Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.07
01:22
Окремі москалі нібито і не страшні. Вони, як і вовки, небезпечні, коли збиваються у зграї.
Без московської мавпи з гранатою світ поки що не здатний уявити собі миротворчий процес.
Гіркий досвід – незамінний інгредієнт у кулінарії.
Людям найпрості
2026.06.06
22:03
не перевершуй не жени
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
не віддавай усе що
тим демонам поза дверми
хоча у них є дещо
стезя стежина стеж її
дерева милість божа
вони усе пережили
самі собі тотожні
2026.06.06
19:21
В оп’янінні усякою розкішшю
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
Задля продукції
Що зносить усе все на хвилі
Бездуховно безсмертній, і коли
Божий кельнер бере твій останній дайм
Ось рахунок тобі
І нема в цім фарватері
Припливу, ні розсуду
2026.06.06
17:36
…подуєш на людську біду -
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
затихне морок на дзвіницях
у бомбосховищах, світлицях,
у Гестиманському саду,
де бродять ангели по три,
вітхозавітно, задзеркально,
де чути неупинний рух
2026.06.06
17:26
Готовий сплакнути, раніш як бувало,
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
Коли на оголені груди впадеш
Жагучого серця пругкими губами,
Як тільки згадаєш забутий backstage.
Одна у тобі розпізнає акина,
А друга чи третя – лише прохача.
Від них і находить на тебе провина
2026.06.06
12:53
Я прийду у спустошений ліс,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
Як у храм, до якого не ходять.
Між тополь і дівочих беріз
Бачу слів невідомі породи.
Пробіжить зграя зляканих кіз.
І лаштується Ігор в походи.
Я прийду в невідомі краї,
2026.06.06
09:04
Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
2026.06.06
08:56
Що може порізнить навіки батька з сином?
В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
Був батько вже на троні «короля вальсів»,
Коли син з-під столу всотував чарівні звуки скрипки.
Батько боявся невдовзі поступитись троном,
тож заборонив маляті
2026.06.06
08:21
— Ти малюєш на мапі вчорашніх обмежень
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
2026.06.06
07:41
Темні хмари, дощ і вітер, -
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
2026.06.05
23:37
Зливи лютої — грім і зірниці — вогонь —
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
2026.06.05
19:18
веселка над районом
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
2026.06.05
16:46
ані миші
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
2026.06.05
15:47
VIII. Останній акорд: ПАРОСТКИ КИЄВА НА ПІВНІЧНИХ ПРЕСТОЛАХ
Коли дим великих битв розвіявся, а море заспокоїлося, Єлизавета Ярославна зрозуміла, що її власна історія ще не завершена. Вона була донькою Ярослава Мудрого, і в її жилах текла кров правите
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
2026.06.05
13:23
Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про вербу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про вербу
Шука свого сина стривожена мати.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
Пропала дитина, пішла десь гуляти.
Не темної нічки, а білої днини
Пішла десь до річки й пропала дитина .
По людях питала, сама ледь не плаче:
- Чи де не стрічали?Чи десь хто не бачив?
Оббігала всюди, усіх опитала .
Не бачили люди, ніде не стрічали.
У дуба питала, що біля дороги:
- Чи не пробігало дитя босоноге?
Дуб листям шурхоче і віттям хитає
І помогти хоче, але чим - не знає.
До липи звернулась, чи скаже хоч слово.
Та віттям зігнулась - не бачила, - мовить.
У сонця спитала: - Ти ж весь день на небі
Ніщо б не сховалось сьогодні від тебе.
Не бачило сина? Хлопчина маленький.
Проста сорочина і штанці куценькі.
- Не бачило й сліду. За хмари ховалось.
З-за хмар і не видно що де відбувалось.
У хмари спитала, а чим ця поможе.
Та десь вже помчала, що бачила, може.
І де її можна шукати по світу.?
Напевно розвіяв по небу вже вітер.
Звернулась до вітру: - Не бачив дитину?
Той крутиться в вітах , хапа за хустину,
Щось хоче сказати, штовхає у спину.
Чи то показати, де саме дитина?
І в голосі вітру вчувається наче:
- До річки спіши ти! Я там його бачив!
До річки побігла заплакана мати,
По полі достиглім, по травах прим’ятих.
На березі стала, зачала питати
Чи річка не брала малого дитяти.
А річка струмує повз неї швиденько
І, наче, не чує заплакану неньку.
Та плаче, питає, сліз стримать не в силах.
До річки благає, щоб сина пустила.
Просила просила , благала, благала
За любого сина. Та й деревом стала.
Стоїть ще і нині верба над водою.
Як мати за сином схилилась з журбою.
У течії віти свої полоскає
І лагідно вітер її колихає.
А зрадлива річка тече собі далі
І хижо у віти її заглядає.
Підкрастися хоче, підмити водою
І темної ночі забрати з собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
