Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Лідії Охапкіній
Приходити і бачити щораз,
Як твої діти тихо помирають,
Голодними очима позирають
На той шматок, що, мабуть, в інший час
І хлібом би не зважився назвати.
А нині весь прожиток на сім’ю.
А чоловік чи згинув у бою,
Чи ще живий. Вона не може знати.
На це дивитись вже не має сил,
Від безнадії в грудях серце мліє.
Хто ж її діток бідних пожаліє,
Вдихне життя до цих маленьких тіл?
Навколо жах. Одне страшніш другого
Війни обличчя: бомби, фронт, зима
І голод, од якого вже нема,
Здавалося, рятунку ніякого.
А ще чутки, що вже людей їдять,
Померлих ріжуть, діток убивають.
І дивно та її вже не жахають
Подробиці. Щоб діток врятувать
Вона й сама не знать на що готова?!
Аби вони лишилися живі,
Не пожаліла б власної крові…
Чекай…А, справді…Не жаліти крові…
Рука тремтяча гострий ніж взяла,
Про все на світі, крім дітей, забула,
Здавалось, болі зовсім не відчула
І з вени кров гаряча потекла.
Тулила руку до дитячих губ
Аби ні краплі мимо не упало.
Своє життя у них переливала,
А у самої у думках: яку б
Іще знайти поживу своїм дітям?
Де їм рятунок хоч якийсь знайти,
Аби життя краплини зберегти,
Війну і зиму кляті пережити?..
Пережила. І діточки живі.
За рік на сорок років постаріла
І голодом аж висушило тіло,
Зрадлива сивина на голові.
Вже на тім боці чоловік шукав.
Знайшов-таки, побачив і злякався.
А ні словечком він не обізвався
І лише мовчки шапку свою зняв.
Стояв, немов пробачення просив
За все, що їй прийшлося пережити.
Вона ж хотіла й не могла радіти,
Бо рік той радість навіки убив.
Приходити і бачити щораз,
Як твої діти тихо помирають,
Голодними очима позирають
На той шматок, що, мабуть, в інший час
І хлібом би не зважився назвати.
А нині весь прожиток на сім’ю.
А чоловік чи згинув у бою,
Чи ще живий. Вона не може знати.
На це дивитись вже не має сил,
Від безнадії в грудях серце мліє.
Хто ж її діток бідних пожаліє,
Вдихне життя до цих маленьких тіл?
Навколо жах. Одне страшніш другого
Війни обличчя: бомби, фронт, зима
І голод, од якого вже нема,
Здавалося, рятунку ніякого.
А ще чутки, що вже людей їдять,
Померлих ріжуть, діток убивають.
І дивно та її вже не жахають
Подробиці. Щоб діток врятувать
Вона й сама не знать на що готова?!
Аби вони лишилися живі,
Не пожаліла б власної крові…
Чекай…А, справді…Не жаліти крові…
Рука тремтяча гострий ніж взяла,
Про все на світі, крім дітей, забула,
Здавалось, болі зовсім не відчула
І з вени кров гаряча потекла.
Тулила руку до дитячих губ
Аби ні краплі мимо не упало.
Своє життя у них переливала,
А у самої у думках: яку б
Іще знайти поживу своїм дітям?
Де їм рятунок хоч якийсь знайти,
Аби життя краплини зберегти,
Війну і зиму кляті пережити?..
Пережила. І діточки живі.
За рік на сорок років постаріла
І голодом аж висушило тіло,
Зрадлива сивина на голові.
Вже на тім боці чоловік шукав.
Знайшов-таки, побачив і злякався.
А ні словечком він не обізвався
І лише мовчки шапку свою зняв.
Стояв, немов пробачення просив
За все, що їй прийшлося пережити.
Вона ж хотіла й не могла радіти,
Бо рік той радість навіки убив.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
