Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.02
14:38
я ніколи, ніколи, ніколи тобі не пробачу
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию вену
і дозволила спити безсме
те зухвале втручання в божественне сяйво моє,
вурдалаківську месу в регістрах любові нестачі,
в мить довіри й розкрилля моїх чистоплинних імен.
я б для тебе сама оголила і шию вену
і дозволила спити безсме
2026.08.02
13:42
Поезія - аскеза чи надмірність,
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
Це оргія чи келія в землі?
Поезія - це свято чи повинність,
Бенкет чи ланцюги важкі й сумні?
Поезія - це вибух чи покора,
Хвороба чи величний Божий дар?
Іде поет у безгоміння бору
2026.08.02
13:24
“Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови”.
“Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2026.08.02
13:12
А.Фатьянов, С.Фогельсон
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
Був готов на вихід катер,
на шпилі мінер стояв,
через борт знайомій Каті
«по секрету» він казав:
«Призначайте місце певне,
2026.08.02
12:49
…За 2 години до…
…Потяги колесами б’ють у скронях, повертаючи нас із тобою додому. Літо 1941 року. Ми йдемо разом. Коли я переходила радянсько-німецький кордон пішки, продираючись крізь чагарники й збиваючи ноги у кров, ти йшов на крок позаду, оберіга
2026.08.02
11:47
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби,
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.
Заходу фарби чарують, згасаючи миттю -
В чому ж і ще швидкоплинність така і мінливість.
Сковзує
2026.08.02
11:36
Серпень, хлопче, що з тобою?
Знов зненацька задощив.
Не здивуєш нас водою!
Ти диви, ще й оточив...
Заперіщив... розізлився?
Міра жарту певно є...
Ну а після в небо змився -
Православного вдає...
Серпень, хлопче, може, досить?
Якщо чуєш, то озвись
2026.08.02
11:32
Звучали в голосі на почет
Сім нот на пагорбі,
на біс...
І щось було від них пророче,
Бо саме так рождають вість...
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися... Війна.
І тут прийшла потвора суча -
Не всіх повернуть звідтіля...
О Боже рідний...
2026.08.02
10:55
оскільки ти не зрозуміла
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
а я не з тих
що уточняють
ми навіть не зливались тілом
у різних у краях і досі
перебуваючи незмінно
і їх уточнювати нащо
ти переплутала сюжети
2026.08.02
06:37
І шумлива, і красива,
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
На догоду нам усім, -
Дозріває щедра нива,
Під світилом золотим.
Наче капище священне,
Вберегла красу стару,
Від якої йде натхнення
Віддаватися добру.
2026.08.02
00:02
До притулку на Драгобраті
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
Припливли сомалійські пірати
І замовили ром,
Самогон з коньяком
І квитки в Сомалі з Драгобрату.
У генделику в центрі Варшави
Кучкувалися ліві і праві
2026.08.01
23:06
Не клич мене, любий, туди,
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
де я не бувала ніколи.
Можливо, ті райські сади
на друзки давно розкололи.
А може, їх зовсім нема —
цю вигадку тішить свідомість.
Де вічності чорна пітьма
2026.08.01
22:52
Перед очима зорепад серпневий,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
Цей чарівний емоцій феєрверк.
Мов рибки, ловить нічки вправний невід,
Чуттєвий огортає душу флер.
У зорепаді цім царина ласки,
У зорепаді цім любові пік.
Це Персеїди дивовижна казка,
2026.08.01
22:16
Мої слова звичайні й зрозумілі,
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
і не понівечені й не чужі,
а ті, що ними мати говорила
від щирої вкраїнської душі.
Вони творились вітром тихим в полі,
а ще в дібровах — птаством гомінким.
В них чутно голос мрійної тополі
2026.08.01
18:46
Amerika & Europe Україну
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
не віддає у руки сарани...
очікують політики-ждуни
багату територію-руїну,
копалини, яким нема ціни.
***
Політика – це той дурдом,
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про барвінок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про барвінок
На невольничім на ринку
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.
Йшов чужинець молоденький
По ринку по тому,
Обіцяв купити ненці
Прислугу для дому.
Ішов хлопець, придивлявся
До товару пильно,
Із купцями торгувався
По – турецькі вільно .
Аж побачив українку
Гарну, чорноброву .
Став, як пень, посеред ринку
І мовчить, ні слова.
Стоїть хлопець молоденький
Лиш очима лупа.
А серденько в грудях тенька,
А у скронях гупа.
А купці мерщій до нього:
- Купляй, видна дівка.
Глянь, які стрункії ноги,
Гарненька голівка.
- Скільки просите? - питає.
- Та п’ятсот курушів.
- В мене стільки і немає
Взяти вдома мушу.
Ви ж дивіться, не продайте.
Я ще повернуся.
Мене тутечки чекайте.
Та й їй посміхнувся.
Сам помчав мерщій додому
Аби гроші взяти
Поспішає,а самому
Хочеться співати.
Почуття аж розпирають
Молодії груди.
І на нього позирають
Перехожі люди.
Прибіг, матір не питає,
Узяв гроші з скрині
І скоріше поспішає
Назад до дівчини.
Прибігає. Купці склались,
Дівчини немає.
- Де дівчина подівалася? -
Знічено питає.-
- Продали,- купці говорять.
- Як? Ви ж обіцяли.
А в самого серце з горя
Аж тремтіти стало.
- Продали. Приїхав батько,
Викупив дівчину.
Мабуть, мав великі статки.
Не дививсь на ціну.
- А звідкіль же вона була.
Ця гарна дівчина?
- Ну, якщо ми вірно чули,
Десь із України.
Оббіг хлопець пів Стамбула,
Все шукав дівчину.
Чи не бачили, не чули,
Питав безупинно.
Повернувся, ледь не плаче
До своєї неньки.
- Що з тобою, хворий наче,
Сину мій миленький?!
- Ні, не хворий. Може й хворий.
Я і сам не знаю,
В мене, мамо, таке горе –
Дівчину кохаю.
- Це ж не горе, щастя, синку.
А хто ця дівчина?
- Бачив я її на ринку.
Кажуть – з України.
Ні ім’я її не знаю.
Ні ізвідки родом .
Що робити я не знаю.
Хоч із мосту в воду.
А без неї жить не хочу.
Й де вона – не знаю.
Як згадаю її очі.
Про все забуваю.
- Може, синку, ще забудеш!?
Утішає мати,-
Час таке, говорять люди
Вміє лікувати.
- Добре, мамо, почекаю…
Місяць, два проходить,
А юнак не забуває.
Місця не знаходить.
Каже:- Мамо, більш не можу,
Поїду шукати.
Треба, то об’їду кожну
В Україні хату.
- Ну, що ж, синку, їдь, як треба,
Тримати не буду.
Питай людей навкруг себе,
Знайдуть добрі люди.
Кинув хлопець землю свою
І домівку рідну.
За дівчиною молодою
В Україну їде
Вже об’їздив Україну
Від села до міста
Все шукав свою дівчину,
Хоч про неї звістку.
Не жалів ні час, ні грошей,
Почорнів від смутку.
Та все звістки не хороші,
Та сумнівні чутки.
Уже хлопець сил не має
Вже надію втратив.
Навіть дива не чекає.
Що дарма чекати?
Бачить, що знайти не може.
Просить в Бога милість:
- Впусти,- каже,- мене, Боже,
Де вона лишилась.
Яким хочеш, аби поряд,
Аби її бачить.
Бо помру без неї з горя.
А сам ледь не плаче.
Пожалів Господь хлопчину
Впустив квітом синім
У село те в Україні,
Де жила дівчина.
І з тих пір барвінок синій
Квітне і не в’яне
Жива пам’ять про хлопчину
Та його кохану.
