Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про останнього тура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про останнього тура
Козацький гурт неспішно степом їхав,
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
