ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
2024.05.10
10:02
«Все просто. У мене немає нічого святого…»
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
2024.05.10
05:42
Вже відстрілялися жаринки
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
2024.05.09
21:35
Індигові волошки піднімають вії
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
2024.05.09
20:14
Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
2024.05.09
20:09
Обоз великий вулицею мчав.
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
2024.05.09
12:44
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
2024.05.09
11:48
Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
2024.05.09
07:54
Як тільки зацвітає виноград,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
2024.05.09
06:54
Співати й говорити краще хором!
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
2024.05.09
06:20
сатира на твір Юрія Гундарєва
"Намалюй перемогу"
Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.
"Намалюй перемогу"
Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.
2024.05.09
05:31
В духовиті буркуни
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Каховське море
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Каховське море
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці простори.
Коли тут ріс, як море, очерет,
Ховаючись розлив Дніпра широкий.
Тут розбігався він у різні боки,
Немов стомився бігти уперед.
І сотні більших-менших островів
Ховались в тих безмежних очеретах.
І таємниць заманливі сюжети
Великий Луг від чужаків таїв.
Колись тут панували козаки.
Томаківку чи Базавлук, гадаю,
Сьогодні кожен українець знає,
Хоча з тих пір пройшли уже віки.
Та крім козацьких січей на Лугу
Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
Їй очерети заміняли стіни,
Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
Вона про все, що бу́ло пам’ятала
І свято славу нашу берегла.
І ми були доки, вона жила,
Бо за народ із нею себе мали.
Віками нас старалися змінить:
Вбивали, били, голодом морили,
Та з пам’яттю ми зберігали сили
І далі як народ єдиний жить.
Тоді за душу нашу узялись.
Ті, що народ наш прагнули скоротити.
І нашу мову захотіли вбити
І з нею те, чим ми жили колись.
Та знов нічого з того не виходить:
Живе і мова, і душа живе,
Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
І заново убите все відродить.
Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
Викреслювали, гудили, стирали,
На пам’ять дружно в плавнях полювали,
Та де її в тих заростях зловить!
Вони звідсіль – Вона з другого боку
І лиш луною голосне : «Пугу!»
Нелегко на Великому Лугу
Впіймати щось. Не видно за два кроки.
Палили плавні – хай вона згорить,
Та очерети знову відростали,
І, як раніше, пам’ять зберігали,
Щоб міг народ народом далі жить.
Від тих невдач зібралися охочі
І стали собі думати й гадать,
Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
Аби лиш не мозолила їм очі.
Сиділи довго, радилися все.
Вже ж і вбивали, гнули і палили
Здавалось би: усе як слід робили,
Та так невдало, що їх аж трясе.
І тут хтось думку висловив таку:
- А може ми утопим її в морі?
Затопим усі ці плавневі простори,
Як загородим десь Дніпро-ріку.
І всі ті січі, вся козацька слава,
Якими Пам’ять до цих пір жива,
Підуть під воду. Буде голова
Спокійна. І спокійно будем править.
Сподобалась ця думка. І вони
Мільярди вклали і таки зробили:
Дніпро в Каховці перегородили
При допомозі греблі, як стіни.
Втопили кращі чорноземи світу
І шахти, що вода їх залила.
Така вже злість на Пам’ять в них була,
Що були ладні аби що зробити.
І розлилося море навкруги,
Сховавши слави нашої простори .
«Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
Раділи з того наші вороги.
Дарма раділи, дивлячись на воду,
Бо Пам’ять залишилась у нас.
Не можна вбити те, що увесь час
Живе у серці цілого народу.
А море що? Сьогодні воно є,
А завтра – хто зна, може і не буде?
Зробили люди і зламають люди
Це нерозумне дітище своє.
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці простори.
Коли тут ріс, як море, очерет,
Ховаючись розлив Дніпра широкий.
Тут розбігався він у різні боки,
Немов стомився бігти уперед.
І сотні більших-менших островів
Ховались в тих безмежних очеретах.
І таємниць заманливі сюжети
Великий Луг від чужаків таїв.
Колись тут панували козаки.
Томаківку чи Базавлук, гадаю,
Сьогодні кожен українець знає,
Хоча з тих пір пройшли уже віки.
Та крім козацьких січей на Лугу
Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
Їй очерети заміняли стіни,
Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
Вона про все, що бу́ло пам’ятала
І свято славу нашу берегла.
І ми були доки, вона жила,
Бо за народ із нею себе мали.
Віками нас старалися змінить:
Вбивали, били, голодом морили,
Та з пам’яттю ми зберігали сили
І далі як народ єдиний жить.
Тоді за душу нашу узялись.
Ті, що народ наш прагнули скоротити.
І нашу мову захотіли вбити
І з нею те, чим ми жили колись.
Та знов нічого з того не виходить:
Живе і мова, і душа живе,
Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
І заново убите все відродить.
Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
Викреслювали, гудили, стирали,
На пам’ять дружно в плавнях полювали,
Та де її в тих заростях зловить!
Вони звідсіль – Вона з другого боку
І лиш луною голосне : «Пугу!»
Нелегко на Великому Лугу
Впіймати щось. Не видно за два кроки.
Палили плавні – хай вона згорить,
Та очерети знову відростали,
І, як раніше, пам’ять зберігали,
Щоб міг народ народом далі жить.
Від тих невдач зібралися охочі
І стали собі думати й гадать,
Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
Аби лиш не мозолила їм очі.
Сиділи довго, радилися все.
Вже ж і вбивали, гнули і палили
Здавалось би: усе як слід робили,
Та так невдало, що їх аж трясе.
І тут хтось думку висловив таку:
- А може ми утопим її в морі?
Затопим усі ці плавневі простори,
Як загородим десь Дніпро-ріку.
І всі ті січі, вся козацька слава,
Якими Пам’ять до цих пір жива,
Підуть під воду. Буде голова
Спокійна. І спокійно будем править.
Сподобалась ця думка. І вони
Мільярди вклали і таки зробили:
Дніпро в Каховці перегородили
При допомозі греблі, як стіни.
Втопили кращі чорноземи світу
І шахти, що вода їх залила.
Така вже злість на Пам’ять в них була,
Що були ладні аби що зробити.
І розлилося море навкруги,
Сховавши слави нашої простори .
«Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
Раділи з того наші вороги.
Дарма раділи, дивлячись на воду,
Бо Пам’ять залишилась у нас.
Не можна вбити те, що увесь час
Живе у серці цілого народу.
А море що? Сьогодні воно є,
А завтра – хто зна, може і не буде?
Зробили люди і зламають люди
Це нерозумне дітище своє.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію