Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.21
01:28
Не відчуваю холоду погроз,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
2025.12.21
00:25
Згадалася зима давніша
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
2025.12.20
22:56
Дійшов до дна із дневим безголоссям…
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
2025.12.20
16:04
В ресторані удвох
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
2025.12.20
12:54
Безсоння, як страшна пустеля,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
2025.12.20
12:42
Сидить Критик
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
2025.12.19
18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
2025.12.19
17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
2025.12.19
17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
2025.12.19
15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
2025.12.19
15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
2025.12.19
13:47
Ти розчинилась у глибинах,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
У місті страчених доріг.
Ти розчинилась, як рибина,
Яку впіймати я не зміг.
Ти розчинилася у текстах,
У манускриптах небуття.
Ти розчинилася у сексі,
2025.12.19
12:47
Прожитий рік ступає в час минулий.
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
Ще крок із ним, іще у ньому мить.
Освітлення його останній люмен
Незбутими надіями струмить.
Його немов би зустрічали тільки:
Із поглядом туринського коня -
Важким і довгим, що сльозою стік би,
2025.12.19
12:11
Даний вірш розглядався на одному необов'язкових офтоп-засідань робочих змін (вахт), яке відбулося днями.
І от що викликало увагу, крім усього іншого, а саме – техніки і технологій, які супроводжують виживання в поточних умовах.
Воно стосувалося сектор
2025.12.19
09:06
Уже не та, але гойдаю
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
осіннє небо на руках,
і не кажу, що в хати скраю
давно просочується дах.
Фундамент ледь тримає двері,
у вікон сліпкуватий зір.
Заполонив ліловий вереск
пороги і широкий двір.
2025.12.19
06:11
Знайомою стежиною
Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вертаю до села, -
Тернами та ожиною
Вузенька поросла.
Але ще гарно видимі,
Ведучі будь-куди, -
Віддалено розкидані
Потоптані сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Князь Ігор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Князь Ігор
До Ігоря-князя дружина прийшла
Під терем князівський під самий
І, скинувши шапки боброві з чола,
Звернулась з такими словами:
«Он отроки Свенельда в золоті всі,
А ми, княже, голі й голодні, як пси,
Давно вже нічого не маєм.
Не хочеш нас по данину повести?
Нехай ми добудем. Добудеш і ти!»
Послухав їх Ігор, дружину узяв
І рушив у землю древлянську.
Хоч Свенельд уже данину всю зібрав
По бідних подвір’ях селянських.
Та князеві що? Ще давай данину
І чути нічого не хоче.
А ні – то, як предки його в давнину,
Війною на землі наскочить.
Насильство чинили і він, і мужі
І з сміхом кривавили гострі ножі.
Змирилася древня древлянська земля,
Сплатила подвійну данину.
І ось уже князь поверта звідтіля
У Київ до жінки і сина.
Уже він в достатку й дружина його,
Вози аж риплять від натуги.
Набрали надміру з нещасних всього
Та ще й учинили наругу.
Аж раптом, зібгавши меча перев’язь,
Коня зупиняє задумливо князь
І каже дружині: «Ви в Київ ідіть,
Везіть все добуте додому,
А любій княгині про мене скажіть:
Вернуся за тиждень по тому.
А я повернуся та ще походжу
І ще данини назбираю.
Тим пройдам древлянським іще покажу
Коли щось від мене ховають.»
Дружина поїхала в Київ, у град,
А князь з малим військом вернувся назад.
Почули древляни, що Ігор верта,
Зібралися з князем із Малом
І радитись стали, як їхні міста
І села чинити би стали.
Сказали древляни: «Як внадиться вовк,
Не вб’єш – вівці всі переносить.
Уб’ємо, як вовка – то й іншим урок
Хай буде. Миритися – досить!»
Послали до князя назустріч мужів,
Спитати, чого він вернутись схотів.
Питають древляни: «Чого знов ідеш?
Ти ж всю данину вже отримав!»
Та жадібність княжа не відає меж,
Коня і на мить не притримав.
І вийшли древляни під Іскоростень,
І стріли там княжу дружину,
І билися з нею цілісінький день,
Аж доки й останній не згинув.
А князя живого схопили в полон
І стратили, як вимагає закон.
У лісі берези гнучкенькі знайшли,
Верхівки донизу зігнули
І князя за ноги в’язати взяли.
Та й навпіл його розчахнули.
У вірі, що добре вчинили вони,
Поки ще живі і здорові,
Не відали, скільки із тої вини
Проллється ще їхньої крові.
У прагненні кари за мужем своїм,
Княгиня жорстоко помстилася їм.
Під терем князівський під самий
І, скинувши шапки боброві з чола,
Звернулась з такими словами:
«Он отроки Свенельда в золоті всі,
А ми, княже, голі й голодні, як пси,
Давно вже нічого не маєм.
Не хочеш нас по данину повести?
Нехай ми добудем. Добудеш і ти!»
Послухав їх Ігор, дружину узяв
І рушив у землю древлянську.
Хоч Свенельд уже данину всю зібрав
По бідних подвір’ях селянських.
Та князеві що? Ще давай данину
І чути нічого не хоче.
А ні – то, як предки його в давнину,
Війною на землі наскочить.
Насильство чинили і він, і мужі
І з сміхом кривавили гострі ножі.
Змирилася древня древлянська земля,
Сплатила подвійну данину.
І ось уже князь поверта звідтіля
У Київ до жінки і сина.
Уже він в достатку й дружина його,
Вози аж риплять від натуги.
Набрали надміру з нещасних всього
Та ще й учинили наругу.
Аж раптом, зібгавши меча перев’язь,
Коня зупиняє задумливо князь
І каже дружині: «Ви в Київ ідіть,
Везіть все добуте додому,
А любій княгині про мене скажіть:
Вернуся за тиждень по тому.
А я повернуся та ще походжу
І ще данини назбираю.
Тим пройдам древлянським іще покажу
Коли щось від мене ховають.»
Дружина поїхала в Київ, у град,
А князь з малим військом вернувся назад.
Почули древляни, що Ігор верта,
Зібралися з князем із Малом
І радитись стали, як їхні міста
І села чинити би стали.
Сказали древляни: «Як внадиться вовк,
Не вб’єш – вівці всі переносить.
Уб’ємо, як вовка – то й іншим урок
Хай буде. Миритися – досить!»
Послали до князя назустріч мужів,
Спитати, чого він вернутись схотів.
Питають древляни: «Чого знов ідеш?
Ти ж всю данину вже отримав!»
Та жадібність княжа не відає меж,
Коня і на мить не притримав.
І вийшли древляни під Іскоростень,
І стріли там княжу дружину,
І билися з нею цілісінький день,
Аж доки й останній не згинув.
А князя живого схопили в полон
І стратили, як вимагає закон.
У лісі берези гнучкенькі знайшли,
Верхівки донизу зігнули
І князя за ноги в’язати взяли.
Та й навпіл його розчахнули.
У вірі, що добре вчинили вони,
Поки ще живі і здорові,
Не відали, скільки із тої вини
Проллється ще їхньої крові.
У прагненні кари за мужем своїм,
Княгиня жорстоко помстилася їм.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
