Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про останнього тура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про останнього тура
Козацький гурт неспішно степом їхав,
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
