Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
2026.09.07
18:24
Святе догорає обійстя,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
2026.09.07
17:23
Вересня кроки спекотні, як влітку,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
2026.09.07
16:46
Хильнув — і позбувся болю.
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:29
я приїду у Львів,
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про "бабине літо"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про "бабине літо"
Було це у далекі ті віки,
Що й Біблія про них іще не знає,
Тож дещо інше нам розповідає,
Як вийшли ми з-під Божої руки.
Адам спочатку, а, по тому, Єва…
Та я почув історію і в ній
По іншому складався хід подій
При коренях людського роду Древа.
Бог, кажуть, першу жінку сотворив.
Чи Ліліт, чи інакше якось звали,
Вона жінкам другим початок да́ла
І рід жіночий Землю заселив.
Чоловіків тоді ще не було.
Жили жінки та господарство ве́ли,
Об’єднувались в невеликі села.
Не знаю, скільки літ-віків пройшло
Та стало сумно на Землі жінкам.
Ніхто не приласка, не приголубить,
Ніхто не скаже тихо: «Моя люба!»
Та ще й робота дістає тяжка.
Тож стали вони Мокоші просить
(А Мокош – то була така богиня,
Жіноцтву покровителька єдина),
Якось життя на краще їм змінить.
Щоб хтось у полі тяжко працював
І, бажано, усі сім днів на тиждень,
А, поміж ділом, їх голубив ніжно
Та й від напа́стей всяких захищав.
Послухала богиня усе те,
Всміхнулася з наївності людської
Та, щоб задача не була легкою,
Знайшла, нарешті, рішення просте:
Хай кожна жінка літом назбира,
Чи льону, чи коноплі, чи то лика
І з того всього зробить чоловіка.
А, коли літня скінчиться пора,
У перший день осінній Мокош зійде
І удихне у все то дух живий.
Отрима кожна жінка витвір свій.
А там уже: підійде – не підійде,
За те богиня не відповіда.
І почали жінки нелегку працю –
Щодня одна із одною змагаться,
У кого саме краще вигляда.
Та з конопель, а та собі із льону,
Та лико дерла, та, щоб менш робить,
Рішила з хмелю тіло те зліпить,
Друга солому для роботи горне.
А та із глини ліпить, та з піску.
Та, щоб далеко не ходити – з гною.
Все літо не було жінкам спокою…
Аж ось і осінь, врешті, на містку.
А з нею й Мокош прилетіла в гості,
Поглянула на всі творіння ті:
Робили всі, хто з чого захотів,
Якого хоч були і виду, й зросту.
Отож, дихнула й все то ожило,
У плоть живу усе перетворилось.
А вже із чого, що і як робилось,
Таке і потім у житті було.
Щоб зрозуміти розвиток подій,
«Ліричний» відступ хочу я зробити.
В часи того ще молодого світу
Був механізм природний ще новий:
Мінялись, як належно пори року –
Три місяці сезону і ні дня,
Весна одразу зиму заміня
І осінь, звісно, не чекає, поки
Надума літо відгулять своє.
Тоді ще не втручалася людина,
І не ламала механізм єдиний,
Скажімо, так, як нині воно є.
Але продовжим розповідь. В той час,
Поки жінки трудилися все літо,
Якаясь баба, поселилась жити
У лісі і не знала те. Якраз
На осінь з лісу вибралася в люди
І бачить - жі́нки по хатах ідуть,
Чоловікі́в усі собі ведуть.
Тут вона в крик ураз: «А я як буду?»
І стала вона в Мокоші просить,
Щоб чоловіка їй також зробити.
А Мокош їй: «Та ж закінчилось літо,
А я не можу осінь відмінить!»
Та баба так просила, так благала,
Що, врешті, Мокош їй навстріч пішла
І в осінь трошки літа додала
Аби й ця баба чоловіка мала.
Та часу кілька днів всього дала.
Із чого можна швидко все зладнати?
Та павутиння кинулась збирати,
Але зібрать достатньо не змогла.
Тож час пройшов – нічого не готове,
Давай вона богиню знов благать
Ще трохи літа осені додать,
Вона зібрати спробує щось но́ве.
Богиня знов назустріч їй пішла,
І трохи літа додала у осінь.
А баба то одне, то друге носить,
Так, розібратись, врешті, й не змогла
Із чого чоловіка їй зробити.
Отак вона й ли́шилася одна.
Я думаю, що то не новина:
Як перебірлива – сама і буде жити,
Отак самотньою, напевно, і помре…
А літо Мокош те чіпать не стала
Його ще потім «бабиним» назвали,
Бо раптом та рішиться, обере…
Жінкам же хочу просто нагадати,
Що з хмелю вийдуть тільки пияки,
Із гною – са́мі знаєте який,
С такими лише будете страждати.
А усі інші – то сказати мушу:
Якщо вже вам дістався чоловік,
То вам трудитись треба весь свій вік
Ліпити вже не тіло, але душу.
Що й Біблія про них іще не знає,
Тож дещо інше нам розповідає,
Як вийшли ми з-під Божої руки.
Адам спочатку, а, по тому, Єва…
Та я почув історію і в ній
По іншому складався хід подій
При коренях людського роду Древа.
Бог, кажуть, першу жінку сотворив.
Чи Ліліт, чи інакше якось звали,
Вона жінкам другим початок да́ла
І рід жіночий Землю заселив.
Чоловіків тоді ще не було.
Жили жінки та господарство ве́ли,
Об’єднувались в невеликі села.
Не знаю, скільки літ-віків пройшло
Та стало сумно на Землі жінкам.
Ніхто не приласка, не приголубить,
Ніхто не скаже тихо: «Моя люба!»
Та ще й робота дістає тяжка.
Тож стали вони Мокоші просить
(А Мокош – то була така богиня,
Жіноцтву покровителька єдина),
Якось життя на краще їм змінить.
Щоб хтось у полі тяжко працював
І, бажано, усі сім днів на тиждень,
А, поміж ділом, їх голубив ніжно
Та й від напа́стей всяких захищав.
Послухала богиня усе те,
Всміхнулася з наївності людської
Та, щоб задача не була легкою,
Знайшла, нарешті, рішення просте:
Хай кожна жінка літом назбира,
Чи льону, чи коноплі, чи то лика
І з того всього зробить чоловіка.
А, коли літня скінчиться пора,
У перший день осінній Мокош зійде
І удихне у все то дух живий.
Отрима кожна жінка витвір свій.
А там уже: підійде – не підійде,
За те богиня не відповіда.
І почали жінки нелегку працю –
Щодня одна із одною змагаться,
У кого саме краще вигляда.
Та з конопель, а та собі із льону,
Та лико дерла, та, щоб менш робить,
Рішила з хмелю тіло те зліпить,
Друга солому для роботи горне.
А та із глини ліпить, та з піску.
Та, щоб далеко не ходити – з гною.
Все літо не було жінкам спокою…
Аж ось і осінь, врешті, на містку.
А з нею й Мокош прилетіла в гості,
Поглянула на всі творіння ті:
Робили всі, хто з чого захотів,
Якого хоч були і виду, й зросту.
Отож, дихнула й все то ожило,
У плоть живу усе перетворилось.
А вже із чого, що і як робилось,
Таке і потім у житті було.
Щоб зрозуміти розвиток подій,
«Ліричний» відступ хочу я зробити.
В часи того ще молодого світу
Був механізм природний ще новий:
Мінялись, як належно пори року –
Три місяці сезону і ні дня,
Весна одразу зиму заміня
І осінь, звісно, не чекає, поки
Надума літо відгулять своє.
Тоді ще не втручалася людина,
І не ламала механізм єдиний,
Скажімо, так, як нині воно є.
Але продовжим розповідь. В той час,
Поки жінки трудилися все літо,
Якаясь баба, поселилась жити
У лісі і не знала те. Якраз
На осінь з лісу вибралася в люди
І бачить - жі́нки по хатах ідуть,
Чоловікі́в усі собі ведуть.
Тут вона в крик ураз: «А я як буду?»
І стала вона в Мокоші просить,
Щоб чоловіка їй також зробити.
А Мокош їй: «Та ж закінчилось літо,
А я не можу осінь відмінить!»
Та баба так просила, так благала,
Що, врешті, Мокош їй навстріч пішла
І в осінь трошки літа додала
Аби й ця баба чоловіка мала.
Та часу кілька днів всього дала.
Із чого можна швидко все зладнати?
Та павутиння кинулась збирати,
Але зібрать достатньо не змогла.
Тож час пройшов – нічого не готове,
Давай вона богиню знов благать
Ще трохи літа осені додать,
Вона зібрати спробує щось но́ве.
Богиня знов назустріч їй пішла,
І трохи літа додала у осінь.
А баба то одне, то друге носить,
Так, розібратись, врешті, й не змогла
Із чого чоловіка їй зробити.
Отак вона й ли́шилася одна.
Я думаю, що то не новина:
Як перебірлива – сама і буде жити,
Отак самотньою, напевно, і помре…
А літо Мокош те чіпать не стала
Його ще потім «бабиним» назвали,
Бо раптом та рішиться, обере…
Жінкам же хочу просто нагадати,
Що з хмелю вийдуть тільки пияки,
Із гною – са́мі знаєте який,
С такими лише будете страждати.
А усі інші – то сказати мушу:
Якщо вже вам дістався чоловік,
То вам трудитись треба весь свій вік
Ліпити вже не тіло, але душу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
