Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
2026.08.14
12:03
Вірю в майбутнє моєї країни,
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
вірю в народ,
що піднявся з колін,
в зоране поле,
у гілку калини,
в сад біля хати
з червоних калин.
2026.08.14
11:15
Плетусь зажурена з «Сільпо»
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
В холодну днину.
Мені б проїхатись в метро
До моря плину.
Кружляти чайкою над ним
У небосхилі,
З обличчя змити смути грим
В смарагді хвилі,
2026.08.14
11:05
Битва за Фароський міст: кохання на руїнах світу
Генеральний штурм Ганімеда почався на світанку, коли море навколо Фароського маяка покрилося сотнями єгипетських човнів. Новий командувач кинув у бій усе. Битва на вузькому молу перетворилася на кривав
2026.08.14
10:52
Що ви, керманичі кпину?
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
Що, реквізити курні?
Хто з вас ще вірить в людину,
Хто ляже поруч в труні?-
-Ми і смерекові голки,
-Ми і молюски глибин,
Як марципанові вовки
2026.08.14
07:29
Зникають сни приємні завжди
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
З досвітнім заспівом півнів,
Бо потім більше негаразди
Повсюди бачаться мені.
Бо далі - швидкості шалені
Та люди радісні й сумні, -
І щире прагнення щоденне
Земного щастя не у сні.
2026.08.14
04:58
Нещирість професійно тисне руку
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
Та непомітно крутить карамболь.
У серце заповзає, мов зміюка,
Вичікуючи, вправно грає роль.
Маскується у тиші та у криках,
Постійно грає світло й позитив.
Нещирість - різна та багатолика,
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про вербу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вербу
Шука свого сина стривожена мати.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
