Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.26
08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.
***
Феміда судить, а закон карає
2026.08.26
06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Князь Ігор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Князь Ігор
До Ігоря-князя дружина прийшла
Під терем князівський під самий
І, скинувши шапки боброві з чола,
Звернулась з такими словами:
«Он отроки Свенельда в золоті всі,
А ми, княже, голі й голодні, як пси,
Давно вже нічого не маєм.
Не хочеш нас по данину повести?
Нехай ми добудем. Добудеш і ти!»
Послухав їх Ігор, дружину узяв
І рушив у землю древлянську.
Хоч Свенельд уже данину всю зібрав
По бідних подвір’ях селянських.
Та князеві що? Ще давай данину
І чути нічого не хоче.
А ні – то, як предки його в давнину,
Війною на землі наскочить.
Насильство чинили і він, і мужі
І з сміхом кривавили гострі ножі.
Змирилася древня древлянська земля,
Сплатила подвійну данину.
І ось уже князь поверта звідтіля
У Київ до жінки і сина.
Уже він в достатку й дружина його,
Вози аж риплять від натуги.
Набрали надміру з нещасних всього
Та ще й учинили наругу.
Аж раптом, зібгавши меча перев’язь,
Коня зупиняє задумливо князь
І каже дружині: «Ви в Київ ідіть,
Везіть все добуте додому,
А любій княгині про мене скажіть:
Вернуся за тиждень по тому.
А я повернуся та ще походжу
І ще данини назбираю.
Тим пройдам древлянським іще покажу
Коли щось від мене ховають.»
Дружина поїхала в Київ, у град,
А князь з малим військом вернувся назад.
Почули древляни, що Ігор верта,
Зібралися з князем із Малом
І радитись стали, як їхні міста
І села чинити би стали.
Сказали древляни: «Як внадиться вовк,
Не вб’єш – вівці всі переносить.
Уб’ємо, як вовка – то й іншим урок
Хай буде. Миритися – досить!»
Послали до князя назустріч мужів,
Спитати, чого він вернутись схотів.
Питають древляни: «Чого знов ідеш?
Ти ж всю данину вже отримав!»
Та жадібність княжа не відає меж,
Коня і на мить не притримав.
І вийшли древляни під Іскоростень,
І стріли там княжу дружину,
І билися з нею цілісінький день,
Аж доки й останній не згинув.
А князя живого схопили в полон
І стратили, як вимагає закон.
У лісі берези гнучкенькі знайшли,
Верхівки донизу зігнули
І князя за ноги в’язати взяли.
Та й навпіл його розчахнули.
У вірі, що добре вчинили вони,
Поки ще живі і здорові,
Не відали, скільки із тої вини
Проллється ще їхньої крові.
У прагненні кари за мужем своїм,
Княгиня жорстоко помстилася їм.
Під терем князівський під самий
І, скинувши шапки боброві з чола,
Звернулась з такими словами:
«Он отроки Свенельда в золоті всі,
А ми, княже, голі й голодні, як пси,
Давно вже нічого не маєм.
Не хочеш нас по данину повести?
Нехай ми добудем. Добудеш і ти!»
Послухав їх Ігор, дружину узяв
І рушив у землю древлянську.
Хоч Свенельд уже данину всю зібрав
По бідних подвір’ях селянських.
Та князеві що? Ще давай данину
І чути нічого не хоче.
А ні – то, як предки його в давнину,
Війною на землі наскочить.
Насильство чинили і він, і мужі
І з сміхом кривавили гострі ножі.
Змирилася древня древлянська земля,
Сплатила подвійну данину.
І ось уже князь поверта звідтіля
У Київ до жінки і сина.
Уже він в достатку й дружина його,
Вози аж риплять від натуги.
Набрали надміру з нещасних всього
Та ще й учинили наругу.
Аж раптом, зібгавши меча перев’язь,
Коня зупиняє задумливо князь
І каже дружині: «Ви в Київ ідіть,
Везіть все добуте додому,
А любій княгині про мене скажіть:
Вернуся за тиждень по тому.
А я повернуся та ще походжу
І ще данини назбираю.
Тим пройдам древлянським іще покажу
Коли щось від мене ховають.»
Дружина поїхала в Київ, у град,
А князь з малим військом вернувся назад.
Почули древляни, що Ігор верта,
Зібралися з князем із Малом
І радитись стали, як їхні міста
І села чинити би стали.
Сказали древляни: «Як внадиться вовк,
Не вб’єш – вівці всі переносить.
Уб’ємо, як вовка – то й іншим урок
Хай буде. Миритися – досить!»
Послали до князя назустріч мужів,
Спитати, чого він вернутись схотів.
Питають древляни: «Чого знов ідеш?
Ти ж всю данину вже отримав!»
Та жадібність княжа не відає меж,
Коня і на мить не притримав.
І вийшли древляни під Іскоростень,
І стріли там княжу дружину,
І билися з нею цілісінький день,
Аж доки й останній не згинув.
А князя живого схопили в полон
І стратили, як вимагає закон.
У лісі берези гнучкенькі знайшли,
Верхівки донизу зігнули
І князя за ноги в’язати взяли.
Та й навпіл його розчахнули.
У вірі, що добре вчинили вони,
Поки ще живі і здорові,
Не відали, скільки із тої вини
Проллється ще їхньої крові.
У прагненні кари за мужем своїм,
Княгиня жорстоко помстилася їм.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
