Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про братів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про братів
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
