуса...
Але і це уже не дивина.
Буває, опиняємось на міні
лягаємо собакою на сіні.
Затія наша хоч і осяйна,
та на тину уже немає тіні.
Енею буде не до Перуна.
X Енею буде не до Перуна.
Йому цікава партія Зевеса.
Немає «Одіссеї» на Одесу,
хоча і залітає сарана.
Рулеткою заволоділа преса.
Опікується Вовами вона.
До Грузії немає інтересу.
Молдавію очікує «страна».
А на олімпі все немає Пана.
І на Парнасі явно не резон,
аби прийшов новий Наполеон.
І «вата» уповає ще на хана.
І поки «Енеїда» – це не «Сон»,
зоїли оспівають графомана.
XI Зоїли оспівають графомана.
У Трої революція гряде!
Бастилія в Росії упаде,
зійде з очей |полуда і омана.
Гільйотиною пахне де-не-де.
А це уже історія погана,
бо кожному, у кого є догана,
за скоєне іще перепаде.
Згадаються сієсти і бентеги,
фортуни – альфа і судів – омеги
і пізня у юдолі суєта.
Тоді і юді буде не до сміху,
і клоуну ще буде на горіхи,
якою не буває висота.
XII Якою не буває висота
і як би не смішила «Енеїда»,
а до Гааги все-таки поїде
осяяна зорею ліпота.
Од неї у Сибірі мало сліду.
Царю неволі зайва доброта.
І я уже радію за сусіду,
коли і їй заціпило уста.
Але якщо полегшає народу,
то я проголосую за свободу,
яка уже прийде як саме та...
І свого сина упізнає мати,
ну а мені не буде заважати
свята або наївна простота.
XIII Свята або наївна простота
не пожаліє долара у ватру
кумиру, що за неї йде на страту.
Така її і воля і мета.
На маси уповати ще не варто,
бо це не середина золота
і не еліта. Кане у літа
усе, що має жити і сіяти.
Та не згасає полум’я долонь.
Ідуть у Лету наші отамани.
Загачуємо віртуальні чани.
Аби не гас на капищі вогонь,
еліта, із юрбою в унісон,
і хмизу додає – заради Яна.
XIV І хмизу додає – заради Яна
таємна інквізиція «свята».
На неї ще очікує плита
єпархії Мазепи і Богдана.
Царя копита і його п’ята,
костьоли, синагоги і осанни
із мінаретів сурами Корану –
це і сьогодні «золота орда».
Нема дороги із хатини скраю.
Роняю бісер на путі до раю
усе-таки у рідній стороні.
Усе це буде ближньому на згадку.
Даруйте, що на самому початку
не ангели явилися мені.
Магістрал
Не ангели явилися мені.
Отці олімпу, аси і байдужі
у хорі душ і до ладу, і ні
одне одного величає, – друже!
Коли немає сенсу у війні,
орли богеми бойові та дужі.
Уміємо горіти у вогні,
гартуючи одне одному душі.
Ця епопея, як не є – смішна.
Енею буде не до Перуна,
Зоїли оспівають графомана.
Якою не буває висота,
свята або наївна простота
і хмизу додає – заради Яна.
30.11.19
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Комедійний вінок сонетів
« Не Вергілієва Енеїда»
І не Іванова
усі талановиті і крилаті
поети, що літають уві сні,
та іноді воюють як пірати.
Тут і ніяке у одній ціні,
і те, що сяє, наче діаманти,
і месники – і явні, й потайні,
метелики, аби й собі літати.
Але усяк описує себе –
і дуже гонорові, і не дуже,
аби і на вербі родили груші.
Усе прощає небо голубе,
де очевидно є іще цабе,
отці олімпу, аси і байдужі.
шукають глибину на мілині,
героїв у сучасному кіні
і тиражують аніме папужі.
І ні тобі сльози у полині,
ані колючок у терновій ружі...
А я співаю, – «Ой не шуми, луже...»
та ще й акомпаную на струні.
Але не чують ні гаї, ні доли
мелодію, яка іде по колу
і затихає у височині.
Таке буває, що, на жаль, ніколи
ніде нікого не хвилює соло
у хорі душ – і до ладу, і ні.
У хорі душ – і до ладу, і ні
не відаємо, – бути чи не бути?
Те на арені, се у купині
і їм одне одного не почути.
Тому і залишаються одні
нікому не цікаві баламути.
І ліра є, і звуки чарівні,
та це глухому зайві атрибути.
Зате, коли озвучене своє,
то й когута зозуля впізнає
не як абищо, а гучного мужа.
Ідилія у чаті настає
і поки гонор збою не дає,
одне одного величає, – друже!
І дорогому ніби дорога
і м’яко стеле, і єлейно служить
і не Кощій іще, і не Яга.
Обоє пряли поетичний кужіль.
Були і рогачі, і кочерга...
І не чекали віхоли і стужі,
аж поки не повіяла пурга.
Одне віршує, інше помагає.
Але натура й віники ламає,
коли обоє – лялі заводні.
Дуелями займаються дуети
і пера заміняють пістолети,
коли немає сенсу у війні.
то це уже на «Енеїду» схоже.
Усі бої палкі і затяжні
і ясно, що ніхто не переможе.
Юнона мріє у самотині,
сльозою умивається, не може
загоїти образи. Їй не гоже
ховатися одній у далині.
.
У неї не здіймається рука
ударити по тім’ю мужика
за всі його оказії верблюжі.
У неї ще ілюзії нема,
що якось це упорає сама.
Орли богеми бойові та дужі.
Той коцає, а те й собі скубе
і нахиляє небо голубе,
аби її скупати у калюжі.
А заодно купає і себе
у цьому опікаючому душі
і дулею погрожує чинуші,
а бабая у яму загребе.
Але не дай то, Боже, це пихате,
фігурою до того ще й пузате,
побачити у себе у вікні.
Хизується есеями своїми
і не горить од сорому. Усі ми
уміємо горіти у вогні.
і боїмося чаплі у болоті,
а сущі біси, демони і тьоті
являються, буває, уві сні.
А хочеться руно у позолоті
аби були наяди у човні,
ахейці в дерев’яному коні,
улани, єзуїти, гугеноти...
Але Амуру не до епопей.
Йому надокучає Одіссей
або Еней на морі і на суші.
Бо ліпше воювати як брати,
аніж усім за обрії іти,
гартуючи одне одному душі.
не чуємо найменшого із нас
і як на полі бою кожен раз
у вуха затикаємо беруші.
І гроші економимо, і час,
і на війну, і на побори сущі,
на бойові ракети і катюші,
що убивають всі надії мас.
Та час іде. Його не зупинити
ані паяцу, ані ерудиту,
коли пора настала вогняна.
Піїти подалися у поети
осилювати оди і сонети...
Ця епопея, як не є – смішна.
а я боюся, що не засміюся,
коли на отамана-пацана
іде уже не Надя, а Маруся.
Не відаю, кому тоді хана,
коли уже немає Яна Гуса
і Жанну не карає сатана,
і влада це намотує на вуса...
Але і це уже не дивина.
Буває, опиняємось на міні
лягаємо собакою на сіні.
Затія наша хоч і осяйна,
та на тину уже немає тіні.
Енею буде не до Перуна.
Йому цікава партія Зевеса.
Немає «Одіссеї» на Одесу,
хоча і залітає сарана.
Рулеткою заволоділа преса.
Опікується Вовами вона.
До Грузії немає інтересу.
Молдавію очікує «страна».
А на олімпі все немає Пана.
І на Парнасі явно не резон,
аби прийшов новий Наполеон.
І «вата» уповає ще на хана.
І поки «Енеїда» – це не «Сон»,
зоїли оспівають графомана.
У Трої революція гряде!
Бастилія в Росії упаде,
зійде з очей |полуда і омана.
Гільйотиною пахне де-не-де.
А це уже історія погана,
бо кожному, у кого є догана,
за скоєне іще перепаде.
Згадаються сієсти і бентеги,
фортуни – альфа і судів – омеги
і пізня у юдолі суєта.
Тоді і юді буде не до сміху,
і клоуну ще буде на горіхи,
якою не буває висота.
і як би не смішила «Енеїда»,
а до Гааги все-таки поїде
осяяна зорею ліпота.
Од неї у Сибірі мало сліду.
Царю неволі зайва доброта.
І я уже радію за сусіду,
коли і їй заціпило уста.
Але якщо полегшає народу,
то я проголосую за свободу,
яка уже прийде як саме та...
І свого сина упізнає мати,
ну а мені не буде заважати
свята або наївна простота.
не пожаліє долара у ватру
кумиру, що за неї йде на страту.
Така її і воля і мета.
На маси уповати ще не варто,
бо це не середина золота
і не еліта. Кане у літа
усе, що має жити і сіяти.
Та не згасає полум’я долонь.
Ідуть у Лету наші отамани.
Загачуємо віртуальні чани.
Аби не гас на капищі вогонь,
еліта, із юрбою в унісон,
і хмизу додає – заради Яна.
таємна інквізиція «свята».
На неї ще очікує плита
єпархії Мазепи і Богдана.
Царя копита і його п’ята,
костьоли, синагоги і осанни
із мінаретів сурами Корану –
це і сьогодні «золота орда».
Нема дороги із хатини скраю.
Роняю бісер на путі до раю
усе-таки у рідній стороні.
Усе це буде ближньому на згадку.
Даруйте, що на самому початку
не ангели явилися мені.
Не ангели явилися мені.
Отці олімпу, аси і байдужі
у хорі душ і до ладу, і ні
одне одного величає, – друже!
Коли немає сенсу у війні,
орли богеми бойові та дужі.
Уміємо горіти у вогні,
гартуючи одне одному душі.
Ця епопея, як не є – смішна.
Енею буде не до Перуна,
Зоїли оспівають графомана.
Якою не буває висота,
свята або наївна простота
і хмизу додає – заради Яна.
30.11.19
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
