ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2020.07.14 15:50
Проминає усе, що було і не буде
на чиємусь віку, на останній межі...
а найбільша печаль, що поховані люди
не залишать напам’ять свої міражі.

Що не знає ніхто, чим багата людина,
поки лямку свою дотягне до кінця...
Ну і що, якщо дуже любив Ук

Ірина Саковець
2020.07.14 15:26
Знайти себе - і знову загубити
межи ночами й днями, навмання
блукаючи у срібній тиші літа,
де вирізьблені наші імена,
де смертний гріх - лише заговорити,
проміння перше ніжиться на склі.
Не клич мене: до тебе тільки вітер
озветься голосами поколінь

Нінель Новікова
2020.07.14 15:19
Вам не здолати нас, тяжкі часи,
Бо ми у добровільному полоні
Кохання і цвітіння, і краси,
У таїні і магії гармоній.

А ця весна – комусь вона страшна –
Коронавірусу жахливе лихо…
Та я іду з тобою, не одна,

Іван Потьомкін
2020.07.14 12:03
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего из

Олександр Бобошко Заколотний
2020.07.14 11:46
Літо змиває в якусь величезну калюжу
всі сподівання, що мали ми ще донедавна.
Дощ – остогидлий, холодний і навіть колючий.
Сонячних променів червень чомусь недодав нам.

Літо – в калюжу. Усі його пляжі та зорі;
всі його трави духмяні й нагострені ко

Сергій Губерначук
2020.07.14 07:48
Вуста, помадою так старанно відтиснені
в кінці листа твого, нагадують печать.
Солодкий логотип любові й відстані
наказує писати і чекать.

Отак ти завжди б’єш найбільшим козирем
полки думок моїх, які вступили в гру –
на лід крихкий… У темнім теплім

Віктор Кучерук
2020.07.14 06:59
Синім сяєвом світання
Заясніло звіддалі
І змінилося блищання
Крапель випару на склі.
Різь в очах від сотень іскор
Випробовує своє, –
То повіки мружить різко,
То прищулить не дає.

Олександр Сушко
2020.07.14 01:17
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» – містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість). Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й р

Володимир Бойко
2020.07.14 00:09
По стежині коло плота
Ходить-нипає жеброта,
Виглядає-вичисляє –
Чи господаря немає.

Хто не викопав цибулю –
Той на ранок має дулю.
Хто не вибрав ще часник –

Євген Федчук
2020.07.13 19:33
Ще пам’ятаю, зовсім я малий.
Сидим якось з бабусею на ганку.
Я весь розмлів від ситного сніданку
Та роздивляюсь двір безмежний свій.
А тут сусід по вулиці іде
І видно – не тримають його ноги,
Бо йде, неначе міряє дорогу:
Чи вона ширша, чи то вужча

Серго Сокольник
2020.07.13 18:55
андеграунд. сюр. під смаки не адаптовано***

Часи, донедавна брутально щасливі...
Безмежно нахабні... Одвічно сміливі...
Як Грицям на кониках "ловко" вертітись,
На нервокрові героїчно "світитись",
Без вірусу трунку відважно упитись...
ЗАЖЕРЛИВА

Василина Іванина
2020.07.13 16:32
…із колиби, схованої в зворі,
злодій-час украв цю мить і зник.
На ґруни уже розцвів цикорій -
сонцегляд, батіжник, серпівник…
Мерехтливі хвилі блідо-сині,
наче скло розплавлене, тремтять -
спека. Липень. Сіно в карантині…
…Гори горнуть Божу благода

Ігор Деркач
2020.07.13 11:53
В гаю уже зозуля не кує
і солов'їні арії не чутні,
у лузі одуд голос подає
та іволга загадує майбутнє.

Кигиче чайка у височині,
гуде бугай, чекають ночі сови
і горлиця, воркуючи пісні,

Ірина Залюбовська
2020.07.13 11:20
Моє життя
неначе стиглий сонях
обличчя повернуло до землі
дозріла врода
пройдено зеніт
і як води
не вдержиш у долонях
і як вогню

Ігор Федів
2020.07.13 11:08
Баталія буяє поміж нами,
І гороскоп лихий цієї днини,
Іде маніпуляція словами,
Ламає пережите щохвилини.

