ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про острів Хортиця
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про острів Хортиця
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до снаги
Тих скель здолати. Тож і оминає,
Струмує, невдоволено бурчить,
Але не в змозі що-небудь зробити.
Та і до моря надто вже спішить,
Щоб свої води в нього швидше влити.
Звідкіль він взявся – острів дивний цей,
Який казковим дехто називає,
Який важким напруженим кільцем
Дніпро могутній скільки літ стискає?
Говорять, в давні – давні вже часи,
Як Бог ще тільки брався до роботи,
Коли тропічні скрізь росли ліси
І всяка нечисть повзала в болотах,
Коли з-під рук Всевишнього зійшли
На Землю дивні монстри величезні
І боротьбу за зверхність повели,
Шматрали здобич кігті, наче леза.
Їх розвелось до біса на Землі,
Що аж вона від їх ходи двигтіла,
Водились і великі, і малі,
Все пожирали, ще і ще хотіли.
Господь злякавсь,
що монстри все пожруть
І не лишиться на Землі нічого,
Тож з залишків якихось, може буть,
Він сотворив хорта на диво злого.
Гасав той хорт по луках, по лісах,
Рвав динозаврів, як курчат, на шмаття
І лиш кістки хрумтіли на зубах,
Коли вдавалось щось уполювати.
Вже й динозаври зникли назавжди,
Їх хорт подер, немов свиня кожуха,
Лишились їх кістки та десь сліди
І ще дрібнота, що хорту, як мухи.
Пора б з хортом покінчити, мабуть,
Він все зробив,
для чого Бог призначив.
Та він забув. Чому б і не забудь,
Як за ділами спокою не бачив?
А хорт ганяв. Вже витоптав ліси,
Широкий степ розкинувся навколо,
Річки до моря води з гір несли,
Здавалось, їм кінця нема ніколи.
Голодний хорт дрібноту вже ловив,
Набігається, доки щось впіймає
Та й до ріки – все пив і пив, і пив,
Бува, аж річка зовсім висихає.
А з того й в морі меншає води.
Побачив Бог: щось діється не теє,
Поглянув по Землі туди – сюди,
Уздрів хорта, що бігає землею.
Згадав, навіщо він його створив
І бачить, що потреба в нім віддала,
А той якраз дніпрову воду пив,
Коли на нього Божа воля впала.
І хорт відразу весь закам’янів,
Завмер навіки поміж берегами,
Дніпро могутній навпіл розділив,
Упершись міцно скелями – ногами.
Так і стоїть донині острів тут,
Подій минулих мовчазливих свідок.
Не вирватись йому з гранітних пут,
Нікому в світі всього не повідать.
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до снаги
Тих скель здолати. Тож і оминає,
Струмує, невдоволено бурчить,
Але не в змозі що-небудь зробити.
Та і до моря надто вже спішить,
Щоб свої води в нього швидше влити.
Звідкіль він взявся – острів дивний цей,
Який казковим дехто називає,
Який важким напруженим кільцем
Дніпро могутній скільки літ стискає?
Говорять, в давні – давні вже часи,
Як Бог ще тільки брався до роботи,
Коли тропічні скрізь росли ліси
І всяка нечисть повзала в болотах,
Коли з-під рук Всевишнього зійшли
На Землю дивні монстри величезні
І боротьбу за зверхність повели,
Шматрали здобич кігті, наче леза.
Їх розвелось до біса на Землі,
Що аж вона від їх ходи двигтіла,
Водились і великі, і малі,
Все пожирали, ще і ще хотіли.
Господь злякавсь,
що монстри все пожруть
І не лишиться на Землі нічого,
Тож з залишків якихось, може буть,
Він сотворив хорта на диво злого.
Гасав той хорт по луках, по лісах,
Рвав динозаврів, як курчат, на шмаття
І лиш кістки хрумтіли на зубах,
Коли вдавалось щось уполювати.
Вже й динозаври зникли назавжди,
Їх хорт подер, немов свиня кожуха,
Лишились їх кістки та десь сліди
І ще дрібнота, що хорту, як мухи.
Пора б з хортом покінчити, мабуть,
Він все зробив,
для чого Бог призначив.
Та він забув. Чому б і не забудь,
Як за ділами спокою не бачив?
А хорт ганяв. Вже витоптав ліси,
Широкий степ розкинувся навколо,
Річки до моря води з гір несли,
Здавалось, їм кінця нема ніколи.
Голодний хорт дрібноту вже ловив,
Набігається, доки щось впіймає
Та й до ріки – все пив і пив, і пив,
Бува, аж річка зовсім висихає.
А з того й в морі меншає води.
Побачив Бог: щось діється не теє,
Поглянув по Землі туди – сюди,
Уздрів хорта, що бігає землею.
Згадав, навіщо він його створив
І бачить, що потреба в нім віддала,
А той якраз дніпрову воду пив,
Коли на нього Божа воля впала.
І хорт відразу весь закам’янів,
Завмер навіки поміж берегами,
Дніпро могутній навпіл розділив,
Упершись міцно скелями – ногами.
Так і стоїть донині острів тут,
Подій минулих мовчазливих свідок.
Не вирватись йому з гранітних пут,
Нікому в світі всього не повідать.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію