ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2025.12.24 21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!

- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?

Артур Курдіновський
2025.12.24 15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.

Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від

Микола Дудар
2025.12.24 14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.

В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,

Борис Костиря
2025.12.24 12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.

Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу

Сергій Губерначук
2025.12.24 09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.

23–24 серпня 1996 р., Київ

Віктор Кучерук
2025.12.24 06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.

Артур Сіренко
2025.12.23 23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих

С М
2025.12.23 22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?

О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок

Олександр Буй
2025.12.23 21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...

Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова

Борис Костиря
2025.12.23 19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.

Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,

Микола Дудар
2025.12.23 17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:

Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп

Тетяна Левицька
2025.12.23 17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.

І не страшно іти,

Кока Черкаський
2025.12.23 15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами

Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,

Сергій Губерначук
2025.12.23 11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.

Віктор Кучерук
2025.12.23 08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.

Тетяна Левицька
2025.12.22 19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23

Марко Нестерчук Нестор
2025.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про хліб
Нам казкою сьогодні видається
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний спів.
Вставало сонце і віталось з ними,
Щоночі місяць небом пропливав.
Весна щороку проганяла зиму
Посеред річки, що аж лід тріщав.
А в тім селі жили звичайні люди,
Ростили хліб на нивах золотих
І у село з’їжджались звідусюди
Купці заїжджі, хліб купляти в них.
По світу йшла про хліб незвичний слава,
Який незмірно сили додавав,
З яким смачніші видавались страви,
Яких ніхто без хліба й не вживав.
Хто б не приїхав, люди їх стрічали
Гостинно, наче рідними були,
Високу ціну за товар не брали,
Хоча, якби хотіли, то б могли,
Бо не було ніде такого в світі.
Чи від землі то, чи то від людей.
Багато хто старався зрозуміти,
Бо думав, що багатство з тим прийде.
Купляв і сіяв на найкращім полі
І доглядав, сапав і поливав.
Щодень раби трудились напівголі.
Та хліб звичайний з того виростав.
Не додавав ані снаги, ні сили,
Лише звичайно голод проганяв.
І це усе нещасного бісило,
Аж на рабах він зло своє зганяв.
Один настільки вже було затявся:
«Не взнаю,- дума,- то уже й не жить».
В село звичайним бідаком подався
Аби навчитись хліб отой ростить.
Прожив два роки. День і ніч у полі,
Як і усі – з зорі і до зорі.
Вже й проклинав свою нещасну долю
І спеку, й холод, дощ і комарів.
Але навчився, записав до коми
Усе, як слід. Мозолі заробив,
Але тихцем, не зізнававсь нікому,
Щоденник свій агрономічний вів.
А потім взяв зароблене й додому.
Рабами поле чимале зорав
І до роботи гнав їх без утоми,
Що не один посеред поля впав.
Зійшла пшеничка, дощиком полита
Та виріс дуже добрий урожай.
І як йому хотілося радіти,
Як розломив гарячий коровай.
Узяв до рота, скуштував…і кинув.
Не та, все рівно, хоч убий – не те.
Чи ж не так само гнув він свою спину?
Чого ж то хліб, як треба, не росте?
І знов подався у село далеке,
Уже й не крився, прямо запитав:
Чому то їм усе дається легко,
А він так само в полі працював,
Але не зміг зростити хліба того,
Який дає і силу, і снагу.
«Скажіть, нарешті, звідки то, від чого?
Задовольніть моїй душі жагу!»
«Невже ти сам не можеш зрозуміти?
Щоб виріс хліб такий, як ти хотів,
Його повинні не раби ростити,
А щоб ти сам собі його зростив.
І поливав не кров’ю – своїм потом,
Солоним потом, змішаним з дощем.
Так, щоб ломило спину від роботи
І щоб у серці відчувався щем.
Коли стоїш серед безмежжя поля
І бачиш праці власної плоди.
Щоб хліб був справжнім йому треба воля.
Землі для того мало і води!»
Послухав той. Чи зрозумів – не знаю,
Але пройшло відтоді стільки літ.
Уже давно й села того немає,
Уже змінився невпізнанно світ.
А хліб росте і світ годує й досі,
Дає йому і сили, і снаги.
І нива п’є холодні ранні роси
І, наче море, б’ється в береги.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-03-25 13:49:04
Переглядів сторінки твору 423
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.866 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.735 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.12.21 12:58
Автор у цю хвилину відсутній