Руйнуємо усе на мапі долі,
Міняємо її категорично,
Робило натяки нам серце кволі,

Світлана Ковальчук
2020.07.13 09:21
Ех, петрові батоги…
– Що ж ти, Петре, наробив?
Батоги чудові, синьокольорові
Розгубив ти, друже.

А Петро й не тужить:
– З жовтою люцерною...
Легко і спацерно їм,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Сіра миша
- Нехай коза, аби тільки з чужого села. - жартує услід парубкам сутулий дідуган. - Бач, мода у них на залицяння до дівок з інших сіл, ніби свої чимсь гірші.
- Зі своїми виросли, не сприймають їх як майбутніх дружин. - дідугану перечить сусід, огрядний підстаркуватець. - Ото з трьома парубками, що он де пішли, з дитинства гралася Вірка, ровесниця їхня. Чотирирічною побачила якось, як, ставши у ряд, справляють малу потребу хлопчики. Вона й собі їхнім способом, коли організм попросив. Та де ж там - не вдалося малій штучки знайти, якою хлопчики орудували. Шукала, шукала тай обдзюрилась.
- До чого тут Вірка, сусіде? - станцював бровами сутулий.
- Як же, - гигикнув огрядний, - може, й дотепер вважають її недотепою хлопці.
- У Вірки тої чоловік з Канади. Бізнесмен! То ж усе-таки добре знаходить те, що потрібно їй. - вирвалось у сутулого і з вітром попутним навздогін парубкам полетіло.
Троє за пів сотні метрів оглянулись.
- Ви щось кричали нам, діду? - запитав стрункий Сергій.
- Та чимчикуйте з Богом! - надів на вітер сутулий.
Трьом цікаво, які теревені за спинами у них затіяли, але мусять поспішати, бо танці в сусідньому селі ось-ось розпочнуться.
- Здається, про нашу справу діди. - пхикнув кучерявий Іван.
- Яку ж це нашу? - здивувався кремезний Юрій.
- Тьху, Юрку! - хитнулись кучері Івана. - Увімкни мізки!
- Увімкни й не вимикай! - докинув Сергій.
- Ага, справа кавалерів... - врешті здогадався Юрій. - Моя Катька знову зачарує. Яка ж вона гарна у всіх платтях, які вдягала! Як личать їй прикраси усякі! А коли заговорить, так і хочеться до вуст її припасти. Правда, здебільшого мовчить, до мене придивляється.
- До взуття та одягу твого радше. - пришвидшує крок Сергій.
- Що ж тут дивного? - почуте дратує Юрія. - Навіщо Катьці якийсь ботанік, що пильнує лишень окуляри свої, а зовнішнім виглядом не переймається. Катька одразу визначила, з ким не осоромиться. Так, так, скажу вам, друзяки, толкова вона у мене. Не дівка, а мікроскоп: нічого повз увагу її не гайне. Й цікава до всього: геть усе розпитала про мене.
- Не так про тебе, як про твої статки. - уточнив Іван. - Ще й перевірила сказане мною у розмові з Сергієм.
- Тай добре. - буркнув Юрій. - Не хоче Катька кота у мішку... Одружимось і все у нас буде... кремезно! Ха-ха! Моя статура міцна, й Катька не Дюймовочка. Дім батьків моїх, де житимемо, як фортеця завбільшки, сад коло дому на гектар розбігся...
- Цікавий підхід... Визначаєш майбутнє за зовнішнім, точніше за тим, що кидається у вічі одразу. - гомонілось Іванові. - В такому випадку, друже, мої й Наталчині кучері...
- Ха-ха-ха! - розвеселився ще дужче Юрій. - ви й насправді обоє кучеряві, тобто непередбачувані.
- Так здавна кажуть. - замислився Іван. - Не знаю радіти чи шкребти потилицю...
- Красуня твоя Наталка! Таку на руках не гріх носити. То ж стерпиш усі її прибабахи, замислений. - стрибала щелепа Юрія. - Обидві наші дівки - красуні, не те, що у Сергія...
- Стрункому варто поміркувати... - натякнув Іван.
- Що не так, хлопці? - оглянувся, ідучи попереду, Сергій.
Двоє посипали навперебій.
- Що то за дівка, що скромніше від хлопців вдягнена.
- Нігті не фарбовані, очі не підведені... Лінива!
- Мовчить, як статуя, коли інші підтримують бесіду.
- Зростом не вийшла.
- Вдача за сімома замками.
- Сіра миша!
- Дуже сіра!
- Годі! - відмахнувся Сергій. - Я Іринку люблю! Чуєте? Не Ірку, а Іринку. Не дівку, а дівчину!
У двох скептичні посмішки.
- Романтик!
- Ідеаліст!
- З несмаком!
- Сліпець!
Сергій од почутого полотніє.
- Замовкніть, хлопці!
Дружба, кажуть, проявляється у відчутті міри. Двоє прикусили язик, аби не зробити другові вкрай боляче. Решту дороги пройшли мовчки. У клубі, звідки вирвавсь на простір танцювальний ритм, блимав прожектор - розвага захмелілих місцевих. Невже й сьогодні будуть провокувати... І хто провокуватиме? Та бульката дрібота, яку суворим поглядом відсторониш, чи ті, що шаління зграї відчують?
