
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про братів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про братів
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію