ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про ряст
Сонечко із неба уже добре гріє,
На землі травичка гарно зеленіє.
У таку погоду в хаті ми не всидим,
Тож пішли раненько до лісу із дідом.
Іти недалечко – проминули поле,
Вже й дерева голі то́впляться навколо.
Ідем по стежині, слухаємо пта́шок,
Які й не зважають на ходіння наші.
Вийшли на галяву. Боже ж, твоя воля:
Хтось ліловий килим простелив довкола.
Вітерець повіє, аромат доносить,
Аж у мене, навіть, закрутило в носі.
Аж сп’янів, неначе, медовухи випив…
Чи то хто ванілі у траву просипав?
Поки я на місці в захваті топтався,
На ліловий килим дід мерщій подався.
Зірвав жмут та й кинув собі попід ноги,
Став топтати й чую я із уст у нього:
«Топчу ряст, дай, Боже, ще мені діждати,
Щоби і на той рік міг його топтати».
Потоптав та й каже: «Давай і ти слідом!»
Все, що чув і бачив, повторив за дідом.
А тоді й питаю: «Що воно за штука?
Нащо ряст топтати? Звідки ця наука?
Та й взялася звідки в лісі ця рослина?»
«Щось питань багато у тебе, дитино.
Та, усім, що знаю, зараз поділюся,
Ти ж уважно слухай та мотай на вуса.
Оця квітка рястом зветься у народі,
Квітне вона різно, кажуть, у природі:
Квіти жовті, білі і блідо-бузкові,
Але найчастіше отакі – лілові.
Звідки вона в лісі отака взялася?
Стара оповідка в мене збереглася.
Колись біля лісу та й село стояло,
В ньому, кажуть, відьма одна проживала.
До пори, до часу ніхто і не відав,
Що ця мила жінка справді злая відьма.
Бо вона в селі тім шкоди не робила,
На мітлу сідала та кудись летіла
У другії села, там робила шкоду:
То корову здоїть, то спаплюжить вроду,
То дощі відгонить, що нема врожаю.
Ко́ротше – робила все, що забажає.
Ледве нічка темна, то вона й літає,
А уже під ранок назад повертає.
Мітлу поза комин, виспиться до ранку,
А, як сонце вийде, вже стоїть на ганку.
Кожному всміхнеться, кожного вітає.
Тож ніхто й не знає, що вона літає.
А був у селі тім чоловік-п’яничка.
Ішов якось мимо він темної нічки
Та й уздрів, як відьма у димар влітала.
В нього з переляку навіть хміль пропала.
Ледве дочекався ранку той п’яниця,
Став казати людям, що вона за птиця.
Але всі сміялись: менше пити треба,
Бо вже скоро й білка прилетить до тебе.
Ті його насмішки дуже зачепили,
Він рішив дове́сти, що не в хмелю діло.
Десь почув, що, наче, відьми ті літають,
Доки перші півні ще не заспівають.
Бо, як тільки півень та й закукуріка,
Прояви́ться в відьми її справжнє лико.
Кажуть, відьми довго молоді та гожі
Не тому, що тихо щось собі ворожать,
Полетять десь, знайдуть молоду дівчи́ну
І на неї скинуть років половину,
А в другої вроди заберуть нівроку
Та і молодяться аж до часу, поки
Вже не будуть здатні себе змолодити.
І тоді миттєво можуть постаріти.
Вчора була дівка, а вже бабця нині…
Дочекавсь п’яничка темної години,
Взяв під пахву півня з сідала й подався,
Біля хати відьми у садку сховався.
Тиха нічка темна, зірок, як гороху,
Сидить чоловічок, дрімає потроху.
Півень під пахвою теж собі дрімає.
А відьму десь носить, все її немає.
Вже й заснув би, може, чоловік, та раптом
Десь сова у лісі почала кричати:
«Ух» та «ух». Стріпнувся чоловік і бачить
Тінь якась у небі промайнула, наче.
Як скубне він півня того з переляку.
Півень як підскочить і на всю горлянку
Як закукурікав – аж луна від лісу.
І зненацька відьма тут де не візьмися.
Глянула сердито, рукою махнула –
Горластого півня наче і не бу́ло.
А вона другою махнула рукою,
На мітлу і зникла аж ген за рікою.
Вранці люди вийшли, а в саду під сливу
Сидить чоловічок геть старий та сивий.
Не берись, говорять як не знаєш всьо́го:
Відьма свої роки скинула на нього.
А в саду навколо цвіт розсіявсь рясно.
Тому його люди і назвали рястом.
Квітки його наче голова у півня.
І не знали люди, звідки вона дивна
Така узялася. Аж прийшов до тями
Чоловік, повідав. Та з тих пір ні грама
Не узяв до рота, став сумним і тихим,
Бо ж сам напросився, розбудив те лихо…
А, стосовно рясту, то говорять люди,
Що з тих пір розсіявсь по світах усюди.
І, неначе, в ньому збереглася сила,
Яка колись відьму було молодила.
І весною варто рясту потоптати
Й, навіть, смерть від тебе буде відступати.
Бо ти тоді станеш молодим і дужим.
Хоч у це, насправді, віриться й не дуже…
Де та відьма ділась – то ніхто не знає,
Може, десь по світу до цих пір літає.
Комусь скине роки, десь поцупить вроду.
І простій людині зловить її годі…»
Дід уже закінчив, далі в ліс подався,
А я все думками до рясту вертався.
І дав собі слово, йдучи за ним слідом:
Буду приїздити щовесни до діда.
Не лише для того, щоб погостювати –
А щоб із ним разом рясту потоптати.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-03-29 18:12:19
Переглядів сторінки твору 655
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній