Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про солов’я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про солов’я
Сидів в саду і слухав солов’я,
Що недалеко в гаї заливався.
Під спів той задрімати намагався,
Не міг заснути в душній хаті я.
Дививсь крізь віття на громаддя зір,
Якими щедро всипалося небо.
Задумувався про життя, про себе,
Про те усе, що бачив до цих пір.
І, чи то непомітно так заснув,
Чи то і справді сталося зі мною -
Та когось чую поряд із собою.
Я голову повільно повернув,
Аж поряд біля мене сивий дід,
Якого я до цього ще не бачив.
Не здивувався, не злякавсь, одначе,
Як, наче, все навкруг іде, як слід.
- Чудова ніч! – озвався тихо дід,-
А соловейко, бачиш, як виводить?!
Комусь переспівати його годі,
Хай, навіть, обійти прийдеться світ.
Я тільки мовчки слухаю, сиджу,
А дід, немов з собою розмовляє:
- У світі, синку, всякого буває…
А хочеш, я легенду розкажу
Про те, звідкіль всі солов’ї з’явились?
Я лише мовчки дідові кивнув.
Той помовчав, немов про щось забув
Та далі мова легко його лилась:
- Були колись в краю оцім часи,
Коли одні над всіми панували,
А інших просто за худобу мали
Та задирали без кінця носи,
Хвалилися один перед другого,
Що в кого є, чого в других нема.
Один собак породистих тримав,
Картин відомих назбиралось в того.
Той кіньми в стайні без кінця хваливсь,
У того парк розкішний і фонтани,
Або й театр у якогось пана…
Один поперед одного тяглись.
А, щоб зібрати гроші на усе,
То кріпаків трудитись заставляли,
Їх за худобу чи знаряддя мали,
Яке прибуток пану принесе.
Їх за непослух без кінця сікли.
Могли й до смерті засікти, бувало.
Та, як худобу часом продавали
Чи обмінять на якусь річ могли.
Бувало, що й десятків кілька душ
За цуценя породисте просили…
І кріпаки противитись не сміли.
Систему, гарну для панів не руш!
Так от, жив-був на Україні пан.
Чи, може, пан, то голосно занадто -
Панок, що Дурнєв було його звати.
За що потрапив він у панський стан,
То ми не знаєм. Мав одне село
Та кріпаків десятка три при ньому.
Але хотілось слави пану тому,
Хоч славитися чим і не було.
Грошей на прожиття не вистача,
Куди вже там бенкети із балами.
Але хотів рівнятися з панами
Й невдачі на селянах відомщав.
Була між кріпаків одна сім’я.
Із ранку і до ночі працювали,
Угору коли глянути не знали,
Тож свій лан необробленим стояв.
Хоч як і важко жити їм було,
Та усе ж жінка народила сина.
Росла дитина, наче та билина.
Таких було ще кілька на село.
Коли дитина трошки підросла,
Пан повелів в роботу її брати,
Худобу пасти, ягоди збирати,
Те, що вона робити вже могла.
Так ще з малого він уже кріпак
І змушений на пана працювати.
Уже і вранці не дають поспати,
Бо прийде хтось із панських посіпак
І батогом робити пожене.
Та якось звик хлопчина, не цурався
І за роботу він без лайки брався,
Бо гарне бачив у цьому одне:
У полі, в лісі був він сам-один,
Ніхто його не бачить і не чує.
Тож він собі, як і усі, працює,
Але й співати вголос може він.
А він співати дуже вже любив.
Бог голос дав такий, що пошукати.
Як же було малому не співати,
Коли він співом тільки тим і жив.
Як він співав, то замовкали всі.
У полі жайвір, в лісі всяка птиця
Зліталися на нього подивиться,
Скупатись, мов, у вранішній росі…
Звикають люди, кажуть, до всього.
І до кріпацтва також звикли люди.
