Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про таволгу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про таволгу
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий питає сивого гребця.
Каторга у бухту саме запливла,
Трохи відірватись можна від весла .
Тож старий невольник і відповіда
(Чи старим він тільки, може, вигляда?
Каторга зістарить швидко будь –кого.
Пожирає роки, як траву вогонь.
І не відрізнити скільки кому літ.
Рік і з молодого уже старий дід.)
І, при тому, лише тяжко так зітха:
- Ой, не кажи, синку,таволга лиха
Ходить оповідка між невольників,
Що колись на світі чоловічок жив.
Мав чорнющу душу, підлу і криву.
Як на світі люди отакі живуть?
Повз мале не пройде, як не дасть щигля,
Бо це йому душу, бачте, звеселя.
Без лихого слова й кроку не ступне,
Радий, коли когось боляче вщипне.
Підлість комусь зробить – радий, як дитя.
Бо не зна, що значить добрі почуття.
На чужому горі щастя своє звів,
Не прощав нікому й крапельки боргів.
Забере й останнє навіть в сироти
І не хоче й чути: коли брав – плати!
Півсела від нього сльози пролива,
А йому нічого, бо ж душа крива.
Проклинають люди, але що робить?
Як нужда прикрутить, то іде просить.
Кажуть, з татарвою дружбу ще водив
І дівчат гарненьких потайки ловив,
Продавав ясиром басурманам їх,
Не боявсь на душу брати тяжкий гріх.
Тож було по світу люду ого-го,
Що просили Бога покарать його.
Бог і сам те бачив і в якуюсь мить
Вирішив, що досить отакому жить.
Досить поміж люди зло в собі нести,
Краще їм на радість квіткою цвісти.
Тому Бог із нього таволгу зробив
І яскравим цвітом її наділив.
По ярах, по балках хай собі гуля
І рожевим цвітом погляд звеселя.
Але навіть Богу всього не зробить,
Душу підлу, чорну йому не змінить.
Загрубіло квітки ніжнеє стебло,
Бо багато жовчі у йомý було.
Колючки полізли – гострі шпичаки,
Бо багато злого у йому-таки.
Не пройдеш, зачепить ще й штани порве
Знать, натура підла до цих пір живе.
Стали добрі люди її обминать,
А для злих, то краще годі і шукать.
Злий до злого тягне, знать свого шука,
А в людей від того доля нелегка.
Тож –то турки стали таволгу любить,
Тіло християнське зручно нею бить.
Наберуть –наріжуть таволги тії
І на нашім тілі пробують її.
А вона і рада, тіло так і рве,
Видно і донині зло у ній живе.
Правда чи неправда, та таке я чув.
І старий невольник тяжко знов зітхнув.
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий питає сивого гребця.
Каторга у бухту саме запливла,
Трохи відірватись можна від весла .
Тож старий невольник і відповіда
(Чи старим він тільки, може, вигляда?
Каторга зістарить швидко будь –кого.
Пожирає роки, як траву вогонь.
І не відрізнити скільки кому літ.
Рік і з молодого уже старий дід.)
І, при тому, лише тяжко так зітха:
- Ой, не кажи, синку,таволга лиха
Ходить оповідка між невольників,
Що колись на світі чоловічок жив.
Мав чорнющу душу, підлу і криву.
Як на світі люди отакі живуть?
Повз мале не пройде, як не дасть щигля,
Бо це йому душу, бачте, звеселя.
Без лихого слова й кроку не ступне,
Радий, коли когось боляче вщипне.
Підлість комусь зробить – радий, як дитя.
Бо не зна, що значить добрі почуття.
На чужому горі щастя своє звів,
Не прощав нікому й крапельки боргів.
Забере й останнє навіть в сироти
І не хоче й чути: коли брав – плати!
Півсела від нього сльози пролива,
А йому нічого, бо ж душа крива.
Проклинають люди, але що робить?
Як нужда прикрутить, то іде просить.
Кажуть, з татарвою дружбу ще водив
І дівчат гарненьких потайки ловив,
Продавав ясиром басурманам їх,
Не боявсь на душу брати тяжкий гріх.
Тож було по світу люду ого-го,
Що просили Бога покарать його.
Бог і сам те бачив і в якуюсь мить
Вирішив, що досить отакому жить.
Досить поміж люди зло в собі нести,
Краще їм на радість квіткою цвісти.
Тому Бог із нього таволгу зробив
І яскравим цвітом її наділив.
По ярах, по балках хай собі гуля
І рожевим цвітом погляд звеселя.
Але навіть Богу всього не зробить,
Душу підлу, чорну йому не змінить.
Загрубіло квітки ніжнеє стебло,
Бо багато жовчі у йомý було.
Колючки полізли – гострі шпичаки,
Бо багато злого у йому-таки.
Не пройдеш, зачепить ще й штани порве
Знать, натура підла до цих пір живе.
Стали добрі люди її обминать,
А для злих, то краще годі і шукать.
Злий до злого тягне, знать свого шука,
А в людей від того доля нелегка.
Тож –то турки стали таволгу любить,
Тіло християнське зручно нею бить.
Наберуть –наріжуть таволги тії
І на нашім тілі пробують її.
А вона і рада, тіло так і рве,
Видно і донині зло у ній живе.
Правда чи неправда, та таке я чув.
І старий невольник тяжко знов зітхнув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
