ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роксолана Вірлан
2026.04.25 19:32
Писав сценарії для буднів,
вершив кодацію тілес
і думав: буде вже, як буде,
як нє - піде на мило - вдруге
тоді повстане з глини "плебс."

Чи допотопний, чи опісля -
такий вже видався проєкт...

Віктор Насипаний
2026.04.25 17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.

Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки

С М
2026.04.25 14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я

Борис Костиря
2026.04.25 14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.

Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,

Світлана Майя Залізняк
2026.04.25 13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер

Охмуд Песецький
2026.04.25 12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.

Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?

Володимир Невесенко
2026.04.25 12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.

Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих

Вячеслав Руденко
2026.04.25 10:57
Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,

Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови

Тетяна Левицька
2026.04.25 10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?

Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?

Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.

Віктор Кучерук
2026.04.25 06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль

хома дідим
2026.04.25 05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса

Юрій Лазірко
2026.04.24 16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино

хома дідим
2026.04.24 13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри

Борис Костиря
2026.04.24 13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.

Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства

Сергій Губерначук
2026.04.24 11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.

4 квітня 1989 р., Київ

Тетяна Левицька
2026.04.24 10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про ряст
Сонечко із неба уже добре гріє,
На землі травичка гарно зеленіє.
У таку погоду в хаті ми не всидим,
Тож пішли раненько до лісу із дідом.
Іти недалечко – проминули поле,
Вже й дерева голі то́впляться навколо.
Ідем по стежині, слухаємо пта́шок,
Які й не зважають на ходіння наші.
Вийшли на галяву. Боже ж, твоя воля:
Хтось ліловий килим простелив довкола.
Вітерець повіє, аромат доносить,
Аж у мене, навіть, закрутило в носі.
Аж сп’янів, неначе, медовухи випив…
Чи то хто ванілі у траву просипав?
Поки я на місці в захваті топтався,
На ліловий килим дід мерщій подався.
Зірвав жмут та й кинув собі попід ноги,
Став топтати й чую я із уст у нього:
«Топчу ряст, дай, Боже, ще мені діждати,
Щоби і на той рік міг його топтати».
Потоптав та й каже: «Давай і ти слідом!»
Все, що чув і бачив, повторив за дідом.
А тоді й питаю: «Що воно за штука?
Нащо ряст топтати? Звідки ця наука?
Та й взялася звідки в лісі ця рослина?»
«Щось питань багато у тебе, дитино.
Та, усім, що знаю, зараз поділюся,
Ти ж уважно слухай та мотай на вуса.
Оця квітка рястом зветься у народі,
Квітне вона різно, кажуть, у природі:
Квіти жовті, білі і блідо-бузкові,
Але найчастіше отакі – лілові.
Звідки вона в лісі отака взялася?
Стара оповідка в мене збереглася.
Колись біля лісу та й село стояло,
В ньому, кажуть, відьма одна проживала.
До пори, до часу ніхто і не відав,
Що ця мила жінка справді злая відьма.
Бо вона в селі тім шкоди не робила,
На мітлу сідала та кудись летіла
У другії села, там робила шкоду:
То корову здоїть, то спаплюжить вроду,
То дощі відгонить, що нема врожаю.
Ко́ротше – робила все, що забажає.
Ледве нічка темна, то вона й літає,
А уже під ранок назад повертає.
Мітлу поза комин, виспиться до ранку,
А, як сонце вийде, вже стоїть на ганку.
Кожному всміхнеться, кожного вітає.
Тож ніхто й не знає, що вона літає.
А був у селі тім чоловік-п’яничка.
Ішов якось мимо він темної нічки
Та й уздрів, як відьма у димар влітала.
В нього з переляку навіть хміль пропала.
Ледве дочекався ранку той п’яниця,
Став казати людям, що вона за птиця.
Але всі сміялись: менше пити треба,
Бо вже скоро й білка прилетить до тебе.
Ті його насмішки дуже зачепили,
Він рішив дове́сти, що не в хмелю діло.
Десь почув, що, наче, відьми ті літають,
Доки перші півні ще не заспівають.
Бо, як тільки півень та й закукуріка,
Прояви́ться в відьми її справжнє лико.
Кажуть, відьми довго молоді та гожі
Не тому, що тихо щось собі ворожать,
Полетять десь, знайдуть молоду дівчи́ну
І на неї скинуть років половину,
А в другої вроди заберуть нівроку
Та і молодяться аж до часу, поки
Вже не будуть здатні себе змолодити.
І тоді миттєво можуть постаріти.
Вчора була дівка, а вже бабця нині…
Дочекавсь п’яничка темної години,
Взяв під пахву півня з сідала й подався,
Біля хати відьми у садку сховався.
Тиха нічка темна, зірок, як гороху,
Сидить чоловічок, дрімає потроху.
Півень під пахвою теж собі дрімає.
А відьму десь носить, все її немає.
Вже й заснув би, може, чоловік, та раптом
Десь сова у лісі почала кричати:
«Ух» та «ух». Стріпнувся чоловік і бачить
Тінь якась у небі промайнула, наче.
Як скубне він півня того з переляку.
Півень як підскочить і на всю горлянку
Як закукурікав – аж луна від лісу.
І зненацька відьма тут де не візьмися.
Глянула сердито, рукою махнула –
Горластого півня наче і не бу́ло.
А вона другою махнула рукою,
На мітлу і зникла аж ген за рікою.
Вранці люди вийшли, а в саду під сливу
Сидить чоловічок геть старий та сивий.
Не берись, говорять як не знаєш всьо́го:
Відьма свої роки скинула на нього.
А в саду навколо цвіт розсіявсь рясно.
Тому його люди і назвали рястом.
Квітки його наче голова у півня.
І не знали люди, звідки вона дивна
Така узялася. Аж прийшов до тями
Чоловік, повідав. Та з тих пір ні грама
Не узяв до рота, став сумним і тихим,
Бо ж сам напросився, розбудив те лихо…
А, стосовно рясту, то говорять люди,
Що з тих пір розсіявсь по світах усюди.
І, неначе, в ньому збереглася сила,
Яка колись відьму було молодила.
І весною варто рясту потоптати
Й, навіть, смерть від тебе буде відступати.
Бо ти тоді станеш молодим і дужим.
Хоч у це, насправді, віриться й не дуже…
Де та відьма ділась – то ніхто не знає,
Може, десь по світу до цих пір літає.
Комусь скине роки, десь поцупить вроду.
І простій людині зловить її годі…»
Дід уже закінчив, далі в ліс подався,
А я все думками до рясту вертався.
І дав собі слово, йдучи за ним слідом:
Буду приїздити щовесни до діда.
Не лише для того, щоб погостювати –
А щоб із ним разом рясту потоптати.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-03-29 18:12:19
Переглядів сторінки твору 544
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.04.23 21:15
Автор у цю хвилину відсутній