Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
2025.12.04
10:51
Привіт, зима! Я знову входжу в тебе.
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
Ти зустрічаєш, відкриваючись мені
безкраїм полотном живого неба,
в якім горять немеркнучі вогні,
в якім ростуть дива і дивовижі,
з якого сипле ласка і дари.
в якім живе тепло глибоких зближень,
де тануть нашаров
2025.12.04
06:06
Щось ухопив на око, гадав, що збагнув
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
Але залишив усе це позаду
Якби я знав тоді, що знаю зараз
Гадаєш, я сліпим зостався би?
Перемовлюся із колодязем бажань
Про своє останнє бажання ще
Якщо ідеш за мною, ділися надбаннями
Бо настала ніч, я в ній г
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чумацький Шлях
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чумацький Шлях
На степ поволі опустилась ніч,
Скотилось сонце стомлене за обрій
І засіяли міріади свіч
У чорнім небі. Наче хто із торби
Розсипав їх. У балці степовій
На березі маленького потічка,
Що й серед літа був іще живий
Та йменувався досить гордо – річка,
Горів вогонь. Навколо чумаки,
Які сиділи, а які лежали,
Вели розмови ні про що, поки
Зготується вечеря їм чекали.
Вози від степу городили стан,
Голоблі в темну ніч позадирали.
Воли скубали степовий бур’ян
І смачно на всю балку ремиґали.
Ні вітерця, ні хмарки угорі ,
Від річки віє легка прохолода,
Дзижчать навкруг набридлі комарі.
Вони, як люди, полюбляють воду.
Окремо гурту вже старий чумак
Лежить на спині, дивиться у небо,
А поряд нього примостивсь юнак
Іще безвусий, показний із себе.
Старого все питаннями дійма.
А дід, хоча і сердиться для виду
Та свою марку мудрого трима,
Адже, здається, все на світі віда.
Юнак, підвівши очі в небеса,
Що мерехтіли в зорянім сіянні,
Зітхнув про себе: «Господи, краса!»
Й поставив діду чергове питання:
- А що то, діду, зірок, як горох,
Немов по небу густо хтось насипав?
Мабуть, від справи відволікся Бог,
Як хтось його із янголів покликав!?
Дід помовчав і вуса покрутив,
Кахикнув і повів повчально мову:
- Ти б ще яких дурниць наговорив.
Та молоде – зелене, одне слово.
Зірки оті – то є Чумацький шлях.
Його так здавна люди називають
І в нас, і у навколишніх краях.
А чому так? Усяк оповідають.
Чув я малим історію одну
Від свого діда. Й досі пам’ятаю .
Було то у далеку давнину.
Жили теж люди у оцьому краї.
І серед них водились чумаки,
Які за сіллю їздили до моря.
А час тоді також був нелегкий
І вистачало і біди, і горя.
А жив чумак у одному селі,
Немолодий та і небідний, наче.
Мав і вози, й десятки два волів,
І світу за життя своє побачив.
Але хотілось над усе йому
В святій землі, говорять, побувати,
На гроб Господній глянуть самому,
Щоб було що онукам розказати.
Грошей нажив, до смерті стачить їх.
Чи все життя ганятися за ними?
Отож надумав і волів запріг
Та і подався до Єрусалиму.
Далекий шлях нескоро подолав.
Не дні, не тижні, місяці минули.
Але дійшов і з гордістю ступав
Він по землі, яка Ісуса чула.
Здійснивши мрію, побувавши скрізь
По тих місцях, що Біблія писала,
Знов став збирати у дорогу віз,
Адже домівка кинута чекала.
Але чумак – чумак, де би не був.
Як-то додому їхати без солі?
А у святій землі( і я то чув)
Добра того завжди було доволі.
Є там, говорять, озеро таке,
В яке іще Йордан святий впадає.
Воно від солі, кажуть, аж гірке.
Її там набирати не встигають.
Нагріб він тої солі повен віз,
Його надійно повстю устеливши.
Ну і додому той товар повіз.
Але, в дорозі добре притомившись,
Заснув на возі. Йдуть воли та йдуть.
Їх поганяти навіть і не треба.
А, кажуть, звісно, всяке може буть,
В святій землі є шлях прямий на небо.
Тож, поки спав чумак, його воли
По тій дорозі в небо почвалали.
І чималенький шлях уже пройшли.
Та, видно, миші повсть попрогризали,
Бо сіль за возом сипалась на шлях,
Аж доки вся не висипалась долі.
Чумак прокинувсь, глянув і закляк,
Прошепотів лиш: « Боже, твоя воля!
Куди це круторогі завезли?»
А озирнувся – солі геть немає.
- Ах, проклятущі,- вигукнув,- воли!
Як я додому повертатись маю?!
Зі злості плюнув, випряг тих волів.
Ідіть, куди лиш бачать ваші очі.
Сам воза кинув, в інший бік побрів.
Нічого чути й бачити не хоче.
Он, бачиш – сіллю висипаний шлях,
Пряма дорога до Єрусалима.
В степу, хто заблука, по тих зірках
І серед ночі добереться Криму.
А онде Віз, голоблю, бач , задер.
А справа Віл очима зірок світить.
Трави на небі вже чимало зжер.
Хтось в нього вже і палицею мітить.
То не чумак, він в іншій стороні
Іде, бідак, за голову вхопився.
Блукає й досі там у вишині.
Знайшов би шлях, напевно би спустився.
На нього люди кажуть Волопас.
Який він Волопас, скажи на милість?..
Та тут настав якраз вечері час
І всі розмови миттю припинились.
Скотилось сонце стомлене за обрій
І засіяли міріади свіч
У чорнім небі. Наче хто із торби
Розсипав їх. У балці степовій
На березі маленького потічка,
Що й серед літа був іще живий
Та йменувався досить гордо – річка,
Горів вогонь. Навколо чумаки,
Які сиділи, а які лежали,
Вели розмови ні про що, поки
Зготується вечеря їм чекали.
Вози від степу городили стан,
Голоблі в темну ніч позадирали.
Воли скубали степовий бур’ян
І смачно на всю балку ремиґали.
Ні вітерця, ні хмарки угорі ,
Від річки віє легка прохолода,
Дзижчать навкруг набридлі комарі.
Вони, як люди, полюбляють воду.
Окремо гурту вже старий чумак
Лежить на спині, дивиться у небо,
А поряд нього примостивсь юнак
Іще безвусий, показний із себе.
Старого все питаннями дійма.
А дід, хоча і сердиться для виду
Та свою марку мудрого трима,
Адже, здається, все на світі віда.
Юнак, підвівши очі в небеса,
Що мерехтіли в зорянім сіянні,
Зітхнув про себе: «Господи, краса!»
Й поставив діду чергове питання:
- А що то, діду, зірок, як горох,
Немов по небу густо хтось насипав?
Мабуть, від справи відволікся Бог,
Як хтось його із янголів покликав!?
Дід помовчав і вуса покрутив,
Кахикнув і повів повчально мову:
- Ти б ще яких дурниць наговорив.
Та молоде – зелене, одне слово.
Зірки оті – то є Чумацький шлях.
Його так здавна люди називають
І в нас, і у навколишніх краях.
А чому так? Усяк оповідають.
Чув я малим історію одну
Від свого діда. Й досі пам’ятаю .
Було то у далеку давнину.
Жили теж люди у оцьому краї.
І серед них водились чумаки,
Які за сіллю їздили до моря.
А час тоді також був нелегкий
І вистачало і біди, і горя.
А жив чумак у одному селі,
Немолодий та і небідний, наче.
Мав і вози, й десятки два волів,
І світу за життя своє побачив.
Але хотілось над усе йому
В святій землі, говорять, побувати,
На гроб Господній глянуть самому,
Щоб було що онукам розказати.
Грошей нажив, до смерті стачить їх.
Чи все життя ганятися за ними?
Отож надумав і волів запріг
Та і подався до Єрусалиму.
Далекий шлях нескоро подолав.
Не дні, не тижні, місяці минули.
Але дійшов і з гордістю ступав
Він по землі, яка Ісуса чула.
Здійснивши мрію, побувавши скрізь
По тих місцях, що Біблія писала,
Знов став збирати у дорогу віз,
Адже домівка кинута чекала.
Але чумак – чумак, де би не був.
Як-то додому їхати без солі?
А у святій землі( і я то чув)
Добра того завжди було доволі.
Є там, говорять, озеро таке,
В яке іще Йордан святий впадає.
Воно від солі, кажуть, аж гірке.
Її там набирати не встигають.
Нагріб він тої солі повен віз,
Його надійно повстю устеливши.
Ну і додому той товар повіз.
Але, в дорозі добре притомившись,
Заснув на возі. Йдуть воли та йдуть.
Їх поганяти навіть і не треба.
А, кажуть, звісно, всяке може буть,
В святій землі є шлях прямий на небо.
Тож, поки спав чумак, його воли
По тій дорозі в небо почвалали.
І чималенький шлях уже пройшли.
Та, видно, миші повсть попрогризали,
Бо сіль за возом сипалась на шлях,
Аж доки вся не висипалась долі.
Чумак прокинувсь, глянув і закляк,
Прошепотів лиш: « Боже, твоя воля!
Куди це круторогі завезли?»
А озирнувся – солі геть немає.
- Ах, проклятущі,- вигукнув,- воли!
Як я додому повертатись маю?!
Зі злості плюнув, випряг тих волів.
Ідіть, куди лиш бачать ваші очі.
Сам воза кинув, в інший бік побрів.
Нічого чути й бачити не хоче.
Он, бачиш – сіллю висипаний шлях,
Пряма дорога до Єрусалима.
В степу, хто заблука, по тих зірках
І серед ночі добереться Криму.
А онде Віз, голоблю, бач , задер.
А справа Віл очима зірок світить.
Трави на небі вже чимало зжер.
Хтось в нього вже і палицею мітить.
То не чумак, він в іншій стороні
Іде, бідак, за голову вхопився.
Блукає й досі там у вишині.
Знайшов би шлях, напевно би спустився.
На нього люди кажуть Волопас.
Який він Волопас, скажи на милість?..
Та тут настав якраз вечері час
І всі розмови миттю припинились.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
