Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.29
07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки завжди в казці лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки завжди в казці лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
2026.03.29
06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
2026.03.29
02:44
Тривога в серці. Морок. П'ята ранку.
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"
В домівках - темні вікна, душі сонні.
Лягла на білосніжне підвіконня
Симфонія кривавого світанку.
Було замало власного вікна -
Хотілось охопити ціле місто...
Крик вирвався з грудей: "Війна! Війна!"
2026.03.28
23:30
Якщо довкола тебе крутяться пройдисвіти, це ще не означає, що навколо тебе обертається Земля.
Кожен інший лікар повинен поставити інший діагноз.
Думка поперек звички, мов кістка поперек горла.
Що зверху сплило, те хвиля і виносить.
Інвалідам п
2026.03.28
18:53
коли весна як осінь
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я
2026.03.28
17:58
Ти ще єси і хліб їси насущний,
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
Та, мов павутина, висить життя майбутнє,
А хочеться ж на світі цім іще пожить, хоч сили тануть,
Тож молиш Господа, щоб день оцей не був останнім,
Бо ж стільки ще не звідано довкола див:
Не уторопав, про що ворк
2026.03.28
15:30
Ми зараз - як пуритани
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.
І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.
І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
2026.03.28
15:15
Сниться мені небо —
Лагідно-блакитне,
Все довкола сяє,
Все таке привітне.
Сниться мені тато,
Йдемо разом в лісі,
Сниться мені мама —
Лагідно-блакитне,
Все довкола сяє,
Все таке привітне.
Сниться мені тато,
Йдемо разом в лісі,
Сниться мені мама —
2026.03.28
13:38
Чи можна стерти те, що не було?
Що лиш в уяві дихало і квітло.
А пам'ять - світло,зламане на скло,
Де кожен спалах - вигадка й молитва.
Твій шепіт - чи відлуння тишини?
В уяві ти сама його створила?
Любов живе не в дотикові, - ні,
Що лиш в уяві дихало і квітло.
А пам'ять - світло,зламане на скло,
Де кожен спалах - вигадка й молитва.
Твій шепіт - чи відлуння тишини?
В уяві ти сама його створила?
Любов живе не в дотикові, - ні,
2026.03.28
12:17
Так осінь повільно відійде
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.
Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.
Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння
2026.03.28
11:08
якщо бажаєте речей складніших
інтриги жодної нема отут
добропорядно уживаючи отрут
а ще римуючи сяйливе слово ніцше
ви знаєте усе що звете суть
і перекласти сподіваєтесь у вірші
але наступна рима гірше
щодо подальшої іще суцільна лють
інтриги жодної нема отут
добропорядно уживаючи отрут
а ще римуючи сяйливе слово ніцше
ви знаєте усе що звете суть
і перекласти сподіваєтесь у вірші
але наступна рима гірше
щодо подальшої іще суцільна лють
2026.03.28
10:48
Мене будили вдосвіта дорослих
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлів
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлів
2026.03.28
09:32
Окупанти вдарили по собачому притулку «Дай лапу, друже» у Запоріжжі.Є багато поранених і загиблих тварин. Собак із травмами терміново доправляють у ветклініки…
Сирена тривогою мучить:
увага, знов небезпека!
Дрон у притулок влучив
для бездомних песик
Сирена тривогою мучить:
увага, знов небезпека!
Дрон у притулок влучив
для бездомних песик
2026.03.27
18:34
Там, де коняку віз підганяє,
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
А урядом править візник,
Де шматком арестантського хліба
Наїдаються до гикавок,
Проступає в мороці вранішнім
Повновладдям своїм пересичений
Хвіст собачий, махаючи трупом, –
Бренд Росії останніх десятиліть.
2026.03.27
15:00
Ти стояла на межі свого пір’я
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили
2026.03.27
14:51
З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.
Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Хмельницький
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хмельницький
Якось несподівано захопила старість,
Вчора ще енергія била через край,
А сьогодні думати тільки і зосталось,
Що мене очікує:пекло або рай.
Що мене очікує – я і сам не знаю.
Жити намагався наче без гріха,
Але доля, кажуть, свій рахунок має,
А вона на мене може буть лиха.
Десять літ минуло в колотнечі лютій
І різні кривавій, де рікою кров.
Якби довелося все назад вернути,
Навіть і не знаю чи почав би знов.
В ті далекі роки все простим здавалось:
Є здоров’я, сила, шабля у руках.
Показати ляхам аби не чіплялись,
Що козацька сила не лише в словах.
Особистий гонор правив тоді мною
І нема, здавалось, більшої мети
Аби відстояти честь і гідність свої,
Кривдників триклятих на смерть посікти.
З татарвою клятою довелось миритися,
Щоб із ляхом битися, треба силу мать,
В спину щоб не вдарили, Богові молитися,
На розбій в Україні очі закривать.
Знав би, то із ляхами краще замирився би,
Речі Посполитої діти ж ми одні.
На її спустошення тепер не дивився би,
В рідному Суботові доживав би дні.
Та ж у ляхів гонору більше, аніж розуму,
Не хотять миритися, їм усе давай,
Вже б пішли на поступки,
розійшлись по-божому
І не плюндрували би свій же рідний край.
Кому більше вірити: москалю чи ляхові?
Я уже не відаю, що від них чекать.
Чи уже піддатися клятому Аллахові?
Чи у шведа підлого захисту шукать?
Корсунь і Пилявці душу вже не гріють,
А от Берестечко все сильніш пече.
Скільки душ згубили – до цих пір жалію,
А ще більш, бо знаю, скільки згине ще.
