Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.12
00:23
Скільки москаля Європою не годуй, а він усе одно в Азію дивиться.
Насильна дружба гірша за ворожнечу.
Сильних історія навчає, слабких – повчає.
Коли Україна в небезпеці, хтось рятує Україну, хтось рятує свою шкуру, а хтось непогано заробляє і на
2026.05.11
21:55
Ми йшли за возами, зорі сяяли блякло.
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
2026.05.11
13:55
Відлуння віршів, тихе та пісенне -
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
2026.05.11
12:42
Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
2026.05.11
11:56
мою печаль художник
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
намалював як міг
він не ван гог на бога
але ж і я не з тих
від мойого порога
пустир відомий всім
а хто хотів ван гога
згубилися між цін
2026.05.11
09:30
На дворі розігралася спека —
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
травень в літа позичив жарінь.
Сироїжки із чорного дека
витягає засмучена лінь.
Вечір виснажив тіло лелече,
відбирає красу у наяд,
і вагомих нема заперечень
2026.05.11
09:03
Ані синиці,ні тим паче журавля
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
Так і не вдалось мені спіймати.
Може, тому,, що все звелося до життя,
Аби йому якесь облаштування дати.
Щасливі ті, хто не картав себе,
Кому життя саме під ноги слалось,
Кому немов в дитинство вороття,
Мені ж у прикри
2026.05.11
09:02
Ні мідні дзвони, ні масні макітри
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
Нам не наврочать шлях вузький за межі,
Де хрест новий звели нейромережі
Над рештками природної палітри.
І не марнОта! Лише пересуди -
Ковтай вареник пійманий в сметані,
Рятуй від спраги березня тюльпани,
2026.05.11
07:00
Спалахнула блискавка на сході
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
І невдовзі докотився грім, -
Підганяло торжество негоди
Якнайшвидше втрапити у дім.
Ударяли в спину, наче кулі,
Перші краплі сильного дощу
І гудів на вітрі, ніби вулик,
Дім мені, як завше: Упущу...
2026.05.11
01:47
Нема чого прибріхувати про вік,
а що треба, то це голитись, щоб не виглядати старшим.
На четвертак неголеним не тягнеш, з тобою
охоче знайомляться, гадаючи що ти при бабках,
і можеш зійти за папіка не дозріваючого, а бутона.
А тебе цим часом тільки п
2026.05.10
23:12
«Час кохати» – шепотять світила,
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
Вабить вечір до інтимних справ.
На крайнебі зіронька умліла –
Місяченько бісики пускав.
2026.05.10
15:05
Москалі уже віддавна люблять похвалятись,
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
Як їх предки з ворогами уміли справлятись.
Як усіх перемагали не числом, а вмінням,
Тому-то й непереможна Московія й нині.
Можна було б про ті брехні говорить багато,
Прикладів наводить сотні, як їх предки кл
2026.05.10
13:30
Я жду новин, живильної води,
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
Мов листя з позачасся, позасвіття.
Так огортають спокій холоди,
Немов опале і сухе суцвіття.
Я жду листів з минулої доби,
Померлих жестів, вицвілих мелодій,
Прадавніх, ніби заклик "Полюби...",
2026.05.10
10:40
Рясніла правда апріорі,
ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ЇЇ тепло було в мінорі,
Текло у простір, наче спів,
Де зло, добро і поготів,
Де світ осяяний ховався,
Як віл на конику катався
І реготався між ковил,
Змітав хвостом небесний пил.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про доблесть
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про доблесть
У Римі паніка – розгнівані боги
Струснули землю й величезна яма
У римлян утворилась під ногами,
Яку й перестрибнуть не до снаги.
Сенат зібрався:що робити мають?
Рішили, щоб уникнути біди,
Хай кожен житель кидає туди
Землі по жмені. Та й позасипають.
Та час іде, а яма як була,
Так, наче й не поменшала нітрохи.
Хоча людей у Римі, як гороху
Та користі ідея не дала.
Тоді взялись питати у богів:
Чого вони на місто насідають?
Якої жертви з нього вимагають
Аби погамувати їхній гнів?
Метали довго авгури кістки
Аби дізнатись, врешті, волю неба –
Щоб пропасть зникла,що ж робити треба?
І волю ту до люду донести.
Урешті-решт жерці сказали так:
Хай римляни у пропасть ту кидають
Те найцінніше, що у місті мають.
Зібрались люди, думають, однак
Уже півдня даремно простояли:
Що в місті найціннішого у них
І чим би Рим пожертвувати міг
Аби провалля оцього не стало?
Тут до юрби на білому коні
Якраз партицій Курцій під’їжджає,
Високий, гарний, молодість аж грає
І силою, і мужністю у нім.
- Про що розмова? – у юрби пита.
- Гадаєм, що у місті найцінніше.
Боги сказали, що воно нам лише
Цю здоровенну дірку залата.
- Що ж тут гадати?- хлопець відповів –
Що в Римі найцінніше бути може,
Що у хвилину скрути допоможе
Скоріш, ніж доблесть всіх його синів?
Сказав, всміхнувся і з конем стрибнув
У те провалля, що умить закрилось.
Лиш невелика дірка залишилась,
Де тільки що страшенний отвір був.
А римляни ту дірку обнесли
І Курція криницею назвали.
Дітей водили, доблесті навчали
Аби й вони, як Курцій той, були.
Струснули землю й величезна яма
У римлян утворилась під ногами,
Яку й перестрибнуть не до снаги.
Сенат зібрався:що робити мають?
Рішили, щоб уникнути біди,
Хай кожен житель кидає туди
Землі по жмені. Та й позасипають.
Та час іде, а яма як була,
Так, наче й не поменшала нітрохи.
Хоча людей у Римі, як гороху
Та користі ідея не дала.
Тоді взялись питати у богів:
Чого вони на місто насідають?
Якої жертви з нього вимагають
Аби погамувати їхній гнів?
Метали довго авгури кістки
Аби дізнатись, врешті, волю неба –
Щоб пропасть зникла,що ж робити треба?
І волю ту до люду донести.
Урешті-решт жерці сказали так:
Хай римляни у пропасть ту кидають
Те найцінніше, що у місті мають.
Зібрались люди, думають, однак
Уже півдня даремно простояли:
Що в місті найціннішого у них
І чим би Рим пожертвувати міг
Аби провалля оцього не стало?
Тут до юрби на білому коні
Якраз партицій Курцій під’їжджає,
Високий, гарний, молодість аж грає
І силою, і мужністю у нім.
- Про що розмова? – у юрби пита.
- Гадаєм, що у місті найцінніше.
Боги сказали, що воно нам лише
Цю здоровенну дірку залата.
- Що ж тут гадати?- хлопець відповів –
Що в Римі найцінніше бути може,
Що у хвилину скрути допоможе
Скоріш, ніж доблесть всіх його синів?
Сказав, всміхнувся і з конем стрибнув
У те провалля, що умить закрилось.
Лиш невелика дірка залишилась,
Де тільки що страшенний отвір був.
А римляни ту дірку обнесли
І Курція криницею назвали.
Дітей водили, доблесті навчали
Аби й вони, як Курцій той, були.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
