Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.06
09:04
Павло Горінштейн (1895-1961; народився й прожив життя в Україні)
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
Армія Біла, Чорний Барон
знову готують нам царський трон,
та від тайги до нормандських узвиш –
Червона Армія всіх сильніш!
Так хай червоний
2026.06.06
08:56
Що може порізнить навіки батька з сином?
В родині Штрауса до того спричинилась... скрипка.
Був батько вже на троні «короля вальсів»,
Коли син з-під столу всотував чарівні звуки скрипки.
Батько боявся невдовзі поступитись троном,
тож заборонив маляті
2026.06.06
08:21
— Ти малюєш на мапі вчорашніх обмежень
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
Апельсинове вицвіле сонце.
Ставиш знак здивування до впевнених речень,
Креслиш спогадам ґрати чи необережно
Розливаєш свій біль та незгоду.
— Я не знаю... Мене огортає буденне,
Осідає на плечі. Та вкотре
2026.06.06
07:41
Темні хмари, дощ і вітер, -
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
Хвища звідусіль, -
Кожна крапля в мене мітить
І влучає в ціль.
Куртку ніби рве вітрисько,
Ради гри чи мсти, -
Мокро, вітряно і слизько,
Та потрібно йти.
2026.06.05
23:37
Зливи лютої — грім і зірниці — вогонь —
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
то стихійного лиха сполука.
Несподівані доторки теплих долонь —
симбіоз насолоди і муки.
Ви збудили в мені глибину крижану
і мелодію сонячну, схоже.
Та чому так буває, ніяк не збагну:
2026.06.05
19:18
веселка над районом
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
і вчора і сьогодні
дурацьке щастя
скраю десь її
мені ти відписала
а я при телефоні
не був
атож мабуть
2026.06.05
16:46
ані миші
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
три коти...
старший -
місяць прикотив
посвітити у коморі
середущий
сипле зорі
трохи в комин
2026.06.05
15:47
VIII. Останній акорд: ПАРОСТКИ КИЄВА НА ПІВНІЧНИХ ПРЕСТОЛАХ
Коли дим великих битв розвіявся, а море заспокоїлося, Єлизавета Ярославна зрозуміла, що її власна історія ще не завершена. Вона була донькою Ярослава Мудрого, і в її жилах текла кров правите
2026.06.05
14:39
Зима посріблила гілки,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
Явивши небачену мудрість.
У них причаїлись віки,
Немов оприявлена мужність.
Зима посріблила часи,
В яких випадає нам жити,
Явивши старі голоси,
2026.06.05
13:23
Ми йшли крізь вечір: тільки я і дощ.
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
Він щось шептав на перехрестях сонних,
змивав тривогу із мовчазних площ,
лишав сліди на вікнах і долонях.
Старий каштан розправив мокру стать,
сховавши нас у затінку густому,
щоб погляд не тривожив із сум'ять,
2026.06.05
12:32
Півонії розквітлі за криницею
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
У вогниках черешневих гірлянд.
Спокусник-червень пахне полуницею,
Заманює у затишок троянд.
І встигнути на все життя надихатись
Не вистачить чарівних вечорів,
Де сонце достигає понад хатами,
2026.06.05
12:07
Вони досконало перлинні -
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
Цвяшки їх з дзвінкої латуні -
Шляхи малахітових стрілок
Повільне життя мотивують,
Ведуть до межі прикордоння
Садити в січневі морози
У сніг кришталеві троянди
Аби уникати загрози
2026.06.05
06:05
Миготять блискавиці, гуркочуть громи,
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
Не залишилось зовсім ніякої суші, -
Доокола вода безперервно шумить
І охоплює смуток покинуту душу.
Хлине сильно згори і хлюпоче внизу,
І все дужче мокріє взуття і мій одяг, -
Та ніхто не гукає: Сідай, - підвезу
2026.06.04
21:26
настало літо йшла війна
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
був золотистий вечір
нікого я не обіймав
нічому не перечив
не усміхалися мені
дошкульні антитези
немов у сні
чи майже сні
2026.06.04
21:19
Поначалу он заинтересовал меня рассказом о своем приятеле Йоне. Всю жизнь тот прожил под именем Леня.
История житейская, когда в угоду славянскому уху Сруль, Мошке, Пинхас, Натан... вынуждены были становиться Александром, Михаилом, Анатолием...
Но в отл
2026.06.04
19:39
Боротьба за владу після смерті Сталіна.
Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Війна уже закінчилась. Сталін став дряхлішим.
З «однодумців» себе кожен вже думками тішив,
Що, як Сталін вріже дуба, можливість настане.
Він по головах пройдеться і вище всіх стане.
І Молотов, й Каганович – п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про таволгу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про таволгу
Таволга колюча спину обпекла,
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий питає сивого гребця.
Каторга у бухту саме запливла,
Трохи відірватись можна від весла .
Тож старий невольник і відповіда
(Чи старим він тільки, може, вигляда?
Каторга зістарить швидко будь –кого.
Пожирає роки, як траву вогонь.
І не відрізнити скільки кому літ.
Рік і з молодого уже старий дід.)
