Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.
Прибув чужинець до села того,
Побити батько спробував його,
Але такий отримав прочухан
Він од чужинця, який звався Хан.
А в Хана дочка була молода,
Тож батько все на неї поглядав.
А потім кинув жінку із дитям
Та й розпочав своє нове життя.
Взяв дочку Хана, дім побудував
І в ньому добре жив та поживав.
І там у нього народився син,
Якого бавив із дитинства він.
А перша жінка в бідності жила
І господарство на собі тягла,
І синові потрібно дати лад.
А тут сусіди тягнуть все підряд.
Ледь озирнувся – і уже нема.
А що поробиш, як вона сама.
Синок не надто сильний виростав,
Ніколи їсти вдосталь і не мав.
А брат молодший, як на дріжджах ріс,
Вже іноді й до батька битись ліз.
А то добряче сватові дали,
Все в нього господарство відняли.
Хоч до роботи і не беручкі,
Але коли у бійку – ще й які.
Від них сусідам жити не було,
Ледь не щодень село про них гуло.
Як перша жінка вмерла, батько взяв
І господарство все собі забрав.
І сина теж забрав до себе в дім,
Хоча постійно попихав він ним:
Працюй, не розгинаючи спини.
Мирилися не надто два сини.
Молодший сили, звісно, більше мав,
Отож себе за старшого вважав.
І все ходив та вказував тому,
Коли і що робити слід йому.
А сам, як треба пику кому бить,
То він одразу із дрючком біжить.
А до роботи – то болить спина,
А то… причина була не одна.
Тож господарство старший тяг усе,
Молодший хіба воду принесе.
Та обібрали з батьком пів села,
Усе сімейка у свій двір тягла.
Сусідів так зуміли залякать,
Що змусили на себе працювать.
Собі городів, лісу натягли,
Паркан високий навкруги звели.
Кричали: «Як когось хтось зобижа,
Ми миттю йому встромимо ножа!
Отож усі під захист наш ідіть,
Ми навчимо всіх, як на світі жить!»
Здавалось, не життя, а благодать.
Лише встигай комусь у пику дать.
Аж раптом якось батько дуба дав
І спадкоємцем син молодший став.
Тяжке життя без батька почалось,
Паркан отой зламати довелось.
Сусідів із землею відпустить.
Та і самому вчитись якось жить.
І старший брат від нього відійшов,
Став працювати лиш на себе знов.
Кому ж за нього в полі працювать?
Худобу хто візьметься доглядать?
Ну, добре, лісу шмат добрячий мав,
То з того й жив, що його продавав.
Та ще кілка здорового гострив
І все сусідам без кінця грозив.
А старшому казав: «Ти ж мені брат,
Давай, вертайся у сім’ю назад!»
А старшому навіщо то було?
Він працьовитий був на все село,
Тож сам давав у господарстві лад,
Якби не заважав молодший брат.
Той то жуків напустить на город,
То витопче всю ниву його скот.
А сам тим часом по селу кричить:
«Він самостійно не уміє жить!»
От старший якось захворів, було…
На другий день гуділо все село,
Адже молодший уночі узяв
І шмат городу в брата відібрав
Та переставив камінь межовий,
І заявив: «Той шмат городу мій!
Бо батько, бачте, здуру був узяв
І ту частину братові віддав».
Хоча всі добре знали на селі –
Не міг він ладу дати тій землі,
Тож і віддав, аби син доглядав,
Бо сам ні сили, ні бажань не мав.
Тепер, коли доглянута земля,
То брат молодший брата й виселя.
Та каже: «Бачте, там сама моква
І жаби усі кажуть «ква-ква-ква».
Адже ростив ще батько жаб отих,
Ну, як я можу кинути своїх?!»
Сусіди говорили: «Ай-ай-ай!
Негайно землю братові віддай!»
Та далі того все і не пішло,
Поволі заспокоїлось село.
Так і живуть колишні два брати.
Один працює, щоб кінці звести,
А другий працювати не бажа
Та все гострить на всіх свого ножа.
Та капості сусідам учиня
Й ніхто його в селі не зупиня,
Бо в нього, бачте, є кілок і дрюк…
Тож капості і сходять йому з рук.
А ще ж у нього ліс дешевий є,
Що він односельчанам продає.
Якщо на нього голосно кричать,
Розсердиться й припинить продавать.
А де такий дешевий брати ліс?
Нехай товчеться, взяв би його біс!
А старший брат нехай береться сам,
Чого в ту справу устрявати нам?
Нехай радіє, бо ж іще живий…
Такий у нас порядок світовий.