ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про росичку
Блукав по луках на початку літа.
Згори вже добре сонечко пекло,
Хоч знизу ще вологою тягло,
Тож ніде було сісти, посидіти.
Аж здибав дивну квітку у траві,
Листочки круглі у п’ятак завбільшки,
Зелені, а по них червоні ніжки,
Здається, наче скупані в крові.
На кожній ніжці крапелька роси.
«Так це ж і є росичка!»- здогадався.
Я з нею ще ні разу не стрічався,
Тож краще роздивитися присів.
«Ага!»- дивлюся, здобич уже є:
Комарик, мабуть, звабився росою,
Тепер-то ніжки не відклеїть свої́,
Хижачка здобич вже не віддає.
Отак повівся на красу тії
Та і пропав… І в пам’яті раптово
Сплила легенда, але, чесне слово,
Не пригадаю – де я чув її.
Було то все давно. В однім селі
Жило подружжя – жінка з чоловіком.
Уже були немолодого віку
Та діточок їм дати Бог жалів.
І по церквах ходили й по бабка́х,
Уже зовсім зневірились…Аж раптом
Бог їх усе ж нагородив дитятком,
Коли вони були уже в роках.
Та донечка для них усім була.
Отримавши на старості те щастя,
Вони не знали – де її покласти.
А вже ж вона красунею росла.
Батьки її Росичкою назвали.
Тому в селі ніхто не дивувась.
Хто як хотів, той так і називавсь,
Хоч всі ім’я ще й християнське мали.
Вона ж , як тільки трохи підросла,
Від хлопчаків одбою вже не мала.
Хоча нікого ще не виділяла,
Вже ними верховодити могла.
Було, як гляне карими очима,
То жоден хлопець встояти не міг,
Готові все покласти їй до ніг…
Проте росла недоброю дівчи́на.
Чи то батьки їй потакали так,
Чи то таку у неї душу вклали,
Але вона лише про себе дбала,
Нікого не жаліючи, однак.
«Я хочу!» - більше і не знала слів…
Якось з сусідським хлопчиком ходила,
Велику грушу на вершечку вздріла.
«Я хочу!» Той швиденько зрозумів.
Подерсь на грушу. Гілка обломилась,
Упав сердешний з деревини вниз…
А в неї ані співчуття, ні сліз,
Лише якось зневажливо скривилась.
Так і росла, дражнила парубків,
І менжувала ними, як хотіла…
То все Іваном - красенем вертіла.
Він вже і оженитися хотів.
Аж тут Петро вернувся у село.
Батьки його були з селян багатих
І сина віддали наук вивчати,
Тож кілька літ його і не було.
Петро зустрів на вулиці її
І геть забув усі науки миттю.
Хотілося лише її любити.
З тих пір нічого і не пив, не їв.
Вона ж Івана кинула бігом
Та й почала тоді з Петром стрічатись.
Іван від горя мусив в світ податись,
З тих пір в селі й не бачили його.
Росичка ж з хлопця мотузки́ плела.
Все, що веліла, він робив охоче,
Заледве з уст злетить її: «Я хочу!»
І знову справа до весілля йшла.
Вже і батьки його були не проти,
Аби лиш їхній син щасливим був…
Аж панський економ раз завернув,
Поглянути, як в полі йде робота.
Росичку серед вулиці зустрів
І, хоча був уже підстаркуватий,
Стоїть, не може слова їй сказати,
Як глянула вона з-під чорних брів.
В село щодня він їздити почав,
І завертав щораз до її хати
Аби їх подарунок передати.
Дешеве, звісно ж, він не дарував.
Батьки лише дивилися на те,
Вона ж приймала радо подарунки.
Забула вже Петрові поцілунки,
Немов для неї місце він пусте.
Лиш економ на заміж натякнув,
Вона усе покинула, здалася
І з ним в маєток панський подалася.
Народ в селі від новини загув.
Петро з того ледь з розуму не з’їхав,
Бо ж думав, що вона його коха.
Жалівсь на долю, що вона лиха.
Став пити й незабаром спився тихо.
Вона ж тим часом панною жила
В маєтку панськім. Економ старався.
І молодився, модно одягався.
Вже справа знову до весілля йшла.
Аж тут навідавсь до маєтку пан,
Який донині їздив десь по світу.
Приїхав на маєток поглядіти…
Й побачив: карі очі, то́нкий стан…
Вона також, заледве пана вздріла,
Забула економову любов.
У ній заграла її хижа кров:
До неї жертва нова прилетіла.
Як економ її благав, молив
Аби вона його не полишала.
Вона взяла від нього, що бажала,
Тож хай дарма не витрачає слів.
Із паном вона в місто подалась
Аби звикати до нового світу.
Адже тепер їй стати пані світить…
А там… Хто зна… Потроху узялась
Заводити знайомства між панами.
Усе згодитись може у житті.
До пана ж бо не мала почуттів,
Когось зустріне пізно або рано.
Як з пана все, чого змогла, взяла,
Знов стала виставляти свою вроду.
Раз на балу зустріла воєводу
І того в серце вразити змогла.
Без роздумів полишила того,
Кому своє кохання обіцяла.
Не першого ж уже вона кидала.
Чому жаліти мала би його?
Хоч воєвода має вже жону
Та хто коханку завести боронить?
Живе в маєтку. Слуги. Охорона.
А там… ще можна все перевернуть.
Дивись – вже й воєводиха вона…
А то іще і князя можна стріти.
Тут головне – момент не пропустити
І вже вона князівна…чи княжна?
Ет… не важливо. Мріялось одній…
Вона уже між королів думками…
Але не ми, а доля грає нами.
І час прийшов за все платити їй.
Пан, що його покинула вона,
Був не із тих, хто так усе прощає.
Вночі він до маєтку приїжджає,
Влізає потихеньку до вікна.
І, поки вона в снах солодких плава,
Він її хутко міцно пов’язав,
Сповиту витяг, на коня узяв,
Завіз у ліс і кинув на галяві.
Її шукали в лісі кілька днів,
Аж доки не набридло воєводі.
Чи то він не знайде такої вроди?
Тож припинити пошуки велів.
А через кілька літ у тих лісах
Стрічатись квітка незнайома стала.
Комашки коло неї пролітали
І думали, що в неї то роса.
Напитися сідали й пропадали…
Від них не залишалося й сліда.
Хтось дівчину, що зникла, пригадав,
Отож росинка квітці назву й дали.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-05-21 19:44:11
Переглядів сторінки твору 870
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній