Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
2026.10.10
07:22
За межею літа -
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
Осені пора, -
Прохолодний вітер
І земля сира.
Жовтий лист кружляє,
Падає до ніг, -
І жура безкрая
Стала на поріг.
2026.10.09
22:01
Уламки сну розкидані повсюди.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
Вони - про щастя, світло та весну.
Нема на мене ні судді, ні суду.
Покинуту й забуту ляльку вуду
В далекий кут розлючено жбурну.
Приречений, ніколи не забуду
Уламки сну.
2026.10.09
17:17
У квасолі джміль гуде:
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
Квіти там ще де-не-де.
А плоди дозріти встигнуть?
Так! Квасоля зветься вігна.
В серпні квітне - в самий раз!
Буде смакота у нас!
То ж старайся, джмелю милий,
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Вірші
/
СОНЕТНИЙ КАЛЕЙДОСКОП
Комедійний вінок сонетів
I Не ангели явилися мені –
усі талановиті і крилаті
поети, що літають уві сні,
та іноді воюють як пірати.
Тут і ніяке у одній ціні,
і те, що сяє, наче діаманти,
і месники – і явні, й потайні,
метелики, аби й собі літати.
Але усяк описує себе –
і дуже гонорові, і не дуже,
аби і на вербі родили груші.
Усе прощає небо голубе,
де очевидно є іще цабе,
отці олімпу, аси і байдужі.
ІІ Отці олімпу, аси і байдужі
шукають глибину на мілині,
героїв у сучасному кіні
і тиражують аніме папужі.
І ні тобі сльози у полині,
ані колючок у терновій ружі...
А я співаю, – «Ой не шуми, луже...»
та ще й акомпаную на струні.
Але не чують ні гаї, ні доли
мелодію, яка іде по колу
і затихає у височині.
Таке буває, що, на жаль, ніколи
ніде нікого не хвилює соло
у хорі душ – і до ладу, і ні.
ІІІ
У хорі душ – і до ладу, і ні
не відаємо, – бути чи не бути?
Те на арені, се у купині
і їм одне одного не почути.
Тому і залишаються одні
нікому не цікаві баламути.
І ліра є, і звуки чарівні,
та це глухому зайві атрибути.
Зате, коли озвучене своє,
то й когута зозуля впізнає
не як абищо, а гучного мужа.
Ідилія у чаті настає
і поки гонор збою не дає,
одне одного величає, – друже!
ІV Одне одного величає, – друже!
І дорогому ніби дорога
і м’яко стеле, і єлейно служить
і не Кощій іще, і не Яга.
Обоє пряли поетичний кужіль.
Були і рогачі, і кочерга...
І не чекали віхоли і стужі,
аж поки не повіяла пурга.
Одне віршує, інше помагає.
Але натура й віники ламає,
коли обоє – лялі заводні.
Дуелями займаються дуети
і пера заміняють пістолети,
коли немає сенсу у війні.
V Коли немає сенсу у війні,
то це уже на «Енеїду» схоже.
Усі бої палкі і затяжні
і ясно, що ніхто не переможе.
Юнона мріє у самотині,
сльозою умивається, не може
загоїти образи. Їй не гоже
ховатися одній у далині.
.
У неї не здіймається рука
ударити по тім’ю мужика
за всі його оказії верблюжі.
У неї ще ілюзії нема,
що якось це упорає сама.
Орли богеми бойові та дужі.
VI Орли богеми бойові та дужі.
Той коцає, а те й собі скубе
і нахиляє небо голубе,
аби її скупати у калюжі.
А заодно купає і себе
у цьому опікаючому душі
і дулею погрожує чинуші,
а бабая у яму загребе.
Але не дай то, Боже, це пихате,
фігурою до того ще й пузате,
побачити у себе у вікні.
Хизується есеями своїми
і не горить од сорому. Усі ми
уміємо горіти у вогні.
VII Уміємо горіти у вогні
і боїмося чаплі у болоті,
а сущі біси, демони і тьоті
являються, буває, уві сні.
А хочеться руно у позолоті
аби були наяди у човні,
ахейці в дерев’яному коні,
улани, єзуїти, гугеноти...
Але Амуру не до епопей.
Йому надокучає Одіссей
або Еней на морі і на суші.
Бо ліпше воювати як брати,
аніж усім за обрії іти,
гартуючи одне одному душі.
VIII Гартуючи одне одному душі,
не чуємо найменшого із нас
і як на полі бою кожен раз
у вуха затикаємо беруші.
І гроші економимо, і час,
і на війну, і на побори сущі,
на бойові ракети і катюші,
що убивають всі надії мас.
Та час іде. Його не зупинити
ані паяцу, ані ерудиту,
коли пора настала вогняна.
Піїти подалися у поети
осилювати оди і сонети...
Ця епопея, як не є – смішна.
IX Ця епопея, як не є – смішна,
а я боюся, що не засміюся,
коли на отамана-пацана
іде уже не Надя, а Маруся.
Не відаю, кому тоді хана,
коли уже немає Яна Гуса
і Жанну не карає сатана,
і влада це намотує на вуса...
Але і це уже не дивина.
Буває, опиняємось на міні
лягаємо собакою на сіні.
Затія наша хоч і осяйна,
та на тину уже немає тіні.
Енею буде не до Перуна.
X Енею буде не до Перуна.
Йому цікава партія Зевеса.
Немає «Одіссеї» на Одесу,
хоча і залітає сарана.
Рулеткою заволоділа преса.
Опікується Вовами вона.
До Грузії немає інтересу.
Молдавію очікує «страна».
А на олімпі все немає Пана.
І на Парнасі явно не резон,
аби прийшов новий Наполеон.
І «вата» уповає ще на хана.
І поки «Енеїда» – це не «Сон»,
зоїли оспівають графомана.
XI Зоїли оспівають графомана.
У Трої революція гряде!
Бастилія в Росії упаде,
зійде з очей |полуда і омана.
Гільйотиною пахне де-не-де.
А це уже історія погана,
бо кожному, у кого є догана,
за скоєне іще перепаде.
Згадаються сієсти і бентеги,
фортуни – альфа і судів – омеги
і пізня у юдолі суєта.
Тоді і юді буде не до сміху,
і клоуну ще буде на горіхи,
якою не буває висота.
XII Якою не буває висота
і як би не смішила «Енеїда»,
а до Гааги все-таки поїде
осяяна зорею ліпота.
Од неї у Сибірі мало сліду.
Царю неволі зайва доброта.
І я уже радію за сусіду,
коли і їй заціпило уста.
Але якщо полегшає народу,
то я проголосую за свободу,
яка уже прийде як саме та...
І свого сина упізнає мати,
ну а мені не буде заважати
свята або наївна простота.
XIII Свята або наївна простота
не пожаліє долара у ватру
кумиру, що за неї йде на страту.
Така її і воля і мета.
На маси уповати ще не варто,
бо це не середина золота
і не еліта. Кане у літа
усе, що має жити і сіяти.
Та не згасає полум’я долонь.
Ідуть у Лету наші отамани.
Загачуємо віртуальні чани.
Аби не гас на капищі вогонь,
еліта, із юрбою в унісон,
і хмизу додає – заради Яна.
XIV І хмизу додає – заради Яна
таємна інквізиція «свята».
На неї ще очікує плита
єпархії Мазепи і Богдана.
Царя копита і його п’ята,
костьоли, синагоги і осанни
із мінаретів сурами Корану –
це і сьогодні «золота орда».
Нема дороги із хатини скраю.
Роняю бісер на путі до раю
усе-таки у рідній стороні.
Усе це буде ближньому на згадку.
Даруйте, що на самому початку
не ангели явилися мені.
Магістрал
Не ангели явилися мені.
Отці олімпу, аси і байдужі
у хорі душ і до ладу, і ні
одне одного величає, – друже!
Коли немає сенсу у війні,
орли богеми бойові та дужі.
Уміємо горіти у вогні,
гартуючи одне одному душі.
Ця епопея, як не є – смішна.
Енею буде не до Перуна,
Зоїли оспівають графомана.
Якою не буває висота,
свята або наївна простота
і хмизу додає – заради Яна.
30.11.19
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Комедійний вінок сонетів
« Не Вергілієва Енеїда»
І не Іванова
усі талановиті і крилаті
поети, що літають уві сні,
та іноді воюють як пірати.
Тут і ніяке у одній ціні,
і те, що сяє, наче діаманти,
і месники – і явні, й потайні,
метелики, аби й собі літати.
Але усяк описує себе –
і дуже гонорові, і не дуже,
аби і на вербі родили груші.
Усе прощає небо голубе,
де очевидно є іще цабе,
отці олімпу, аси і байдужі.
шукають глибину на мілині,
героїв у сучасному кіні
і тиражують аніме папужі.
І ні тобі сльози у полині,
ані колючок у терновій ружі...
А я співаю, – «Ой не шуми, луже...»
та ще й акомпаную на струні.
Але не чують ні гаї, ні доли
мелодію, яка іде по колу
і затихає у височині.
Таке буває, що, на жаль, ніколи
ніде нікого не хвилює соло
у хорі душ – і до ладу, і ні.
У хорі душ – і до ладу, і ні
не відаємо, – бути чи не бути?
Те на арені, се у купині
і їм одне одного не почути.
Тому і залишаються одні
нікому не цікаві баламути.
І ліра є, і звуки чарівні,
та це глухому зайві атрибути.
Зате, коли озвучене своє,
то й когута зозуля впізнає
не як абищо, а гучного мужа.
Ідилія у чаті настає
і поки гонор збою не дає,
одне одного величає, – друже!
І дорогому ніби дорога
і м’яко стеле, і єлейно служить
і не Кощій іще, і не Яга.
Обоє пряли поетичний кужіль.
Були і рогачі, і кочерга...
І не чекали віхоли і стужі,
аж поки не повіяла пурга.
Одне віршує, інше помагає.
Але натура й віники ламає,
коли обоє – лялі заводні.
Дуелями займаються дуети
і пера заміняють пістолети,
коли немає сенсу у війні.
то це уже на «Енеїду» схоже.
Усі бої палкі і затяжні
і ясно, що ніхто не переможе.
Юнона мріє у самотині,
сльозою умивається, не може
загоїти образи. Їй не гоже
ховатися одній у далині.
.
У неї не здіймається рука
ударити по тім’ю мужика
за всі його оказії верблюжі.
У неї ще ілюзії нема,
що якось це упорає сама.
Орли богеми бойові та дужі.
Той коцає, а те й собі скубе
і нахиляє небо голубе,
аби її скупати у калюжі.
А заодно купає і себе
у цьому опікаючому душі
і дулею погрожує чинуші,
а бабая у яму загребе.
Але не дай то, Боже, це пихате,
фігурою до того ще й пузате,
побачити у себе у вікні.
Хизується есеями своїми
і не горить од сорому. Усі ми
уміємо горіти у вогні.
і боїмося чаплі у болоті,
а сущі біси, демони і тьоті
являються, буває, уві сні.
А хочеться руно у позолоті
аби були наяди у човні,
ахейці в дерев’яному коні,
улани, єзуїти, гугеноти...
Але Амуру не до епопей.
Йому надокучає Одіссей
або Еней на морі і на суші.
Бо ліпше воювати як брати,
аніж усім за обрії іти,
гартуючи одне одному душі.
не чуємо найменшого із нас
і як на полі бою кожен раз
у вуха затикаємо беруші.
І гроші економимо, і час,
і на війну, і на побори сущі,
на бойові ракети і катюші,
що убивають всі надії мас.
Та час іде. Його не зупинити
ані паяцу, ані ерудиту,
коли пора настала вогняна.
Піїти подалися у поети
осилювати оди і сонети...
Ця епопея, як не є – смішна.
а я боюся, що не засміюся,
коли на отамана-пацана
іде уже не Надя, а Маруся.
Не відаю, кому тоді хана,
коли уже немає Яна Гуса
і Жанну не карає сатана,
і влада це намотує на вуса...
Але і це уже не дивина.
Буває, опиняємось на міні
лягаємо собакою на сіні.
Затія наша хоч і осяйна,
та на тину уже немає тіні.
Енею буде не до Перуна.
Йому цікава партія Зевеса.
Немає «Одіссеї» на Одесу,
хоча і залітає сарана.
Рулеткою заволоділа преса.
Опікується Вовами вона.
До Грузії немає інтересу.
Молдавію очікує «страна».
А на олімпі все немає Пана.
І на Парнасі явно не резон,
аби прийшов новий Наполеон.
І «вата» уповає ще на хана.
І поки «Енеїда» – це не «Сон»,
зоїли оспівають графомана.
У Трої революція гряде!
Бастилія в Росії упаде,
зійде з очей |полуда і омана.
Гільйотиною пахне де-не-де.
А це уже історія погана,
бо кожному, у кого є догана,
за скоєне іще перепаде.
Згадаються сієсти і бентеги,
фортуни – альфа і судів – омеги
і пізня у юдолі суєта.
Тоді і юді буде не до сміху,
і клоуну ще буде на горіхи,
якою не буває висота.
і як би не смішила «Енеїда»,
а до Гааги все-таки поїде
осяяна зорею ліпота.
Од неї у Сибірі мало сліду.
Царю неволі зайва доброта.
І я уже радію за сусіду,
коли і їй заціпило уста.
Але якщо полегшає народу,
то я проголосую за свободу,
яка уже прийде як саме та...
І свого сина упізнає мати,
ну а мені не буде заважати
свята або наївна простота.
не пожаліє долара у ватру
кумиру, що за неї йде на страту.
Така її і воля і мета.
На маси уповати ще не варто,
бо це не середина золота
і не еліта. Кане у літа
усе, що має жити і сіяти.
Та не згасає полум’я долонь.
Ідуть у Лету наші отамани.
Загачуємо віртуальні чани.
Аби не гас на капищі вогонь,
еліта, із юрбою в унісон,
і хмизу додає – заради Яна.
таємна інквізиція «свята».
На неї ще очікує плита
єпархії Мазепи і Богдана.
Царя копита і його п’ята,
костьоли, синагоги і осанни
із мінаретів сурами Корану –
це і сьогодні «золота орда».
Нема дороги із хатини скраю.
Роняю бісер на путі до раю
усе-таки у рідній стороні.
Усе це буде ближньому на згадку.
Даруйте, що на самому початку
не ангели явилися мені.
Не ангели явилися мені.
Отці олімпу, аси і байдужі
у хорі душ і до ладу, і ні
одне одного величає, – друже!
Коли немає сенсу у війні,
орли богеми бойові та дужі.
Уміємо горіти у вогні,
гартуючи одне одному душі.
Ця епопея, як не є – смішна.
Енею буде не до Перуна,
Зоїли оспівають графомана.
Якою не буває висота,
свята або наївна простота
і хмизу додає – заради Яна.
30.11.19
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
