Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про братів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про братів
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