І, при тому, лише тяжко так зітха:
- Ой, не кажи, синку,таволга лиха
Ходить оповідка між невольників,
Що колись на світі чоловічок жив.
Мав чорнющу душу, підлу і криву.
Як на світі люди отакі живуть?
Повз мале не пройде, як не дасть щигля,
Бо це йому душу, бачте, звеселя.
Без лихого слова й кроку не ступне,
Радий, коли когось боляче вщипне.
Підлість комусь зробить – радий, як дитя.
Бо не зна, що значить добрі почуття.
На чужому горі щастя своє звів,
Не прощав нікому й крапельки боргів.
Забере й останнє навіть в сироти
І не хоче й чути: коли брав – плати!
Півсела від нього сльози пролива,
А йому нічого, бо ж душа крива.
Проклинають люди, але що робить?
Як нужда прикрутить, то іде просить.
Кажуть, з татарвою дружбу ще водив
І дівчат гарненьких потайки ловив,
Продавав ясиром басурманам їх,
Не боявсь на душу брати тяжкий гріх.
Тож було по світу люду ого-го,
Що просили Бога покарать його.
Бог і сам те бачив і в якуюсь мить
Вирішив, що досить отакому жить.
Досить поміж люди зло в собі нести,
Краще їм на радість квіткою цвісти.
Тому Бог із нього таволгу зробив
І яскравим цвітом її наділив.
По ярах, по балках хай собі гуля
І рожевим цвітом погляд звеселя.
Але навіть Богу всього не зробить,
Душу підлу, чорну йому не змінить.
Загрубіло квітки ніжнеє стебло,
Бо багато жовчі у йомý було.
Колючки полізли – гострі шпичаки,
Бо багато злого у йому-таки.
Не пройдеш, зачепить ще й штани порве
Знать, натура підла до цих пір живе.
Стали добрі люди її обминать,
А для злих, то краще годі і шукать.
Злий до злого тягне, знать свого шука,
А в людей від того доля нелегка.
Тож –то турки стали таволгу любить,
Тіло християнське зручно нею бить.
Наберуть –наріжуть таволги тії
І на нашім тілі пробують її.
А вона і рада, тіло так і рве,
Видно і донині зло у ній живе.
Правда чи неправда, та таке я чув.
І старий невольник тяжко знов зітхнув.
Каторга проклята сили відняла.
Важко від незвички це весло тягти.
Та наглядачеві – спробуй не гребти!
Налетить, як яструб. Таволга в руці,
Закривавлять спину рванії рубці.
- Звідки узялася таволга оця?
Молодий питає сивого гребця.
Каторга у бухту саме запливла,
Трохи відірватись можна від весла .
Тож старий невольник і відповіда
(Чи старим він тільки, може, вигляда?
Каторга зістарить швидко будь –кого.
Пожирає роки, як траву вогонь.
І не відрізнити скільки кому літ.
Рік і з молодого уже старий дід.)
І, при тому, лише тяжко так зітха:
- Ой, не кажи, синку,таволга лиха
Ходить оповідка між невольників,
Що колись на світі чоловічок жив.
Мав чорнющу душу, підлу і криву.
Як на світі люди отакі живуть?
Повз мале не пройде, як не дасть щигля,
Бо це йому душу, бачте, звеселя.
Без лихого слова й кроку не ступне,
Радий, коли когось боляче вщипне.
Підлість комусь зробить – радий, як дитя.
Бо не зна, що значить добрі почуття.
На чужому горі щастя своє звів,
Не прощав нікому й крапельки боргів.
Забере й останнє навіть в сироти
І не хоче й чути: коли брав – плати!
Півсела від нього сльози пролива,
А йому нічого, бо ж душа крива.
Проклинають люди, але що робить?
Як нужда прикрутить, то іде просить.
Кажуть, з татарвою дружбу ще водив
І дівчат гарненьких потайки ловив,
Продавав ясиром басурманам їх,
Не боявсь на душу брати тяжкий гріх.
Тож було по світу люду ого-го,
Що просили Бога покарать його.
Бог і сам те бачив і в якуюсь мить
Вирішив, що досить отакому жить.
Досить поміж люди зло в собі нести,
Краще їм на радість квіткою цвісти.
Тому Бог із нього таволгу зробив
І яскравим цвітом її наділив.
По ярах, по балках хай собі гуля
І рожевим цвітом погляд звеселя.
Але навіть Богу всього не зробить,
Душу підлу, чорну йому не змінить.
Загрубіло квітки ніжнеє стебло,
Бо багато жовчі у йомý було.
Колючки полізли – гострі шпичаки,
Бо багато злого у йому-таки.
Не пройдеш, зачепить ще й штани порве
Знать, натура підла до цих пір живе.
Стали добрі люди її обминать,
А для злих, то краще годі і шукать.
Злий до злого тягне, знать свого шука,
А в людей від того доля нелегка.
Тож –то турки стали таволгу любить,
Тіло християнське зручно нею бить.
Наберуть –наріжуть таволги тії
І на нашім тілі пробують її.
А вона і рада, тіло так і рве,
Видно і донині зло у ній живе.
Правда чи неправда, та таке я чув.
І старий невольник тяжко знов зітхнув.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