Друзі прочинили вхідні клубу. Назустріч - п'янючий парубок. На ходу розстібає гудзик штанів.
- Дорогу! - гарикнув і, спіткнувшись об поріг, полетів сторч головою.
- Може й не поспішати надалі бігун. - вказав на змокрілу матню парубка Юрій.
До залу йшли вузьким коридором. Зупинилися коло старенької з віником та совком у руках.
- В гамі прибираєте, бабцю? - здивувалися.
- Ой, синочки! - зітхнула старенька й увійшла в кімнату праворуч.
Сергій кивнув хлопцям.
- Гайда за прибиральницею: розпитаємо, що коїться.
Кімната, в якій розмовляли, була всіяна недопалками. На масивному столі пляшки з-під горілки і колода карт. Запах тютюнового диму роздирає ніздрі.
- Що коїться? - перепитала старенька. - Котиться місцева молодь у безодню! За моєї молодості п'яного в народний дім не пускали, соромили, а тепер юнака, що вперше на танці приходить, без кількох пляшок у клуб не впустять... Ще й напоять до чортиків, у кавалери посвячуючи. Господи, прости недолугим за таку посвяту.
- Ми від цього ритуалу відмовились! - вигукнув Юрій. - інші у нас принципи.
- Тому й не долюблюють вас місцеві, м'яко кажучи. - барвить зажуру старенька.
- Байдуже! - змальовує з облич друзів Іван і трійця прямує у зал.
У просторому залі очі трьох розшукали улюблені постаті у світловому мерехтінні: вони то зникали, то знову вигулькували з-за спин танцюристів. Катерина, до якої одразу побіг Юрій, танцювала поблизу вікна. Світло-червона з мереживом сукня дівчини вирізняла її з-поміж усіх. Юрію уявлялось, що він наближається до екзотичної квітки, чиї пелюстки ось-ось доторкнуться його губ, але за мить уже побачив перед собою багряний знак запитання.
- Чому запізнився?
- Я... Я... - парубка пригнітило невдоволення, яке аж через край вихлюпнула Катерина, тому не знаходив слів для пояснення. Стояв понуро і теж добирав іскор образи.
Наталія, помітивши Івана, вистрибнула на сцену, де гупав головою у бубен якийсь біснуватий, а за місцевими мірками, далебі, геройський парубок, і нахилила до нього кучері.
- Ревнуй, Іване!
Ірина, як завше, була осторонь дійства до приходу Сергія - усамітненою і мовчазною і тільки тепер ворухнула тонкими вустами.
- Здрастуй, коханий!
Сергій бачив той порух на відстані, поки ішов назустріч їй. Ішов і роздумував, чому увагою оминув дівчат ефектних, із життєрадісним сміхом, тих, урешті, що заставляють добиватися їх, аби почуття кавалера буяли вповні. Іринка зовсім не схожа до таких. Без шарму... Чи й насправді сіра миша, як мовлять друзі. А все ж... їхня душевна близькість проростає з чогось іще невідомого йому, можливо, прихованого її вдачею. Час виокремить цю таємницю.
За крок до Ірини Сергій повернув ліворуч - так рвучко, що танцюрист, якого зачепив плечем, гепнувся на підлогу. Неподалік на руках Юрія повисли четверо місцевих, а п'ятий гатив схопленого у сонячне сплетіння, тож від рук і ніг Сергія залежало життєдайне... За кілька миттєвостей звільнений Юрій вгамовував біль на долівці, а його рятівник, як тільки міг, блокував удари п'ятьох. Івана не відпустив зі сцени бубноголовий, що, було, схопив за перса Наталію і тепер вони удвох з Іваном котилися сценою у двобої.
З усіх закутків залу, мов гоголівські упирі зі щілин церкви, посунули на трьох невгодних довготелесі й куці, ошалілі й нацьковані - усі, кому баглося вдарити. Їх заледве міг бачити Сергій: упав на долівку від пропущеного удару у скроню і начебто віддалявся далеко, аж ген у монотонний гул... І раптом монотонне розірвав крик Іринки.
- Зупиніться, звірі!
В наступну мить тендітна дівчина упала на Сергія навзнак, прикриваючи від ударів. Разючі підошви й кулаки шаленців зависли у повітрі, хтось когось відтягнув за плечі у сторону, а всі ті довготелесі й куці ні в сих, ні в тих завмерли на місці чи то спантеличено, чи то ображено.. З ними разом ніби й час зупинився, здалося. Лишень Сергій упіймав його стрімкість у перетворенні сірого на яскраве...
- Ти незрівняна, Іринко. – прошепотів. – Назавше!

