Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
2026.09.23
15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
2026.09.23
14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
2026.09.23
11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
2026.09.23
08:06
V. ЗОЛОТИЙ ДИМ ХРАМУ ІСІДИ
Ранок у храмі богині Ісіди тонув у солодких пахощах єгипетських благовонь. Головний жрець Калпурній, одягнений у білосніжну лляну туніку, сидів біля вівтаря й задоволено перераховував приношення. Торговці з порту сьогодні бу
2026.09.23
06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої понад все
У стосунках злада.
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої понад все
У стосунках злада.
2026.09.22
23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –
2026.09.22
22:56
Була осінь. Навіть уже не рання — переддень золотої (осені, не доби, золотої доби насправді не було та й не могло бути). Листя дерев спокою і споглядання ледь-ледь почало жовтіти: чи то від одвічної меланхолії міста, чи то від того, що обивателі почали но
2026.09.22
20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті
2026.09.22
17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?
Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —
2026.09.22
13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.
У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу
2026.09.22
12:19
Опинившись посеред гармидеру,
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
з відчаю розсипаєшся на клаптики.
Не відразу отямишся
і силою волі зберешся до купи.
Заметушишся тоді:
там підбереш, там посунеш,
щось поставиш, щось перекинеш,
припасуєш, зірвеш, викинеш, притиснеш…
2026.09.22
12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.
2026.09.22
11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!
За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -
2026.09.22
07:05
ІV. ОСТАННЄ ПРОРОЦТВО ТІБЕРІЯ
У підвалі старого інсулі – багатоповерхового будинку для бідноти на окраїні Помпей – пахло вологою, дешевою оливковою олією та свіжоспеченим ячмінним хлібом. Тіберій, чоловік із поріділим волоссям та глибокими, спокійними
2026.09.22
06:38
І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Звідки з’явились козаки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звідки з’явились козаки
Колись земля ця називалась Диким полем
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили землі ці багаті
Аби ясиром бусурман часом не стати.
А ті заброди по степах весь час гасали
І до країв далеких, навіть, діставали.
Дістали й руського царя оті бандити
І данину його примусили платити.
А данина то не проста – живим товаром
Платила руська сторона тоді татарам.
І кожен рік цар відбирав полон великий,
І гнав нещасних у ясир крізь поле Дике.
Жінок, дітей, чоловіків – кого спіймали,
Того в’язали й бусурманам віддавали.
Та якось руський цар рішився схитрувати
І не жінок, і не дітей в ясир віддати,
А різних неслухів отих, що бунтували
І гнути спину на панів геть не бажали.
Та ще й збивали і других людей до бунту.
Ловили їх пани тоді, в’язали в пута
І віддавали у острог, щоб там сиділи
І муки тяжкії за те вони терпіли.
От цар і вирішив аж двох зайців убити:
І заплатити данину, й острог звільнити.
Зібрали неслухів усіх та й в степ погнали,
Щоб ті у клятих бусурман ясиром стали..
Дійшли ті люди до Дніпра аж за пороги
Та й зупинилися спочити із дороги.
А хтось і каже поміж них:- Послухай, браття,
Чого ми маємо іти до супостата?
Є руки, ноги, голова – не пропадемо,
Давайте тут у цих степах і заживемо!
І заселили острівці вони у плавнях.
А були хлопці молоді, міцні та вправні.
І стали сходитись до них такі ж нетяги,
Що мали силу у собі та ще й відвагу.
А бусурманський цар усе чека ясиру,
Що руський цар йому жене заради миру.
Але ясиру все нема і рік, і другий,
Бо розселився той ясир в Великім Лугу.
Цар бусурманський розізливсь,листом питає:
Чому це руський цар ясир не посилає?
- Щороку шлю,- той відповів,- нехай шукають,
Вони, мабуть, десь до цих пір в степах блукають.
Пішли ті степом їх шукать,знайшли на лихо,
Бо вже ж отримали сповна там на горіхи.
Так їх зустріли козаки та пригостили,
Що бусурмани ледь живі у Крим летіли.
З тих пір і стали козаки всім володіти,
У полі Дикім без страху всім кошем жити.
І звіра, й птаха тут водилося доволі,
І море риби у річках. Лише єдине –
У цьому краї не було тоді людини.
Бо бусурмани так степи ці сплюндрували,
Що всі, хто жив, в краї далекі повтікали
І назавжди лишили землі ці багаті
Аби ясиром бусурман часом не стати.
А ті заброди по степах весь час гасали
І до країв далеких, навіть, діставали.
Дістали й руського царя оті бандити
І данину його примусили платити.
А данина то не проста – живим товаром
Платила руська сторона тоді татарам.
І кожен рік цар відбирав полон великий,
І гнав нещасних у ясир крізь поле Дике.
Жінок, дітей, чоловіків – кого спіймали,
Того в’язали й бусурманам віддавали.
Та якось руський цар рішився схитрувати
І не жінок, і не дітей в ясир віддати,
А різних неслухів отих, що бунтували
І гнути спину на панів геть не бажали.
Та ще й збивали і других людей до бунту.
Ловили їх пани тоді, в’язали в пута
І віддавали у острог, щоб там сиділи
І муки тяжкії за те вони терпіли.
От цар і вирішив аж двох зайців убити:
І заплатити данину, й острог звільнити.
Зібрали неслухів усіх та й в степ погнали,
Щоб ті у клятих бусурман ясиром стали..
Дійшли ті люди до Дніпра аж за пороги
Та й зупинилися спочити із дороги.
А хтось і каже поміж них:- Послухай, браття,
Чого ми маємо іти до супостата?
Є руки, ноги, голова – не пропадемо,
Давайте тут у цих степах і заживемо!
І заселили острівці вони у плавнях.
А були хлопці молоді, міцні та вправні.
І стали сходитись до них такі ж нетяги,
Що мали силу у собі та ще й відвагу.
А бусурманський цар усе чека ясиру,
Що руський цар йому жене заради миру.
Але ясиру все нема і рік, і другий,
Бо розселився той ясир в Великім Лугу.
Цар бусурманський розізливсь,листом питає:
Чому це руський цар ясир не посилає?
- Щороку шлю,- той відповів,- нехай шукають,
Вони, мабуть, десь до цих пір в степах блукають.
Пішли ті степом їх шукать,знайшли на лихо,
Бо вже ж отримали сповна там на горіхи.
Так їх зустріли козаки та пригостили,
Що бусурмани ледь живі у Крим летіли.
З тих пір і стали козаки всім володіти,
У полі Дикім без страху всім кошем жити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
