Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про крота
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про крота
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розкидала.
Одну чайку з козаками геть на схід погнала,
Навіть, важко уявити, як вони вціліли.
Втихла буря. Пливе чайка, козаки зібрались,
Щоб подумати, як краще їм на Січ вертати -
Чи пливти на захід сонця, козаків шукати?
Та ж чи є вони, чи, може, всі на дні зостались?!
Сивоусий козарлюга каже побратимам:
- Не слід, мабуть, нам вертатись. Я знаю дорогу
По Азову, по Молочній, а там, дяка Богу,
В річку Конку свою чайку лиш перетягти нам.
Вже колись отак вертали козаки з походу…
А по Конці то, вважайте, ми уже на Січі.
Тільки щоб із татарвою не трапилось стрічі,
Бо від цілого чамбула нам відбитись годі.
От на тому й порішили. Азов подолали,
До Молочного лиману чайкою запли́ли,
А у річці вже на весла налягли щосили,
Татарві аби не втрапить в очі, поглядали.
Та не так все було гладко, як воно гадалось,
Бо помітили татарський роз’їзд над рікою,
Зрозуміли, що не мати їм тепер спокою.
Тож подумати, що далі робити, зібрались.
Знову сивий козарлюга слово промовляє:
- Тепер, братці, треба чайку нам свою кидати
І до Січі пішим ходом будем простувати,
Бо інакше нас на чайці орда постріляє.
- Чайку кинем, що робити зі здобиччю будем?-
Обізвався хтось із гурту. – Здобич закопаєм.
А вже з Січі з товариством повернутись маєм.
Я гадаю, звідси здобич не втече нікуди.
Так вони й постановили. Усю здобич взя́ли,
Чайку в річці затопили (колись ще згодиться),
Вийшли в степ аби навколо добре роздивиться
І в яру глибокім темнім усе закопали.
Закопали так, щоб в очі воно не кидалось.
Наостанок сивоусий став щось шепотіти.
Він хара́ктерник – вони всі, наче ворожбити,
Говорили: і з чортами, навіть, добре знались.
Тож наклав козак закляття й рушили в дорогу,
Йшли спокійно, намагались сліду не лишати,
Щоб татарам не давати себе наздогнати.
Всі при зброї, щоб відбитись можна в разі чого.
Був між тими козаками козак один темний,
На Січі Кротом прозвався. Чому так – не знати.
Норовив туди не лізти, де кров проливати,
А завжди був там, де здобич випадала певна.
Як побачив Кріт, що в землю золото сховали,
То не міг уже ні спати, ні їсти спокійно.
Бо стояло перед очі золото постійно.
От якби йому до власних рук усе попало?!
І надумався вернутись, золото забрати.
Дочекався нічку темну, як усі поснули.
Та й тихцем, аби сторожі часом не почули
Став травою помаленьку у степ відповзати.
Відповз, далі вже навгинці, ще далі - щодуху.
Біжить, чує: недалеко кінні якісь їдуть,
Зачаївся – то ж татари йдуть за ними слідом.
Скоро крики, стрілянина донеслись до слуху.
«От і добре, - сам до себе Кріт тихенько мовив,-
Хай поб’ють усіх татари, хто там буде знати,
Звідки він, простий нетяга став таким багатим».
Тож складалося для нього все отак чудово.
Віддалилась стрілянина, стихли скоро крики,
Кріт летів, як птаха степом, «багатів» поволі.
Аж під ранок він дістався до яру у полі.
Роздивився, аби часом біди не накликать.
Та в степу все, наче, тихо, нікого немає,
Тож скоріш спустивсь до яру, узявся копати,
Скоро й лантух заповітний удалось дістати.
Але ж як не зазирнути, що ж він там тримає?
Ледве лантух розчепірив, як блиснуло з нього.
І осліп він тої ж миті, в очах потемніло.
Кинув лантух з переляку…Щось зашурхотіло
І схил яру сповз донизу, засипав небогу.
Ледве вибрався він звідти, став лантух шукати,
Став глибокі ями рити, нічого ж не бачить.
Сподівається, що врешті зловить він удачу,
І тоді лантух багатства буде-таки мати…
Через час якийсь козаки повернулись з Січі.
Не вдалось татарським зайдам їх тоді здолати.
Тож вернулись з товариством сховане забрати.
Подивилися козаки аж упали в відчай:
Увесь яр був переритий, весь у дірах-норах.
Сивоусий же сміється: - Та не побивайтесь!
Ви тут, хлопці потихеньку на степ оглядайтесь
Та чекайте, як скажу я – то спускайтесь скоро.
Став внизу щось шепотіти, руками махати,
Потім голосно говорить: - Отут і копайте!
А Крота як хто зустріне, то вже не чіпайте.
Все життя йому і роду нори так копати.
Знайшли хлопці закопане, на Січ подалися.
З тих часів кроти й з’явились у нас в Україні
Рив той Кріт і його діти риють і донині...
Та багатством, бач, ніяким ще не розжилися.
