Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.24
08:48
у нього ризики і квоти
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
роботи завжди є турбот
він зовсім і не проти
лише би тільки
відповідно до зусиль
не птах що у твоїй руці
не менеджер
все на автопілоті
2026.07.24
07:38
Сяйвом яскравим сяє
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
Місяць вночі над гаєм,
Звідки прозорі тіні
Пнуться гуртами нині
Та до світання блудять
Лугом росистим всюди -
Де сінокосів свіжих
Запах легені ніжить
2026.07.23
16:58
На одному з вулканів Туреччини
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
Продавалася лава розпечена.
Хто хотів - купував
Шашлики готував
Й дивувався природі Туреччини.
На стежині гірській у Тібеті
Альпіністи зустрілися з єті.
2026.07.23
16:39
Сидять діди, розмовляють, стрілись через роки.
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
Уже зовсім посивіли та ще жваві поки.
По лісах відвоювали, поки було сили,
За «бандитизм» по сибірах своє відсиділи.
По світові помотались й випадково стрілись
Коли уже, видавалось і життя прожилось.
Те
2026.07.23
16:21
Селям, паша. Зайди на кілька слів.
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
Давай разом поп'ємо нині чаю.
Чи думав ти, що я не помічаю,
як до моїх унаджувавсь послів
і переймав листи, інтриги плів
і ніс до Сулеймана. Знаю- знаю.
І що, чи падишах убив мене,
2026.07.23
15:23
Цей липень кольору мохіто
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
Двори теплом поцілував.
Таким і має бути літо -
Буяють вигадані квіти
На килимах казкових трав.
Уже не лізу я на сцену,
Не підбираю псевдонім.
2026.07.23
14:55
полудневий кінець липня у старих районах старовинного міста · на дні двору-колодязя догниває застійна вода прохолодний запах гниття просочує вузькі балкони по периметру · невибагливу білизну та одяг які дехто сушить на ізольованих дротах над поручнями · п
2026.07.23
12:35
Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
2026.07.23
12:06
Шпак ухопив горіх, виніс на дзвіницю,
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
2026.07.23
11:23
ЕПІЛОГ: ОСТАННІЙ РОЗРАХУНОК МАРМУРОВОГО СТАРЦЯ
(Монолог Октавіана Августа. Рим, 14 рік нашої ери)
Мені сімдесят шість. Мої очі вже погано бачать обриси Капітолію, а ноги, загорнуті в товсту вовну, постійно мерзнуть, навіть коли се
2026.07.23
07:22
Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
2026.07.23
03:33
Мені не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
2026.07.22
22:09
Святий Стефан із трояндою
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
2026.07.22
18:11
Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
2026.07.22
11:39
Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
2026.07.22
09:45
Розділ ІІI: Останній подих лева
Сонце над Александрією першого серпня тридцятого року до нашої ери піднімалося криваво-червоним. Останні єгипетські вершники перейшли на бік Октавіана без жодного пострілу. Місто здалося.
Антоній стояв на стіні палацу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про острів Перун
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про острів Перун
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться люд навіть утікать,
Бо літав той змій та людей ловив
Навіть тих, хто десь і далеко жив.
Хоч літав той змій, то було колись,
А тепер роз’ївсь, зовсім розлінивсь.
Тож при змії тім ще волхви були
І людей йому на обід тягли.
Наїдався змій і спокійно спав,
А народ навкруг злякано чекав:
От прокинеться незабаром змій,
Вимагать почне знов сніданок свій.
І кого волхви виберуть тоді?
У чиїм дому знову буть біді?
Хоч боявся люд, але й вірив він,
Що відгонить змій лютих ворогів,
Що ворожий кінь не ступне до них,
Бо страшенний змій пожере усіх.
Та летіли дні і текли роки,
Ворог воду пив із Дніпра – ріки,
Попід Київ – град пас своїх коней,
А змій жер і жер лиш своїх людей.
Аж з’явився тут Володимир – князь
І сказав тоді змієві: «Вилазь!
Вийди, лютий звір, на смертельний бій!
Дай об тебе меч закривавлю свій!»
А весь люд навкруг у страху завмер:
Що ж то зробиться князеві тепер?
Розлютиться змій, лихо станеться.
Бо тоді ж усім їм дістанеться.
Заревів тут змій лютий голосом,
Аж земля, немов, розколовся.
Підняв голови, щоб вогнем дихнуть,
Та вогню того навіть і не чуть
Захотів злетіть, крилами махнув,
Але залишивсь там же, де і був.
Наче і не змій, що людей лякав,
Мабуть, постарів і ледачий став,
Засміявся князь: «Ти ж, опудало!
