Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.30
18:55
серпня 1692 року з дикого соснового пралісу, що біля Іскоростеня вийшов бородатий чоловік в подертій свиті на ймення Іван Коса. Брудний, нечесаний, з втомленими синіми очима. Він більше двох місяців блукав лісами, їв, що вдалося в знайти, зловити чи вполю
2026.06.30
12:52
Здаюся у полон лісів.
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
В поліфонії голосів,
У зіткненні епох, часів
На плечі мудрий крук присів.
Здаюся у полон тополь,
Мов ніжних і величних доль.
Шукаю від кори пароль,
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
2026.06.30
09:06
Літо, сонце і засмага не з тобою, а проти, якщо розповідаєш, який ти крутий Сіндбад, і що тобі дали ті зароблені валюти, які для тебе – ніщо, бо тобі потрібні лише моря з океанами – простір, вільний від будь-яких семафорів твого шляху.
Вусате обличчя стр
2026.06.30
07:20
Знову літо, знову море,
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
2026.06.30
00:40
Сутносте вітрова, дика безупряжна, вільна,
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
2026.06.29
17:04
Серпень згадаю я тільки у лютому,
тільки у лютому оці твоєму.
Крізь Казахстан, Киргизстан поміж юртами
вітер мене пронесе до гарему.
Франціє! Азія! – очі ці – Азія!
Шкіра ця – шовк і гаряча пустеля.
Груди – це літо, де знов, мов у сказі я
тільки у лютому оці твоєму.
Крізь Казахстан, Киргизстан поміж юртами
вітер мене пронесе до гарему.
Франціє! Азія! – очі ці – Азія!
Шкіра ця – шовк і гаряча пустеля.
Груди – це літо, де знов, мов у сказі я
2026.06.29
14:07
Розділ ІХ: ГРОЗОВІ ХМАРИ НАД ПАЛАЦОМ СІТЕ
Новина про зникнення Королеви-матері вибухнула в Парижі, мов удар грому серед ясного неба. Коли мисливці повернулися без Анни, а вартові Рауля де Крепі відкрито оголосили, що Королева-вдова перебуває під захис
2026.06.29
13:30
Поступово нас час затирає
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
2026.06.29
12:16
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.06.29
10:59
Гонить літо — суховій,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
2026.06.29
10:45
барабан розбився на синкопи
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
2026.06.29
07:20
Хоч співало далі про кохання
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
2026.06.28
22:22
десь отам, де твій альков
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
2026.06.28
21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Муравський шлях
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Муравський шлях
Було це у часи у старовинні.
Коли? Не знаю. Та давно було.
Унадились татари в Україні
Чи не щодень чинити своє зло.
Ішли так часто. Йшло їх так багато,
Що всю траву стоптали у степах
Не стало чим й коня погодувати
На широченних степових шляхах.
Здавалося б радіти Україні,
Бо не прийде нарешті татарва.
Але хіба її лиху зупинить
Те, що в степу не виросла трава?
Татарин скочить на коня уранці
Надвечір вже за Ворсклою гуля
І мотузками в’яже собі бранців
І тягне все що в очі потрапля.
А Україна лишилась без солі,
Бо сіль із Криму везли чумаки.
Вози ж чумацькі рухались поволі
Воли такі вже неповороткі.
Їх у дорозі годувати треба.
А чим? Коли в степу трави нема?
З собою брати на усі потреби?
Так тільки час потратити дарма.
Тож і не їдуть чумаки за сіллю.
А що без солі? Їжа вже не та.
Та і здоров’я меншає і сили.
Хто мав хоч дрібку - три́мав на свята.
І чумаки журилися нівроку
Тож заробіток їхній головний.
А не рушали. Все чекали доки
Степ знову вкриє килим трав’яний.
Дарма чекали. Не росте травиця ,
Лиш порох степом вітер підійма
І засипає степові криниці.
Бо то біда, коли трави нема.
Сів молодий чумак понад рікою,
Від неспокою серце аж щемить.
Підпер в задумі голову рукою,
Не знає, бідний, що його й робить.
Аж тут дідусь старенький на дорозі.
«Здоров був, синку!» «Й вам здоров’я теж».
«Чого сидиш у задумі й тривозі?
Чого із Криму солі не везеш?»
Та то вам, діду, наче невідомо?
Трава не хоче у степу рости.
Даремно вириватися із дому.
Без неї і до Криму не дійти.
«Відомо, синку. Чому ж невідомо?
Я саме тому й прийшов сюди.
Я поможу, синочку, горю твому
І порятую землю цю з біди.
Є в мене торба з чарівним насінням,
Росте із нього мурава-трава.
От якби хтось ним степ увесь засіяв,
То ожила б землиця степова .
Я б сам пішов, та вже старий занадто,
Боюсь, що може зовсім не дійду.
Якби ж хтось захотів цю торбу взяти,
То ми б, напевно, відвели біду».
«Я згоден, діду! Де ота торбина?
Хутчій давайте!» - підхопивсь юнак.
« Торбина ось. Але послухай, сину,
Ти маєш знати: що робить і як.
Ітимеш, торбу почепи на спину,
Бери насіння, рівно розсівай,
Не заглядай в дорозі у торбину,
Бо враз насінню тому буде край.
Не оглядайсь ні разу аж до Криму,
А то трава не зможе прорости.
І не спиняйся, доки туди йтимеш.
Все зрозумів? То можеш тепер йти».
Взяв хлопець торбу і пішов додому.
Шлях був далекий, слід перепочить.
А вдома торбу положив додолу.
Нехай до ранку долі полежить.
А поки спав якась нахабна миша
Прогризла дірку, щоб поласувать.
З зорею хлопець торбу взяв і вийшов.
Пішов степи травою засівать.
Іде-іде, насіння розсіває.
Зустріне річку – бродом перейде.
Не бачить що у дірку просипає,
Бо йде, не зупиняється ніде ,
Позаду вже і Ворскла, і Самара,
Іде між Кінських і Молочних Вод.
Вслухається, чи не спішать татари.
Здалось йому, щось сиплеться. І от
Він вирішив заглянути в торбину,
Чи ще до Криму вистачить йому?
Та тільки хлопець зняв її зі спини,
Відкрив, поглянув…І кінець всьому.
Лишилось те, що ще тримав в долоні,
А ще ж до Криму чималенький шлях.
Тож наостанок сіяв досить скромно.
Бо густо – то не вистачить ніяк.
Укрився степ травою –муравою.
А особливо там, де йшов юнак,
Вона була високою, густою.
Там і проклали чумаки свій шлях.
До Криму їдуть по траві високій,
Пісні співають, доки сіль везуть,
Такі ж протяжні, як і степ широкий
Їх у степу, ой, як далеко чуть.
Високі трави степом аж до Криму
І тільки там, де зупинивсь юнак,
І у торбину глянув, не утримавсь,
Так і до нині тільки солончак.
За тою, за травою –муравою
Муравським і назвали оцей шлях.
Тут чумаки співали пісні свої,
Як сіль везли із Криму на возах.
Коли? Не знаю. Та давно було.
Унадились татари в Україні
Чи не щодень чинити своє зло.
Ішли так часто. Йшло їх так багато,
Що всю траву стоптали у степах
Не стало чим й коня погодувати
На широченних степових шляхах.
Здавалося б радіти Україні,
Бо не прийде нарешті татарва.
Але хіба її лиху зупинить
Те, що в степу не виросла трава?
Татарин скочить на коня уранці
Надвечір вже за Ворсклою гуля
І мотузками в’яже собі бранців
І тягне все що в очі потрапля.
А Україна лишилась без солі,
Бо сіль із Криму везли чумаки.
Вози ж чумацькі рухались поволі
Воли такі вже неповороткі.
Їх у дорозі годувати треба.
А чим? Коли в степу трави нема?
З собою брати на усі потреби?
Так тільки час потратити дарма.
Тож і не їдуть чумаки за сіллю.
А що без солі? Їжа вже не та.
Та і здоров’я меншає і сили.
Хто мав хоч дрібку - три́мав на свята.
І чумаки журилися нівроку
Тож заробіток їхній головний.
А не рушали. Все чекали доки
Степ знову вкриє килим трав’яний.
Дарма чекали. Не росте травиця ,
Лиш порох степом вітер підійма
І засипає степові криниці.
Бо то біда, коли трави нема.
Сів молодий чумак понад рікою,
Від неспокою серце аж щемить.
Підпер в задумі голову рукою,
Не знає, бідний, що його й робить.
Аж тут дідусь старенький на дорозі.
«Здоров був, синку!» «Й вам здоров’я теж».
«Чого сидиш у задумі й тривозі?
Чого із Криму солі не везеш?»
Та то вам, діду, наче невідомо?
Трава не хоче у степу рости.
Даремно вириватися із дому.
Без неї і до Криму не дійти.
«Відомо, синку. Чому ж невідомо?
Я саме тому й прийшов сюди.
Я поможу, синочку, горю твому
І порятую землю цю з біди.
Є в мене торба з чарівним насінням,
Росте із нього мурава-трава.
От якби хтось ним степ увесь засіяв,
То ожила б землиця степова .
Я б сам пішов, та вже старий занадто,
Боюсь, що може зовсім не дійду.
Якби ж хтось захотів цю торбу взяти,
То ми б, напевно, відвели біду».
«Я згоден, діду! Де ота торбина?
Хутчій давайте!» - підхопивсь юнак.
« Торбина ось. Але послухай, сину,
Ти маєш знати: що робить і як.
Ітимеш, торбу почепи на спину,
Бери насіння, рівно розсівай,
Не заглядай в дорозі у торбину,
Бо враз насінню тому буде край.
Не оглядайсь ні разу аж до Криму,
А то трава не зможе прорости.
І не спиняйся, доки туди йтимеш.
Все зрозумів? То можеш тепер йти».
Взяв хлопець торбу і пішов додому.
Шлях був далекий, слід перепочить.
А вдома торбу положив додолу.
Нехай до ранку долі полежить.
А поки спав якась нахабна миша
Прогризла дірку, щоб поласувать.
З зорею хлопець торбу взяв і вийшов.
Пішов степи травою засівать.
Іде-іде, насіння розсіває.
Зустріне річку – бродом перейде.
Не бачить що у дірку просипає,
Бо йде, не зупиняється ніде ,
Позаду вже і Ворскла, і Самара,
Іде між Кінських і Молочних Вод.
Вслухається, чи не спішать татари.
Здалось йому, щось сиплеться. І от
Він вирішив заглянути в торбину,
Чи ще до Криму вистачить йому?
Та тільки хлопець зняв її зі спини,
Відкрив, поглянув…І кінець всьому.
Лишилось те, що ще тримав в долоні,
А ще ж до Криму чималенький шлях.
Тож наостанок сіяв досить скромно.
Бо густо – то не вистачить ніяк.
Укрився степ травою –муравою.
А особливо там, де йшов юнак,
Вона була високою, густою.
Там і проклали чумаки свій шлях.
До Криму їдуть по траві високій,
Пісні співають, доки сіль везуть,
Такі ж протяжні, як і степ широкий
Їх у степу, ой, як далеко чуть.
Високі трави степом аж до Криму
І тільки там, де зупинивсь юнак,
І у торбину глянув, не утримавсь,
Так і до нині тільки солончак.
За тою, за травою –муравою
Муравським і назвали оцей шлях.
Тут чумаки співали пісні свої,
Як сіль везли із Криму на возах.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
