Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
2026.08.19
20:54
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2026.08.19
19:09
скажи мені скажи
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
чого нейметься вітру
за вікнами хлипкими
розсохлими дверми
що він прожити мав
що саме донести
і що із цим робити
на світі вітровім
2026.08.19
18:35
Націоналіст не нацист – есей
0 Українцям на часі.
1 Є країни з титульними націями.
2 Є в цих краях гості – етнічні діаспори.
3 Є націоналізм в них.
4 Є національна держава, що піклується за свій народ, спонукає до бажання бути тут, або поверн
2026.08.19
15:45
Поклич мене зажуреним сонетом -
І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І я прийду. Як важко б не було, -
Прорвуся крізь заплутані тенета,
Знесилений, постукаю у скло.
Поклич мене замріяним ронделем -
І я прийду крізь пафосну юрбу.
Дамо початок райдужним новелам,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про вербу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вербу
Шука свого сина стривожена мати.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
