Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
2025.10.28
12:12
Коли думкам затісно в тілі,
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
А вихід замкнений назовні,
Причина навіть не в похміллі,
А в тім, що зникли полюбовні
Я сам по собі… думи вільні.
Інакше виникне дво-бійка...
І знов причина не в похміллі —
2025.10.28
11:46
Диявол постачає нас вином,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
зі своїх пекельних підвалів.
У тебе з рота пахне полином,
це запах вакханальних аномалій.
Я несу тобі крихітку ґлузду,
мов декілька грамів дусту.
Причащаймось частіше й чистішими,
2025.10.28
06:11
Хто сказав, що збайдужіло
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
Поглядаю на жінок, -
Що змарнів, як перецвілий
І обламаний бузок?
Хто й чому хитрить лукаво
Та навіює злий дух,
Щоб скоріше рот роззявив
Для роїв кусючих мух?
2025.10.27
21:24
Літо вислизає із-під нас,
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
Мов коштовний осяйний алмаз.
Літо хмарою пливе у даль,
Залишаючи свою печаль.
Літо вислизає із-під ніг.
І жене вперед жорсткий батіг.
2025.10.27
09:17
Крок за кроком… Слово в слово
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
Нога в ногу… свій маршрут
Лиш малесенька обмова:
Вони там, а я ще тут…
В кожнім ритмі музиченьки
В кожнім подиху вітри
Не такий щоб я маленький
Але, звісно, до пори…
2025.10.27
08:32
Накрила ніч все темною габою,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
Гуляє вітер одиноким звіром.
А чи зустрінемось іще з тобою?
Лойовий каганець тріщить, мов віра.
Ми якось розійшлися по-англійськи,
Немов блукаємо у мутнім меві,
А почуттів ще теплий гріє ліжник,
2025.10.27
06:13
Споконвіку невдержима,
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
Жвава, осяйна, -
Грає хвилями дзвінкими
Гомінка Десна.
Неглибока, неширока,
Має стільки сил,
Що розрізує потоком
Світлий виднокіл.
2025.10.27
00:05
Рідне Слово моє —
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
ти і слабкість, і сила.
Ти і сонце розпечене,
і пустота.
Ти даруєш політ
моїм раненим крилам,
у простори нові
прочиняєш врата.
2025.10.26
22:22
мов на мене раптом навели туман
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
я циганські очі покохав
циганські очі покохав о так
ей
циганко
на самоті усівшись біля вогнища
2025.10.26
21:36
Це дуже спекотне літо,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
Як втілене пекло землі.
І висохле море в молитві
Не вмістить нові кораблі.
Це дуже спекотне літо
Спалило вселенські думки.
І янгол упав із орбіти,
2025.10.26
21:12
Зазвичай блукати там, де тільки заманеться
(Що взяти з того, в кого не всі дома?),
Зійшов Корній на гору край села
І бачить куряву, і незвичний гуркіт чує.
«Ти староста?–гукнув передній з мотоциклу.-
А де ж обіцяні хліб-сіль?»
«Та ж хліб ми вже здал
2025.10.26
18:54
Був лицарський сон і минув непорядний,
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
Був панцир із мушлі і голос ошатний,
Була попередня історій гомілка -
Кошлата як кішка, тремтлива як бджілка.
Пропали без вісті далеке і доля,
Пробуджені хвилі, солодка сваволя.
Втекли!
Захо
2025.10.26
17:41
Вона поїхала у далеч невідому –
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
Не витримавши жаху самоти.
Коли під сорок і сама удома
Із розуму так важко не зійти.
А хто він там – інтелігент чи бидло,
Що меле душу вщент, немов тартак…
Насамперед кохання. Й неважливо,
2025.10.26
16:29
Не відчув він тепла середземних країн,
Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Незнайомі Берлін, Люксембург.
Що Брюссель чи Париж – навіть Києвом він
Не блукав, та й ніколи не був!
Засмагав він під сонцем донецьких степів,
Соледар у підвалах вивчав.
Хоч за віком було йому 20 років –
Ще к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про таволгу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про таволгу
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий питає сивого гребця.
Каторга у бухту саме запливла,
Трохи відірватись можна від весла .
Тож старий невольник і відповіда
(Чи старим він тільки, може, вигляда?
Каторга зістарить швидко будь –кого.
Пожирає роки, як траву вогонь.
І не відрізнити скільки кому літ.
Рік і з молодого уже старий дід.)
І, при тому, лише тяжко так зітха:
- Ой, не кажи, синку,таволга лиха
Ходить оповідка між невольників,
Що колись на світі чоловічок жив.
Мав чорнющу душу, підлу і криву.
Як на світі люди отакі живуть?
