Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
2026.01.23
17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль
за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні
2026.01.23
16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.
Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про останнього тура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про останнього тура
Козацький гурт неспішно степом їхав,
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
