ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.13 06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.

хома дідим
2026.11.12 23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні

Артур Сіренко
2026.11.12 22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв

Євген Федчук
2026.11.12 20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях

Борис Костиря
2026.11.12 20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить

Вячеслав Руденко
2026.11.12 15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,

Юрій Гундарів
2026.11.12 11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас… 4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських

Віктор Кучерук
2026.11.12 07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.

Ірина Вовк
2026.11.12 06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;

С М
2026.11.11 23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“

Софія Кримовська
2026.11.11 21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє

Ігор Терен
2026.11.11 13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.

Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу

Марія Дем'янюк
2026.11.11 10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.

Господи,

Юрій Гундарів
2026.11.11 10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи

Тетяна Левицька
2026.11.11 09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.

— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,

хома дідим
2026.11.11 08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

храм Ковальчук Ярослав Соборний
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про сойку
Пішли із сином якось ми до лісу,
Пройтися, може, ягід назбирать,
Хоч на те мало сподівались, звісно,
Ще ж не сезон. Та кошика узять
Сказала мама. Їй бо ліпше знати,
Ми з сином тільки в гості приїздим.
Вона ж тут прожила вже літ багато
І зимувала рівно стільки ж зим.
Зайшли у ліс по втоптаній стежині,
Мабуть, не забувають земляки.
Колись були тут зарості малини,
Ще пам’ятаю, бу́ли малюки,
То часто сюди бігали, «пасли́ся»,
Як говорила мама в ті часи.
Малинник є та лиш зелене листя
Та цвіт. Його, на жаль, не поїси.
Йдемо в тіні беріз, дубів і сосен,
Зусюди спів пташиний доліта.
«Чи я його ще розрізняю досі?» -
Себе самого раптом запитав.
Дослухався. Кажу тихенько сину:
«Зозуля, чуєш он кричить «ку-ку»,
А он шпака, здається, посвист лине,
А там довбе он дятел на дубку.
І дрізд он, чуєш-чуєш, як співає.
Хоча, чекай-чекай, щось тут не те!»
Мене із пантелику щось збиває.
Прислухався до співів тих, проте,
Не зразу зрозумів у чім причина.
Але згадав і, навіть, розсміявсь.
«То сойка надурила мене, сину,
Вона концерт затіяла для нас.
Бо ж вміє, клята, всіх переспівати:
Вона і дрізд, і шпак, вона й сова,
І тетерева вміє розіграти.
А я, бач, в місті все позабував».
«Хто така – сойка?» - син мене питає.
«Є така пташка, водиться в лісах,
Вона таке яскраве пір’я має.
Як стрінем, глянеш, яка то краса».
«А розкажи мені про сойку, тату».
«Про сойку? Ну, що знаю, розповім.
Тому, говорять, вже років багато,
Коли ще світ був зовсім молодим
І птахи всі по-людськи говорили,
Ключі у вирій Бог вороні дав.
Вона туди найперша всіх летіла
Відкрить ворота. Та, чи хтось украв,
Як та ворона потім всім казала,
Чи десь ключі посіяла сама.
Але те право в неї відібрали.
Та хтось же вирій відчиняти мав.
І Бог на сойку переклав цю справу.
А чому й ні – розумніша з усіх.
Не лише в переспівуванні вправна,
А, ледь зачує близько десь чужих,
Одразу сповістить усіх навколо.
Запаслива, всю осінь щось хова
І схованок не забува ніколи.
Отож, вона хай вирій відкрива.
І справді, сойка узялась до діла.
Ще птахи і не думають летіть,
Вона уже знялася й полетіла
Аби ворота вирію відкрить.
Відкриє та й додому повертає,
Щоб зимувати зиму в цих лісах.
Для цього вона жолуді збирає
Й ховає по примітних їй місцях.
Ворона, правда, плі́тки розпустила,
Що сойка зовсім в вирій не літа.
Вона, мовляв, за день щось пролетіла
І вже назад із ночі поверта,
Бо, бачте, перевірити схотіла,
А скільки ж вона, власне, проліта.
І так, мовляв, літає й повертає,
Аж поки й сніг на землю не впаде.
Тоді вже, звісно, й зимувати має,
Чекати, поки і весна прийде.
Та тим пліткам не надто хто і вірив.
Бо з птахів, хто до вирію літав,
Ніхто ні разу не жалівсь допіру,
Що вирій він зачиненим застав.
Тож, мабуть, в сойки ті ключі і досі»...
«Навіщо ж їй ключі, коли вона
Тут до зими готується всю осінь?
Чи Бог на небі про те все не зна?
Навіщо їй туди-сюди літати?
Хай би той птах ворота відкривав,
Хто в нас не зостається зимувати,
Хто кожен рік у вирію бував».
«Так їй летіти сенсу і немає,
Ворона ж десь посіяла ключі,
Тож тих воріт ніхто й не закриває.
Лиш сойка про те знає і мовчить.
А ще вона мовчить, бо добре знає,
Що вирій справжній – це оця земля,
Тому усі до неї й повертають
Із райського отого віддаля.
Немає краще в світі Батьківщини,
Це, навіть, сойка зрозуміть змогла.
Запам’ятай це дуже добре, сину:
Земля, яка життя тобі дала –
То і є рай – найкращий край на світі.
І де би хто не їздив, не літав,
І де б кому не довелося жити,
Він в рідний край за силою верта».
«Чому ж вона трима це в таємниці?»
Я зупинився в заду́мі на мить…
І зрозумів: навчити - то дурниці,
Це кожен сам повинен зрозуміть.
Подумав і відчув, неначе в тіло
В моє влилися тисячі джерел,
Наповнили його нестримні сили,
Здалося – полечу, немов орел.
Що сталося, я до цих пір не знаю,
Чи то, насправді, марення було…
Але відтоді, час як тільки маю,
До мами їду у своє село.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-06-06 19:09:35
Переглядів сторінки твору 1387
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.771
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.12 20:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-06-07 11:39:00 ]
Чудова замальовка про пташиний світ!..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-06-07 21:06:24 ]
Дякую.