У слави є гидка, вельбучна тінь,
Немов собачий хвіст плететься ззаду.
Не віддереш. Та я від неї втік
І на пиху вдягнув смирення каптур.

А дехто із Полтави не такий -
І сам не гам, і світу - дуля з маком.
Людську хвалу трамбує у мішки,
А посміхнешся - затіває сварку.

Захланне і спесиве казна що
Гребе увагу лапою до себе.
Спесивиця лишилася без щогл,
Розбіглись епігони, плаче небо.

Весь мир про фанаберію забув,
Бо часу жаль на кляузи та скарги.
Сьогодні - тут, а завтра - у гробу,
І плани творчі миттю підуть прахом.

Весніє, час іти рясним дощам,
Радіє світ, а чорт скрипить зубами.
Димить в колеги творчості свіча,
Чорніють его цяточки на кармі.

28.01.2019 р.