Повз мале не пройде, як не дасть щигля,
Бо це йому душу, бачте, звеселя.
Без лихого слова й кроку не ступне,
Радий, коли когось боляче вщипне.
Підлість комусь зробить – радий, як дитя.
Бо не зна, що значить добрі почуття.
На чужому горі щастя своє звів,
Не прощав нікому й крапельки боргів.
Забере й останнє навіть в сироти
І не хоче й чути: коли брав – плати!
Півсела від нього сльози пролива,
А йому нічого, бо ж душа крива.
Проклинають люди, але що робить?
Як нужда прикрутить, то іде просить.
Кажуть, з татарвою дружбу ще водив
І дівчат гарненьких потайки ловив,
Продавав ясиром басурманам їх,
Не боявсь на душу брати тяжкий гріх.
Тож було по світу люду ого-го,
Що просили Бога покарать його.
Бог і сам те бачив і в якуюсь мить
Вирішив, що досить отакому жить.
Досить поміж люди зло в собі нести,
Краще їм на радість квіткою цвісти.
Тому Бог із нього таволгу зробив
І яскравим цвітом її наділив.
По ярах, по балках хай собі гуля
І рожевим цвітом погляд звеселя.
Але навіть Богу всього не зробить,
Душу підлу, чорну йому не змінить.
Загрубіло квітки ніжнеє стебло,
Бо багато жовчі у йомý було.
Колючки полізли – гострі шпичаки,
Бо багато злого у йому-таки.
Не пройдеш, зачепить ще й штани порве
Знать, натура підла до цих пір живе.
Стали добрі люди її обминать,
А для злих, то краще годі і шукать.
Злий до злого тягне, знать свого шука,
А в людей від того доля нелегка.
Тож –то турки стали таволгу любить,
Тіло християнське зручно нею бить.
Наберуть –наріжуть таволги тії
І на нашім тілі пробують її.
А вона і рада, тіло так і рве,
Видно і донині зло у ній живе.
Правда чи неправда, та таке я чув.
І старий невольник тяжко знов зітхнув.
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий питає сивого гребця.
Каторга у бухту саме запливла,
Трохи відірватись можна від весла .
Тож старий невольник і відповіда
(Чи старим він тільки, може, вигляда?
Каторга зістарить швидко будь –кого.
Пожирає роки, як траву вогонь.
І не відрізнити скільки кому літ.
Рік і з молодого уже старий дід.)
І, при тому, лише тяжко так зітха:
- Ой, не кажи, синку,таволга лиха
Ходить оповідка між невольників,
Що колись на світі чоловічок жив.
Мав чорнющу душу, підлу і криву.
Як на світі люди отакі живуть?
Повз мале не пройде, як не дасть щигля,
Бо це йому душу, бачте, звеселя.
Без лихого слова й кроку не ступне,
Радий, коли когось боляче вщипне.
Підлість комусь зробить – радий, як дитя.
Бо не зна, що значить добрі почуття.
На чужому горі щастя своє звів,
Не прощав нікому й крапельки боргів.
Забере й останнє навіть в сироти
І не хоче й чути: коли брав – плати!
Півсела від нього сльози пролива,
А йому нічого, бо ж душа крива.
Проклинають люди, але що робить?
Як нужда прикрутить, то іде просить.
Кажуть, з татарвою дружбу ще водив
І дівчат гарненьких потайки ловив,
Продавав ясиром басурманам їх,
Не боявсь на душу брати тяжкий гріх.
Тож було по світу люду ого-го,
Що просили Бога покарать його.
Бог і сам те бачив і в якуюсь мить
Вирішив, що досить отакому жить.
Досить поміж люди зло в собі нести,
Краще їм на радість квіткою цвісти.
Тому Бог із нього таволгу зробив
І яскравим цвітом її наділив.
По ярах, по балках хай собі гуля
І рожевим цвітом погляд звеселя.
Але навіть Богу всього не зробить,
Душу підлу, чорну йому не змінить.
Загрубіло квітки ніжнеє стебло,
Бо багато жовчі у йомý було.
Колючки полізли – гострі шпичаки,
Бо багато злого у йому-таки.
Не пройдеш, зачепить ще й штани порве
Знать, натура підла до цих пір живе.
Стали добрі люди її обминать,
А для злих, то краще годі і шукать.
Злий до злого тягне, знать свого шука,
А в людей від того доля нелегка.
Тож –то турки стали таволгу любить,
Тіло християнське зручно нею бить.
Наберуть –наріжуть таволги тії
І на нашім тілі пробують її.
А вона і рада, тіло так і рве,
Видно і донині зло у ній живе.
Правда чи неправда, та таке я чув.
І старий невольник тяжко знов зітхнув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
