*
Тремкі словесні оригамі,
пребілі аркуші зими,
наснаг і сподівань духмяні
дими

бо сутінки, і псячий холод,
і неземна ціна на газ,
але поезія земніша -
рятують сторінки
і хмиз

*
Писати теж потрібно смачно:
незнане - в знане, і в коньяк,
і з кожного рядка спочатку,
хмільне - і байдуже про що

лише жінки - тверезий вибір,
ось тільки втримати кермо,
мотор, усмішка Челентано,
й аmоrе mоrе mоrе mоrе nо

*
Позаслоняли вІрші-пави
рій віршеняток і віршат,
ошатні вІрші, крутодзьобі -
академічні голоси

тому вважай себе найкращим,
найліпшим з найфайніших, - от
щоякнайкращим і найбільшим,
що не вмістити в жодний твір

*
Що підіймає патос вІршів,
те вабить у м'які віршІ,
мов не чужі питання сексу
й душі

і свіжий сніг летить, як перший,
морозний відгук на віршІ,
і передують завше гІрші,
бо тільки з "вІршу" ти поет

*
Весняних крапель римування
і ті ще помисли дівчат,
філософ гляне на усе це
і скаже: ні-фі-га собі, -

весна завершиться зимою,
кохання упокоїть шлюб,
і знов по колу, в сенсі жити, -
платівка грає саме це

*
Підступні зваби приховали
в зимові шати строгий піст,
мужчини сторожко ступають,
муркочуть «гречка» і - в сніги

колінця, стегна, спинка, перса,
протяжне «мяу», три рази
тягнути хором «Алилуя»,
еректум духу, піст як піст

*
Отак би й малював з натури
хоча і муляє перо:
і тут, і там - не те з жінками,
лише з пупками все гаразд

і ти глядиш в її безодню,
вона, достоту, теж кудись,
але навзаєм анітрохи -
ох, Ніцше, ти не знав жінок!

*
Коли на терезах стосунків
кохання, а потойбіч смерть -
то спершу почуття найвищі,
а далі раз - і легша смерть

о ні, кохання - зірка в небі,
а потім - щастя в повен ріст,
і сяєва того все більше,
аж доки - бах! і ти один.

2020