Може ти колись страшним і було,
А тепер тебе я не буду й бить!
Гей, беріть його, до коней в’яжіть
І тягніть униз до Дніпра мерщій,
Хай пливе кудись цей колишній змій!»
Звеселився люд. Змій собі шипить.
Крильцями маха, хоче полетіть.
Хоче покарать цих непослухів.
Та народ уже, накінець, прозрів.
Потягли його кіньми у ручай,
Потім по ньому у ріку – Пучай.
Відтягли в Дніпро, ну, тепер пливи.
У чужих краях відтепер живи.
Плив рікою змій, люд за ним ішов,
Гнав від берега, щоб не виліз знов.
І лютився змій, з голоду аж вив,
М’яса людського же давно не їв.
Але ті, кого він би з’їсти міг
Гонять геть його дружно за поріг.
За один поріг, потім за другий.
Ледве вже пливе той нещасний змій.
За пороги аж його провели
І тоді назад радісні пішли.
Бо прийшов тепер змієві кінець!
Він же на Дніпрі знайшов острівець
У печеру вліз, що на нім була,
Там і здох, мабуть, з голоду і зла,
Може, правда, він там ще довго жив,
А то мимо плив, тих ловив і їв.
Бо в печері тій змієвій були
Купами кістки людськії знайшли.
Де подівся змій, те ніхто не зна.
І легенд про те навіть не одна.
А як в Києві він Перуном звавсь,
То й за островом назва збереглась.
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться люд навіть утікать,
Бо літав той змій та людей ловив
Навіть тих, хто десь і далеко жив.
Хоч літав той змій, то було колись,
А тепер роз’ївсь, зовсім розлінивсь.
Тож при змії тім ще волхви були
І людей йому на обід тягли.
Наїдався змій і спокійно спав,
А народ навкруг злякано чекав:
От прокинеться незабаром змій,
Вимагать почне знов сніданок свій.
І кого волхви виберуть тоді?
У чиїм дому знову буть біді?
Хоч боявся люд, але й вірив він,
Що відгонить змій лютих ворогів,
Що ворожий кінь не ступне до них,
Бо страшенний змій пожере усіх.
Та летіли дні і текли роки,
Ворог воду пив із Дніпра – ріки,
Попід Київ – град пас своїх коней,
А змій жер і жер лиш своїх людей.
Аж з’явився тут Володимир – князь
І сказав тоді змієві: «Вилазь!
Вийди, лютий звір, на смертельний бій!
Дай об тебе меч закривавлю свій!»
А весь люд навкруг у страху завмер:
Що ж то зробиться князеві тепер?
Розлютиться змій, лихо станеться.
Бо тоді ж усім їм дістанеться.
Заревів тут змій лютий голосом,
Аж земля, немов, розколовся.
Підняв голови, щоб вогнем дихнуть,
Та вогню того навіть і не чуть
Захотів злетіть, крилами махнув,
Але залишивсь там же, де і був.
Наче і не змій, що людей лякав,
Мабуть, постарів і ледачий став,
Засміявся князь: «Ти ж, опудало!
Може ти колись страшним і було,
А тепер тебе я не буду й бить!
Гей, беріть його, до коней в’яжіть
І тягніть униз до Дніпра мерщій,
Хай пливе кудись цей колишній змій!»
Звеселився люд. Змій собі шипить.
Крильцями маха, хоче полетіть.
Хоче покарать цих непослухів.
Та народ уже, накінець, прозрів.
Потягли його кіньми у ручай,
Потім по ньому у ріку – Пучай.
Відтягли в Дніпро, ну, тепер пливи.
У чужих краях відтепер живи.
Плив рікою змій, люд за ним ішов,
Гнав від берега, щоб не виліз знов.
І лютився змій, з голоду аж вив,
М’яса людського же давно не їв.
Але ті, кого він би з’їсти міг
Гонять геть його дружно за поріг.
За один поріг, потім за другий.
Ледве вже пливе той нещасний змій.
За пороги аж його провели
І тоді назад радісні пішли.
Бо прийшов тепер змієві кінець!
Він же на Дніпрі знайшов острівець
У печеру вліз, що на нім була,
Там і здох, мабуть, з голоду і зла,
Може, правда, він там ще довго жив,
А то мимо плив, тих ловив і їв.
Бо в печері тій змієвій були
Купами кістки людськії знайшли.
Де подівся змій, те ніхто не зна.
І легенд про те навіть не одна.
А як в Києві він Перуном звавсь,
То й за островом назва збереглась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
