У спогадах моїх часом спливає,
Що я багато сіяла брехні.
У молодому віці часто так буває.
Такі думки тепер з’являються мені.

Обман цей може справді неважливий,
Прикраса просто власного життя.
І вихід з ситуації можливий,
Коли настане щире каяття.

Коли твій друг байки оці сприймає,
Про що ти думаєш тоді?
Він на обман твій правдою рубає.
Чи допоможе він тобі в біді?

Часи пройдуть – розкриються всім очі,
І всі збагнуть хто перед ними є,
Ніхто і слухати тепер не схоче,
Бо кожен щастя власнеє кує

Від сорому сховатися несила,
Від усвідомлення нікчемності себе.
Людина, що тягар оцей носила,
Шука для себе прОщення любе.

Отак із юності враз потягнулась нитка,
А зараз ти міркуєш вже не так,
І згадувати балачки ці бридко,
І не повернеш ти минулого ніяк.

Життя показує все з часом,
Хто яким був і хто яким вже став.
Отак стоїш біля іконостасу
І думаєш собі: «О, Боже збав!»

Чи справді все-таки усі такі правдиві?
А ти брехун яким себе назвав.
«Життя зараз таке», - я чую враз наживо,-
«Ти покажи мені того, хто не брехав».

А в цих метаннях правди і обману,
Я думаю, не кожен так застряг.
Бо вже давно всі визначили грані
І кожен вже обрав свій шлях.
2020 рік