«Осліпни вже нині:
Вічність стоїть, повна видющих очей…»

(Пауль Целан)

Сурма босоногого ангела
Зроблена з синього повітря:
Густого – наче сльози старої берези
Пораненої диким лісовим привидом,
Що блукає одвіку стежками,
Якими ніхто не ходить –
Ніхто, навіть олені з очима-тінями,
Навіть тупоноги голкоспинні.

Сурма, що віщує День Суду
До пори, до часу, до одкровення
Схована до місячної скрині,
Що зачинена срібним замком Спінози,
Ключем, який необачно згубили
В Небі – синьому наче море
Між островами мрій.
Згубили – і не знайдуть,
Втопили й чекають,
Що впаде він на голови
Людям сірого міста диму.
Сурма
Судного Дня.

Сурма біловбраного крилатого
Ховає в собі ненароджені звуки
Як ховає зозуля
Круглі кульки народжень і втілень
У чужі батьківщини.
А ми все чекаємо
Цієї небесної музики
І все сподіваємось,
Що сторінки з чорними літерами
Писались колись – не нами,
Не безпритульними квіткарями
Немарно.