Співай, гітара моя,
пісня проста.
Не забуваю я
юні літа.
    Була в нас доля одна,
    та заблукала вона.
    Видно наснились мені
    щасливі дні.
Я пам’ятаю її
очі ясні,
як ми раділи своїй
ранній весні,
    як причащались в садах
    сіллю на спраглих устах,
    як розгорявся і блід
    вишневий цвіт.
Для нас у кронах дубів
місяць світив,
а вітер пісню без слів
нам присвятив.
    Віяв акацій дурман,
    ніч нас ховала в туман,
    тільки дивились здаля
    світлі поля.
Свідком був місяць один,
як ми клялись, –
будемо разом завжди,
тільки колись, −
    і потекла по щоці,
    блиснула в русій косі,
    як на травинці роса
    її сльоза.
Співай, гітара моя,
тільки не плач,
поки чекаю я
тихе, – пробач.
    Впала остання зоря.
    Видно прощатись пора.
    Вітер шумів у саду:
    «…я ще прийду».

04.20