
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про абрикос
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про абрикос
Мустафа – іще маленький хлопчик,
Оце п’ята минула зима.
Він свої великі чорні очі
Увесь час відкритими трима.
Хоче все побачити і почути,
У шпарину кожну зазирне,
Весь пісок слідами переплута,
Ні одну калюжу не мене.
Він-одна дитина в мами й тата,
Навіть з ким погратись не мав
Було в нього, правда, це три брата,
Але їх Аллах до себе взяв.
А жили вони на Арабаті.
Батько по толоці вівці пас,
Отож були люди небагаті
В той і зовсім небагатий час.
Море, чайки та пісок навколо-
Все ,що бачив хлопчик з ранніх літ,
Бігав понад морем напівголий
Та вивчав цей чудернацький світ.
І не знав, що є світи і інші,
Що росте десь не лише трава,
Камінцями душу свою тішив,
Імена їм різнії давав.
На чужих із острахом дивився.
Якщо хтось, бувало заїжджав,
Він десь понад берегом таївся
Чи в траві ріденькій залягав.
Так було аж до одного разу.
Мама готувала їм обід.
Мустафа із нею поряд лазив
Та вивчав мурахів дивний світ.
І йому було це так цікаво,
Споглядати їх у метушні,
Що впіймав він, як то кажуть,”гаву”,
Не почув; як поряд на коні
Зупинився незнайомець. Хлопчик
Спохватився, як той привітавсь
На весь голос. Мустафа звів очі,
Миттю підхопився і сховавсь
За спідницю мамину широку.
Звідти раз по разу виглядав
То з одного, то з другого боку.
Незнайомець перед ними став,
Посміхнувся широко, привітно
З-під уже посивілих вусів:
- Гей , герою, а виходь- но звідти !-
Дядько аж навчіпочки присів,-
Дам тобі гостинчика смачного!
І простяг долоню , а на ній ,
Мустафа не бачив ще такого,
Абрикос рум’яний, запашний.
Хоч і страшно , але закортіло
Скуштувати дива отого.
Крок – другий ступив – таки не сміло,
Ухопив до кулачка свого ,
Знов метнувся хутко за спідницю,
Там одразу зубками уп’явсь,
Не устигши навіть роздивиться,
Бо ще передумають - боявсь.
Дядько на те весело дивився.
- Що, смачне ? – у хлопчика пита,-
Ну ти брате-голубе й заївся?!
Знаєш, як те диво вироста?
Кісточку , що у руках тримаєш,
Посади у землю та полий.
Зиму лиш одну перечекаєш –
Деревина виросте. На ній.
Цього плоду чималенько вродить .
Тільки треба ж добре доглядать:
Поливати- не жаліти воду
І бур’ян навколо виривать.
Слухав хлопчик і вухам не вірив:
Чи то справді може так бувать?
Та, здаеться, дядько каже щиро?!
Та й чого б ото йому брехать?!
Дядько перемовився й подався
Батька десь з отарою шукать,
А хлопчина все услід вдивлявся
І в руці продовжував стискать
Кісточку , і подумки вже бачив
Дерево високе , а на нім
Абрикоси дозрівають смачні…
Мустафа на березі пустім
Вирив ямку, посадив те диво
І відтоді кожен день ходив,
У пісок вдивлявся терпеливо
Та водою раз по раз кропив.
Небагато, бо сутожно було
На косі з водою у той час.
Осінь із зимою проминули
І весною ранньою, якраз
Трави вже добряче зеленілись,
Бачить хлопчик диво – дивину:
Щось зелене крізь пісок пробилось
На траву не схоже ні одну.
Як його душа тоді співала!
Кинувся, мерщій приніс води,
Щоб рослина часом не зів’ яла,
Пропадуть солодкії плоди.
Кожен день він біля неї вився,
Поливав , травичку виривав
Та сидів годинами дивився,
Як маленький пагінець зростав.
В небі птахи дивні пролітали,
Десь гримів безперестанку грім.
Та до того діла йому мало –
Чудувався паростком отим.
Відгриміло, птахи відлітали,
Вже по літнім сонечко пече.
На косі тоді іще не знали
Багатьох страшних для них речей.
Що народ їх без вини судили
І вже стогне і ридае Крим.
Ешелони вже битком набили –
Все жінки та діти – хто у чім.
А навколо люди, автомати
І собаки рвуться з повідків.
А на вікнах металеві грати,
Щоб ніхто втікати не посмів.
Весь народ, мов злодія якогось
Повезли на смерть у вигнання,
Всіх підряд – малого і старого,
Вік і стать нікого не спиня.
Є наказ… і, наче мор промчався,
У аулах мовби вимер люд.
Якщо хтось, можливо і сховався,
То ;все рівно , як знайдуть, то вб’ють.
На косі цього всього не знали
Тих десятків кілька пастухів
І овець спокійно випасали
Поміж ковили і типчаків.
Може їх Аллах таки врятує
На забутій ним самим косі?
Хто в Москві про Арабат той чує?
Хай гадають - вивезли усіх…
Та даремно .У “вождя народів”
Пам’ять – краще б її не було .
Вислухав , що всі уже на Сході,
Скільки вбито, скільки утекло
Та й пита: - Про Арабат забули?
Генерал миттєво сполотнів,
Наче у обличчя смерть війнула.
І наказ миттєво полетів
Що робить? Пішли вже ешелони.
Задля купки їх назад вертать?
А лишить – то не одні погони,
Голови за ними полетять.
І юрба ревнителів закону
Подалась прочісувать косу.
Хто зустрівся – перед себе гоне
Якнайшвидше – бо нема часу.
Мустафа із ранку і до ночі
Все побіля паростка сидів,
Відвести не міг від нього очі.
Той уже й листочки розпустив.
Він оце приніс водички саме,
Щоб полити паросток живий,
Коли бачить, а до нього прямо
Якийсь дядько поспіша чужий.
Хлопчик його зовсім не злякався,
В пам’яті ще був отой чужий.
Але цей зовсім не посміхався
І здавався дуже-дуже злий.
Підлетів, під ноги не дивився,
Грубий чобіт паросток прим’яв.
За хлопчину міцно ухопився,
Невагомо у руці підняв
І потяг зіщулене, зім’яте
Тільце до машин залізних грат
Злякані хлоп’ячі оченята
Все ще озиралися назад.
У надії – паросток піднявся,
Грубий чобіт його не зламав.
І в юрбі до мами притискався
Та усе на берег поглядав…
Їх повезли ,на баржу загнали
Недалеко в море відтяли,
А тоді дірки повідкривали
І усіх топити почали.
А самі на березі стояли,
Поглядали , аби хто не втік,
З автоматів по баржі стріляли…
Йшов якраз сорок четвертий рік.
Він так і лишився п’ятилітнім
Той маленький хлопчик Мустафа
І у книзі про Буття всесвітній
Так і недописана графа.
Та росте на Арбатській стрілці
Абрикос , що хлопчик посадив
І рум’янитьтся на кожній гілці
Те його жадане диво з див.
Стовбур криво тягнеться до неба,
Руки – віття зупиняють час,
Хочуть залишити біля себе,
Зберегти, як пам’ятник для нас
Пам’ятник біди всього народу
Хлопчика маленького біди.
Заглядае абрикос у воду
Та вода змивае всі сліди.
Оце п’ята минула зима.
Він свої великі чорні очі
Увесь час відкритими трима.
Хоче все побачити і почути,
У шпарину кожну зазирне,
Весь пісок слідами переплута,
Ні одну калюжу не мене.
Він-одна дитина в мами й тата,
Навіть з ким погратись не мав
Було в нього, правда, це три брата,
Але їх Аллах до себе взяв.
А жили вони на Арабаті.
Батько по толоці вівці пас,
Отож були люди небагаті
В той і зовсім небагатий час.
Море, чайки та пісок навколо-
Все ,що бачив хлопчик з ранніх літ,
Бігав понад морем напівголий
Та вивчав цей чудернацький світ.
І не знав, що є світи і інші,
Що росте десь не лише трава,
Камінцями душу свою тішив,
Імена їм різнії давав.
На чужих із острахом дивився.
Якщо хтось, бувало заїжджав,
Він десь понад берегом таївся
Чи в траві ріденькій залягав.
Так було аж до одного разу.
Мама готувала їм обід.
Мустафа із нею поряд лазив
Та вивчав мурахів дивний світ.
І йому було це так цікаво,
Споглядати їх у метушні,
Що впіймав він, як то кажуть,”гаву”,
Не почув; як поряд на коні
Зупинився незнайомець. Хлопчик
Спохватився, як той привітавсь
На весь голос. Мустафа звів очі,
Миттю підхопився і сховавсь
За спідницю мамину широку.
Звідти раз по разу виглядав
То з одного, то з другого боку.
Незнайомець перед ними став,
Посміхнувся широко, привітно
З-під уже посивілих вусів:
- Гей , герою, а виходь- но звідти !-
Дядько аж навчіпочки присів,-
Дам тобі гостинчика смачного!
І простяг долоню , а на ній ,
Мустафа не бачив ще такого,
Абрикос рум’яний, запашний.
Хоч і страшно , але закортіло
Скуштувати дива отого.
Крок – другий ступив – таки не сміло,
Ухопив до кулачка свого ,
Знов метнувся хутко за спідницю,
Там одразу зубками уп’явсь,
Не устигши навіть роздивиться,
Бо ще передумають - боявсь.
Дядько на те весело дивився.
- Що, смачне ? – у хлопчика пита,-
Ну ти брате-голубе й заївся?!
Знаєш, як те диво вироста?
Кісточку , що у руках тримаєш,
Посади у землю та полий.
Зиму лиш одну перечекаєш –
Деревина виросте. На ній.
Цього плоду чималенько вродить .
Тільки треба ж добре доглядать:
Поливати- не жаліти воду
І бур’ян навколо виривать.
Слухав хлопчик і вухам не вірив:
Чи то справді може так бувать?
Та, здаеться, дядько каже щиро?!
Та й чого б ото йому брехать?!
Дядько перемовився й подався
Батька десь з отарою шукать,
А хлопчина все услід вдивлявся
І в руці продовжував стискать
Кісточку , і подумки вже бачив
Дерево високе , а на нім
Абрикоси дозрівають смачні…
Мустафа на березі пустім
Вирив ямку, посадив те диво
І відтоді кожен день ходив,
У пісок вдивлявся терпеливо
Та водою раз по раз кропив.
Небагато, бо сутожно було
На косі з водою у той час.
Осінь із зимою проминули
І весною ранньою, якраз
Трави вже добряче зеленілись,
Бачить хлопчик диво – дивину:
Щось зелене крізь пісок пробилось
На траву не схоже ні одну.
Як його душа тоді співала!
Кинувся, мерщій приніс води,
Щоб рослина часом не зів’ яла,
Пропадуть солодкії плоди.
Кожен день він біля неї вився,
Поливав , травичку виривав
Та сидів годинами дивився,
Як маленький пагінець зростав.
В небі птахи дивні пролітали,
Десь гримів безперестанку грім.
Та до того діла йому мало –
Чудувався паростком отим.
Відгриміло, птахи відлітали,
Вже по літнім сонечко пече.
На косі тоді іще не знали
Багатьох страшних для них речей.
Що народ їх без вини судили
І вже стогне і ридае Крим.
Ешелони вже битком набили –
Все жінки та діти – хто у чім.
А навколо люди, автомати
І собаки рвуться з повідків.
А на вікнах металеві грати,
Щоб ніхто втікати не посмів.
Весь народ, мов злодія якогось
Повезли на смерть у вигнання,
Всіх підряд – малого і старого,
Вік і стать нікого не спиня.
Є наказ… і, наче мор промчався,
У аулах мовби вимер люд.
Якщо хтось, можливо і сховався,
То ;все рівно , як знайдуть, то вб’ють.
На косі цього всього не знали
Тих десятків кілька пастухів
І овець спокійно випасали
Поміж ковили і типчаків.
Може їх Аллах таки врятує
На забутій ним самим косі?
Хто в Москві про Арабат той чує?
Хай гадають - вивезли усіх…
Та даремно .У “вождя народів”
Пам’ять – краще б її не було .
Вислухав , що всі уже на Сході,
Скільки вбито, скільки утекло
Та й пита: - Про Арабат забули?
Генерал миттєво сполотнів,
Наче у обличчя смерть війнула.
І наказ миттєво полетів
Що робить? Пішли вже ешелони.
Задля купки їх назад вертать?
А лишить – то не одні погони,
Голови за ними полетять.
І юрба ревнителів закону
Подалась прочісувать косу.
Хто зустрівся – перед себе гоне
Якнайшвидше – бо нема часу.
Мустафа із ранку і до ночі
Все побіля паростка сидів,
Відвести не міг від нього очі.
Той уже й листочки розпустив.
Він оце приніс водички саме,
Щоб полити паросток живий,
Коли бачить, а до нього прямо
Якийсь дядько поспіша чужий.
Хлопчик його зовсім не злякався,
В пам’яті ще був отой чужий.
Але цей зовсім не посміхався
І здавався дуже-дуже злий.
Підлетів, під ноги не дивився,
Грубий чобіт паросток прим’яв.
За хлопчину міцно ухопився,
Невагомо у руці підняв
І потяг зіщулене, зім’яте
Тільце до машин залізних грат
Злякані хлоп’ячі оченята
Все ще озиралися назад.
У надії – паросток піднявся,
Грубий чобіт його не зламав.
І в юрбі до мами притискався
Та усе на берег поглядав…
Їх повезли ,на баржу загнали
Недалеко в море відтяли,
А тоді дірки повідкривали
І усіх топити почали.
А самі на березі стояли,
Поглядали , аби хто не втік,
З автоматів по баржі стріляли…
Йшов якраз сорок четвертий рік.
Він так і лишився п’ятилітнім
Той маленький хлопчик Мустафа
І у книзі про Буття всесвітній
Так і недописана графа.
Та росте на Арбатській стрілці
Абрикос , що хлопчик посадив
І рум’янитьтся на кожній гілці
Те його жадане диво з див.
Стовбур криво тягнеться до неба,
Руки – віття зупиняють час,
Хочуть залишити біля себе,
Зберегти, як пам’ятник для нас
Пам’ятник біди всього народу
Хлопчика маленького біди.
Заглядае абрикос у воду
Та вода змивае всі сліди.
Найвища оцінка | Ірина Людвенко | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Юхим Семеняко | 5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію