"Він наш Бог, а ми люди Його пасовиська й отара руки Його.
Сьогодні, коли Його голос почуєте, не робіте твердим серця вашого,
мов при Мериві, немов на пустині в день спроби, коли ваші батьки
Мене брали на спробу, Мене випробовували, також бачили діло Моє.
Сорок літ був огидним Мені оцей рід, й Я сказав:
Цей народ – блудосерді вони, й не пізнали доріг Моїх, тому заприсягся
Я в гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не ввійдуть вони!"

Біблія. Старий Заповіт. Книга Псалмів, 94:7–11

І що́ розм’якшить серце кожне?
Що при Мериві було – не згадає ніхто?
А залякані – ми.

Я один, хто осмілився
перед гнівом Твоїм.
Бо дорогий Ти мені,
аби мовчати перед Тобою.

Вийду з отари я,
з-під руки Твоєї –
перед очі Твої високі
і молитимуся за всіх,
і проситиму за кожного.

Не можеш ненавидіти Ти,
бо любов є Бог.
Що́ гнів Твій, коли відпочинок є,
і місце відпочинку – рай?
Бо в пеклі я.

Що спроби мої не проти Тебе – знаєш Ти.
Не одним би був – так іншим.
Адже залежу я від доріг моїх.
Але вийшов один я,
і не за себе, Господи.

Бо в чистилищі Твоєму – порожнеча.
Бо пекло – на одного мене менше.
Бо рай Твій – на одного мене бідніший.
Бо Ти – на одного мене багатший.
І прошу я, Господи, – не за себе.

Я, хто скорений завжди
непорушною присягою Твоєю, –
молитимуся тільки,
щоб виходили з отари Твоєї
перед очі Твої, Господи!

Назбирається їх –
і скажеш тоді?

30 серпня 1995 р., Київ