Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.04
12:27
Гвинтики і шайби,
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
2026.07.04
10:49
поліція моралі
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
2026.07.04
09:57
Пливуть за роками
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
2026.07.04
07:56
За мною вслід плететься щодоби,
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
Знесилене неспинною ходою, -
Усе оте, що я уже зробив
У вічній боротьбі з самим собою.
Минулим справам не веду лічби,
Просиджуючи цілі дні за чаєм, -
Лише в думках з'являється "якби",
Та і "чому" нікуди не зника
2026.07.04
05:44
Розділ XІV: ПОПІЛ СИРИНА* ТА ВІЧНІСТЬ НА ПЕРГАМЕНТІ
1075 рік. Париж. Палац Сіте. Король Філіп І, уже зрілий і могутній володар, сидів за великим дубовим столом, заваленим хартіями. Поруч із ним стояла Анна. Рауля вже не було на цьому світі – він пішов
2026.07.03
22:45
На відстані руки,
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
Немов застигли в русі,
Стоять мої батьки,
Бабусі, прабабусі...
Всього десятки літ -
Так мало проминуло!
Дивлюся їм услід,
В моє близьке минуле.
2026.07.03
20:00
Говори до мене тонкосердно -
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
знаками столітньої кори,
наче би усі слова - безсмертні...
нетутешньо й дивно говори.
Вигляну довірливо з- за древа,
трісне під копитцем чорний сук.
Чи стрілець ти, чи зальотна мева?
2026.07.03
14:10
Я з балкону дивлюся на темний проспект.
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
Він похований вкотре бездонною ніччю.
Сам собі я уламок надії позичу -
Не побачу його у монокль і лорнет.
Як би містом нічним прогулятись хотів!
А ще краще - метро! А ще краще - трамваєм!
Тільки стукає серц
2026.07.03
12:55
Вдихаю душу очерету,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
Вдихаю пахощі зими.
Зникома посмішка скелета
Народить епоси землі.
Лиш у потужності стилета
Відчую подихи в імлі.
Такий старезний, аж прадавній,
2026.07.03
11:55
Нехай гнітить невиплаканий жаль
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
І слово запізніле ранить груди.
Ми просто люди — помилкові люди,
Що дивляться крізь темряву у даль.
Ілюзії, підпалені мовчанням,
Розвіяв вітер попелом ущент.
Та з цих безглуздих, непотрібних жертв
2026.07.03
10:33
Пізнім вечором похожим
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
Літератор йшов додому.
Настрій мав прекрасний, схоже,
Щось наспівував знайоме.
Презентації щоденні -
Тріумфальні, фантастичні!
І овації шалені
До вершин письменства кличуть!
2026.07.03
06:56
Із глибокої криниці
Зачерпну відром водиці
І нестерпну спрагу прожену, -
Обмочивши трохи вуса,
Сам вдоволено нап'юся,
Потім дам напитися коню.
Після довгої дороги,
Хай спочине прудконогий
Зачерпну відром водиці
І нестерпну спрагу прожену, -
Обмочивши трохи вуса,
Сам вдоволено нап'юся,
Потім дам напитися коню.
Після довгої дороги,
Хай спочине прудконогий
2026.07.03
05:02
Розділ XІІІ:ОСТАННІЙ АКОРД ЗОЛОТОЇ ОСЕНІ: ДУША ЯСТРУБА
Осіння ніч 1074 року дихала прохолодою крізь відчинене вікно спальні. Запах сухого листя й перших приморозків проникав у кімнату, де на великому ліжку під хутряними ковдрами лежав той,
2026.07.02
19:34
Були собі дві подруги, удвох із малого.
Разом росли, разом грались. Не було такого,
Щоби вони розсварились. Отак виростали.
А, коли уже дівчата на виданні стали,
То в одної з‘явивсь хлопець високий та гарний.
Друга його захотіла перейняти - марно.
В
Разом росли, разом грались. Не було такого,
Щоби вони розсварились. Отак виростали.
А, коли уже дівчата на виданні стали,
То в одної з‘явивсь хлопець високий та гарний.
Друга його захотіла перейняти - марно.
В
2026.07.02
18:13
Шкрябаю каручу Шеві '39
Далі – на Ель Монті Ліжен стадіон
Підібрати визгу, о божественна
Тирить ковпаки, убитая у хлам
Пухлі дайси, бонґи, вперті в зад
Човен любови, готовий до атаки
Далі – на Ель Монті Ліжен стадіон
Підібрати визгу, о божественна
Тирить ковпаки, убитая у хлам
Пухлі дайси, бонґи, вперті в зад
Човен любови, готовий до атаки
2026.07.02
16:48
На Купала, ворожбитної ночі,
Волошковий я сплітала віночок.
Хай поплине, хай поплине
рікою,
Хочу бути в Україні
з тобою...
Де ти милий, знати хочу -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Волошковий я сплітала віночок.
Хай поплине, хай поплине
рікою,
Хочу бути в Україні
з тобою...
Де ти милий, знати хочу -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балада про доблесть
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балада про доблесть
У Римі паніка – розгнівані боги
Струснули землю й величезна яма
У римлян утворилась під ногами,
Яку й перестрибнуть не до снаги.
Сенат зібрався:що робити мають?
Рішили, щоб уникнути біди,
Хай кожен житель кидає туди
Землі по жмені. Та й позасипають.
Та час іде, а яма як була,
Так, наче й не поменшала нітрохи.
Хоча людей у Римі, як гороху
Та користі ідея не дала.
Тоді взялись питати у богів:
Чого вони на місто насідають?
Якої жертви з нього вимагають
Аби погамувати їхній гнів?
Метали довго авгури кістки
Аби дізнатись, врешті, волю неба –
Щоб пропасть зникла,що ж робити треба?
І волю ту до люду донести.
Урешті-решт жерці сказали так:
Хай римляни у пропасть ту кидають
Те найцінніше, що у місті мають.
Зібрались люди, думають, однак
Уже півдня даремно простояли:
Що в місті найціннішого у них
І чим би Рим пожертвувати міг
Аби провалля оцього не стало?
Тут до юрби на білому коні
Якраз партицій Курцій під’їжджає,
Високий, гарний, молодість аж грає
І силою, і мужністю у нім.
- Про що розмова? – у юрби пита.
- Гадаєм, що у місті найцінніше.
Боги сказали, що воно нам лише
Цю здоровенну дірку залата.
- Що ж тут гадати?- хлопець відповів –
Що в Римі найцінніше бути може,
Що у хвилину скрути допоможе
Скоріш, ніж доблесть всіх його синів?
Сказав, всміхнувся і з конем стрибнув
У те провалля, що умить закрилось.
Лиш невелика дірка залишилась,
Де тільки що страшенний отвір був.
А римляни ту дірку обнесли
І Курція криницею назвали.
Дітей водили, доблесті навчали
Аби й вони, як Курцій той, були.
Струснули землю й величезна яма
У римлян утворилась під ногами,
Яку й перестрибнуть не до снаги.
Сенат зібрався:що робити мають?
Рішили, щоб уникнути біди,
Хай кожен житель кидає туди
Землі по жмені. Та й позасипають.
Та час іде, а яма як була,
Так, наче й не поменшала нітрохи.
Хоча людей у Римі, як гороху
Та користі ідея не дала.
Тоді взялись питати у богів:
Чого вони на місто насідають?
Якої жертви з нього вимагають
Аби погамувати їхній гнів?
Метали довго авгури кістки
Аби дізнатись, врешті, волю неба –
Щоб пропасть зникла,що ж робити треба?
І волю ту до люду донести.
Урешті-решт жерці сказали так:
Хай римляни у пропасть ту кидають
Те найцінніше, що у місті мають.
Зібрались люди, думають, однак
Уже півдня даремно простояли:
Що в місті найціннішого у них
І чим би Рим пожертвувати міг
Аби провалля оцього не стало?
Тут до юрби на білому коні
Якраз партицій Курцій під’їжджає,
Високий, гарний, молодість аж грає
І силою, і мужністю у нім.
- Про що розмова? – у юрби пита.
- Гадаєм, що у місті найцінніше.
Боги сказали, що воно нам лише
Цю здоровенну дірку залата.
- Що ж тут гадати?- хлопець відповів –
Що в Римі найцінніше бути може,
Що у хвилину скрути допоможе
Скоріш, ніж доблесть всіх його синів?
Сказав, всміхнувся і з конем стрибнув
У те провалля, що умить закрилось.
Лиш невелика дірка залишилась,
Де тільки що страшенний отвір був.
А римляни ту дірку обнесли
І Курція криницею назвали.
Дітей водили, доблесті навчали
Аби й вони, як Курцій той, були.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
