Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напісонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напісонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
2026.08.26
13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно
2026.08.26
10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…
Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя
2026.08.26
10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Чумацький Шлях
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Чумацький Шлях
На степ поволі опустилась ніч,
Скотилось сонце стомлене за обрій
І засіяли міріади свіч
У чорнім небі. Наче хто із торби
Розсипав їх. У балці степовій
На березі маленького потічка,
Що й серед літа був іще живий
Та йменувався досить гордо – річка,
Горів вогонь. Навколо чумаки,
Які сиділи, а які лежали,
Вели розмови ні про що, поки
Зготується вечеря їм чекали.
Вози від степу городили стан,
Голоблі в темну ніч позадирали.
Воли скубали степовий бур’ян
І смачно на всю балку ремиґали.
Ні вітерця, ні хмарки угорі ,
Від річки віє легка прохолода,
Дзижчать навкруг набридлі комарі.
Вони, як люди, полюбляють воду.
Окремо гурту вже старий чумак
Лежить на спині, дивиться у небо,
А поряд нього примостивсь юнак
Іще безвусий, показний із себе.
Старого все питаннями дійма.
А дід, хоча і сердиться для виду
Та свою марку мудрого трима,
Адже, здається, все на світі віда.
Юнак, підвівши очі в небеса,
Що мерехтіли в зорянім сіянні,
Зітхнув про себе: «Господи, краса!»
Й поставив діду чергове питання:
- А що то, діду, зірок, як горох,
Немов по небу густо хтось насипав?
Мабуть, від справи відволікся Бог,
Як хтось його із янголів покликав!?
Дід помовчав і вуса покрутив,
Кахикнув і повів повчально мову:
- Ти б ще яких дурниць наговорив.
Та молоде – зелене, одне слово.
Зірки оті – то є Чумацький шлях.
Його так здавна люди називають
І в нас, і у навколишніх краях.
А чому так? Усяк оповідають.
Чув я малим історію одну
Від свого діда. Й досі пам’ятаю .
Було то у далеку давнину.
Жили теж люди у оцьому краї.
І серед них водились чумаки,
Які за сіллю їздили до моря.
А час тоді також був нелегкий
І вистачало і біди, і горя.
А жив чумак у одному селі,
Немолодий та і небідний, наче.
Мав і вози, й десятки два волів,
І світу за життя своє побачив.
Але хотілось над усе йому
В святій землі, говорять, побувати,
На гроб Господній глянуть самому,
Щоб було що онукам розказати.
Грошей нажив, до смерті стачить їх.
Чи все життя ганятися за ними?
Отож надумав і волів запріг
Та і подався до Єрусалиму.
Далекий шлях нескоро подолав.
Не дні, не тижні, місяці минули.
Але дійшов і з гордістю ступав
Він по землі, яка Ісуса чула.
Здійснивши мрію, побувавши скрізь
По тих місцях, що Біблія писала,
Знов став збирати у дорогу віз,
Адже домівка кинута чекала.
Але чумак – чумак, де би не був.
Як-то додому їхати без солі?
А у святій землі( і я то чув)
Добра того завжди було доволі.
Є там, говорять, озеро таке,
В яке іще Йордан святий впадає.
Воно від солі, кажуть, аж гірке.
Її там набирати не встигають.
Нагріб він тої солі повен віз,
Його надійно повстю устеливши.
Ну і додому той товар повіз.
Але, в дорозі добре притомившись,
Заснув на возі. Йдуть воли та йдуть.
Їх поганяти навіть і не треба.
А, кажуть, звісно, всяке може буть,
В святій землі є шлях прямий на небо.
Тож, поки спав чумак, його воли
По тій дорозі в небо почвалали.
І чималенький шлях уже пройшли.
Та, видно, миші повсть попрогризали,
Бо сіль за возом сипалась на шлях,
Аж доки вся не висипалась долі.
Чумак прокинувсь, глянув і закляк,
Прошепотів лиш: « Боже, твоя воля!
Куди це круторогі завезли?»
А озирнувся – солі геть немає.
- Ах, проклятущі,- вигукнув,- воли!
Як я додому повертатись маю?!
Зі злості плюнув, випряг тих волів.
Ідіть, куди лиш бачать ваші очі.
Сам воза кинув, в інший бік побрів.
Нічого чути й бачити не хоче.
Он, бачиш – сіллю висипаний шлях,
Пряма дорога до Єрусалима.
В степу, хто заблука, по тих зірках
І серед ночі добереться Криму.
А онде Віз, голоблю, бач , задер.
А справа Віл очима зірок світить.
Трави на небі вже чимало зжер.
Хтось в нього вже і палицею мітить.
То не чумак, він в іншій стороні
Іде, бідак, за голову вхопився.
Блукає й досі там у вишині.
Знайшов би шлях, напевно би спустився.
На нього люди кажуть Волопас.
Який він Волопас, скажи на милість?..
Та тут настав якраз вечері час
І всі розмови миттю припинились.
Скотилось сонце стомлене за обрій
І засіяли міріади свіч
У чорнім небі. Наче хто із торби
Розсипав їх. У балці степовій
На березі маленького потічка,
Що й серед літа був іще живий
Та йменувався досить гордо – річка,
Горів вогонь. Навколо чумаки,
Які сиділи, а які лежали,
Вели розмови ні про що, поки
Зготується вечеря їм чекали.
Вози від степу городили стан,
Голоблі в темну ніч позадирали.
Воли скубали степовий бур’ян
І смачно на всю балку ремиґали.
Ні вітерця, ні хмарки угорі ,
Від річки віє легка прохолода,
Дзижчать навкруг набридлі комарі.
Вони, як люди, полюбляють воду.
Окремо гурту вже старий чумак
Лежить на спині, дивиться у небо,
А поряд нього примостивсь юнак
Іще безвусий, показний із себе.
Старого все питаннями дійма.
А дід, хоча і сердиться для виду
Та свою марку мудрого трима,
Адже, здається, все на світі віда.
Юнак, підвівши очі в небеса,
Що мерехтіли в зорянім сіянні,
Зітхнув про себе: «Господи, краса!»
Й поставив діду чергове питання:
- А що то, діду, зірок, як горох,
Немов по небу густо хтось насипав?
Мабуть, від справи відволікся Бог,
Як хтось його із янголів покликав!?
Дід помовчав і вуса покрутив,
Кахикнув і повів повчально мову:
- Ти б ще яких дурниць наговорив.
Та молоде – зелене, одне слово.
Зірки оті – то є Чумацький шлях.
Його так здавна люди називають
І в нас, і у навколишніх краях.
А чому так? Усяк оповідають.
Чув я малим історію одну
Від свого діда. Й досі пам’ятаю .
Було то у далеку давнину.
Жили теж люди у оцьому краї.
І серед них водились чумаки,
Які за сіллю їздили до моря.
А час тоді також був нелегкий
І вистачало і біди, і горя.
А жив чумак у одному селі,
Немолодий та і небідний, наче.
Мав і вози, й десятки два волів,
І світу за життя своє побачив.
Але хотілось над усе йому
В святій землі, говорять, побувати,
На гроб Господній глянуть самому,
Щоб було що онукам розказати.
Грошей нажив, до смерті стачить їх.
Чи все життя ганятися за ними?
Отож надумав і волів запріг
Та і подався до Єрусалиму.
Далекий шлях нескоро подолав.
Не дні, не тижні, місяці минули.
Але дійшов і з гордістю ступав
Він по землі, яка Ісуса чула.
Здійснивши мрію, побувавши скрізь
По тих місцях, що Біблія писала,
Знов став збирати у дорогу віз,
Адже домівка кинута чекала.
Але чумак – чумак, де би не був.
Як-то додому їхати без солі?
А у святій землі( і я то чув)
Добра того завжди було доволі.
Є там, говорять, озеро таке,
В яке іще Йордан святий впадає.
Воно від солі, кажуть, аж гірке.
Її там набирати не встигають.
Нагріб він тої солі повен віз,
Його надійно повстю устеливши.
Ну і додому той товар повіз.
Але, в дорозі добре притомившись,
Заснув на возі. Йдуть воли та йдуть.
Їх поганяти навіть і не треба.
А, кажуть, звісно, всяке може буть,
В святій землі є шлях прямий на небо.
Тож, поки спав чумак, його воли
По тій дорозі в небо почвалали.
І чималенький шлях уже пройшли.
Та, видно, миші повсть попрогризали,
Бо сіль за возом сипалась на шлях,
Аж доки вся не висипалась долі.
Чумак прокинувсь, глянув і закляк,
Прошепотів лиш: « Боже, твоя воля!
Куди це круторогі завезли?»
А озирнувся – солі геть немає.
- Ах, проклятущі,- вигукнув,- воли!
Як я додому повертатись маю?!
Зі злості плюнув, випряг тих волів.
Ідіть, куди лиш бачать ваші очі.
Сам воза кинув, в інший бік побрів.
Нічого чути й бачити не хоче.
Он, бачиш – сіллю висипаний шлях,
Пряма дорога до Єрусалима.
В степу, хто заблука, по тих зірках
І серед ночі добереться Криму.
А онде Віз, голоблю, бач , задер.
А справа Віл очима зірок світить.
Трави на небі вже чимало зжер.
Хтось в нього вже і палицею мітить.
То не чумак, він в іншій стороні
Іде, бідак, за голову вхопився.
Блукає й досі там у вишині.
Знайшов би шлях, напевно би спустився.
На нього люди кажуть Волопас.
Який він Волопас, скажи на милість?..
Та тут настав якраз вечері час
І всі розмови миттю припинились.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
