Добра і зла на світі є багато
І кожен по-своєму прагне жить:
Хтось хоче всі хвороби злікувати,
А хтось їх на нещасних напустить.
Усе від того, що в душі у нього
І чим живе, до чого прагне він:
Чи стіни зводить, городить дорогу,
Чи щось велике взагалі без стін.
Почув оце історію недавно
І вам схотілось переповісти.
Можливо, опові́дач я невправний,
Спішу, боюсь що-небудь пропустить.
Було це, кажуть, у часи далекі
В степах у наших у селі однім.
Дітей тоді приносили лелеки,
Не те, що нині – часто в кожен дім.
Але й вмирало люду теж багато,
То від хвороб, а то – від ворогів.
І смерть частенько входила у хати
І сиротила діток і батьків.
Так от, жив-був в селі тім чолов’яга.
Дружину мав, та Бог її забрав.
Лишився сам на світі, бідолага
З донькою, що Марією назвав.
Нелегко бу́ло чоловіку жити:
І господарство, і мале дитя,
Отож рішив іще раз одружитись,
Собі й доньці полегшити життя..
Дружина була гарна і проворна,
Усе встигала і усе могла,
Але душа була у неї чорна,
Отож підступна і лиха була.
Дитя мале одразу незлюбила.
При чоловіку наче все гаразд,
Але без нього шпетила і била.
А та втікала з дому раз по раз.
Та батькові не жа́лілась ніколи,
Турбот у нього вдосталь без того:
Він від світання і до ночі в полі,
Навіщо ще засмучувать його?
І от якось Марійка захворіла,
Життя нелегке да́лося взнаки.
З лиця одразу якось помарніла,
Не має сил аби піднять руки.
Подався батько знахарку шукати,
Була одна в далекому селі,
Яка б могла доньку порятувати.
Натер, доки дістався, мозолі.
А та його послухала і каже:
- Не знаю, навіть, чим допомогти.
Можливо, що моя сестра підкаже,
Але до неї так далеко йти.
Подався батько до сестри тієї,
Вона в ще дальші посила краї:
- Сходи, як хоч, до матері моєї,
Вона поможе в гореві твоїм.
Стер чоловік до дір підошви сво́ї,
Але дійшов до матері-таки
У сподіванні, що вона загоїть
Усі хвороби любої доньки.
Послухала стара його розмову
І каже: - Добре, поможу доньці.
Дістань з-під стріхи клунок той здоровий,
Бо вже немає сили у руці.
Взяла із клунка меншеньку торбину,
Із неї іще меншу дістає,
А з неї витягає насінину
Маленьку й чоловікові дає.
- В насінні цім доньки твоєї доля,
Отож воно мале та не просте.
Прийдеш додому, посади у полі
Та поливай – нехай собі росте.
Коли четвертий випустить листочок,
Зірви його легенько, завари.
Хай п’є відвар із того листя дочка
Щодня потроху ранньої пори.
То може де й подінеться хвороба.
Взяв чоловік насіння та й пішов.
Удома все, як наказали, робить
І скоро вже і пагінець зійшов.
Але ж потрібно й в полі працювати,
Тож він дружину просить, щоби та
Взялася листя з пагона зривати,
Відвар варити. Справа ж бо проста.
А та йому: - Не бійся! Не хвилюйся!
Зроблю усе. Іди собі, роби,
Я за донькою добре подивлюся.
А у самої думки, як гриби:
«Так полікую! Ізведу зі світу.
Он скільки крові з мене попила!»
Пішов у поле чоловік робити,
Пора гаряча саме надійшла.
Уранці йде, нагадує дружині:
- Зірви ж листочки та відвар звари,
Та дай відвару випити дитині!
І в поле аж до пізньої пори.
Дружина ж вийде, обірве листочки,
Порве, розтопче, щоб і не було
Лише водою напуває дочку,
Плекає в серці своє чорне зло.
Проходить час – не кращає дитині,
Худіє, блідне прямо на очах,
А мачуха рахує гроші в скрині,
Красується у придбаних речах.
Кофтину, плаття нові приміряє,
Обновки в скриню у свою склада.
А чоловік працює і не знає,
Яка у хаті робиться біда.
Прийде в півночі, на доньку погляне
І серце мліє від жалю його:
Не може бачить, як дитина в’яне.
Не зрозуміє він ніяк – чого?
Підозра в серце стала закрадатись,
Рішив провірить він свою жону.
Як завжди вранці в поле став збиратись
Та не пішов – за пагорок гайнув
І заховався. Бачить – вийшла з хати,
Листки зірвала й розтоптала вмить.
- Дружина підла! Мачуха проклята!
У одній хаті нам удвох не жить!
Вернувсь додому та прогнав дружину.
Заплакав гірко. Що ж його робить?
Довірив підлій мачусі дитину.
Почав у Бога помочі просить.
Тут листя те, що мачуха стоптала,
Ураз укрило пагінець тонкий.
Хоча дрібненьке і м’якеньке стало,
Та чоловік поміг доньці своїй.
Зварив відвар, дитині й легше стало,
Насіння й справді будо не просте.
Траву ж тисячолистником назвали,
Вона і досі по степу росте.