Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
2026.04.18
17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
2026.04.18
13:44
І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
2026.04.18
13:06
У Музеї Заповіту в Переяславі презентували акварель «Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві» Тараса Шевченка, яка тривалий час вважалася втраченою.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
2026.04.18
12:59
Безпритульний іде під дощем.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
2026.04.18
11:27
Король води й повітря - тільки він,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
Становища хазяїн і прислуга,
І має право ставити на кін
Життя землян -
від ворога до друга.
Не виступай ні "за", ні "проти", -
Собі кажу, - живи й терпи,
2026.04.18
07:54
Володимир Диховичний (1911-1963),
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
2026.04.17
20:42
Як не втомивсь ти на роботі
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
2026.04.17
18:44
білий брудний голуб
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
2026.04.17
17:32
живе на лав стріт
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
2026.04.17
15:34
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
2026.04.17
15:06
І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.18
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Князь Ігор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Князь Ігор
До Ігоря-князя дружина прийшла
Під терем князівський під самий
І, скинувши шапки боброві з чола,
Звернулась з такими словами:
«Он отроки Свенельда в золоті всі,
А ми, княже, голі й голодні, як пси,
Давно вже нічого не маєм.
Не хочеш нас по данину повести?
Нехай ми добудем. Добудеш і ти!»
Послухав їх Ігор, дружину узяв
І рушив у землю древлянську.
Хоч Свенельд уже данину всю зібрав
По бідних подвір’ях селянських.
Та князеві що? Ще давай данину
І чути нічого не хоче.
А ні – то, як предки його в давнину,
Війною на землі наскочить.
Насильство чинили і він, і мужі
І з сміхом кривавили гострі ножі.
Змирилася древня древлянська земля,
Сплатила подвійну данину.
І ось уже князь поверта звідтіля
У Київ до жінки і сина.
Уже він в достатку й дружина його,
Вози аж риплять від натуги.
Набрали надміру з нещасних всього
Та ще й учинили наругу.
Аж раптом, зібгавши меча перев’язь,
Коня зупиняє задумливо князь
І каже дружині: «Ви в Київ ідіть,
Везіть все добуте додому,
А любій княгині про мене скажіть:
Вернуся за тиждень по тому.
А я повернуся та ще походжу
І ще данини назбираю.
Тим пройдам древлянським іще покажу
Коли щось від мене ховають.»
Дружина поїхала в Київ, у град,
А князь з малим військом вернувся назад.
Почули древляни, що Ігор верта,
Зібралися з князем із Малом
І радитись стали, як їхні міста
І села чинити би стали.
Сказали древляни: «Як внадиться вовк,
Не вб’єш – вівці всі переносить.
Уб’ємо, як вовка – то й іншим урок
Хай буде. Миритися – досить!»
Послали до князя назустріч мужів,
Спитати, чого він вернутись схотів.
Питають древляни: «Чого знов ідеш?
Ти ж всю данину вже отримав!»
Та жадібність княжа не відає меж,
Коня і на мить не притримав.
І вийшли древляни під Іскоростень,
І стріли там княжу дружину,
І билися з нею цілісінький день,
Аж доки й останній не згинув.
А князя живого схопили в полон
І стратили, як вимагає закон.
У лісі берези гнучкенькі знайшли,
Верхівки донизу зігнули
І князя за ноги в’язати взяли.
Та й навпіл його розчахнули.
У вірі, що добре вчинили вони,
Поки ще живі і здорові,
Не відали, скільки із тої вини
Проллється ще їхньої крові.
У прагненні кари за мужем своїм,
Княгиня жорстоко помстилася їм.
Під терем князівський під самий
І, скинувши шапки боброві з чола,
Звернулась з такими словами:
«Он отроки Свенельда в золоті всі,
А ми, княже, голі й голодні, як пси,
Давно вже нічого не маєм.
Не хочеш нас по данину повести?
Нехай ми добудем. Добудеш і ти!»
Послухав їх Ігор, дружину узяв
І рушив у землю древлянську.
Хоч Свенельд уже данину всю зібрав
По бідних подвір’ях селянських.
Та князеві що? Ще давай данину
І чути нічого не хоче.
А ні – то, як предки його в давнину,
Війною на землі наскочить.
Насильство чинили і він, і мужі
І з сміхом кривавили гострі ножі.
Змирилася древня древлянська земля,
Сплатила подвійну данину.
І ось уже князь поверта звідтіля
У Київ до жінки і сина.
Уже він в достатку й дружина його,
Вози аж риплять від натуги.
Набрали надміру з нещасних всього
Та ще й учинили наругу.
Аж раптом, зібгавши меча перев’язь,
Коня зупиняє задумливо князь
І каже дружині: «Ви в Київ ідіть,
Везіть все добуте додому,
А любій княгині про мене скажіть:
Вернуся за тиждень по тому.
А я повернуся та ще походжу
І ще данини назбираю.
Тим пройдам древлянським іще покажу
Коли щось від мене ховають.»
Дружина поїхала в Київ, у град,
А князь з малим військом вернувся назад.
Почули древляни, що Ігор верта,
Зібралися з князем із Малом
І радитись стали, як їхні міста
І села чинити би стали.
Сказали древляни: «Як внадиться вовк,
Не вб’єш – вівці всі переносить.
Уб’ємо, як вовка – то й іншим урок
Хай буде. Миритися – досить!»
Послали до князя назустріч мужів,
Спитати, чого він вернутись схотів.
Питають древляни: «Чого знов ідеш?
Ти ж всю данину вже отримав!»
Та жадібність княжа не відає меж,
Коня і на мить не притримав.
І вийшли древляни під Іскоростень,
І стріли там княжу дружину,
І билися з нею цілісінький день,
Аж доки й останній не згинув.
А князя живого схопили в полон
І стратили, як вимагає закон.
У лісі берези гнучкенькі знайшли,
Верхівки донизу зігнули
І князя за ноги в’язати взяли.
Та й навпіл його розчахнули.
У вірі, що добре вчинили вони,
Поки ще живі і здорові,
Не відали, скільки із тої вини
Проллється ще їхньої крові.
У прагненні кари за мужем своїм,
Княгиня жорстоко помстилася їм.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
