ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про тисячолистник
Добра і зла на світі є багато
І кожен по-своєму прагне жить:
Хтось хоче всі хвороби злікувати,
А хтось їх на нещасних напустить.
Усе від того, що в душі у нього
І чим живе, до чого прагне він:
Чи стіни зводить, городить дорогу,
Чи щось велике взагалі без стін.
Почув оце історію недавно
І вам схотілось переповісти.
Можливо, опові́дач я невправний,
Спішу, боюсь що-небудь пропустить.
Було це, кажуть, у часи далекі
В степах у наших у селі однім.
Дітей тоді приносили лелеки,
Не те, що нині – часто в кожен дім.
Але й вмирало люду теж багато,
То від хвороб, а то – від ворогів.
І смерть частенько входила у хати
І сиротила діток і батьків.
Так от, жив-був в селі тім чолов’яга.
Дружину мав, та Бог її забрав.
Лишився сам на світі, бідолага
З донькою, що Марією назвав.
Нелегко бу́ло чоловіку жити:
І господарство, і мале дитя,
Отож рішив іще раз одружитись,
Собі й доньці полегшити життя..
Дружина була гарна і проворна,
Усе встигала і усе могла,
Але душа була у неї чорна,
Отож підступна і лиха була.
Дитя мале одразу незлюбила.
При чоловіку наче все гаразд,
Але без нього шпетила і била.
А та втікала з дому раз по раз.
Та батькові не жа́лілась ніколи,
Турбот у нього вдосталь без того:
Він від світання і до ночі в полі,
Навіщо ще засмучувать його?
І от якось Марійка захворіла,
Життя нелегке да́лося взнаки.
З лиця одразу якось помарніла,
Не має сил аби піднять руки.
Подався батько знахарку шукати,
Була одна в далекому селі,
Яка б могла доньку порятувати.
Натер, доки дістався, мозолі.
А та його послухала і каже:
- Не знаю, навіть, чим допомогти.
Можливо, що моя сестра підкаже,
Але до неї так далеко йти.
Подався батько до сестри тієї,
Вона в ще дальші посила краї:
- Сходи, як хоч, до матері моєї,
Вона поможе в гореві твоїм.
Стер чоловік до дір підошви сво́ї,
Але дійшов до матері-таки
У сподіванні, що вона загоїть
Усі хвороби любої доньки.
Послухала стара його розмову
І каже: - Добре, поможу доньці.
Дістань з-під стріхи клунок той здоровий,
Бо вже немає сили у руці.
Взяла із клунка меншеньку торбину,
Із неї іще меншу дістає,
А з неї витягає насінину
Маленьку й чоловікові дає.
- В насінні цім доньки твоєї доля,
Отож воно мале та не просте.
Прийдеш додому, посади у полі
Та поливай – нехай собі росте.
Коли четвертий випустить листочок,
Зірви його легенько, завари.
Хай п’є відвар із того листя дочка
Щодня потроху ранньої пори.
То може де й подінеться хвороба.
Взяв чоловік насіння та й пішов.
Удома все, як наказали, робить
І скоро вже і пагінець зійшов.
Але ж потрібно й в полі працювати,
Тож він дружину просить, щоби та
Взялася листя з пагона зривати,
Відвар варити. Справа ж бо проста.
А та йому: - Не бійся! Не хвилюйся!
Зроблю усе. Іди собі, роби,
Я за донькою добре подивлюся.
А у самої думки, як гриби:
«Так полікую! Ізведу зі світу.
Он скільки крові з мене попила!»
Пішов у поле чоловік робити,
Пора гаряча саме надійшла.
Уранці йде, нагадує дружині:
- Зірви ж листочки та відвар звари,
Та дай відвару випити дитині!
І в поле аж до пізньої пори.
Дружина ж вийде, обірве листочки,
Порве, розтопче, щоб і не було
Лише водою напуває дочку,
Плекає в серці своє чорне зло.
Проходить час – не кращає дитині,
Худіє, блідне прямо на очах,
А мачуха рахує гроші в скрині,
Красується у придбаних речах.
Кофтину, плаття нові приміряє,
Обновки в скриню у свою склада.
А чоловік працює і не знає,
Яка у хаті робиться біда.
Прийде в півночі, на доньку погляне
І серце мліє від жалю його:
Не може бачить, як дитина в’яне.
Не зрозуміє він ніяк – чого?
Підозра в серце стала закрадатись,
Рішив провірить він свою жону.
Як завжди вранці в поле став збиратись
Та не пішов – за пагорок гайнув
І заховався. Бачить – вийшла з хати,
Листки зірвала й розтоптала вмить.
- Дружина підла! Мачуха проклята!
У одній хаті нам удвох не жить!
Вернувсь додому та прогнав дружину.
Заплакав гірко. Що ж його робить?
Довірив підлій мачусі дитину.
Почав у Бога помочі просить.
Тут листя те, що мачуха стоптала,
Ураз укрило пагінець тонкий.
Хоча дрібненьке і м’якеньке стало,
Та чоловік поміг доньці своїй.
Зварив відвар, дитині й легше стало,
Насіння й справді будо не просте.
Траву ж тисячолистником назвали,
Вона і досі по степу росте.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-04-06 21:13:51
Переглядів сторінки твору 640
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній