Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
08:29
собі у вересневій порі. В день уродин)
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
Рожевим небо розцвіло… Зоря займається…
Десь мріє човник… і весло… А серце – крається…
Ну от… вже знову на порі осіннє марево,
І на руках… і на пері – рахманне зарево…
Твій біль на кінчику пера жаріє-леститься
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про хліб
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про хліб
Нам казкою сьогодні видається
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний спів.
Вставало сонце і віталось з ними,
Щоночі місяць небом пропливав.
Весна щороку проганяла зиму
Посеред річки, що аж лід тріщав.
А в тім селі жили звичайні люди,
Ростили хліб на нивах золотих
І у село з’їжджались звідусюди
Купці заїжджі, хліб купляти в них.
По світу йшла про хліб незвичний слава,
Який незмірно сили додавав,
З яким смачніші видавались страви,
Яких ніхто без хліба й не вживав.
Хто б не приїхав, люди їх стрічали
Гостинно, наче рідними були,
Високу ціну за товар не брали,
Хоча, якби хотіли, то б могли,
Бо не було ніде такого в світі.
Чи від землі то, чи то від людей.
Багато хто старався зрозуміти,
Бо думав, що багатство з тим прийде.
Купляв і сіяв на найкращім полі
І доглядав, сапав і поливав.
Щодень раби трудились напівголі.
Та хліб звичайний з того виростав.
Не додавав ані снаги, ні сили,
Лише звичайно голод проганяв.
І це усе нещасного бісило,
Аж на рабах він зло своє зганяв.
Один настільки вже було затявся:
«Не взнаю,- дума,- то уже й не жить».
В село звичайним бідаком подався
Аби навчитись хліб отой ростить.
Прожив два роки. День і ніч у полі,
Як і усі – з зорі і до зорі.
Вже й проклинав свою нещасну долю
І спеку, й холод, дощ і комарів.
Але навчився, записав до коми
Усе, як слід. Мозолі заробив,
Але тихцем, не зізнававсь нікому,
Щоденник свій агрономічний вів.
А потім взяв зароблене й додому.
Рабами поле чимале зорав
І до роботи гнав їх без утоми,
Що не один посеред поля впав.
Зійшла пшеничка, дощиком полита
Та виріс дуже добрий урожай.
І як йому хотілося радіти,
Як розломив гарячий коровай.
Узяв до рота, скуштував…і кинув.
Не та, все рівно, хоч убий – не те.
Чи ж не так само гнув він свою спину?
Чого ж то хліб, як треба, не росте?
І знов подався у село далеке,
Уже й не крився, прямо запитав:
Чому то їм усе дається легко,
А він так само в полі працював,
Але не зміг зростити хліба того,
Який дає і силу, і снагу.
«Скажіть, нарешті, звідки то, від чого?
Задовольніть моїй душі жагу!»
«Невже ти сам не можеш зрозуміти?
Щоб виріс хліб такий, як ти хотів,
Його повинні не раби ростити,
А щоб ти сам собі його зростив.
І поливав не кров’ю – своїм потом,
Солоним потом, змішаним з дощем.
Так, щоб ломило спину від роботи
І щоб у серці відчувався щем.
Коли стоїш серед безмежжя поля
І бачиш праці власної плоди.
Щоб хліб був справжнім йому треба воля.
Землі для того мало і води!»
Послухав той. Чи зрозумів – не знаю,
Але пройшло відтоді стільки літ.
Уже давно й села того немає,
Уже змінився невпізнанно світ.
А хліб росте і світ годує й досі,
Дає йому і сили, і снаги.
І нива п’є холодні ранні роси
І, наче море, б’ється в береги.
Те, що колись, без сумніву, було.
Отам, де нині хвиля в берег б’ється,
Стояло здавна чимале село.
Підносились хатинки чепурненькі,
Серед вишневих тулячись садів,
Тримались одна одної близенько,
Вслухаючись у солов’їний спів.
Вставало сонце і віталось з ними,
Щоночі місяць небом пропливав.
Весна щороку проганяла зиму
Посеред річки, що аж лід тріщав.
А в тім селі жили звичайні люди,
Ростили хліб на нивах золотих
І у село з’їжджались звідусюди
Купці заїжджі, хліб купляти в них.
По світу йшла про хліб незвичний слава,
Який незмірно сили додавав,
З яким смачніші видавались страви,
Яких ніхто без хліба й не вживав.
Хто б не приїхав, люди їх стрічали
Гостинно, наче рідними були,
Високу ціну за товар не брали,
Хоча, якби хотіли, то б могли,
Бо не було ніде такого в світі.
Чи від землі то, чи то від людей.
Багато хто старався зрозуміти,
Бо думав, що багатство з тим прийде.
Купляв і сіяв на найкращім полі
І доглядав, сапав і поливав.
Щодень раби трудились напівголі.
Та хліб звичайний з того виростав.
Не додавав ані снаги, ні сили,
Лише звичайно голод проганяв.
І це усе нещасного бісило,
Аж на рабах він зло своє зганяв.
Один настільки вже було затявся:
«Не взнаю,- дума,- то уже й не жить».
В село звичайним бідаком подався
Аби навчитись хліб отой ростить.
Прожив два роки. День і ніч у полі,
Як і усі – з зорі і до зорі.
Вже й проклинав свою нещасну долю
І спеку, й холод, дощ і комарів.
Але навчився, записав до коми
Усе, як слід. Мозолі заробив,
Але тихцем, не зізнававсь нікому,
Щоденник свій агрономічний вів.
А потім взяв зароблене й додому.
Рабами поле чимале зорав
І до роботи гнав їх без утоми,
Що не один посеред поля впав.
Зійшла пшеничка, дощиком полита
Та виріс дуже добрий урожай.
І як йому хотілося радіти,
Як розломив гарячий коровай.
Узяв до рота, скуштував…і кинув.
Не та, все рівно, хоч убий – не те.
Чи ж не так само гнув він свою спину?
Чого ж то хліб, як треба, не росте?
І знов подався у село далеке,
Уже й не крився, прямо запитав:
Чому то їм усе дається легко,
А він так само в полі працював,
Але не зміг зростити хліба того,
Який дає і силу, і снагу.
«Скажіть, нарешті, звідки то, від чого?
Задовольніть моїй душі жагу!»
«Невже ти сам не можеш зрозуміти?
Щоб виріс хліб такий, як ти хотів,
Його повинні не раби ростити,
А щоб ти сам собі його зростив.
І поливав не кров’ю – своїм потом,
Солоним потом, змішаним з дощем.
Так, щоб ломило спину від роботи
І щоб у серці відчувався щем.
Коли стоїш серед безмежжя поля
І бачиш праці власної плоди.
Щоб хліб був справжнім йому треба воля.
Землі для того мало і води!»
Послухав той. Чи зрозумів – не знаю,
Але пройшло відтоді стільки літ.
Уже давно й села того немає,
Уже змінився невпізнанно світ.
А хліб росте і світ годує й досі,
Дає йому і сили, і снаги.
І нива п’є холодні ранні роси
І, наче море, б’ється в береги.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