Нехай там як воно погано буде,
Але ж так само і другим кругом…
Та якось пан, залізши у борги,
Рішив продати трохи свого люду.
Розвішав оголошення повсюди.
Й продав кількох, але серед других
Купили також хлопця маму й тата.
Ніхто дитину не схотів купляти.
Тож він лишився сирота без них.
Поплакав, звісно, але що робить,
Хоча душа у хлопчика страждала,
Та пісня його завжди рятувала,
Допомагала йому далі жить.
Так він і виріс, хоч і сирота,
То пас худобу, то робив у полі,
Не жалівся ніяк на свою долю.
І скоро гарним парубком він став.
Якось на луках був траву косив,
Та заспівав, як звик завжди робити.
Тут панові прийшлося проїздити
І він почув отой незвичний спів.
Негайно хлопця привести велів,
Послухав, як чудово той співає
І зрозумів, що він, нарешті має
Те, чим він може здивувать панів.
Так панове життя зазнало змін.
Другі до нього стали приїздити
Той спів послухать, пана похвалити.
І став із того ще бундючний він.
У парубка нічого не питав,
Лише велів гостям своїм співати,
Хоч став для того гарно одягати
Та більш чи менш пристойно годував.
Як слава між панами розійшлась,
Просити стали хлопця в пана взяти,
За гроші, звісно, трохи поспівати.
А чого б пан від грошей відмовлявсь?
Тож їздив хлопець та панам співав.
А так хотів співати для народу,
Щоб не дивитись на ці пики горді.
Вже на них сил дивитися не мав.
А була ще у їхньому селі
Дівчина Галя, добра та вродлива.
Сім’я була, як в хлопця, нещаслива,
Тож на руках натерла мозолі
Ще з літ дитячих. Та не сумувала.
Із хлопцем зустрічалася пота́й.
Бо ж панові лише зачі́пку дай,
То вже б в обійстя панове попала.
Лиш покритки вертались звідтіля,
До смерті свою долю проклинали…
Вони кохання в темряві ховали,
Він піснею їй серце звеселяв.
Коли ж дізнався пан про його спів,
Стрічатись їм все менше випадало.
Та вони часу кращого чекали,
А раптом пан би взяв і подобрів.
Якось купець до Дурнєва примчав,
Просити став, щоб співака продати,
Почав хороші гроші обіцяти
І той на пропозицію пристав.
Позвав він хлопця та велів збиратись,
А той одне-єдине попросив,
Аби пан з ним ще Галю відпустив.
Та пан уперся, не схотів втрачатись.
Купець хотів купити і її,
Та Дурнєв ціну чималу загилив.
Ціна для того була не під силу,
Чи, може, гроші пожалів свої.
І тут вже хлопець стриматись не зміг,
Хоч із дитинства звик коритись пану,
Але на нього гордовито глянув
Й метнувсь умить стрілою за поріг.
Поки-то пан покликав слуг своїх,
Поки вони за хлопцем вслід побігли,
То молодята вже зустрітись встигли
І кинулись до лісу з усіх ніг.
Тікали і молилися весь час,
Аби Господь поміг їм врятуватись,
Аби їм все життя не розлучатись
Та в страху озиралися щораз,
Бо ж чули тупіт панових лакиз.
Здорові надто в пана посіпаки.
Ще трохи й попадуться небораки,
Не порятує, навіть, море сліз.
Вже слуги поряд, руку простягни,
Вже чути їхнє дихання у спину.
Вже думали, що їх Господь покинув…
І раптом стали пташками вони.
Лишили посіпак тоді ні з чим
І в ліс густий швиденько подалися…
Отак от соловейко і з’явився,
Щоб радувати співом нас своїм.
Він, звісно, для коханої співа,
Але та пісня – мов дарунок неба.
І кращого закоханим не треба…
Мені пора, бо вже і ніч сплива…
Я озирнувся, але дід пропав.
А, може, то мені усе наснилось?
Вже сонечко над обрієм з’явилось,
А я отак в саду всю ніч проспав.
Що недалеко в гаї заливався.
Під спів той задрімати намагався,
Не міг заснути в душній хаті я.
Дививсь крізь віття на громаддя зір,
Якими щедро всипалося небо.
Задумувався про життя, про себе,
Про те усе, що бачив до цих пір.
І, чи то непомітно так заснув,
Чи то і справді сталося зі мною -
Та когось чую поряд із собою.
Я голову повільно повернув,
Аж поряд біля мене сивий дід,
Якого я до цього ще не бачив.
Не здивувався, не злякавсь, одначе,
Як, наче, все навкруг іде, як слід.
- Чудова ніч! – озвався тихо дід,-
А соловейко, бачиш, як виводить?!
Комусь переспівати його годі,
Хай, навіть, обійти прийдеться світ.
Я тільки мовчки слухаю, сиджу,
А дід, немов з собою розмовляє:
- У світі, синку, всякого буває…
А хочеш, я легенду розкажу
Про те, звідкіль всі солов’ї з’явились?
Я лише мовчки дідові кивнув.
Той помовчав, немов про щось забув
Та далі мова легко його лилась:
- Були колись в краю оцім часи,
Коли одні над всіми панували,
А інших просто за худобу мали
Та задирали без кінця носи,
Хвалилися один перед другого,
Що в кого є, чого в других нема.
Один собак породистих тримав,
Картин відомих назбиралось в того.
Той кіньми в стайні без кінця хваливсь,
У того парк розкішний і фонтани,
Або й театр у якогось пана…
Один поперед одного тяглись.
А, щоб зібрати гроші на усе,
То кріпаків трудитись заставляли,
Їх за худобу чи знаряддя мали,
Яке прибуток пану принесе.
Їх за непослух без кінця сікли.
Могли й до смерті засікти, бувало.
Та, як худобу часом продавали
Чи обмінять на якусь річ могли.
Бувало, що й десятків кілька душ
За цуценя породисте просили…
І кріпаки противитись не сміли.
Систему, гарну для панів не руш!
Так от, жив-був на Україні пан.
Чи, може, пан, то голосно занадто -
Панок, що Дурнєв було його звати.
За що потрапив він у панський стан,
То ми не знаєм. Мав одне село
Та кріпаків десятка три при ньому.
Але хотілось слави пану тому,
Хоч славитися чим і не було.
Грошей на прожиття не вистача,
Куди вже там бенкети із балами.
Але хотів рівнятися з панами
Й невдачі на селянах відомщав.
Була між кріпаків одна сім’я.
Із ранку і до ночі працювали,
Угору коли глянути не знали,
Тож свій лан необробленим стояв.
Хоч як і важко жити їм було,
Та усе ж жінка народила сина.
Росла дитина, наче та билина.
Таких було ще кілька на село.
Коли дитина трошки підросла,
Пан повелів в роботу її брати,
Худобу пасти, ягоди збирати,
Те, що вона робити вже могла.
Так ще з малого він уже кріпак
І змушений на пана працювати.
Уже і вранці не дають поспати,
Бо прийде хтось із панських посіпак
І батогом робити пожене.
Та якось звик хлопчина, не цурався
І за роботу він без лайки брався,
Бо гарне бачив у цьому одне:
У полі, в лісі був він сам-один,
Ніхто його не бачить і не чує.
Тож він собі, як і усі, працює,
Але й співати вголос може він.
А він співати дуже вже любив.
Бог голос дав такий, що пошукати.
Як же було малому не співати,
Коли він співом тільки тим і жив.
Як він співав, то замовкали всі.
У полі жайвір, в лісі всяка птиця
Зліталися на нього подивиться,
Скупатись, мов, у вранішній росі…
Звикають люди, кажуть, до всього.
І до кріпацтва також звикли люди.
Нехай там як воно погано буде,
Але ж так само і другим кругом…
Та якось пан, залізши у борги,
Рішив продати трохи свого люду.
Розвішав оголошення повсюди.
Й продав кількох, але серед других
Купили також хлопця маму й тата.
Ніхто дитину не схотів купляти.
Тож він лишився сирота без них.
Поплакав, звісно, але що робить,
Хоча душа у хлопчика страждала,
Та пісня його завжди рятувала,
Допомагала йому далі жить.
Так він і виріс, хоч і сирота,
То пас худобу, то робив у полі,
Не жалівся ніяк на свою долю.
І скоро гарним парубком він став.
Якось на луках був траву косив,
Та заспівав, як звик завжди робити.
Тут панові прийшлося проїздити
І він почув отой незвичний спів.
Негайно хлопця привести велів,
Послухав, як чудово той співає
І зрозумів, що він, нарешті має
Те, чим він може здивувать панів.
Так панове життя зазнало змін.
Другі до нього стали приїздити
Той спів послухать, пана похвалити.
І став із того ще бундючний він.
У парубка нічого не питав,
Лише велів гостям своїм співати,
Хоч став для того гарно одягати
Та більш чи менш пристойно годував.
Як слава між панами розійшлась,
Просити стали хлопця в пана взяти,
За гроші, звісно, трохи поспівати.
А чого б пан від грошей відмовлявсь?
Тож їздив хлопець та панам співав.
А так хотів співати для народу,
Щоб не дивитись на ці пики горді.
Вже на них сил дивитися не мав.
А була ще у їхньому селі
Дівчина Галя, добра та вродлива.
Сім’я була, як в хлопця, нещаслива,
Тож на руках натерла мозолі
Ще з літ дитячих. Та не сумувала.
Із хлопцем зустрічалася пота́й.
Бо ж панові лише зачі́пку дай,
То вже б в обійстя панове попала.
Лиш покритки вертались звідтіля,
До смерті свою долю проклинали…
Вони кохання в темряві ховали,
Він піснею їй серце звеселяв.
Коли ж дізнався пан про його спів,
Стрічатись їм все менше випадало.
Та вони часу кращого чекали,
А раптом пан би взяв і подобрів.
Якось купець до Дурнєва примчав,
Просити став, щоб співака продати,
Почав хороші гроші обіцяти
І той на пропозицію пристав.
Позвав він хлопця та велів збиратись,
А той одне-єдине попросив,
Аби пан з ним ще Галю відпустив.
Та пан уперся, не схотів втрачатись.
Купець хотів купити і її,
Та Дурнєв ціну чималу загилив.
Ціна для того була не під силу,
Чи, може, гроші пожалів свої.
І тут вже хлопець стриматись не зміг,
Хоч із дитинства звик коритись пану,
Але на нього гордовито глянув
Й метнувсь умить стрілою за поріг.
Поки-то пан покликав слуг своїх,
Поки вони за хлопцем вслід побігли,
То молодята вже зустрітись встигли
І кинулись до лісу з усіх ніг.
Тікали і молилися весь час,
Аби Господь поміг їм врятуватись,
Аби їм все життя не розлучатись
Та в страху озиралися щораз,
Бо ж чули тупіт панових лакиз.
Здорові надто в пана посіпаки.
Ще трохи й попадуться небораки,
Не порятує, навіть, море сліз.
Вже слуги поряд, руку простягни,
Вже чути їхнє дихання у спину.
Вже думали, що їх Господь покинув…
І раптом стали пташками вони.
Лишили посіпак тоді ні з чим
І в ліс густий швиденько подалися…
Отак от соловейко і з’явився,
Щоб радувати співом нас своїм.
Він, звісно, для коханої співа,
Але та пісня – мов дарунок неба.
І кращого закоханим не треба…
Мені пора, бо вже і ніч сплива…
Я озирнувся, але дід пропав.
А, може, то мені усе наснилось?
Вже сонечко над обрієм з’явилось,
А я отак в саду всю ніч проспав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
