Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.09
00:50
Між королівством лютої зими
Та царством перекресленого літа
Я намертво оточений людьми -
Нема на кому погляд зупинити.
Навколо - безпросвітна каламуть...
Однакові, безбарвні силуети
Всі в мене, як в опудало плюють,
Та царством перекресленого літа
Я намертво оточений людьми -
Нема на кому погляд зупинити.
Навколо - безпросвітна каламуть...
Однакові, безбарвні силуети
Всі в мене, як в опудало плюють,
2026.06.08
22:41
я до межі натягнена струна
я до кінця мого життя – війна
мені болітиме вночі весняний грім…
і де тепер моя душа?.. і де мій дім?
там де воронками розтерзана земля?
де марно друзів виглядаю звіддаля?
де увірвалася провалиною путь?
де прапор
я до кінця мого життя – війна
мені болітиме вночі весняний грім…
і де тепер моя душа?.. і де мій дім?
там де воронками розтерзана земля?
де марно друзів виглядаю звіддаля?
де увірвалася провалиною путь?
де прапор
2026.06.08
21:04
маршують у чоті своїй
усе звитяжні та успішні
їм невідоме слово стій
а хто із грішми
той не грішник
чого іще ти не купив
чого ще не придбав
сердего
усе звитяжні та успішні
їм невідоме слово стій
а хто із грішми
той не грішник
чого іще ти не купив
чого ще не придбав
сердего
2026.06.08
12:51
Як добре, що не треба поспішати
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.
Як добре, що заглибитися можна
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.
Як добре, що заглибитися можна
2026.06.08
11:31
Будь ласка!-довгий сквош
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!
2026.06.08
08:02
Випасали телят Баскервілі,
Та на вигляд вони підозрілі.
І стоїть гавкотня.
Тож ні ночі, ні дня
Недоспали оті Баскервілі.
Хто б до Адамсів би не приїхав,
Для Пилипа нечувана втіха.
Та на вигляд вони підозрілі.
І стоїть гавкотня.
Тож ні ночі, ні дня
Недоспали оті Баскервілі.
Хто б до Адамсів би не приїхав,
Для Пилипа нечувана втіха.
2026.06.08
06:02
Розбуджений співами зябликів ліс
Нарешті звільнився від літнього сну, -
Почулось здаля шелестіння беріз,
Побачився заєць, що в гущу гайнув.
Привітно махають гілками кущі
Ліщини з плодами, що стиглості ждуть, -
І радість одразу зростає в душі,
І біл
Нарешті звільнився від літнього сну, -
Почулось здаля шелестіння беріз,
Побачився заєць, що в гущу гайнув.
Привітно махають гілками кущі
Ліщини з плодами, що стиглості ждуть, -
І радість одразу зростає в душі,
І біл
2026.06.08
02:06
написати б комусь листа
от мовляв і привіт і здрастуй
в тридесяте міфічне царство
без поважних на те підстав
написати б на зло смертям
живу там-то займаюсь тим-то
всюди звісно вогонь і дим — то
от мовляв і привіт і здрастуй
в тридесяте міфічне царство
без поважних на те підстав
написати б на зло смертям
живу там-то займаюсь тим-то
всюди звісно вогонь і дим — то
2026.06.07
21:42
жовтогарячі нагідки
та лілії тигрові
пташки співочі навкруги
немовби у діброві
увесь такий ліричний ти
замислений на слові
життя же промовля утім
на мові невідомій
та лілії тигрові
пташки співочі навкруги
немовби у діброві
увесь такий ліричний ти
замислений на слові
життя же промовля утім
на мові невідомій
2026.06.07
17:17
Як знімали Хрущова і намагалися Горбачова.
Так, багато при Хрущову устигли зробити.
І супутник, і людину перші запустити
В космос. Цілину при тому дружно піднімали,
Хоча про те у казахів згоди не питали.
Культ особи «подолали», невинних звільнили,
Так, багато при Хрущову устигли зробити.
І супутник, і людину перші запустити
В космос. Цілину при тому дружно піднімали,
Хоча про те у казахів згоди не питали.
Культ особи «подолали», невинних звільнили,
2026.06.07
16:40
То мир і справді є театром? Як не глянеш:
актори, сцена, мла за нею, глядачі,
а ще присутні в цій великій виставиці
і ті, що обирають непримітні ролі,
але міняють долі участю своєю.
Коли ж вони у втомі покидають сцену,
тоді провіщене доходи
актори, сцена, мла за нею, глядачі,
а ще присутні в цій великій виставиці
і ті, що обирають непримітні ролі,
але міняють долі участю своєю.
Коли ж вони у втомі покидають сцену,
тоді провіщене доходи
2026.06.07
13:28
Дайте випити кави ковток
Перед боєм важливим, вагомим
І пізнати життєвий урок,
Що промчиться в стрімкому вагоні.
Дайте випити чашу до дна
Хоч вина, хоч рясної цикути.
Не моя буде в тому вина,
Перед боєм важливим, вагомим
І пізнати життєвий урок,
Що промчиться в стрімкому вагоні.
Дайте випити чашу до дна
Хоч вина, хоч рясної цикути.
Не моя буде в тому вина,
2026.06.07
11:42
Шукаю дорогу між тисяч думок,
Де цінності тонуть у шумі розмови,
Де кожен навколо — мудрець та пророк,
Хоч жоден насправді нічого не робить.
Змішалися контури, знаки, слова,
Ховаються тексти за тінню контексту.
У цих лабіринтах болить голова
Де цінності тонуть у шумі розмови,
Де кожен навколо — мудрець та пророк,
Хоч жоден насправді нічого не робить.
Змішалися контури, знаки, слова,
Ховаються тексти за тінню контексту.
У цих лабіринтах болить голова
2026.06.07
11:10
… на човнику не видно пасажирів,
біля корми не чути руху сліз,
де заповіт новий що склали за ранжиром
під юним місяцем ховають до валіз,
раніше тут з півдюжини агентів
у квітень дощовий плели з верби вінки,
тепер щури рятуються в моменті
біля корми не чути руху сліз,
де заповіт новий що склали за ранжиром
під юним місяцем ховають до валіз,
раніше тут з півдюжини агентів
у квітень дощовий плели з верби вінки,
тепер щури рятуються в моменті
2026.06.07
06:27
В тепле літо золоті ворота
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
Відчиняє червнева пора, -
Душу вабить лежача робота
І напущена в сплячку мара.
Зріє літо пахуче, півсонне
І принадне в наряді своїм, -
Барви й звуки його ніжнотонні
Час від часу сполохує грім.
2026.06.07
01:22
Окремі москалі нібито і не страшні. Вони, як і вовки, небезпечні, коли збиваються у зграї.
Без московської мавпи з гранатою світ поки що не здатний уявити собі миротворчий процес.
Гіркий досвід – незамінний інгредієнт у кулінарії.
Людям найпрості
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Каховське море
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Каховське море
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці простори.
Коли тут ріс, як море, очерет,
Ховаючись розлив Дніпра широкий.
Тут розбігався він у різні боки,
Немов стомився бігти уперед.
І сотні більших-менших островів
Ховались в тих безмежних очеретах.
І таємниць заманливі сюжети
Великий Луг від чужаків таїв.
Колись тут панували козаки.
Томаківку чи Базавлук, гадаю,
Сьогодні кожен українець знає,
Хоча з тих пір пройшли уже віки.
Та крім козацьких січей на Лугу
Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
Їй очерети заміняли стіни,
Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
Вона про все, що бу́ло пам’ятала
І свято славу нашу берегла.
І ми були доки, вона жила,
Бо за народ із нею себе мали.
Віками нас старалися змінить:
Вбивали, били, голодом морили,
Та з пам’яттю ми зберігали сили
І далі як народ єдиний жить.
Тоді за душу нашу узялись.
Ті, що народ наш прагнули скоротити.
І нашу мову захотіли вбити
І з нею те, чим ми жили колись.
Та знов нічого з того не виходить:
Живе і мова, і душа живе,
Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
І заново убите все відродить.
Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
Викреслювали, гудили, стирали,
На пам’ять дружно в плавнях полювали,
Та де її в тих заростях зловить!
Вони звідсіль – Вона з другого боку
І лиш луною голосне : «Пугу!»
Нелегко на Великому Лугу
Впіймати щось. Не видно за два кроки.
Палили плавні – хай вона згорить,
Та очерети знову відростали,
І, як раніше, пам’ять зберігали,
Щоб міг народ народом далі жить.
Від тих невдач зібралися охочі
І стали собі думати й гадать,
Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
Аби лиш не мозолила їм очі.
Сиділи довго, радилися все.
Вже ж і вбивали, гнули і палили
Здавалось би: усе як слід робили,
Та так невдало, що їх аж трясе.
І тут хтось думку висловив таку:
- А може ми утопим її в морі?
Затопим усі ці плавневі простори,
Як загородим десь Дніпро-ріку.
І всі ті січі, вся козацька слава,
Якими Пам’ять до цих пір жива,
Підуть під воду. Буде голова
Спокійна. І спокійно будем править.
Сподобалась ця думка. І вони
Мільярди вклали і таки зробили:
Дніпро в Каховці перегородили
При допомозі греблі, як стіни.
Втопили кращі чорноземи світу
І шахти, що вода їх залила.
Така вже злість на Пам’ять в них була,
Що були ладні аби що зробити.
І розлилося море навкруги,
Сховавши слави нашої простори .
«Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
Раділи з того наші вороги.
Дарма раділи, дивлячись на воду,
Бо Пам’ять залишилась у нас.
Не можна вбити те, що увесь час
Живе у серці цілого народу.
А море що? Сьогодні воно є,
А завтра – хто зна, може і не буде?
Зробили люди і зламають люди
Це нерозумне дітище своє.
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці простори.
Коли тут ріс, як море, очерет,
Ховаючись розлив Дніпра широкий.
Тут розбігався він у різні боки,
Немов стомився бігти уперед.
І сотні більших-менших островів
Ховались в тих безмежних очеретах.
І таємниць заманливі сюжети
Великий Луг від чужаків таїв.
Колись тут панували козаки.
Томаківку чи Базавлук, гадаю,
Сьогодні кожен українець знає,
Хоча з тих пір пройшли уже віки.
Та крім козацьких січей на Лугу
Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
Їй очерети заміняли стіни,
Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
Вона про все, що бу́ло пам’ятала
І свято славу нашу берегла.
І ми були доки, вона жила,
Бо за народ із нею себе мали.
Віками нас старалися змінить:
Вбивали, били, голодом морили,
Та з пам’яттю ми зберігали сили
І далі як народ єдиний жить.
Тоді за душу нашу узялись.
Ті, що народ наш прагнули скоротити.
І нашу мову захотіли вбити
І з нею те, чим ми жили колись.
Та знов нічого з того не виходить:
Живе і мова, і душа живе,
Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
І заново убите все відродить.
Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
Викреслювали, гудили, стирали,
На пам’ять дружно в плавнях полювали,
Та де її в тих заростях зловить!
Вони звідсіль – Вона з другого боку
І лиш луною голосне : «Пугу!»
Нелегко на Великому Лугу
Впіймати щось. Не видно за два кроки.
Палили плавні – хай вона згорить,
Та очерети знову відростали,
І, як раніше, пам’ять зберігали,
Щоб міг народ народом далі жить.
Від тих невдач зібралися охочі
І стали собі думати й гадать,
Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
Аби лиш не мозолила їм очі.
Сиділи довго, радилися все.
Вже ж і вбивали, гнули і палили
Здавалось би: усе як слід робили,
Та так невдало, що їх аж трясе.
І тут хтось думку висловив таку:
- А може ми утопим її в морі?
Затопим усі ці плавневі простори,
Як загородим десь Дніпро-ріку.
І всі ті січі, вся козацька слава,
Якими Пам’ять до цих пір жива,
Підуть під воду. Буде голова
Спокійна. І спокійно будем править.
Сподобалась ця думка. І вони
Мільярди вклали і таки зробили:
Дніпро в Каховці перегородили
При допомозі греблі, як стіни.
Втопили кращі чорноземи світу
І шахти, що вода їх залила.
Така вже злість на Пам’ять в них була,
Що були ладні аби що зробити.
І розлилося море навкруги,
Сховавши слави нашої простори .
«Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
Раділи з того наші вороги.
Дарма раділи, дивлячись на воду,
Бо Пам’ять залишилась у нас.
Не можна вбити те, що увесь час
Живе у серці цілого народу.
А море що? Сьогодні воно є,
А завтра – хто зна, може і не буде?
Зробили люди і зламають люди
Це нерозумне дітище своє.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
