ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.04.05 04:05
Змарнів помалу чоловік,
Мов на стовпі афіша, –
А ти така, як і торік,
І навіть красивіше.
Хоч я не вірю в чудеса,
Коли мені не п’янко, –
Але твоя свята краса
Сія безперестанку.

Євген Федчук
2020.04.04 20:25
Було це у далекі ті віки,
Що ми про них забули все, що знали.
Лиш душі ті, що по світах літали
У ті часи дісталися-таки
І звідти нам крупинки принесли
Історії, легенди? Я не знаю.
Та, як почув, так переповідаю,
Аби і ви дізнатися змогли.

Нінель Новікова
2020.04.04 19:14
Ти – відлуння забутого гімну
В моїй долі у дикі ці дні,
О, Кармен, як же сумно і дивно,
Що ти знову приснилась мені.
Зовні трепет, якесь шарудіння,
Страхітливі, виснажливі сни,
І твоя здичавіла чарівність –
Як гітара, як бубон весни!

Віктор Кучерук
2020.04.04 19:01
Як стала газета не в моді
І зникло з кишені драже, –
Я думав, що вік мій відходить
Чи з глузду поїхав уже.
Без правил та інших обмежень
На слово, події й місця, –
Щоденно блукаю в мережі
Й ніяк не знаходжу кінця.

Олександр Панін
2020.04.04 14:30
Не вдивляйся
в безодню
темної ночі,
Бо не побачиш
нічого,
Не дивись
у безодню
місячної ночі:

Шон Маклех
2020.04.04 14:23
Я мислю метафорично,
Ти мислиш метафорично,
Ми мислимо метафорично,
Він мислить метафорично,
Вони мислять метафорично.

А тим часом приїхав
Пан Гапличковський

Олександр Сушко
2020.04.04 12:26
На Печерську сієста. Фіскал підраховує скальпи,
Хабарі та пеню для голодних державних ротяк.
Годі мріяти, люди! Хапайте лопати і сапи
Та біжіть на городи - спасайтесь від влади хоч так.

Рік проспав у болоті, цяцянки та облизні в жмені,
На екрані -

Олексій Кацай
2020.04.04 11:19
безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
зловлено обрій волоком широт і довгот
витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
ще евклідових координат
упершись в них небом на неевклідовість дивиться
яка і фракталиться й ковилами хилиться
до горби

Микола Соболь
2020.04.04 09:09
На розбитих руках перетворяться рани на шрами.
Бахнув постріл і з неба летить, підвиваючи, смерть.
Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?
Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.
Те, що бачили оч

Сергій Губерначук
2020.04.04 09:07
Миготіли жирандолі
у простій сільській стодолі.
На солом’яну голівку,
на солом’яну долівку
воском крапало поволі
сяйво на роздерту дівку.

Ніч мовчала і повчала,

Іван Потьомкін
2020.04.03 21:38
Старий кабан ікла гострив
Об стовбур товстелезний дуба.
Лис молоденький раптом нагодивсь
Й бере на глузи діда:
«Нема мисливців, гончаків не чуть,
А ви марнуєте таку чудову днину...»
«Як станеш старшим,- кабан на те,-
Та, може, й дещо розумнішим,

Євген Федчук
2020.04.03 19:44
Було це в ті часи, як на Русі
Роди князівські без кінця плодились,
Князівства їхні між синів ділились
Та, все одно, не стачило на всіх.
Безперестанку чубились вони
Поміж собою, аби брат у брата
Міг шмат землі для себе відібрати.
Ще й кликали собі з

Олександр Панін
2020.04.03 19:15
Мажор - синок розлігся на дивані,
Розлігся на дивані син-мажор,
В чортячій посміхається нірвані,
В нірвані, чи без неї, все ж - піжон!

"Гей, чортиці,
спокусливі "кицоньки",
Я люблю вас,

Ніна Виноградська
2020.04.03 16:33
Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
Бо за

Анастасія Романюк
2020.04.03 14:31
Замість твоїх обіймів, втопаю в укривалі.
Закрию двері, приспущу гардини
І ляжу спати, щоб думки мої повсталі
Поснули тихо й серце не будили.

Чотири стінки, хоч-не-хоч шалієш.
Безумлю я, од всіх мотивів горопашних,
Та що мені то все, як ти мене пр

Іван Потьомкін
2020.04.03 10:16
У гомін Голосієва, у спомин,
Ставки минувши, висповідь несу.
Іще довкруг оголені дерева,
Травиця назирці іще,
Та вже весни передковічне мрево
Стискає серце в нерозважний щем
І так саднить-розсаджує словами.
Ішов на сповідь, думав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01

Оля Кміт
2020.02.28

Маріанна Галич
2020.02.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Балада про абрикос
Мустафа – іще маленький хлопчик,
Оце п’ята минула зима.
Він свої великі чорні очі
Увесь час відкритими трима.
Хоче все побачити і почути,
У шпарину кожну зазирне,
Весь пісок слідами переплута,
Ні одну калюжу не мене.
Він-одна дитина в мами й тата,
Навіть з ким погратись не мав
Було в нього, правда, це три брата,
Але їх Аллах до себе взяв.
А жили вони на Арабаті.
Батько по толоці вівці пас,
Отож були люди небагаті
В той і зовсім небагатий час.
Море, чайки та пісок навколо-
Все ,що бачив хлопчик з ранніх літ,
Бігав понад морем напівголий
Та вивчав цей чудернацький світ.
І не знав, що є світи і інші,
Що росте десь не лише трава,
Камінцями душу свою тішив,
Імена їм різнії давав.
На чужих із острахом дивився.
Якщо хтось, бувало заїжджав,
Він десь понад берегом таївся
Чи в траві ріденькій залягав.
Так було аж до одного разу.
Мама готувала їм обід.
Мустафа із нею поряд лазив
Та вивчав мурахів дивний світ.
І йому було це так цікаво,
Споглядати їх у метушні,
Що впіймав він, як то кажуть,”гаву”,
Не почув; як поряд на коні
Зупинився незнайомець. Хлопчик
Спохватився, як той привітавсь
На весь голос. Мустафа звів очі,
Миттю підхопився і сховавсь
За спідницю мамину широку.
Звідти раз по разу виглядав
То з одного, то з другого боку.
Незнайомець перед ними став,
Посміхнувся широко, привітно
З-під уже посивілих вусів:
- Гей , герою, а виходь- но звідти !-
Дядько аж навчіпочки присів,-
Дам тобі гостинчика смачного!
І простяг долоню , а на ній ,
Мустафа не бачив ще такого,
Абрикос рум’яний, запашний.
Хоч і страшно , але закортіло
Скуштувати дива отого.
Крок – другий ступив – таки не сміло,
Ухопив до кулачка свого ,
Знов метнувся хутко за спідницю,
Там одразу зубками уп’явсь,
Не устигши навіть роздивиться,
Бо ще передумають - боявсь.
Дядько на те весело дивився.
- Що, смачне ? – у хлопчика пита,-
Ну ти брате-голубе й заївся?!
Знаєш, як те диво вироста?
Кісточку , що у руках тримаєш,
Посади у землю та полий.
Зиму лиш одну перечекаєш –
Деревина виросте. На ній.
Цього плоду чималенько вродить .
Тільки треба ж добре доглядать:
Поливати- не жаліти воду
І бур’ян навколо виривать.
Слухав хлопчик і вухам не вірив:
Чи то справді може так бувать?
Та, здаеться, дядько каже щиро?!
Та й чого б ото йому брехать?!
Дядько перемовився й подався
Батька десь з отарою шукать,
А хлопчина все услід вдивлявся
І в руці продовжував стискать
Кісточку , і подумки вже бачив
Дерево високе , а на нім
Абрикоси дозрівають смачні…
Мустафа на березі пустім
Вирив ямку, посадив те диво
І відтоді кожен день ходив,
У пісок вдивлявся терпеливо
Та водою раз по раз кропив.
Небагато, бо сутожно було
На косі з водою у той час.
Осінь із зимою проминули
І весною ранньою, якраз
Трави вже добряче зеленілись,
Бачить хлопчик диво – дивину:
Щось зелене крізь пісок пробилось
На траву не схоже ні одну.
Як його душа тоді співала!
Кинувся, мерщій приніс води,
Щоб рослина часом не зів’ яла,
Пропадуть солодкії плоди.
Кожен день він біля неї вився,
Поливав , травичку виривав
Та сидів годинами дивився,
Як маленький пагінець зростав.
В небі птахи дивні пролітали,
Десь гримів безперестанку грім.
Та до того діла йому мало –
Чудувався паростком отим.
Відгриміло, птахи відлітали,
Вже по літнім сонечко пече.
На косі тоді іще не знали
Багатьох страшних для них речей.
Що народ їх без вини судили
І вже стогне і ридае Крим.
Ешелони вже битком набили –
Все жінки та діти – хто у чім.
А навколо люди, автомати
І собаки рвуться з повідків.
А на вікнах металеві грати,
Щоб ніхто втікати не посмів.
Весь народ, мов злодія якогось
Повезли на смерть у вигнання,
Всіх підряд – малого і старого,
Вік і стать нікого не спиня.
Є наказ… і, наче мор промчався,
У аулах мовби вимер люд.
Якщо хтось, можливо і сховався,
То ;все рівно , як знайдуть, то вб’ють.
На косі цього всього не знали
Тих десятків кілька пастухів
І овець спокійно випасали
Поміж ковили і типчаків.
Може їх Аллах таки врятує
На забутій ним самим косі?
Хто в Москві про Арабат той чує?
Хай гадають - вивезли усіх…
Та даремно .У “вождя народів”
Пам’ять – краще б її не було .
Вислухав , що всі уже на Сході,
Скільки вбито, скільки утекло
Та й пита: - Про Арабат забули?
Генерал миттєво сполотнів,
Наче у обличчя смерть війнула.
І наказ миттєво полетів
Що робить? Пішли вже ешелони.
Задля купки їх назад вертать?
А лишить – то не одні погони,
Голови за ними полетять.
І юрба ревнителів закону
Подалась прочісувать косу.
Хто зустрівся – перед себе гоне
Якнайшвидше – бо нема часу.
Мустафа із ранку і до ночі
Все побіля паростка сидів,
Відвести не міг від нього очі.
Той уже й листочки розпустив.
Він оце приніс водички саме,
Щоб полити паросток живий,
Коли бачить, а до нього прямо
Якийсь дядько поспіша чужий.
Хлопчик його зовсім не злякався,
В пам’яті ще був отой чужий.
Але цей зовсім не посміхався
І здавався дуже-дуже злий.
Підлетів, під ноги не дивився,
Грубий чобіт паросток прим’яв.
За хлопчину міцно ухопився,
Невагомо у руці підняв
І потяг зіщулене, зім’яте
Тільце до машин залізних грат
Злякані хлоп’ячі оченята
Все ще озиралися назад.
У надії – паросток піднявся,
Грубий чобіт його не зламав.
І в юрбі до мами притискався
Та усе на берег поглядав…
Їх повезли ,на баржу загнали
Недалеко в море відтяли,
А тоді дірки повідкривали
І усіх топити почали.
А самі на березі стояли,
Поглядали , аби хто не втік,
З автоматів по баржі стріляли…
Йшов якраз сорок четвертий рік.
Він так і лишився п’ятилітнім
Той маленький хлопчик Мустафа
І у книзі про Буття всесвітній
Так і недописана графа.
Та росте на Арбатській стрілці
Абрикос , що хлопчик посадив
І рум’янитьтся на кожній гілці
Те його жадане диво з див.
Стовбур криво тягнеться до неба,
Руки – віття зупиняють час,
Хочуть залишити біля себе,
Зберегти, як пам’ятник для нас
Пам’ятник біди всього народу
Хлопчика маленького біди.
Заглядае абрикос у воду
Та вода змивае всі сліди.




Найвища оцінка Ірина Людвенко 5.5 Майстер-клас / Майстер-клас
Найнижча оцінка Юрій Сидорів 5 Майстер-клас / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-02-11 11:52:28
Переглядів сторінки твору 150
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.467 / 5.25  (4.586 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 4.336 / 5.25  (4.482 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Балади
Автор востаннє на сайті 2020.04.04 20:29
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (М.К./М.К.) [ 2020-02-11 15:04:54 ]
З Вашими баладами живеться на сайті цікавіше.

Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-02-14 21:32:31 ]
Дякую за підтримку і оцінку.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Людвенко (М.К./М.К.) [ 2020-02-11 20:50:50 ]
Цікаво б було побачити той абрикос. Гарно описуєте картину!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-02-14 21:33:38 ]
Це, власне, можливо тільки моя фантазія (абрикос), а от події, на жаль, близькі до історичних. Дякую.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Уляна Світанко (Л.П./Л.П.) [ 2020-02-13 09:38:31 ]
Дуже сподобалася історія, прочитала на одному диханні! І, справді, цікаво було б побачити той абрикос. Дякую Вам!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-02-14 21:35:53 ]
Я просто уявив, яка б пам’ять могла зберегтися про ті жахливі події. Не камінь, а живе дерево. Дякую.