Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки з’явились козаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки з’явились козаки
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили землі ці багаті
Аби ясиром бусурман часом не стати.
А ті заброди по степах весь час гасали
І до країв далеких, навіть, діставали.
Дістали й руського царя оті бандити
І данину його примусили платити.
А данина то не проста – живим товаром
Платила руська сторона тоді татарам.
І кожен рік цар відбирав полон великий,
І гнав нещасних у ясир крізь поле Дике.
Жінок, дітей, чоловіків – кого спіймали,
Того в’язали й бусурманам віддавали.
Та якось руський цар рішився схитрувати
І не жінок, і не дітей в ясир віддати,
А різних неслухів отих, що бунтували
І гнути спину на панів геть не бажали.
Та ще й збивали і других людей до бунту.
Ловили їх пани тоді, в’язали в пута
І віддавали у острог, щоб там сиділи
І муки тяжкії за те вони терпіли.
От цар і вирішив аж двох зайців убити:
І заплатити данину, й острог звільнити.
Зібрали неслухів усіх та й в степ погнали,
Щоб ті у клятих бусурман ясиром стали..
Дійшли ті люди до Дніпра аж за пороги
Та й зупинилися спочити із дороги.
А хтось і каже поміж них:- Послухай, браття,
Чого ми маємо іти до супостата?
Є руки, ноги, голова – не пропадемо,
Давайте тут у цих степах і заживемо!
І заселили острівці вони у плавнях.
А були хлопці молоді, міцні та вправні.
І стали сходитись до них такі ж нетяги,
Що мали силу у собі та ще й відвагу.
А бусурманський цар усе чека ясиру,
Що руський цар йому жене заради миру.
Але ясиру все нема і рік, і другий,
Бо розселився той ясир в Великім Лугу.
Цар бусурманський розізливсь,листом питає:
Чому це руський цар ясир не посилає?
- Щороку шлю,- той відповів,- нехай шукають,
Вони, мабуть, десь до цих пір в степах блукають.
Пішли ті степом їх шукать,знайшли на лихо,
Бо вже ж отримали сповна там на горіхи.
Так їх зустріли козаки та пригостили,
Що бусурмани ледь живі у Крим летіли.
З тих пір і стали козаки всім володіти,
У полі Дикім без страху всім кошем жити.
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили землі ці багаті
Аби ясиром бусурман часом не стати.
А ті заброди по степах весь час гасали
І до країв далеких, навіть, діставали.
Дістали й руського царя оті бандити
І данину його примусили платити.
А данина то не проста – живим товаром
Платила руська сторона тоді татарам.
І кожен рік цар відбирав полон великий,
І гнав нещасних у ясир крізь поле Дике.
Жінок, дітей, чоловіків – кого спіймали,
Того в’язали й бусурманам віддавали.
Та якось руський цар рішився схитрувати
І не жінок, і не дітей в ясир віддати,
А різних неслухів отих, що бунтували
І гнути спину на панів геть не бажали.
Та ще й збивали і других людей до бунту.
Ловили їх пани тоді, в’язали в пута
І віддавали у острог, щоб там сиділи
І муки тяжкії за те вони терпіли.
От цар і вирішив аж двох зайців убити:
І заплатити данину, й острог звільнити.
Зібрали неслухів усіх та й в степ погнали,
Щоб ті у клятих бусурман ясиром стали..
Дійшли ті люди до Дніпра аж за пороги
Та й зупинилися спочити із дороги.
А хтось і каже поміж них:- Послухай, браття,
Чого ми маємо іти до супостата?
Є руки, ноги, голова – не пропадемо,
Давайте тут у цих степах і заживемо!
І заселили острівці вони у плавнях.
А були хлопці молоді, міцні та вправні.
І стали сходитись до них такі ж нетяги,
Що мали силу у собі та ще й відвагу.
А бусурманський цар усе чека ясиру,
Що руський цар йому жене заради миру.
Але ясиру все нема і рік, і другий,
Бо розселився той ясир в Великім Лугу.
Цар бусурманський розізливсь,листом питає:
Чому це руський цар ясир не посилає?
- Щороку шлю,- той відповів,- нехай шукають,
Вони, мабуть, десь до цих пір в степах блукають.
Пішли ті степом їх шукать,знайшли на лихо,
Бо вже ж отримали сповна там на горіхи.
Так їх зустріли козаки та пригостили,
Що бусурмани ледь живі у Крим летіли.
З тих пір і стали козаки всім володіти,
У полі Дикім без страху всім кошем жити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
