Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про острів Хортиця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про острів Хортиця
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до снаги
Тих скель здолати. Тож і оминає,
Струмує, невдоволено бурчить,
Але не в змозі що-небудь зробити.
Та і до моря надто вже спішить,
Щоб свої води в нього швидше влити.
Звідкіль він взявся – острів дивний цей,
Який казковим дехто називає,
Який важким напруженим кільцем
Дніпро могутній скільки літ стискає?
Говорять, в давні – давні вже часи,
Як Бог ще тільки брався до роботи,
Коли тропічні скрізь росли ліси
І всяка нечисть повзала в болотах,
Коли з-під рук Всевишнього зійшли
На Землю дивні монстри величезні
І боротьбу за зверхність повели,
Шматрали здобич кігті, наче леза.
Їх розвелось до біса на Землі,
Що аж вона від їх ходи двигтіла,
Водились і великі, і малі,
Все пожирали, ще і ще хотіли.
Господь злякавсь,
що монстри все пожруть
І не лишиться на Землі нічого,
Тож з залишків якихось, може буть,
Він сотворив хорта на диво злого.
Гасав той хорт по луках, по лісах,
Рвав динозаврів, як курчат, на шмаття
І лиш кістки хрумтіли на зубах,
Коли вдавалось щось уполювати.
Вже й динозаври зникли назавжди,
Їх хорт подер, немов свиня кожуха,
Лишились їх кістки та десь сліди
І ще дрібнота, що хорту, як мухи.
Пора б з хортом покінчити, мабуть,
Він все зробив,
для чого Бог призначив.
Та він забув. Чому б і не забудь,
Як за ділами спокою не бачив?
А хорт ганяв. Вже витоптав ліси,
Широкий степ розкинувся навколо,
Річки до моря води з гір несли,
Здавалось, їм кінця нема ніколи.
Голодний хорт дрібноту вже ловив,
Набігається, доки щось впіймає
Та й до ріки – все пив і пив, і пив,
Бува, аж річка зовсім висихає.
А з того й в морі меншає води.
Побачив Бог: щось діється не теє,
Поглянув по Землі туди – сюди,
Уздрів хорта, що бігає землею.
Згадав, навіщо він його створив
І бачить, що потреба в нім віддала,
А той якраз дніпрову воду пив,
Коли на нього Божа воля впала.
І хорт відразу весь закам’янів,
Завмер навіки поміж берегами,
Дніпро могутній навпіл розділив,
Упершись міцно скелями – ногами.
Так і стоїть донині острів тут,
Подій минулих мовчазливих свідок.
Не вирватись йому з гранітних пут,
Нікому в світі всього не повідать.
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до снаги
Тих скель здолати. Тож і оминає,
Струмує, невдоволено бурчить,
Але не в змозі що-небудь зробити.
Та і до моря надто вже спішить,
Щоб свої води в нього швидше влити.
Звідкіль він взявся – острів дивний цей,
Який казковим дехто називає,
Який важким напруженим кільцем
Дніпро могутній скільки літ стискає?
Говорять, в давні – давні вже часи,
Як Бог ще тільки брався до роботи,
Коли тропічні скрізь росли ліси
І всяка нечисть повзала в болотах,
Коли з-під рук Всевишнього зійшли
На Землю дивні монстри величезні
І боротьбу за зверхність повели,
Шматрали здобич кігті, наче леза.
Їх розвелось до біса на Землі,
Що аж вона від їх ходи двигтіла,
Водились і великі, і малі,
Все пожирали, ще і ще хотіли.
Господь злякавсь,
що монстри все пожруть
І не лишиться на Землі нічого,
Тож з залишків якихось, може буть,
Він сотворив хорта на диво злого.
Гасав той хорт по луках, по лісах,
Рвав динозаврів, як курчат, на шмаття
І лиш кістки хрумтіли на зубах,
Коли вдавалось щось уполювати.
Вже й динозаври зникли назавжди,
Їх хорт подер, немов свиня кожуха,
Лишились їх кістки та десь сліди
І ще дрібнота, що хорту, як мухи.
Пора б з хортом покінчити, мабуть,
Він все зробив,
для чого Бог призначив.
Та він забув. Чому б і не забудь,
Як за ділами спокою не бачив?
А хорт ганяв. Вже витоптав ліси,
Широкий степ розкинувся навколо,
Річки до моря води з гір несли,
Здавалось, їм кінця нема ніколи.
Голодний хорт дрібноту вже ловив,
Набігається, доки щось впіймає
Та й до ріки – все пив і пив, і пив,
Бува, аж річка зовсім висихає.
А з того й в морі меншає води.
Побачив Бог: щось діється не теє,
Поглянув по Землі туди – сюди,
Уздрів хорта, що бігає землею.
Згадав, навіщо він його створив
І бачить, що потреба в нім віддала,
А той якраз дніпрову воду пив,
Коли на нього Божа воля впала.
І хорт відразу весь закам’янів,
Завмер навіки поміж берегами,
Дніпро могутній навпіл розділив,
Упершись міцно скелями – ногами.
Так і стоїть донині острів тут,
Подій минулих мовчазливих свідок.
Не вирватись йому з гранітних пут,
Нікому в світі всього не повідать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
