Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.08
23:25
А евенки і чукчі Аляски
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
полюбили опудало казки
і лишилися боси-
ми... не ескімоси,
а евенки і чукчі Аляски.
***
А зі США надійдуть томагавки
2025.11.08
22:39
А величний, хоча й не високий,
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
запроваджує вето на спокій,
і вважає народ,
що це не ідіот,
а величний, хоча й не високий.
***
А занозою електорату
2025.11.08
22:01
Луг укрився туманом,
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
як вічним сном.
Туман прийшов несподівано,
невчасно, зненацька,
мов апоплексичний удар.
Туман укрив нас
вічними міфами і легендами.
Туман проникає
2025.11.08
21:08
Довгі роки Олеся жила, відчуваючи, що її життя є своєрідною постійною репетицією. Протягом більше десяти років кожен день починався з ритуалу перевірки: чи замкнені двері, чи вимкнена плита, чи рівно лежать речі. Це займало години. Вона розуміла, що справ
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про крота
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про крота
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розкидала.
Одну чайку з козаками геть на схід погнала,
Навіть, важко уявити, як вони вціліли.
Втихла буря. Пливе чайка, козаки зібрались,
Щоб подумати, як краще їм на Січ вертати -
Чи пливти на захід сонця, козаків шукати?
Та ж чи є вони, чи, може, всі на дні зостались?!
Сивоусий козарлюга каже побратимам:
- Не слід, мабуть, нам вертатись. Я знаю дорогу
По Азову, по Молочній, а там, дяка Богу,
В річку Конку свою чайку лиш перетягти нам.
Вже колись отак вертали козаки з походу…
А по Конці то, вважайте, ми уже на Січі.
Тільки щоб із татарвою не трапилось стрічі,
Бо від цілого чамбула нам відбитись годі.
От на тому й порішили. Азов подолали,
До Молочного лиману чайкою запли́ли,
А у річці вже на весла налягли щосили,
Татарві аби не втрапить в очі, поглядали.
Та не так все було гладко, як воно гадалось,
Бо помітили татарський роз’їзд над рікою,
Зрозуміли, що не мати їм тепер спокою.
Тож подумати, що далі робити, зібрались.
Знову сивий козарлюга слово промовляє:
- Тепер, братці, треба чайку нам свою кидати
І до Січі пішим ходом будем простувати,
Бо інакше нас на чайці орда постріляє.
- Чайку кинем, що робити зі здобиччю будем?-
Обізвався хтось із гурту. – Здобич закопаєм.
А вже з Січі з товариством повернутись маєм.
Я гадаю, звідси здобич не втече нікуди.
Так вони й постановили. Усю здобич взя́ли,
Чайку в річці затопили (колись ще згодиться),
Вийшли в степ аби навколо добре роздивиться
І в яру глибокім темнім усе закопали.
Закопали так, щоб в очі воно не кидалось.
Наостанок сивоусий став щось шепотіти.
Він хара́ктерник – вони всі, наче ворожбити,
Говорили: і з чортами, навіть, добре знались.
Тож наклав козак закляття й рушили в дорогу,
Йшли спокійно, намагались сліду не лишати,
Щоб татарам не давати себе наздогнати.
Всі при зброї, щоб відбитись можна в разі чого.
Був між тими козаками козак один темний,
На Січі Кротом прозвався. Чому так – не знати.
Норовив туди не лізти, де кров проливати,
А завжди був там, де здобич випадала певна.
Як побачив Кріт, що в землю золото сховали,
То не міг уже ні спати, ні їсти спокійно.
Бо стояло перед очі золото постійно.
От якби йому до власних рук усе попало?!
І надумався вернутись, золото забрати.
Дочекався нічку темну, як усі поснули.
Та й тихцем, аби сторожі часом не почули
Став травою помаленьку у степ відповзати.
Відповз, далі вже навгинці, ще далі - щодуху.
Біжить, чує: недалеко кінні якісь їдуть,
Зачаївся – то ж татари йдуть за ними слідом.
Скоро крики, стрілянина донеслись до слуху.
«От і добре, - сам до себе Кріт тихенько мовив,-
Хай поб’ють усіх татари, хто там буде знати,
Звідки він, простий нетяга став таким багатим».
Тож складалося для нього все отак чудово.
Віддалилась стрілянина, стихли скоро крики,
Кріт летів, як птаха степом, «багатів» поволі.
Аж під ранок він дістався до яру у полі.
Роздивився, аби часом біди не накликать.
Та в степу все, наче, тихо, нікого немає,
Тож скоріш спустивсь до яру, узявся копати,
Скоро й лантух заповітний удалось дістати.
Але ж як не зазирнути, що ж він там тримає?
Ледве лантух розчепірив, як блиснуло з нього.
І осліп він тої ж миті, в очах потемніло.
Кинув лантух з переляку…Щось зашурхотіло
І схил яру сповз донизу, засипав небогу.
Ледве вибрався він звідти, став лантух шукати,
Став глибокі ями рити, нічого ж не бачить.
Сподівається, що врешті зловить він удачу,
І тоді лантух багатства буде-таки мати…
Через час якийсь козаки повернулись з Січі.
Не вдалось татарським зайдам їх тоді здолати.
Тож вернулись з товариством сховане забрати.
Подивилися козаки аж упали в відчай:
Увесь яр був переритий, весь у дірах-норах.
Сивоусий же сміється: - Та не побивайтесь!
Ви тут, хлопці потихеньку на степ оглядайтесь
Та чекайте, як скажу я – то спускайтесь скоро.
Став внизу щось шепотіти, руками махати,
Потім голосно говорить: - Отут і копайте!
А Крота як хто зустріне, то вже не чіпайте.
Все життя йому і роду нори так копати.
Знайшли хлопці закопане, на Січ подалися.
З тих часів кроти й з’явились у нас в Україні
Рив той Кріт і його діти риють і донині...
Та багатством, бач, ніяким ще не розжилися.
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розкидала.
Одну чайку з козаками геть на схід погнала,
Навіть, важко уявити, як вони вціліли.
Втихла буря. Пливе чайка, козаки зібрались,
Щоб подумати, як краще їм на Січ вертати -
Чи пливти на захід сонця, козаків шукати?
Та ж чи є вони, чи, може, всі на дні зостались?!
Сивоусий козарлюга каже побратимам:
- Не слід, мабуть, нам вертатись. Я знаю дорогу
По Азову, по Молочній, а там, дяка Богу,
В річку Конку свою чайку лиш перетягти нам.
Вже колись отак вертали козаки з походу…
А по Конці то, вважайте, ми уже на Січі.
Тільки щоб із татарвою не трапилось стрічі,
Бо від цілого чамбула нам відбитись годі.
От на тому й порішили. Азов подолали,
До Молочного лиману чайкою запли́ли,
А у річці вже на весла налягли щосили,
Татарві аби не втрапить в очі, поглядали.
Та не так все було гладко, як воно гадалось,
Бо помітили татарський роз’їзд над рікою,
Зрозуміли, що не мати їм тепер спокою.
Тож подумати, що далі робити, зібрались.
Знову сивий козарлюга слово промовляє:
- Тепер, братці, треба чайку нам свою кидати
І до Січі пішим ходом будем простувати,
Бо інакше нас на чайці орда постріляє.
- Чайку кинем, що робити зі здобиччю будем?-
Обізвався хтось із гурту. – Здобич закопаєм.
А вже з Січі з товариством повернутись маєм.
Я гадаю, звідси здобич не втече нікуди.
Так вони й постановили. Усю здобич взя́ли,
Чайку в річці затопили (колись ще згодиться),
Вийшли в степ аби навколо добре роздивиться
І в яру глибокім темнім усе закопали.
Закопали так, щоб в очі воно не кидалось.
Наостанок сивоусий став щось шепотіти.
Він хара́ктерник – вони всі, наче ворожбити,
Говорили: і з чортами, навіть, добре знались.
Тож наклав козак закляття й рушили в дорогу,
Йшли спокійно, намагались сліду не лишати,
Щоб татарам не давати себе наздогнати.
Всі при зброї, щоб відбитись можна в разі чого.
Був між тими козаками козак один темний,
На Січі Кротом прозвався. Чому так – не знати.
Норовив туди не лізти, де кров проливати,
А завжди був там, де здобич випадала певна.
Як побачив Кріт, що в землю золото сховали,
То не міг уже ні спати, ні їсти спокійно.
Бо стояло перед очі золото постійно.
От якби йому до власних рук усе попало?!
І надумався вернутись, золото забрати.
Дочекався нічку темну, як усі поснули.
Та й тихцем, аби сторожі часом не почули
Став травою помаленьку у степ відповзати.
Відповз, далі вже навгинці, ще далі - щодуху.
Біжить, чує: недалеко кінні якісь їдуть,
Зачаївся – то ж татари йдуть за ними слідом.
Скоро крики, стрілянина донеслись до слуху.
«От і добре, - сам до себе Кріт тихенько мовив,-
Хай поб’ють усіх татари, хто там буде знати,
Звідки він, простий нетяга став таким багатим».
Тож складалося для нього все отак чудово.
Віддалилась стрілянина, стихли скоро крики,
Кріт летів, як птаха степом, «багатів» поволі.
Аж під ранок він дістався до яру у полі.
Роздивився, аби часом біди не накликать.
Та в степу все, наче, тихо, нікого немає,
Тож скоріш спустивсь до яру, узявся копати,
Скоро й лантух заповітний удалось дістати.
Але ж як не зазирнути, що ж він там тримає?
Ледве лантух розчепірив, як блиснуло з нього.
І осліп він тої ж миті, в очах потемніло.
Кинув лантух з переляку…Щось зашурхотіло
І схил яру сповз донизу, засипав небогу.
Ледве вибрався він звідти, став лантух шукати,
Став глибокі ями рити, нічого ж не бачить.
Сподівається, що врешті зловить він удачу,
І тоді лантух багатства буде-таки мати…
Через час якийсь козаки повернулись з Січі.
Не вдалось татарським зайдам їх тоді здолати.
Тож вернулись з товариством сховане забрати.
Подивилися козаки аж упали в відчай:
Увесь яр був переритий, весь у дірах-норах.
Сивоусий же сміється: - Та не побивайтесь!
Ви тут, хлопці потихеньку на степ оглядайтесь
Та чекайте, як скажу я – то спускайтесь скоро.
Став внизу щось шепотіти, руками махати,
Потім голосно говорить: - Отут і копайте!
А Крота як хто зустріне, то вже не чіпайте.
Все життя йому і роду нори так копати.
Знайшли хлопці закопане, на Січ подалися.
З тих часів кроти й з’явились у нас в Україні
Рив той Кріт і його діти риють і донині...
Та багатством, бач, ніяким ще не розжилися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
