ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.15 22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,

Артур Курдіновський
2025.07.15 17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.

Іван Потьомкін
2025.07.15 11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...

Тетяна Левицька
2025.07.15 07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.

Віктор Кучерук
2025.07.15 05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.

Борис Костиря
2025.07.14 22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про ломикамінь
Ішов із дядьком луками в село,
Постійно поглядаючи під ноги,
Бо ж під ногами хлюпала волога,
Хоча дощу давно вже не було.
Та дядько мов уваги не звертав,
Ішов спокійним і широким кроком.
А я ще й роздивлявся на всі боки,
Бо ж в цих краях ніколи не бував.
Ще сонце гріло, хоч на сконі літо,
Ще зеленіла луками трава
І я по ній за дядьком крокував,
Встигаючи ще дещо розглядіти.
Отож, коли серед зелених трав
Помітив жовті кущиками квіти,
Немов тюльпани степові по цвіту,
То дядькові у спину погукав:
- Що то за квіти? Звісно, то ж не ті,
Що ми їх просурениками звали?
Ті ж поодинці, наче, розцвітали?!
А дядько головою повертів:
- То – ломикамінь, якщо, може, чув.
Тепер вже рідко можна його стріти.
Він і цвіте якраз у кінці літа.
А я цікавість іще більш відчув.
- Це ломикамінь? Він ламає камінь?
Чи звідки в нього назва отака?
Пом’яв цигарку дядько у руках,
Поки я відстань скоротив між нами,
Не запалив… Я ж не палю, і він
Теж не схотів мене травити димом.
- Чував від діда…Ще були малими
Та не злізали з дідових колін,
Історію чи то легенду, хто зна…
Я в тім не розбираюся зовсім.
Як хочеш, то й тобі переповім?
- Ну, звісно ж, хочу!- я на те серйозно.
- То ж слухай… Бу́ло то усе давно,
Коли монголів йшла орда зі сходу.
Чимало полягло тоді народу,
Кров навкруги лилася, як вино.
Дізнавсь Данило Галицький тоді,
Що хан Батий до Києва зібрався.
А Київ же Данилу підкорявся,
Дмитро там воєводою сидів.
Усе, що міг у Галичі знайти,
Відправив князь до Києва у поміч.
Дві сотні кінних мчали без утоми,
Аби до міста першими ввійти.
Дорога взимку нелегка була,
Замети, заметілі, бездоріжжя.
На ту дорогу витратили тижні…
А на той час орда уже взяла
Русі столицю, вщент її спалила
Та і на захід далі потяглась.
Міста і села нищити взялась,
Які лишень би на шляху зустріла.
Десь тут загін із Галича і стрів
Тих, хто тікав попереду монголів.
Пожалілись вони на свою долю,
Розповіли, як древній град горів,
Як Десятинну нищили пороки,
Як люд метався між вогненних стін.
Лунав останній поховальний дзвін.
Косою смерть махала на всі боки.
- А чи далеко нині та орда?
- Та нам, вважай, на п’яти наступає.
Тих, що за нами, може, вже хапає,
Бо ж суне по протоптаних слідах.
Як втікачі на захід подались,
Спитався сотник: - Що робити будем?
У роздумах стояли мовчки люди…
Аж тут зненацька крики донеслись
І тупіт, мов табун великий скаче.
І мовив сотник: - Доля все за нас
Вже вирішила – тут і у цей час
Ми бій монголам маєм дати, значить!
На сонці грізно зблиснули мечі
І коні чвалом понеслися шляхом
Туди, де крики відчаю і страху,
Де помочі просили втікачі.
Мов вітер налетіли на орду,
Яка такого зовсім не чекала.
І перші вбиті із коней упали.
Дружинники ж, розтягшись на ходу,
Загін монгольський, наче в кліщі брали.
Поки ще ті до тями не прийшли,
Зігнали в купу, скільки вже змогли
І, оточивши, всіх їх порубали.
Хоч деяким вдалося утекти,
І скоро слід орду сюди чекати.
Спасенним сотник повелів втікати,
А сам узявсь дорогу стерегти.
Багато часу, навіть, не пройшло,
Коли земля від тупоту здригнулась
І лавою орда вмить розвернулась,
Ніщо її спинити не могло…
Здавалось їй. Та шлях той пролягав
Вузьким проходом поміж болотами.
Тож русичі стояли, наче брама,
Що ворог лише в лоб прорвати мав.
А ті, що намагались обійти,
В покриті снігом болота пірнули.
Хто слідом мчав і встиг, ті повернули.
Отож мети нелегко досягти.
І почалася січа на шляху.
Монголи раз по разу в бій кидались,
Загін маленький збити намагались.
Та відступали знову у страху.
Вже на дорозі виріс цілий вал
З порубаних і зранених монголів.
Це їм не те, що битись в чистім полі.
Тут весь пропав їх войовничий шал.
І хан велів машини підтягти,
Які великі камені жбурляють.
Нехай вони мангусів тих здолають
Аби монголам можна далі йти.
Як камені летіти почали,
Ті з русичів, що ще живі лишились,
Стояли і без остраху дивились,
Аж поки всі на тім шляху лягли.
Стоптавши навкруги кривавий сніг,
Орда помчала далі грабувати.
А русичі лишились тут лежати,
Під каменями, що здолали їх.
Минув десь рік, як тут пройшли монголи,
І крізь каміння квіти проросли,
Такі ж нестримні, як і ті були,
Яких орда монгольська не зборола.
Так і назвали ломикамінь їх,
За ту велику, нездоланну силу,
Проти якої смерть була безсила,
І, навіть, камінь зупинить не зміг.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-05-20 19:16:13
Переглядів сторінки твору 489
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.921 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.754
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.07.13 13:58
Автор у цю хвилину відсутній