Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
2026.08.30
21:25
Чобітки червоні
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про барвінок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про барвінок
На невольничім на ринку
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.
Йшов чужинець молоденький
По ринку по тому,
Обіцяв купити ненці
Прислугу для дому.
Ішов хлопець, придивлявся
До товару пильно,
Із купцями торгувався
По – турецькі вільно .
Аж побачив українку
Гарну, чорноброву .
Став, як пень, посеред ринку
І мовчить, ні слова.
Стоїть хлопець молоденький
Лиш очима лупа.
А серденько в грудях тенька,
А у скронях гупа.
А купці мерщій до нього:
- Купляй, видна дівка.
Глянь, які стрункії ноги,
Гарненька голівка.
- Скільки просите? - питає.
- Та п’ятсот курушів.
- В мене стільки і немає
Взяти вдома мушу.
Ви ж дивіться, не продайте.
Я ще повернуся.
Мене тутечки чекайте.
Та й їй посміхнувся.
Сам помчав мерщій додому
Аби гроші взяти
Поспішає,а самому
Хочеться співати.
Почуття аж розпирають
Молодії груди.
І на нього позирають
Перехожі люди.
Прибіг, матір не питає,
Узяв гроші з скрині
І скоріше поспішає
Назад до дівчини.
Прибігає. Купці склались,
Дівчини немає.
- Де дівчина подівалася? -
Знічено питає.-
- Продали,- купці говорять.
- Як? Ви ж обіцяли.
А в самого серце з горя
Аж тремтіти стало.
- Продали. Приїхав батько,
Викупив дівчину.
Мабуть, мав великі статки.
Не дививсь на ціну.
- А звідкіль же вона була.
Ця гарна дівчина?
- Ну, якщо ми вірно чули,
Десь із України.
Оббіг хлопець пів Стамбула,
Все шукав дівчину.
Чи не бачили, не чули,
Питав безупинно.
Повернувся, ледь не плаче
До своєї неньки.
- Що з тобою, хворий наче,
Сину мій миленький?!
- Ні, не хворий. Може й хворий.
Я і сам не знаю,
В мене, мамо, таке горе –
Дівчину кохаю.
- Це ж не горе, щастя, синку.
А хто ця дівчина?
- Бачив я її на ринку.
Кажуть – з України.
Ні ім’я її не знаю.
Ні ізвідки родом .
Що робити я не знаю.
Хоч із мосту в воду.
А без неї жить не хочу.
Й де вона – не знаю.
Як згадаю її очі.
Про все забуваю.
- Може, синку, ще забудеш!?
Утішає мати,-
Час таке, говорять люди
Вміє лікувати.
- Добре, мамо, почекаю…
Місяць, два проходить,
А юнак не забуває.
Місця не знаходить.
Каже:- Мамо, більш не можу,
Поїду шукати.
Треба, то об’їду кожну
В Україні хату.
- Ну, що ж, синку, їдь, як треба,
Тримати не буду.
Питай людей навкруг себе,
Знайдуть добрі люди.
Кинув хлопець землю свою
І домівку рідну.
За дівчиною молодою
В Україну їде
Вже об’їздив Україну
Від села до міста
Все шукав свою дівчину,
Хоч про неї звістку.
Не жалів ні час, ні грошей,
Почорнів від смутку.
Та все звістки не хороші,
Та сумнівні чутки.
Уже хлопець сил не має
Вже надію втратив.
Навіть дива не чекає.
Що дарма чекати?
Бачить, що знайти не може.
Просить в Бога милість:
- Впусти,- каже,- мене, Боже,
Де вона лишилась.
Яким хочеш, аби поряд,
Аби її бачить.
Бо помру без неї з горя.
А сам ледь не плаче.
Пожалів Господь хлопчину
Впустив квітом синім
У село те в Україні,
Де жила дівчина.
І з тих пір барвінок синій
Квітне і не в’яне
Жива пам’ять про хлопчину
Та його кохану.
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.
Йшов чужинець молоденький
По ринку по тому,
Обіцяв купити ненці
Прислугу для дому.
Ішов хлопець, придивлявся
До товару пильно,
Із купцями торгувався
По – турецькі вільно .
Аж побачив українку
Гарну, чорноброву .
Став, як пень, посеред ринку
І мовчить, ні слова.
Стоїть хлопець молоденький
Лиш очима лупа.
А серденько в грудях тенька,
А у скронях гупа.
А купці мерщій до нього:
- Купляй, видна дівка.
Глянь, які стрункії ноги,
Гарненька голівка.
- Скільки просите? - питає.
- Та п’ятсот курушів.
- В мене стільки і немає
Взяти вдома мушу.
Ви ж дивіться, не продайте.
Я ще повернуся.
Мене тутечки чекайте.
Та й їй посміхнувся.
Сам помчав мерщій додому
Аби гроші взяти
Поспішає,а самому
Хочеться співати.
Почуття аж розпирають
Молодії груди.
І на нього позирають
Перехожі люди.
Прибіг, матір не питає,
Узяв гроші з скрині
І скоріше поспішає
Назад до дівчини.
Прибігає. Купці склались,
Дівчини немає.
- Де дівчина подівалася? -
Знічено питає.-
- Продали,- купці говорять.
- Як? Ви ж обіцяли.
А в самого серце з горя
Аж тремтіти стало.
- Продали. Приїхав батько,
Викупив дівчину.
Мабуть, мав великі статки.
Не дививсь на ціну.
- А звідкіль же вона була.
Ця гарна дівчина?
- Ну, якщо ми вірно чули,
Десь із України.
Оббіг хлопець пів Стамбула,
Все шукав дівчину.
Чи не бачили, не чули,
Питав безупинно.
Повернувся, ледь не плаче
До своєї неньки.
- Що з тобою, хворий наче,
Сину мій миленький?!
- Ні, не хворий. Може й хворий.
Я і сам не знаю,
В мене, мамо, таке горе –
Дівчину кохаю.
- Це ж не горе, щастя, синку.
А хто ця дівчина?
- Бачив я її на ринку.
Кажуть – з України.
Ні ім’я її не знаю.
Ні ізвідки родом .
Що робити я не знаю.
Хоч із мосту в воду.
А без неї жить не хочу.
Й де вона – не знаю.
Як згадаю її очі.
Про все забуваю.
- Може, синку, ще забудеш!?
Утішає мати,-
Час таке, говорять люди
Вміє лікувати.
- Добре, мамо, почекаю…
Місяць, два проходить,
А юнак не забуває.
Місця не знаходить.
Каже:- Мамо, більш не можу,
Поїду шукати.
Треба, то об’їду кожну
В Україні хату.
- Ну, що ж, синку, їдь, як треба,
Тримати не буду.
Питай людей навкруг себе,
Знайдуть добрі люди.
Кинув хлопець землю свою
І домівку рідну.
За дівчиною молодою
В Україну їде
Вже об’їздив Україну
Від села до міста
Все шукав свою дівчину,
Хоч про неї звістку.
Не жалів ні час, ні грошей,
Почорнів від смутку.
Та все звістки не хороші,
Та сумнівні чутки.
Уже хлопець сил не має
Вже надію втратив.
Навіть дива не чекає.
Що дарма чекати?
Бачить, що знайти не може.
Просить в Бога милість:
- Впусти,- каже,- мене, Боже,
Де вона лишилась.
Яким хочеш, аби поряд,
Аби її бачить.
Бо помру без неї з горя.
А сам ледь не плаче.
Пожалів Господь хлопчину
Впустив квітом синім
У село те в Україні,
Де жила дівчина.
І з тих пір барвінок синій
Квітне і не в’яне
Жива пам’ять про хлопчину
Та його кохану.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
