ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Бондар
2020.08.15 13:00
роки не лікують
роки віддаляють від спогадів
і дні наче фільтри
все більше ущільнюють час
ретельно просіюють
кроки і крики і здогади
із рештків усього
формуючи зрештою

Ярослав Чорногуз
2020.08.15 08:45
Прохолодне сонце ледве-ледве гріє,
Де-не-де жовтіє листя й обліта.
Де ти заховалась – моя світла мріє?
Чи втекла у вирій літа теплота?!

У саду схололім затужила туя,
У зелених косах – пасмо золоте.
В самоті замерзлій тихо засумую,

Віктор Кучерук
2020.08.15 08:03
Благословила сина мати
На долю світлу і легку, –
Щоби щасливим і багатим
Він був на довгому віку.
Але не сталось, як бажалось,
А відбулося навпаки, –
Тому і крає серце жалість
За нагромаджені роки…

Сонце Місяць
2020.08.15 00:36
матусин синок
перестріне
таткову доню

їм буде нормально
нічого що все без гроша
океани небесні
від самого інколи ранку

Іван Потьомкін
2020.08.14 23:04
В Израиле многое связывается с чудом. Вот так и я, без году неделя израильтянин, совершенно непонятным образом будто бы заглянул в саму историю Государства Израиль. Как живые, выходили ко мне Хаим Вейцман, Бен-Гурион, Голда Меир, Моше Даян, Ицхак Рабин...

Тата Рівна
2020.08.14 21:33
Пані А. помирала одна у незатишнім схроні
Там фіранки засмикнуті ще від минулого літа
Там немає нікого кімната порожня й закрита
Ніби бутель з-під вишень. І вуста мала пані — червоні

Пані А. — Не Аманда, не Аннушка, не Амелі —
Просто пані, яку вже

Ігор Деркач
2020.08.14 21:11
А на Русі помішані усі
на Україні, троні і на Путі.
А чудаки, мерсі,
у білої Русі
гадають, що вони не майдануті.

***
А у миру триває пандемія

Євген Федчук
2020.08.14 20:02
Тривожно у Плоскині на душі.
То зайде у шатро, то вийде з нього,
Посидить біля вогнища курного
І знову до шатра свого спішить.
Вже завтра битва, а йому ніяк
Не розігнати сумніви й тривоги.
І слово клятви, дане перед Богом,
Пече у воєводиних грудях.

Олександр Сушко
2020.08.14 18:32
Є в Едемі цар. Ума - палата,
У державних справах ні бум-бум.
Спільники його цілують ззаду,
Я ж гризу за вухо і губу.

Сиплю сатиричної цикути,
Аби влади увімкнувсь оркестр.
Пропоную і тобі гризнути,

Віта Парфенович
2020.08.14 16:05
Я стою біля вікна і вдивляюся у лінію горизонту, з висоти багатоповерхівки видно набагато більше, аніж знизу. Околиця міста, далі дачні ділянки. Повітря прозоре, сьогодні можна роздивитися набагато далі, аніж іншого дня. Перебираю пальцями рук, заводячи

Сергій Губерначук
2020.08.14 10:34
Біле каміння
у синьому небі –
Софія стара,
золота собою.
В сонячнім тлінні
майнули молебні –
ликів священних
мара над тобою.

Віктор Кучерук
2020.08.14 08:52
Палає вогнище на лузі
І звівся дим на повен зріст,
Бо позбирались давні друзі
Із ближчих сіл і дальніх міст.
Ясніють мрійно темні хащі,
Іскринки сяють повсякчас, –
І теплі згадки про найкращі
Часи витають поміж нас.

Микола Соболь
2020.08.14 08:34
Малесенька шавка лякливо
іззаду так хоче кусь-кусь,
дивлюся на неї глумливо
і сміх пробирає чомусь.
І шкода стає недолугу,
бо може ж творити добро,
але соціальну напругу
породжує шавки нутро.

Дума Козак
2020.08.14 00:03
Завітало в гості мальовниче літо
і заколосились сонячно хліба.
Налилась пшениця, достигає жито,
віти свої миє у ріці верба.

Голубі волошки заплело у косу.
дарувало щедро лагідне тепло,
та лягли у лузі морогу покоси

Євген Федчук
2020.08.13 19:51
Хан Куря хитрий, справжній, син степів,
Він голови дарма не підставляє,
Коли потрібно – не жаліє слів,
А коли треба – вовком налітає.
Тут тільки так і можна виживати,
Бо у степу своїх – чужих нема.
Хто не навчивсь хитрити і вбивати,
На долю сподіва

Сонце Місяць
2020.08.13 13:00
Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Лада Квіткова
2020.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про Каховське море
Каховське море, хвиля в берег б’є,
Пінявий слід лишає за собою.
Кигичуть чайки десь над головою,
А вранці сонце із води встає,
І враження, немов то, справді, море,
Таке ж безмежне, як і всі моря.
Та відчуттям не варто довірять:
Оманливі чарівні ці простори.
Коли тут ріс, як море, очерет,
Ховаючись розлив Дніпра широкий.
Тут розбігався він у різні боки,
Немов стомився бігти уперед.
І сотні більших-менших островів
Ховались в тих безмежних очеретах.
І таємниць заманливі сюжети
Великий Луг від чужаків таїв.
Колись тут панували козаки.
Томаківку чи Базавлук, гадаю,
Сьогодні кожен українець знає,
Хоча з тих пір пройшли уже віки.
Та крім козацьких січей на Лугу
Жила ще, кажуть, Пам’ять України.
Їй очерети заміняли стіни,
Будило з сну козацькеє: «Пугу!»
Вона про все, що бу́ло пам’ятала
І свято славу нашу берегла.
І ми були доки, вона жила,
Бо за народ із нею себе мали.
Віками нас старалися змінить:
Вбивали, били, голодом морили,
Та з пам’яттю ми зберігали сили
І далі як народ єдиний жить.
Тоді за душу нашу узялись.
Ті, що народ наш прагнули скоротити.
І нашу мову захотіли вбити
І з нею те, чим ми жили колись.
Та знов нічого з того не виходить:
Живе і мова, і душа живе,
Бо пам’ять по Дніпрові пропливе
І заново убите все відродить.
Тоді рішили пам’ять нашу вбить:
Викреслювали, гудили, стирали,
На пам’ять дружно в плавнях полювали,
Та де її в тих заростях зловить!
Вони звідсіль – Вона з другого боку
І лиш луною голосне : «Пугу!»
Нелегко на Великому Лугу
Впіймати щось. Не видно за два кроки.
Палили плавні – хай вона згорить,
Та очерети знову відростали,
І, як раніше, пам’ять зберігали,
Щоб міг народ народом далі жить.
Від тих невдач зібралися охочі
І стали собі думати й гадать,
Як їм ту Пам’ять назавжди сховать,
Аби лиш не мозолила їм очі.
Сиділи довго, радилися все.
Вже ж і вбивали, гнули і палили
Здавалось би: усе як слід робили,
Та так невдало, що їх аж трясе.
І тут хтось думку висловив таку:
- А може ми утопим її в морі?
Затопим усі ці плавневі простори,
Як загородим десь Дніпро-ріку.
І всі ті січі, вся козацька слава,
Якими Пам’ять до цих пір жива,
Підуть під воду. Буде голова
Спокійна. І спокійно будем править.
Сподобалась ця думка. І вони
Мільярди вклали і таки зробили:
Дніпро в Каховці перегородили
При допомозі греблі, як стіни.
Втопили кращі чорноземи світу
І шахти, що вода їх залила.
Така вже злість на Пам’ять в них була,
Що були ладні аби що зробити.
І розлилося море навкруги,
Сховавши слави нашої простори .
«Таки втопили кляту Пам’ять в морі!»-
Раділи з того наші вороги.
Дарма раділи, дивлячись на воду,
Бо Пам’ять залишилась у нас.
Не можна вбити те, що увесь час
Живе у серці цілого народу.
А море що? Сьогодні воно є,
А завтра – хто зна, може і не буде?
Зробили люди і зламають люди
Це нерозумне дітище своє.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-02 19:00:50
Переглядів сторінки твору 44
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.576 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.473 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.08.14 20:04
Автор у цю хвилину відсутній