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розкидала.
Одну чайку з козаками геть на схід погнала,
Навіть, важко уявити, як вони вціліли.
Втихла буря. Пливе чайка, козаки зібрались,
Щоб подумати, як краще їм на Січ вертати -
Чи пливти на захід сонця, козаків шукати?
Та ж чи є вони, чи, може, всі на дні зостались?!
Сивоусий козарлюга каже побратимам:
- Не слід, мабуть, нам вертатись. Я знаю дорогу
По Азову, по Молочній, а там, дяка Богу,
В річку Конку свою чайку лиш перетягти нам.
Вже колись отак вертали козаки з походу…
А по Конці то, вважайте, ми уже на Січі.
Тільки щоб із татарвою не трапилось стрічі,
Бо від цілого чамбула нам відбитись годі.
От на тому й порішили. Азов подолали,
До Молочного лиману чайкою запли́ли,
А у річці вже на весла налягли щосили,
Татарві аби не втрапить в очі, поглядали.
Та не так все було гладко, як воно гадалось,
Бо помітили татарський роз’їзд над рікою,
Зрозуміли, що не мати їм тепер спокою.
Тож подумати, що далі робити, зібрались.
Знову сивий козарлюга слово промовляє:
- Тепер, братці, треба чайку нам свою кидати
І до Січі пішим ходом будем простувати,
Бо інакше нас на чайці орда постріляє.
- Чайку кинем, що робити зі здобиччю будем?-
Обізвався хтось із гурту. – Здобич закопаєм.
А вже з Січі з товариством повернутись маєм.
Я гадаю, звідси здобич не втече нікуди.
Так вони й постановили. Усю здобич взя́ли,
Чайку в річці затопили (колись ще згодиться),
Вийшли в степ аби навколо добре роздивиться
І в яру глибокім темнім усе закопали.
Закопали так, щоб в очі воно не кидалось.
Наостанок сивоусий став щось шепотіти.
Він хара́ктерник – вони всі, наче ворожбити,
Говорили: і з чортами, навіть, добре знались.
Тож наклав козак закляття й рушили в дорогу,
Йшли спокійно, намагались сліду не лишати,
Щоб татарам не давати себе наздогнати.
Всі при зброї, щоб відбитись можна в разі чого.
Був між тими козаками козак один темний,
На Січі Кротом прозвався. Чому так – не знати.
Норовив туди не лізти, де кров проливати,
А завжди був там, де здобич випадала певна.
Як побачив Кріт, що в землю золото сховали,
То не міг уже ні спати, ні їсти спокійно.
Бо стояло перед очі золото постійно.
От якби йому до власних рук усе попало?!
І надумався вернутись, золото забрати.
Дочекався нічку темну, як усі поснули.
Та й тихцем, аби сторожі часом не почули
Став травою помаленьку у степ відповзати.
Відповз, далі вже навгинці, ще далі - щодуху.
Біжить, чує: недалеко кінні якісь їдуть,
Зачаївся – то ж татари йдуть за ними слідом.
Скоро крики, стрілянина донеслись до слуху.
«От і добре, - сам до себе Кріт тихенько мовив,-
Хай поб’ють усіх татари, хто там буде знати,
Звідки він, простий нетяга став таким багатим».
Тож складалося для нього все отак чудово.
Віддалилась стрілянина, стихли скоро крики,
Кріт летів, як птаха степом, «багатів» поволі.
Аж під ранок він дістався до яру у полі.
Роздивився, аби часом біди не накликать.
Та в степу все, наче, тихо, нікого немає,
Тож скоріш спустивсь до яру, узявся копати,
Скоро й лантух заповітний удалось дістати.
Але ж як не зазирнути, що ж він там тримає?
Ледве лантух розчепірив, як блиснуло з нього.
І осліп він тої ж миті, в очах потемніло.
Кинув лантух з переляку…Щось зашурхотіло
І схил яру сповз донизу, засипав небогу.
Ледве вибрався він звідти, став лантух шукати,
Став глибокі ями рити, нічого ж не бачить.
Сподівається, що врешті зловить він удачу,
І тоді лантух багатства буде-таки мати…
Через час якийсь козаки повернулись з Січі.
Не вдалось татарським зайдам їх тоді здолати.
Тож вернулись з товариством сховане забрати.
Подивилися козаки аж упали в відчай:
Увесь яр був переритий, весь у дірах-норах.
Сивоусий же сміється: - Та не побивайтесь!
Ви тут, хлопці потихеньку на степ оглядайтесь
Та чекайте, як скажу я – то спускайтесь скоро.
Став внизу щось шепотіти, руками махати,
Потім голосно говорить: - Отут і копайте!
А Крота як хто зустріне, то вже не чіпайте.
Все життя йому і роду нори так копати.
Знайшли хлопці закопане, на Січ подалися.
З тих часів кроти й з’явились у нас в Україні
Рив той Кріт і його діти риють і донині...
Та багатством, бач, ніяким ще не розжилися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
