Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Прононс 9
Володимиру Ґуберначуку і дітям славної Хортиці
Уроки географії були мої улюблені.
З учителькою з Африки
ми грали в географію.
Підручники тоді були придумані,
і ми на картах ворожили і на глобусах,
у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
зі стрілами
довкола школи бігали.
Автобусом
за місто виїжджали у ліси,
і Африку прохо́дили ми всі
з учителькою з нашою з розважливою.
Вона саджала нас під дубом золотим,
виймала бубон, задавала ритм
й співала блюзно африканський гімн;
ми чули світ, ми бачили той світ,
де не слова – а голоси птахі́в,
де вже не дуб – а баобаб розцвів.
"Ми звідти, діти. Діти, звідти ми,
де чорний континент втягнув живіт.
На карті океан за безліч літ
розмив пів-Африки!
Ми! Фа́нґи, па́нґве, пахуїни.
Ми! Яунде. Ми! Бу́лу, бе́не, бе́ті –
одна сім’я, що зветься гордо – Ба́нту!
Збираєм злидні знов у білий лантух,
ми знову бідні,
ми у рабстві знов,
у річці не вода – колоніальна кров.
Під аґресивний час
наш пересохлий стан
благає від Богі́в зволоження саван!
Зволоження саван!"
І ми ховались од дощу під жовтий баобаб.
Учитель-раб і поруч учень-раб.
Вона ж була
й скотаркою простою,
ще й аґротехніком,
перепряжним конем,
і вовком сивогривим,
і ковбоєм,
залежно даних тем,
цікава кожним днем.
І відпрохатися ніколи не хотілось
з її уроків, звідки час летів.
Яко́сь гранулометрії навчились,
привчились визначати склад ґрунтів...
І вчились визначати склад душевний.
"Породи кам’яні є також між людей," –
казала вчителька
і не псувала нервів,
коли траплялось з класом щось не те.
Ми дарували вчительці, мов квіти,
у зошиті в клітинку – рози вітру,
троянди вітру,
хризантеми вітру
довкола Києва збирали учні-діти.
Невимушена гра, жива й негрішна.
Але одного ранку запанувала тиша.
Зайшов директор,
просторікуватий і проімперський,
й оголосив, що у нашої вчительки
диплом – вахтерський,
а не вчительський,
а не географічний,
і що вона створює в школі
образ міфічний,
бо хоче ввійти в історію
з новим прочитанням,
і що, взагалі,
у нашому класі відсутнє вентилювання,
і що вона
схильна висмоктувати з пальця факти,
а учні – дурні́ –
відсмоктують
і пишуть не ті реферати,
і що з райвно вже давно
прийшов відгук листовний,
де сказано одно́,
і досить змістовно:
припровадити вчительку географії
як представничку необуржуазної мафії
зі школи геть!
під загальне висвистування –
і не пересолювати "впрєть!
такім вот учітєльствованьєм!"
І її звільнили за критерії оцінок.
Вона не вміла нас оцінювати всіх.
Ми грали з нею, ніби у пристінок,
на ті оцінки під дитячий сміх.
Скільки б інстанцій, підстанцій, нотацій
на нас не насилали перевірок вирій,
ми ходили до неї, мов на бальні танці, –
наша школа продовжувалась на її квартирі.
В учительки вдома жила тхори́ця,
не в клітці, а так –
вона бігала по тахті,
спала, виключно, на шерстяній спідниці
або в окремому ящичку для листів.
Квартиру стеріг ротвейлер Ректор,
і ми спочатку боялися пса.
Від його гавкання
можна було просто померти,
хоч він ніколи нікого і не кусав.
У тераріумі під лампою
відпочивала ґюрза Улита,
але вона теж нікого не могла пожали́ти.
Перед тим, як її посадити у скляний куб,
їй видалили ужальний зуб.
Ми ходили до вчительки географії –
і знали зоологію, історію, ботаніку.
Приходили з кавою, пили каву,
бо цікаво нам було з нею, було цікаво.
І коли директор продовжував
язиком бо́втати,
судомисто сіпався
і був схожий на робота, –
ми клеїли по вулицях
такі інструкції:
"Директор школи номер вісім
став старим, мішкуватим і лисим!
І це не просто костюму мішкуватість,
а його недбайливість і непрацездатність!
Він розкидається кращими вчителями
і проторгувався дітьми – нами!
Прийдіть о дев’ятій нуль-нуль до школи –
і зробіть йому в місце потрібне укола!!!"
Укола!
Укола!..
Нас спіймали і вигнали з рідної школи.
Нас відправили в рекрути
до Анґоли.
А вчителька пише листи:
"Ти, мій любий хлопчику, ти
пам’ятай, що трохи північніше від тебе
Африка вбирає живіт під ребра.
Глянь на карту:
її і так розмило пів-океаном,
і не варто
завдавати їй зайвої рани.
Адже і ми – фанґи, панґве, пахуїни!
Ми! Яунде. Ми! Булу, бене, беті –
збираєм злидні, ламаєм спини
під дубом осіннім,
під баобабом смерті.
Це аґресивний час.
Кров не поліпшить стан.
Благай від Бога не зволоження саван."
І я ховаюся від куль під жовтий баобаб.
Спасибі, вчителько, що й досі я не раб.
10 листопада 1994 р., Київ
Прононси Сергія Губерначука належать до авторського змішаного жанру. Це різні за тематикою твори, значна частина з яких мають філософську спрямованість. Поєднує їх принцип створення. Спершу автор обирає з десяток випадкових слів зі словників або з творів художньої літератури. Такі слова у своїй послідовності можуть нести певне смислове навантаження, а можуть бути "далекі" одне від одного, жодним чином не пов’язані між собою, що цілком ускладнює творчу роботу. Потім на їх основі складається поетичний твір, тематика якого визначається під час віршування.
Для Прононсів характерні відсутність початкового задуму, несподіваність, "розумна" гра слів, творчий підхід до формування єдиного і цілісного змісту.
За чіткої визначеності теми деякі Прононси автор називав. Приміром вірш "Жаку Преверу". В іншому випадку твір нумерувався, як то "Прононс 9", і чекав своєї назви.
Контекст : "Переді мною...", стор 38–42
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)