Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
2026.01.13
22:13
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
2026.01.13
21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
2026.01.13
20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
2026.01.13
20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити.
Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили.
Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає
2026.01.13
16:26
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
2026.01.13
16:19
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
2026.01.13
12:20
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
2026.01.13
10:34
Я ніби зріднився
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
2026.01.12
22:25
Із Леоніда Сергєєва
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
2026.01.12
20:10
І
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
2026.01.12
15:27
Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
2026.01.12
14:59
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.
Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
2026.01.12
10:43
Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?
З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт
2026.01.12
10:11
Ярослав Чорногуз
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.
2026.01.12
07:25
Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про останнього тура
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про останнього тура
Козацький гурт неспішно степом їхав,
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
Із України повертав на Січ.
Навколо було паркувато й тихо,
Хилилось сонце вже на скору ніч.
Копита лунко землю суху били
І шелестіла стоптана трава.
Бува з-під ніг метнеться сіре тіло,
Чи вигулькне із нірки голова.
Та жайвір,що за день не наспівався,
Якусь свою витягує з пісень.
А так від спеки степ в собі ховався,
Чекаючи,доки скінчиться день.
Подрімували й зморені верхівці,
Погойдуючись без кінця в сідлі.
Теж сподівались – скоро день скінчиться
І зможуть відпочити на землі.
Та двоє сивоусих не дрімали,
Розмови напівголосом вели
Та сторожко навколо розглядали.
Мабуть,вони дозорцями були.
Розмови про усе і ні про чого,
Щоб тільки сон зрадливий відігнать,
Бо вже до того стомлива дорога,
Що так і хилить очі закривать.
Згадали все:і турків,і татарів,
Та не забули ляхів й москалів,
Про Січ,Вкраїну,відьмаків і чари,
Взялися до горілки та столів.
В передчутті вечірнього спочинку,
Згадали саламаху і куліш,
Дичину,рибу,ковбасу,печінку,
Так розписали - хоч бери та їж.
Там легко перейшли до полювання,
Взялись удачі згадувать свої.
З розмови – то далеко не останні,
Здавалося,мисливці цих країв.
Дичину перебрали і до звіра
Урешті співрозмовники дійшли.
Так розпалились,що оце б допіру
Уже б і полювати почали.
Тим більше,до вечері не завадить
Добрячий шмат свіженького м’ясця.
Не заєць, звісно. На таку громаду,
Тим більше молодець до молодця,
Чогось солідніш та побільше треба.
Згадали про тарпанів,сайгаків,
Що ще блукали табунами. Де би
Їх Бог на їхню стежечку навів!?
По-старому полаяли сьогодні,
Мовляв,звірина нині вже не та,
З минулим і порівнювати годі,
Усе якесь миршаве,дрібнота.
Раніш були й зайці,неначе коні,
Уб’єш,бувало – ледь гуртом з’їси.
А табуни тарпанів в п’ять-шість гонів
І кожен – кошем раду не даси.
Згадали й турів,що колись блукали
По всім степу в великих табунах.
Вже скільки років їх не зустрічали
Ні в чистім полі,ні в густих лісах.
Чи змандрували,чи усіх побили?
Та зник колись такий могутній звір.
Хіба діди ще часом говорили,
Що пам’ятали їх іще з тих пір,
Коли вони уже поодинокі
Стрічалися в степу то тут,то там.
І які роги в них були широкі.
То славна була здобич козакам.
Такого вбити – то їда і слава,
Не кожен проти тура ризикне.
Казали:супротивник він кривавий,
З конем бува підніме та метне
І ратицями у момент затопче…
Так говорили вже діди старі.
А день все ближче котиться до ночі,
Вже сонечко сіда о цій порі,
Стає все більшим,кров’ю налилося,
Мов не бажа іти за небосхил.
Аж сивоусим козакам здалося,
Чи то їм шлях забрав багато сил.
Та раптом з балки з західного боку,
Якраз отам,де сонечко сіда,
Від козаків десь за півсотні кроків,
Самиця тура вийшла молода.
Постава горда і могутні роги,
Хіба їх з чимось сплутаєш коли?
Теля маленьке тулиться їй в ноги.
Козаків зразу сумніви взяли.
Їх же нема – звідкіль воно взялося?
Чи то на них зійшла якась мана?
Та ні,не може бути,щоб здалося.
Он і могутній тупіт долина.
Самиця їх уздріла і спинилась,
Дивилась мовчки поглядом сумним.
Телятко поряд злякано тулилось,
Немов питало: «Мамо,що стоїм?»
У козаків азарт кудись подівся.
Здавало – ось бери та і стріляй,
І кожен м’яса б свіжого наївся.
Та щось спиняло. Чи то небокрай,
Який за ними кров’ю наливався?
Чи то свої згадались діточки?
Але чомусь мушкет не піднімався
Й собі дивились мовчки козаки
На той останець дикої природи,
Який якимось дивом уцілів.
І звір останній проводжав їх гордо,
Стояв,дивився. День вже ледве тлів.
Сідало сонце стомлене,червоне,
На степ спускались сутінки нічні.
Неспішно простували далі коні,
По західній лишивши стороні
Останніх турів – матір і дитину,
Що захід їх кривавив до цих пір.
Указуючи на людську провину
У тім,що зник в степах цей славний звір.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
