До Ігоря-князя дружина прийшла
Під терем князівський під самий
І, скинувши шапки боброві з чола,
Звернулась з такими словами:
«Он отроки Свенельда в золоті всі,
А ми, княже, голі й голодні, як пси,
Давно вже нічого не маєм.
Не хочеш нас по данину повести?
Нехай ми добудем. Добудеш і ти!»
Послухав їх Ігор, дружину узяв
І рушив у землю древлянську.
Хоч Свенельд уже данину всю зібрав
По бідних подвір’ях селянських.
Та князеві що? Ще давай данину
І чути нічого не хоче.
А ні – то, як предки його в давнину,
Війною на землі наскочить.
Насильство чинили і він, і мужі
І з сміхом кривавили гострі ножі.
Змирилася древня древлянська земля,
Сплатила подвійну данину.
І ось уже князь поверта звідтіля
У Київ до жінки і сина.
Уже він в достатку й дружина його,
Вози аж риплять від натуги.
Набрали надміру з нещасних всього
Та ще й учинили наругу.
Аж раптом, зібгавши меча перев’язь,
Коня зупиняє задумливо князь
І каже дружині: «Ви в Київ ідіть,
Везіть все добуте додому,
А любій княгині про мене скажіть:
Вернуся за тиждень по тому.
А я повернуся та ще походжу
І ще данини назбираю.
Тим пройдам древлянським іще покажу
Коли щось від мене ховають.»
Дружина поїхала в Київ, у град,
А князь з малим військом вернувся назад.
Почули древляни, що Ігор верта,
Зібралися з князем із Малом
І радитись стали, як їхні міста
І села чинити би стали.
Сказали древляни: «Як внадиться вовк,
Не вб’єш – вівці всі переносить.
Уб’ємо, як вовка – то й іншим урок
Хай буде. Миритися – досить!»
Послали до князя назустріч мужів,
Спитати, чого він вернутись схотів.
Питають древляни: «Чого знов ідеш?
Ти ж всю данину вже отримав!»
Та жадібність княжа не відає меж,
Коня і на мить не притримав.
І вийшли древляни під Іскоростень,
І стріли там княжу дружину,
І билися з нею цілісінький день,
Аж доки й останній не згинув.
А князя живого схопили в полон
І стратили, як вимагає закон.
У лісі берези гнучкенькі знайшли,
Верхівки донизу зігнули
І князя за ноги в’язати взяли.
Та й навпіл його розчахнули.
У вірі, що добре вчинили вони,
Поки ще живі і здорові,
Не відали, скільки із тої вини
Проллється ще їхньої крові.
У прагненні кари за мужем своїм,
Княгиня жорстоко помстилася їм.