На олтар свободи скільки люду вклали,
Справжньої свободи і не здобули,
З лядської неволі стільки літ тікали
В кабалу московську , накінець, втекли.
Ще за чим жалію – що нема Тимоша,
Нікому віддати булаву свою.
Не повернеш сина ні за які гроші.
Десь чека на мене, мабуть, у раю.
Звісно, на Юрася сподівань не маю,
Надто слабкодухий – що то за гетьман?
Знаю то я знаю, та в душі бажаю,
Що свої клейноди сину передам.
Сину мій, синочку, сину мій єдиний,
Ох і тяжко буде бідному тобі:
Там поляки пхнуться у своїй гордині,
Там Москва, як може, тягне все собі.
Тут татарські зграї круками літають,
Чернь в козаки пнеться, що не зупинить.
Все то припинити сил уже не маю,
А тобі, синочку, в тому всьому жить.
Але більше всього боюсь за старшину,
Кожен спить і бачить булаву в руках.
Продадуть до біса у лиху годину,
Як подасть надію чи москаль, чи лях.
Ще би літ з десяток, Боже, мені виділи,
Вже кінці з кінцями якось ізведу.
Що немає виходу – я того не відаю
І з Божою поміччю я його знайду.
Мабуть, не судилося.
Смерть стоїть за спиною.
Від її наближення холодіє кров.
Що ж то буде, Господи, далі з Україною?
Чи в крові купатися буде знов і знов?
Років десять тому знав би те, що знаю,
Краще би подався у краї чужі,
Бо душа безвільна у крові втопає,
Чую, як у пеклі точаться ножі.
Мабуть, таки грішний,
хай не власноручно,
Але скільки крові людської пролив
І чека на мене ця пекельна учта
За усе, що ниньки світу завинив.
Не повернеш долю, не піднімеш мертвих,
Тільки і лишилось каятись в гріхах
І з ім’ям Господнім на вустах померти
На Вкраїні милій, в сина на руках.
Вчора ще енергія била через край,
А сьогодні думати тільки і зосталось,
Що мене очікує:пекло або рай.
Що мене очікує – я і сам не знаю.
Жити намагався наче без гріха,
Але доля, кажуть, свій рахунок має,
А вона на мене може буть лиха.
Десять літ минуло в колотнечі лютій
І різні кривавій, де рікою кров.
Якби довелося все назад вернути,
Навіть і не знаю чи почав би знов.
В ті далекі роки все простим здавалось:
Є здоров’я, сила, шабля у руках.
Показати ляхам аби не чіплялись,
Що козацька сила не лише в словах.
Особистий гонор правив тоді мною
І нема, здавалось, більшої мети
Аби відстояти честь і гідність свої,
Кривдників триклятих на смерть посікти.
З татарвою клятою довелось миритися,
Щоб із ляхом битися, треба силу мать,
В спину щоб не вдарили, Богові молитися,
На розбій в Україні очі закривать.
Знав би, то із ляхами краще замирився би,
Речі Посполитої діти ж ми одні.
На її спустошення тепер не дивився би,
В рідному Суботові доживав би дні.
Та ж у ляхів гонору більше, аніж розуму,
Не хотять миритися, їм усе давай,
Вже б пішли на поступки,
розійшлись по-божому
І не плюндрували би свій же рідний край.
Кому більше вірити: москалю чи ляхові?
Я уже не відаю, що від них чекать.
Чи уже піддатися клятому Аллахові?
Чи у шведа підлого захисту шукать?
Корсунь і Пилявці душу вже не гріють,
А от Берестечко все сильніш пече.
Скільки душ згубили – до цих пір жалію,
А ще більш, бо знаю, скільки згине ще.
На олтар свободи скільки люду вклали,
Справжньої свободи і не здобули,
З лядської неволі стільки літ тікали
В кабалу московську , накінець, втекли.
Ще за чим жалію – що нема Тимоша,
Нікому віддати булаву свою.
Не повернеш сина ні за які гроші.
Десь чека на мене, мабуть, у раю.
Звісно, на Юрася сподівань не маю,
Надто слабкодухий – що то за гетьман?
Знаю то я знаю, та в душі бажаю,
Що свої клейноди сину передам.
Сину мій, синочку, сину мій єдиний,
Ох і тяжко буде бідному тобі:
Там поляки пхнуться у своїй гордині,
Там Москва, як може, тягне все собі.
Тут татарські зграї круками літають,
Чернь в козаки пнеться, що не зупинить.
Все то припинити сил уже не маю,
А тобі, синочку, в тому всьому жить.
Але більше всього боюсь за старшину,
Кожен спить і бачить булаву в руках.
Продадуть до біса у лиху годину,
Як подасть надію чи москаль, чи лях.
Ще би літ з десяток, Боже, мені виділи,
Вже кінці з кінцями якось ізведу.
Що немає виходу – я того не відаю
І з Божою поміччю я його знайду.
Мабуть, не судилося.
Смерть стоїть за спиною.
Від її наближення холодіє кров.
Що ж то буде, Господи, далі з Україною?
Чи в крові купатися буде знов і знов?
Років десять тому знав би те, що знаю,
Краще би подався у краї чужі,
Бо душа безвільна у крові втопає,
Чую, як у пеклі точаться ножі.
Мабуть, таки грішний,
хай не власноручно,
Але скільки крові людської пролив
І чека на мене ця пекельна учта
За усе, що ниньки світу завинив.
Не повернеш долю, не піднімеш мертвих,
Тільки і лишилось каятись в гріхах
І з ім’ям Господнім на вустах померти
На Вкраїні милій, в сина на руках.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