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.
Йшов чужинець молоденький
По ринку по тому,
Обіцяв купити ненці
Прислугу для дому.
Ішов хлопець, придивлявся
До товару пильно,
Із купцями торгувався
По – турецькі вільно .
Аж побачив українку
Гарну, чорноброву .
Став, як пень, посеред ринку
І мовчить, ні слова.
Стоїть хлопець молоденький
Лиш очима лупа.
А серденько в грудях тенька,
А у скронях гупа.
А купці мерщій до нього:
- Купляй, видна дівка.
Глянь, які стрункії ноги,
Гарненька голівка.
- Скільки просите? - питає.
- Та п’ятсот курушів.
- В мене стільки і немає
Взяти вдома мушу.
Ви ж дивіться, не продайте.
Я ще повернуся.
Мене тутечки чекайте.
Та й їй посміхнувся.
Сам помчав мерщій додому
Аби гроші взяти
Поспішає,а самому
Хочеться співати.
Почуття аж розпирають
Молодії груди.
І на нього позирають
Перехожі люди.
Прибіг, матір не питає,
Узяв гроші з скрині
І скоріше поспішає
Назад до дівчини.
Прибігає. Купці склались,
Дівчини немає.
- Де дівчина подівалася? -
Знічено питає.-
- Продали,- купці говорять.
- Як? Ви ж обіцяли.
А в самого серце з горя
Аж тремтіти стало.
- Продали. Приїхав батько,
Викупив дівчину.
Мабуть, мав великі статки.
Не дививсь на ціну.
- А звідкіль же вона була.
Ця гарна дівчина?
- Ну, якщо ми вірно чули,
Десь із України.
Оббіг хлопець пів Стамбула,
Все шукав дівчину.
Чи не бачили, не чули,
Питав безупинно.
Повернувся, ледь не плаче
До своєї неньки.
- Що з тобою, хворий наче,
Сину мій миленький?!
- Ні, не хворий. Може й хворий.
Я і сам не знаю,
В мене, мамо, таке горе –
Дівчину кохаю.
- Це ж не горе, щастя, синку.
А хто ця дівчина?
- Бачив я її на ринку.
Кажуть – з України.
Ні ім’я її не знаю.
Ні ізвідки родом .
Що робити я не знаю.
Хоч із мосту в воду.
А без неї жить не хочу.
Й де вона – не знаю.
Як згадаю її очі.
Про все забуваю.
- Може, синку, ще забудеш!?
Утішає мати,-
Час таке, говорять люди
Вміє лікувати.
- Добре, мамо, почекаю…
Місяць, два проходить,
А юнак не забуває.
Місця не знаходить.
Каже:- Мамо, більш не можу,
Поїду шукати.
Треба, то об’їду кожну
В Україні хату.
- Ну, що ж, синку, їдь, як треба,
Тримати не буду.
Питай людей навкруг себе,
Знайдуть добрі люди.
Кинув хлопець землю свою
І домівку рідну.
За дівчиною молодою
В Україну їде
Вже об’їздив Україну
Від села до міста
Все шукав свою дівчину,
Хоч про неї звістку.
Не жалів ні час, ні грошей,
Почорнів від смутку.
Та все звістки не хороші,
Та сумнівні чутки.
Уже хлопець сил не має
Вже надію втратив.
Навіть дива не чекає.
Що дарма чекати?
Бачить, що знайти не може.
Просить в Бога милість:
- Впусти,- каже,- мене, Боже,
Де вона лишилась.
Яким хочеш, аби поряд,
Аби її бачить.
Бо помру без неї з горя.
А сам ледь не плаче.
Пожалів Господь хлопчину
Впустив квітом синім
У село те в Україні,
Де жила дівчина.
І з тих пір барвінок синій
Квітне і не в’яне
Жива пам’ять про хлопчину
Та його кохану.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