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-31 08:49:57
Переглядів сторінки твору 215
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2020.06.25 16:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2020-05-31 13:34:44 ]
... щось у фейсбук... дивився... наче..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:27:37 ]
Дякую, Ярославе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 13:44:34 ]
Ну прям, як в юного Гоголя: 1)"вистрибнула на сцену, де гупав головою у бубен якийсь біснуватий, а за місцевими мірками, далебі, "крутий" кавалер,"2)"а п'ятий гатив схопленого у сонячне сплетіння, тож від рук і ніг Сергія залежало життєдайне... За кілька миттєвостей звільнений Юрій вгамовував біль на долівці, а його рятівник, як тільки міг, блокував удари п'ятьох." 3)"тендітна дівчина упала на Сергія навзнак, прикриваючи від ударів. Підняті ноги шаленців зависли у повітрі..." РОЗВЕСЕЛИЛИ ВИ МЕНЕ, БОГДАНЕ!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:37:49 ]
Якось так пишеться мені з гумором останнім часом Сергію. Хоча в цьому оповіданні гумор - це спосіб привернути увагу до серйозних проблем. Щодо виділених вами фраз зазначу, що не всі вони усміхають, бо з власного досвіду знаю, наприклад, як протистояти п'ятьом і як важливо вчасно домогти тому, хто за крок від каліцтва або смерті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:42:21 ]
В даному випадку тут мене усміхає не сам твір, а засоби вираження... Наприклад, наївність, якась дитячість... Хоча для підлітків - може бути!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 16:57:44 ]
Тут я бачу коментар літератора-психолога. Мої ЛГ й насправді підлітки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-05-31 19:45:54 ]
Сумно сприймати таке виродження молоді.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-31 21:57:54 ]
Сумно, пане Іване. На щастя, не вся молодь така. Багато залежить від того, як і хто на молодь впливає.