Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про вербу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вербу
Шука свого сина стривожена мати.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
