Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
2025.12.28
12:16
Де твій, поете, 31-ший,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
2025.12.28
12:13
Жовті кудли безлисті на сірому - ніби осінні,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
2025.12.28
11:06
Зубаті красуні озера забуття
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
2025.12.27
14:02
Розмовляють гаслами й кліше
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
2025.12.27
12:49
Страх нагадує кригу,
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
усепоглинаючу і всевладну.
Страх схожий
на безмежне царство зими.
Страх опутує людину
своїм павутинням,
нейронами непевності
та нейтронами зникомості.
2025.12.27
02:11
Боже, припини війну!
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
Знищи зброю на планеті!!!
Поклади її в труну
і сховай від злої смерті!
Хай настане врешті-решт
мир і спокій первозданний,
бо на кладовищі хрест
2025.12.26
22:33
Стільки народ мій мудрості втілив у приказки й прислів’я, що в дурнях залишатися якось уже й незручно. Ну, от хоча б: «Дозволь собаці лапу покласти на стіл,то він увесь захоче видертись». Або ж: «Зашморгом цей дивиться», «Добре говорить, а зле робить».
2025.12.26
22:25
Хоч родом з бувшого сторіччя,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
хоч в розквіті в краю зима,
цілує вітерець обличчя
і ніжно-ніжно обійма.
Струна звучить в душі сердечно,
на подих вплинула сльоза,
тремтить в руці рука безпечна,
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
2025.12.26
15:03
Приваблюють чужі жінки? —
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про острів Хортиця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про острів Хортиця
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до снаги
Тих скель здолати. Тож і оминає,
Струмує, невдоволено бурчить,
Але не в змозі що-небудь зробити.
Та і до моря надто вже спішить,
Щоб свої води в нього швидше влити.
Звідкіль він взявся – острів дивний цей,
Який казковим дехто називає,
Який важким напруженим кільцем
Дніпро могутній скільки літ стискає?
Говорять, в давні – давні вже часи,
Як Бог ще тільки брався до роботи,
Коли тропічні скрізь росли ліси
І всяка нечисть повзала в болотах,
Коли з-під рук Всевишнього зійшли
На Землю дивні монстри величезні
І боротьбу за зверхність повели,
Шматрали здобич кігті, наче леза.
Їх розвелось до біса на Землі,
Що аж вона від їх ходи двигтіла,
Водились і великі, і малі,
Все пожирали, ще і ще хотіли.
Господь злякавсь,
що монстри все пожруть
І не лишиться на Землі нічого,
Тож з залишків якихось, може буть,
Він сотворив хорта на диво злого.
Гасав той хорт по луках, по лісах,
Рвав динозаврів, як курчат, на шмаття
І лиш кістки хрумтіли на зубах,
Коли вдавалось щось уполювати.
Вже й динозаври зникли назавжди,
Їх хорт подер, немов свиня кожуха,
Лишились їх кістки та десь сліди
І ще дрібнота, що хорту, як мухи.
Пора б з хортом покінчити, мабуть,
Він все зробив,
для чого Бог призначив.
Та він забув. Чому б і не забудь,
Як за ділами спокою не бачив?
А хорт ганяв. Вже витоптав ліси,
Широкий степ розкинувся навколо,
Річки до моря води з гір несли,
Здавалось, їм кінця нема ніколи.
Голодний хорт дрібноту вже ловив,
Набігається, доки щось впіймає
Та й до ріки – все пив і пив, і пив,
Бува, аж річка зовсім висихає.
А з того й в морі меншає води.
Побачив Бог: щось діється не теє,
Поглянув по Землі туди – сюди,
Уздрів хорта, що бігає землею.
Згадав, навіщо він його створив
І бачить, що потреба в нім віддала,
А той якраз дніпрову воду пив,
Коли на нього Божа воля впала.
І хорт відразу весь закам’янів,
Завмер навіки поміж берегами,
Дніпро могутній навпіл розділив,
Упершись міцно скелями – ногами.
Так і стоїть донині острів тут,
Подій минулих мовчазливих свідок.
Не вирватись йому з гранітних пут,
Нікому в світі всього не повідать.
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до снаги
Тих скель здолати. Тож і оминає,
Струмує, невдоволено бурчить,
Але не в змозі що-небудь зробити.
Та і до моря надто вже спішить,
Щоб свої води в нього швидше влити.
Звідкіль він взявся – острів дивний цей,
Який казковим дехто називає,
Який важким напруженим кільцем
Дніпро могутній скільки літ стискає?
Говорять, в давні – давні вже часи,
Як Бог ще тільки брався до роботи,
Коли тропічні скрізь росли ліси
І всяка нечисть повзала в болотах,
Коли з-під рук Всевишнього зійшли
На Землю дивні монстри величезні
І боротьбу за зверхність повели,
Шматрали здобич кігті, наче леза.
Їх розвелось до біса на Землі,
Що аж вона від їх ходи двигтіла,
Водились і великі, і малі,
Все пожирали, ще і ще хотіли.
Господь злякавсь,
що монстри все пожруть
І не лишиться на Землі нічого,
Тож з залишків якихось, може буть,
Він сотворив хорта на диво злого.
Гасав той хорт по луках, по лісах,
Рвав динозаврів, як курчат, на шмаття
І лиш кістки хрумтіли на зубах,
Коли вдавалось щось уполювати.
Вже й динозаври зникли назавжди,
Їх хорт подер, немов свиня кожуха,
Лишились їх кістки та десь сліди
І ще дрібнота, що хорту, як мухи.
Пора б з хортом покінчити, мабуть,
Він все зробив,
для чого Бог призначив.
Та він забув. Чому б і не забудь,
Як за ділами спокою не бачив?
А хорт ганяв. Вже витоптав ліси,
Широкий степ розкинувся навколо,
Річки до моря води з гір несли,
Здавалось, їм кінця нема ніколи.
Голодний хорт дрібноту вже ловив,
Набігається, доки щось впіймає
Та й до ріки – все пив і пив, і пив,
Бува, аж річка зовсім висихає.
А з того й в морі меншає води.
Побачив Бог: щось діється не теє,
Поглянув по Землі туди – сюди,
Уздрів хорта, що бігає землею.
Згадав, навіщо він його створив
І бачить, що потреба в нім віддала,
А той якраз дніпрову воду пив,
Коли на нього Божа воля впала.
І хорт відразу весь закам’янів,
Завмер навіки поміж берегами,
Дніпро могутній навпіл розділив,
Упершись міцно скелями – ногами.
Так і стоїть донині острів тут,
Подій минулих мовчазливих свідок.
Не вирватись йому з гранітних пут,
Нікому в світі всього не повідать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
