ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про крота
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розкидала.
Одну чайку з козаками геть на схід погнала,
Навіть, важко уявити, як вони вціліли.
Втихла буря. Пливе чайка, козаки зібрались,
Щоб подумати, як краще їм на Січ вертати -
Чи пливти на захід сонця, козаків шукати?
Та ж чи є вони, чи, може, всі на дні зостались?!
Сивоусий козарлюга каже побратимам:
- Не слід, мабуть, нам вертатись. Я знаю дорогу
По Азову, по Молочній, а там, дяка Богу,
В річку Конку свою чайку лиш перетягти нам.
Вже колись отак вертали козаки з походу…
А по Конці то, вважайте, ми уже на Січі.
Тільки щоб із татарвою не трапилось стрічі,
Бо від цілого чамбула нам відбитись годі.
От на тому й порішили. Азов подолали,
До Молочного лиману чайкою запли́ли,
А у річці вже на весла налягли щосили,
Татарві аби не втрапить в очі, поглядали.
Та не так все було гладко, як воно гадалось,
Бо помітили татарський роз’їзд над рікою,
Зрозуміли, що не мати їм тепер спокою.
Тож подумати, що далі робити, зібрались.
Знову сивий козарлюга слово промовляє:
- Тепер, братці, треба чайку нам свою кидати
І до Січі пішим ходом будем простувати,
Бо інакше нас на чайці орда постріляє.
- Чайку кинем, що робити зі здобиччю будем?-
Обізвався хтось із гурту. – Здобич закопаєм.
А вже з Січі з товариством повернутись маєм.
Я гадаю, звідси здобич не втече нікуди.
Так вони й постановили. Усю здобич взя́ли,
Чайку в річці затопили (колись ще згодиться),
Вийшли в степ аби навколо добре роздивиться
І в яру глибокім темнім усе закопали.
Закопали так, щоб в очі воно не кидалось.
Наостанок сивоусий став щось шепотіти.
Він хара́ктерник – вони всі, наче ворожбити,
Говорили: і з чортами, навіть, добре знались.
Тож наклав козак закляття й рушили в дорогу,
Йшли спокійно, намагались сліду не лишати,
Щоб татарам не давати себе наздогнати.
Всі при зброї, щоб відбитись можна в разі чого.
Був між тими козаками козак один темний,
На Січі Кротом прозвався. Чому так – не знати.
Норовив туди не лізти, де кров проливати,
А завжди був там, де здобич випадала певна.
Як побачив Кріт, що в землю золото сховали,
То не міг уже ні спати, ні їсти спокійно.
Бо стояло перед очі золото постійно.
От якби йому до власних рук усе попало?!
І надумався вернутись, золото забрати.
Дочекався нічку темну, як усі поснули.
Та й тихцем, аби сторожі часом не почули
Став травою помаленьку у степ відповзати.
Відповз, далі вже навгинці, ще далі - щодуху.
Біжить, чує: недалеко кінні якісь їдуть,
Зачаївся – то ж татари йдуть за ними слідом.
Скоро крики, стрілянина донеслись до слуху.
«От і добре, - сам до себе Кріт тихенько мовив,-
Хай поб’ють усіх татари, хто там буде знати,
Звідки він, простий нетяга став таким багатим».
Тож складалося для нього все отак чудово.
Віддалилась стрілянина, стихли скоро крики,
Кріт летів, як птаха степом, «багатів» поволі.
Аж під ранок він дістався до яру у полі.
Роздивився, аби часом біди не накликать.
Та в степу все, наче, тихо, нікого немає,
Тож скоріш спустивсь до яру, узявся копати,
Скоро й лантух заповітний удалось дістати.
Але ж як не зазирнути, що ж він там тримає?
Ледве лантух розчепірив, як блиснуло з нього.
І осліп він тої ж миті, в очах потемніло.
Кинув лантух з переляку…Щось зашурхотіло
І схил яру сповз донизу, засипав небогу.
Ледве вибрався він звідти, став лантух шукати,
Став глибокі ями рити, нічого ж не бачить.
Сподівається, що врешті зловить він удачу,
І тоді лантух багатства буде-таки мати…
Через час якийсь козаки повернулись з Січі.
Не вдалось татарським зайдам їх тоді здолати.
Тож вернулись з товариством сховане забрати.
Подивилися козаки аж упали в відчай:
Увесь яр був переритий, весь у дірах-норах.
Сивоусий же сміється: - Та не побивайтесь!
Ви тут, хлопці потихеньку на степ оглядайтесь
Та чекайте, як скажу я – то спускайтесь скоро.
Став внизу щось шепотіти, руками махати,
Потім голосно говорить: - Отут і копайте!
А Крота як хто зустріне, то вже не чіпайте.
Все життя йому і роду нори так копати.
Знайшли хлопці закопане, на Січ подалися.
З тих часів кроти й з’явились у нас в Україні
Рив той Кріт і його діти риють і донині...
Та багатством, бач, ніяким ще не розжилися.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-02 19:06:39
Переглядів сторінки твору 409
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.921 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.07.06 16:16
Автор у цю хвилину відсутній