ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Було чи не було (про горобців)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Було чи не було (про горобців)
Яко́сь сиділи ми на лавці біля двору:
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмочучи щось стиха,
Чи щось коментував, чи просто так читав.
А я сидів, дививсь безжурно на дорогу,
Де кублились собі грайливі горобці.
Тоді і запитав: - Бабуню, а від чого,
Вони стрибають, а не ходять так, як всі?
Бабуся й почала, неначе лиш чекала,
Коли її онук про щось та й запита:
- То, кажуть люди, все давно уже бувало,
Тоді пташиний рід, як і тепер, літав
У пошуках того, чим би прогодуватись,
А хитрий горобець унадився в людей
Все красти. То яко́сь в комору може впхатись,
А там шпарину вже і в засіки знайде.
А люди всіх птахів за злодіїв вважали.
Зібралися вони, аби тавро це змить.
Зловили горобця і лапки зав’язали
Та й кинули його в темницю: хай сидить.
Та хитрий горобець і звідти виліз якось,
Хоч лапки і не зміг звільнити він від пут.
Тепер он, бач, який - стрибає, забіяка…
- Ви, бачу, горобців не жалуєте тут?!
- А є хіба за що? То ж чортова порода.
Вони ж колись Христа розп’яти помогли.
Бо ластівки катам тоді чинили шкоду
І крали цвяхи в них та геть кудись несли.
А кляті горобці ті цвяхи відшукали
І принесли́ назад. За що ж-то їх любить?
Тут обізвавсь дідусь: - Ну, звідки ти це взя́ла?
Та ж зовсім за друге тавро на них лежить!
Коли уже Христос був на хресті розп’ятий,
І думали кати, що він навік почив,
То горобці: «Жив!Жив!»- навкруг взялись кричати.
Тож кат узяв списа́ та й груди прохромив.
За те Господь прокляв те плем’я горобине
І не дозволив їм до вирію летіть.
Відтоді горобців багато взимку гине,
Бо взимку спробуй-но прожить, як сніг лежить.
Та тут бабуся знов своє встромила слово:
- Та ж, гинуть горобці не лиш серед зими!
Казали мама, я пригадую чудово,
Що ночі є і звуть їх горобиними.
У ніч таку на світ виходить нечисть всяка.
Чи свято в них, чи то, весілля… Хто там зна.
Та буря наліта і грім страшенно гряка,
І блискавка, і дощ із градом, як стіна.
Усе те горобців ляка, казали мама,
Під стріхами вони не можуть усидіть,
Під градом і дощем літають між хатами
І гинуть без числа…Бо вранці їх лежить
Багато по селу, хоч і бери лопату
Та нагрібай у міх… - Тут знов дідусь устряв:
- Ну, як не знаєш, то нащо́ його й казати.
- То розкажи своє, щоб і онучок знав.
- Та горобина ніч буває на Семена.
- То перше вересня, - бабуся додає.
- Так от, коли вже ніч укута землю темна,
А місяць ще чека, на небі не встає,
То горобці усі збираються на раду
І зграями вони у темряві летять
Кудись в очерети́. Не знаю, чи то правда,
Але в очеретах уже чорти сидять.
У кожного із них на добру четверть мірка.
До мірок тих вони згрібають горобців.
Як нагребуться так, що вже набралась гірка,
То зайвину зчеркнуть. Тож з зайвини оці
Летять собі назад у гнізда попід стріхи.
А з четверті оті у пекло чорт скида…
- А й, справді, ти дивись…- бабуся мовить тихо.-
Таж від Семена їх багато пропада…
Тут саме череда минула нашу хату,
Бабусі з дідусем роботи прибуло.
А я лишився сам дорогу споглядати
І думати над тим: було чи не було.
Дідусь, бабуся та із ними третім я.
Ще череда не йшла із паші на ту пору.
Її й чекали ми. Спекотний день стояв.
Нас рятувала тінь великого горіха,
Легенький вітерець, що з поля залітав.
Дідусь газету м’яв, бурмочучи щось стиха,
Чи щось коментував, чи просто так читав.
А я сидів, дививсь безжурно на дорогу,
Де кублились собі грайливі горобці.
Тоді і запитав: - Бабуню, а від чого,
Вони стрибають, а не ходять так, як всі?
Бабуся й почала, неначе лиш чекала,
Коли її онук про щось та й запита:
- То, кажуть люди, все давно уже бувало,
Тоді пташиний рід, як і тепер, літав
У пошуках того, чим би прогодуватись,
А хитрий горобець унадився в людей
Все красти. То яко́сь в комору може впхатись,
А там шпарину вже і в засіки знайде.
А люди всіх птахів за злодіїв вважали.
Зібралися вони, аби тавро це змить.
Зловили горобця і лапки зав’язали
Та й кинули його в темницю: хай сидить.
Та хитрий горобець і звідти виліз якось,
Хоч лапки і не зміг звільнити він від пут.
Тепер он, бач, який - стрибає, забіяка…
- Ви, бачу, горобців не жалуєте тут?!
- А є хіба за що? То ж чортова порода.
Вони ж колись Христа розп’яти помогли.
Бо ластівки катам тоді чинили шкоду
І крали цвяхи в них та геть кудись несли.
А кляті горобці ті цвяхи відшукали
І принесли́ назад. За що ж-то їх любить?
Тут обізвавсь дідусь: - Ну, звідки ти це взя́ла?
Та ж зовсім за друге тавро на них лежить!
Коли уже Христос був на хресті розп’ятий,
І думали кати, що він навік почив,
То горобці: «Жив!Жив!»- навкруг взялись кричати.
Тож кат узяв списа́ та й груди прохромив.
За те Господь прокляв те плем’я горобине
І не дозволив їм до вирію летіть.
Відтоді горобців багато взимку гине,
Бо взимку спробуй-но прожить, як сніг лежить.
Та тут бабуся знов своє встромила слово:
- Та ж, гинуть горобці не лиш серед зими!
Казали мама, я пригадую чудово,
Що ночі є і звуть їх горобиними.
У ніч таку на світ виходить нечисть всяка.
Чи свято в них, чи то, весілля… Хто там зна.
Та буря наліта і грім страшенно гряка,
І блискавка, і дощ із градом, як стіна.
Усе те горобців ляка, казали мама,
Під стріхами вони не можуть усидіть,
Під градом і дощем літають між хатами
І гинуть без числа…Бо вранці їх лежить
Багато по селу, хоч і бери лопату
Та нагрібай у міх… - Тут знов дідусь устряв:
- Ну, як не знаєш, то нащо́ його й казати.
- То розкажи своє, щоб і онучок знав.
- Та горобина ніч буває на Семена.
- То перше вересня, - бабуся додає.
- Так от, коли вже ніч укута землю темна,
А місяць ще чека, на небі не встає,
То горобці усі збираються на раду
І зграями вони у темряві летять
Кудись в очерети́. Не знаю, чи то правда,
Але в очеретах уже чорти сидять.
У кожного із них на добру четверть мірка.
До мірок тих вони згрібають горобців.
Як нагребуться так, що вже набралась гірка,
То зайвину зчеркнуть. Тож з зайвини оці
Летять собі назад у гнізда попід стріхи.
А з четверті оті у пекло чорт скида…
- А й, справді, ти дивись…- бабуся мовить тихо.-
Таж від Семена їх багато пропада…
Тут саме череда минула нашу хату,
Бабусі з дідусем роботи прибуло.
А я лишився сам дорогу споглядати
І думати над тим: було чи не було.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію