Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Було чи не було (про горобців)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Було чи не було (про горобців)
Яко́сь сиділи ми на лавці біля двору:
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмочучи щось стиха,
Чи щось коментував, чи просто так читав.
А я сидів, дививсь безжурно на дорогу,
Де кублились собі грайливі горобці.
Тоді і запитав: - Бабуню, а від чого,
Вони стрибають, а не ходять так, як всі?
Бабуся й почала, неначе лиш чекала,
Коли її онук про щось та й запита:
- То, кажуть люди, все давно уже бувало,
Тоді пташиний рід, як і тепер, літав
У пошуках того, чим би прогодуватись,
А хитрий горобець унадився в людей
Все красти. То яко́сь в комору може впхатись,
А там шпарину вже і в засіки знайде.
А люди всіх птахів за злодіїв вважали.
Зібралися вони, аби тавро це змить.
Зловили горобця і лапки зав’язали
Та й кинули його в темницю: хай сидить.
Та хитрий горобець і звідти виліз якось,
Хоч лапки і не зміг звільнити він від пут.
Тепер он, бач, який - стрибає, забіяка…
- Ви, бачу, горобців не жалуєте тут?!
- А є хіба за що? То ж чортова порода.
Вони ж колись Христа розп’яти помогли.
Бо ластівки катам тоді чинили шкоду
І крали цвяхи в них та геть кудись несли.
А кляті горобці ті цвяхи відшукали
І принесли́ назад. За що ж-то їх любить?
Тут обізвавсь дідусь: - Ну, звідки ти це взя́ла?
Та ж зовсім за друге тавро на них лежить!
Коли уже Христос був на хресті розп’ятий,
І думали кати, що він навік почив,
То горобці: «Жив!Жив!»- навкруг взялись кричати.
Тож кат узяв списа́ та й груди прохромив.
За те Господь прокляв те плем’я горобине
І не дозволив їм до вирію летіть.
Відтоді горобців багато взимку гине,
Бо взимку спробуй-но прожить, як сніг лежить.
Та тут бабуся знов своє встромила слово:
- Та ж, гинуть горобці не лиш серед зими!
Казали мама, я пригадую чудово,
Що ночі є і звуть їх горобиними.
У ніч таку на світ виходить нечисть всяка.
Чи свято в них, чи то, весілля… Хто там зна.
Та буря наліта і грім страшенно гряка,
І блискавка, і дощ із градом, як стіна.
Усе те горобців ляка, казали мама,
Під стріхами вони не можуть усидіть,
Під градом і дощем літають між хатами
І гинуть без числа…Бо вранці їх лежить
Багато по селу, хоч і бери лопату
Та нагрібай у міх… - Тут знов дідусь устряв:
- Ну, як не знаєш, то нащо́ його й казати.
- То розкажи своє, щоб і онучок знав.
- Та горобина ніч буває на Семена.
- То перше вересня, - бабуся додає.
- Так от, коли вже ніч укута землю темна,
А місяць ще чека, на небі не встає,
То горобці усі збираються на раду
І зграями вони у темряві летять
Кудись в очерети́. Не знаю, чи то правда,
Але в очеретах уже чорти сидять.
У кожного із них на добру четверть мірка.
До мірок тих вони згрібають горобців.
Як нагребуться так, що вже набралась гірка,
То зайвину зчеркнуть. Тож з зайвини оці
Летять собі назад у гнізда попід стріхи.
А з четверті оті у пекло чорт скида…
- А й, справді, ти дивись…- бабуся мовить тихо.-
Таж від Семена їх багато пропада…
Тут саме череда минула нашу хату,
Бабусі з дідусем роботи прибуло.
А я лишився сам дорогу споглядати
І думати над тим: було чи не було.
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмочучи щось стиха,
Чи щось коментував, чи просто так читав.
А я сидів, дививсь безжурно на дорогу,
Де кублились собі грайливі горобці.
Тоді і запитав: - Бабуню, а від чого,
Вони стрибають, а не ходять так, як всі?
Бабуся й почала, неначе лиш чекала,
Коли її онук про щось та й запита:
- То, кажуть люди, все давно уже бувало,
Тоді пташиний рід, як і тепер, літав
У пошуках того, чим би прогодуватись,
А хитрий горобець унадився в людей
Все красти. То яко́сь в комору може впхатись,
А там шпарину вже і в засіки знайде.
А люди всіх птахів за злодіїв вважали.
Зібралися вони, аби тавро це змить.
Зловили горобця і лапки зав’язали
Та й кинули його в темницю: хай сидить.
Та хитрий горобець і звідти виліз якось,
Хоч лапки і не зміг звільнити він від пут.
Тепер он, бач, який - стрибає, забіяка…
- Ви, бачу, горобців не жалуєте тут?!
- А є хіба за що? То ж чортова порода.
Вони ж колись Христа розп’яти помогли.
Бо ластівки катам тоді чинили шкоду
І крали цвяхи в них та геть кудись несли.
А кляті горобці ті цвяхи відшукали
І принесли́ назад. За що ж-то їх любить?
Тут обізвавсь дідусь: - Ну, звідки ти це взя́ла?
Та ж зовсім за друге тавро на них лежить!
Коли уже Христос був на хресті розп’ятий,
І думали кати, що він навік почив,
То горобці: «Жив!Жив!»- навкруг взялись кричати.
Тож кат узяв списа́ та й груди прохромив.
За те Господь прокляв те плем’я горобине
І не дозволив їм до вирію летіть.
Відтоді горобців багато взимку гине,
Бо взимку спробуй-но прожить, як сніг лежить.
Та тут бабуся знов своє встромила слово:
- Та ж, гинуть горобці не лиш серед зими!
Казали мама, я пригадую чудово,
Що ночі є і звуть їх горобиними.
У ніч таку на світ виходить нечисть всяка.
Чи свято в них, чи то, весілля… Хто там зна.
Та буря наліта і грім страшенно гряка,
І блискавка, і дощ із градом, як стіна.
Усе те горобців ляка, казали мама,
Під стріхами вони не можуть усидіть,
Під градом і дощем літають між хатами
І гинуть без числа…Бо вранці їх лежить
Багато по селу, хоч і бери лопату
Та нагрібай у міх… - Тут знов дідусь устряв:
- Ну, як не знаєш, то нащо́ його й казати.
- То розкажи своє, щоб і онучок знав.
- Та горобина ніч буває на Семена.
- То перше вересня, - бабуся додає.
- Так от, коли вже ніч укута землю темна,
А місяць ще чека, на небі не встає,
То горобці усі збираються на раду
І зграями вони у темряві летять
Кудись в очерети́. Не знаю, чи то правда,
Але в очеретах уже чорти сидять.
У кожного із них на добру четверть мірка.
До мірок тих вони згрібають горобців.
Як нагребуться так, що вже набралась гірка,
То зайвину зчеркнуть. Тож з зайвини оці
Летять собі назад у гнізда попід стріхи.
А з четверті оті у пекло чорт скида…
- А й, справді, ти дивись…- бабуся мовить тихо.-
Таж від Семена їх багато пропада…
Тут саме череда минула нашу хату,
Бабусі з дідусем роботи прибуло.
А я лишився сам дорогу споглядати
І думати над тим: було чи не було.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
