ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про братів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про братів
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію