Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.10
04:17
Якщо можна написати 1 вірш, можна про це ж саме написати і 2-й.
Про те ж саме тими самими словами (майже). Від цього виникає посилення.
Можна писати про те саме далі. Якщо один вірш це - випадок, 2 - вже замір, 3 - навмисне, 4 - тенденція, 5 - манера
2025.12.09
22:11
Все одно, панотче, не спитаєш
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
Те, про що б хотів розповісти.
Сам, напевне, достеменно знаєш:
Грішний – я, та праведний – не ти!
Моя сповідь – що вона для тебе?
Якщо хочеш, не відповідай –
Знаю сам: лише церковна треба.
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
2025.12.08
22:48
Вишенька закрила очі,
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
2025.12.08
22:29
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
2025.12.08
22:11
Засніжені вершини гір -
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
15:25
мчить лиха кохана
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Каховське море
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Каховське море
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці простори.
Коли тут ріс, як море, очерет,
Ховаючись розлив Дніпра широкий.
Тут розбігався він у різні боки,
Немов стомився бігти уперед.
І сотні більших-менших островів
Ховались в тих безмежних очеретах.
І таємниць заманливі сюжети
Великий Луг від чужаків таїв.
Колись тут панували козаки.
Томаківку чи Базавлук, гадаю,
Сьогодні кожен українець знає,
Хоча з тих пір пройшли уже віки.
Та крім козацьких січей на Лугу
Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
Їй очерети заміняли стіни,
Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
Вона про все, що бу́ло пам’ятала
І свято славу нашу берегла.
І ми були доки, вона жила,
Бо за народ із нею себе мали.
Віками нас старалися змінить:
Вбивали, били, голодом морили,
Та з пам’яттю ми зберігали сили
І далі як народ єдиний жить.
Тоді за душу нашу узялись.
Ті, що народ наш прагнули скоротити.
І нашу мову захотіли вбити
І з нею те, чим ми жили колись.
Та знов нічого з того не виходить:
Живе і мова, і душа живе,
Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
І заново убите все відродить.
Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
Викреслювали, гудили, стирали,
На пам’ять дружно в плавнях полювали,
Та де її в тих заростях зловить!
Вони звідсіль – Вона з другого боку
І лиш луною голосне : «Пугу!»
Нелегко на Великому Лугу
Впіймати щось. Не видно за два кроки.
Палили плавні – хай вона згорить,
Та очерети знову відростали,
І, як раніше, пам’ять зберігали,
Щоб міг народ народом далі жить.
Від тих невдач зібралися охочі
І стали собі думати й гадать,
Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
Аби лиш не мозолила їм очі.
Сиділи довго, радилися все.
Вже ж і вбивали, гнули і палили
Здавалось би: усе як слід робили,
Та так невдало, що їх аж трясе.
І тут хтось думку висловив таку:
- А може ми утопим її в морі?
Затопим усі ці плавневі простори,
Як загородим десь Дніпро-ріку.
І всі ті січі, вся козацька слава,
Якими Пам’ять до цих пір жива,
Підуть під воду. Буде голова
Спокійна. І спокійно будем править.
Сподобалась ця думка. І вони
Мільярди вклали і таки зробили:
Дніпро в Каховці перегородили
При допомозі греблі, як стіни.
Втопили кращі чорноземи світу
І шахти, що вода їх залила.
Така вже злість на Пам’ять в них була,
Що були ладні аби що зробити.
І розлилося море навкруги,
Сховавши слави нашої простори .
«Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
Раділи з того наші вороги.
Дарма раділи, дивлячись на воду,
Бо Пам’ять залишилась у нас.
Не можна вбити те, що увесь час
Живе у серці цілого народу.
А море що? Сьогодні воно є,
А завтра – хто зна, може і не буде?
Зробили люди і зламають люди
Це нерозумне дітище своє.
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці простори.
Коли тут ріс, як море, очерет,
Ховаючись розлив Дніпра широкий.
Тут розбігався він у різні боки,
Немов стомився бігти уперед.
І сотні більших-менших островів
Ховались в тих безмежних очеретах.
І таємниць заманливі сюжети
Великий Луг від чужаків таїв.
Колись тут панували козаки.
Томаківку чи Базавлук, гадаю,
Сьогодні кожен українець знає,
Хоча з тих пір пройшли уже віки.
Та крім козацьких січей на Лугу
Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
Їй очерети заміняли стіни,
Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
Вона про все, що бу́ло пам’ятала
І свято славу нашу берегла.
І ми були доки, вона жила,
Бо за народ із нею себе мали.
Віками нас старалися змінить:
Вбивали, били, голодом морили,
Та з пам’яттю ми зберігали сили
І далі як народ єдиний жить.
Тоді за душу нашу узялись.
Ті, що народ наш прагнули скоротити.
І нашу мову захотіли вбити
І з нею те, чим ми жили колись.
Та знов нічого з того не виходить:
Живе і мова, і душа живе,
Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
І заново убите все відродить.
Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
Викреслювали, гудили, стирали,
На пам’ять дружно в плавнях полювали,
Та де її в тих заростях зловить!
Вони звідсіль – Вона з другого боку
І лиш луною голосне : «Пугу!»
Нелегко на Великому Лугу
Впіймати щось. Не видно за два кроки.
Палили плавні – хай вона згорить,
Та очерети знову відростали,
І, як раніше, пам’ять зберігали,
Щоб міг народ народом далі жить.
Від тих невдач зібралися охочі
І стали собі думати й гадать,
Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
Аби лиш не мозолила їм очі.
Сиділи довго, радилися все.
Вже ж і вбивали, гнули і палили
Здавалось би: усе як слід робили,
Та так невдало, що їх аж трясе.
І тут хтось думку висловив таку:
- А може ми утопим її в морі?
Затопим усі ці плавневі простори,
Як загородим десь Дніпро-ріку.
І всі ті січі, вся козацька слава,
Якими Пам’ять до цих пір жива,
Підуть під воду. Буде голова
Спокійна. І спокійно будем править.
Сподобалась ця думка. І вони
Мільярди вклали і таки зробили:
Дніпро в Каховці перегородили
При допомозі греблі, як стіни.
Втопили кращі чорноземи світу
І шахти, що вода їх залила.
Така вже злість на Пам’ять в них була,
Що були ладні аби що зробити.
І розлилося море навкруги,
Сховавши слави нашої простори .
«Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
Раділи з того наші вороги.
Дарма раділи, дивлячись на воду,
Бо Пам’ять залишилась у нас.
Не можна вбити те, що увесь час
Живе у серці цілого народу.
А море що? Сьогодні воно є,
А завтра – хто зна, може і не буде?
Зробили люди і зламають люди
Це нерозумне дітище своє.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
