Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
2025.11.23
14:44
о ці вилиски у твоїх очах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
мов габаритки на літачках
по вінця сповнюєш не уві сні
прийду іще чому би ні
мої душа і серце ти
у тебе срібні & золоті
а ще алмази із темних шахт
купляй лиш час усе інше прах
2025.11.23
14:12
У разі скупчення проблем,
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
Відразу так і не відчуєш…
У курки з півнем свій тотем,
А їх чомусь не рекламуєш…
Бодай би проса їм сипнув
Із тих проблем, що втаємничив.
Хіба утихомирить… ну,
А курку з півнем спантеличив…
2025.11.23
13:17
Дванадцять років з тих часів пройшло,
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
Як москалі, застосувавши силу,
Угорський дух свободи задушили,
Щоби в других бажання не було.
Та дух свободи, як не закривай,
Як не загвинчуй крани – все ж прорветься.
Знов у страху трястися доведеться,
Що пану
2025.11.23
12:39
Хоча багряне листя впало,
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
й далеко до весни,
свята любов ярить опалом
у серця таїни.
Вливає музику журливу
жовтневий листопад,
а я закохана, щаслива
2025.11.22
22:10
На перехресті ста доріг
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
Стою, розіп'ятий вітрами.
І підпирає мій поріг
Пролог до неземної драми.
На перехресті ста розлук,
Ста болів, ста смертей, ста криків,
Стою на перехресті мук,
2025.11.22
20:29
На теренах родючих земель,
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
Де життя вирувало і квітло,
Перетворено світ на тунель,
І в кінці його вимкнено світло.
Це страшніше за жахи війни –
Для когось бути просто мішенню!
Люди-привиди, наче з труни –
2025.11.22
20:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2025.11.22
19:21
Пам’яті Василя Неділька,
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
12 років, с. Любарці
«Озброєні загони, керовані енкаведистами*,
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
У селах померли всі діти віком до 8 років***»
2025.11.22
14:41
Слухай, світе, мій стогін у ребрах, війною побитих.
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
То не вітер, то плаче позбавлене плоті життя.
А у тебе погрозливо ноги лише тупотять.
А ще свариться палець: ну-ну, так не можна робити.
Хочеш пилу вдихнути, що сірим сідає на чорне?
То не вихор,
2025.11.22
09:14
Ти казав, що любов не згасає
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
у горнилі кармічних сердець?
Та постійного щастя немає —
є початок, і хай йому грець!
Посадив синю птаху за ґрати
пеленати дитя самоти?
Як не хочеш кохання втрачати,
2025.11.22
07:30
Хочу щось намалювати. – мовив батьку син.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
Аркуш чистий, та великий в татка попросив.
- Можеш сонечко чи хмарку. Ось тобі листок.
- Я корову намалюю. – враз надумав той.
Олівці шукав довгенько, думав щось своє.
І прибіг до батька знову, бо питання є.
2025.11.22
06:28
Життя - вистава. Скрізь горять софіти.
Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все знаю наперед. Нудьга зелена!
Я викинув костюм із реквізитом...
Ви ж, дурники, - мерщій по мізансценах!
Повторюю для вас усіх востаннє:
Я справжній у своїх похмурих віршах!
Сьогодні ваша роль - палке кохан
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про острів Перун
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про острів Перун
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться люд навіть утікать,
Бо літав той змій та людей ловив
Навіть тих, хто десь і далеко жив.
Хоч літав той змій, то було колись,
А тепер роз’ївсь, зовсім розлінивсь.
Тож при змії тім ще волхви були
І людей йому на обід тягли.
Наїдався змій і спокійно спав,
А народ навкруг злякано чекав:
От прокинеться незабаром змій,
Вимагать почне знов сніданок свій.
І кого волхви виберуть тоді?
У чиїм дому знову буть біді?
Хоч боявся люд, але й вірив він,
Що відгонить змій лютих ворогів,
Що ворожий кінь не ступне до них,
Бо страшенний змій пожере усіх.
Та летіли дні і текли роки,
Ворог воду пив із Дніпра – ріки,
Попід Київ – град пас своїх коней,
А змій жер і жер лиш своїх людей.
Аж з’явився тут Володимир – князь
І сказав тоді змієві: «Вилазь!
Вийди, лютий звір, на смертельний бій!
Дай об тебе меч закривавлю свій!»
А весь люд навкруг у страху завмер:
Що ж то зробиться князеві тепер?
Розлютиться змій, лихо станеться.
Бо тоді ж усім їм дістанеться.
Заревів тут змій лютий голосом,
Аж земля, немов, розколовся.
Підняв голови, щоб вогнем дихнуть,
Та вогню того навіть і не чуть
Захотів злетіть, крилами махнув,
Але залишивсь там же, де і був.
Наче і не змій, що людей лякав,
Мабуть, постарів і ледачий став,
Засміявся князь: «Ти ж, опудало!
Може ти колись страшним і було,
А тепер тебе я не буду й бить!
Гей, беріть його, до коней в’яжіть
І тягніть униз до Дніпра мерщій,
Хай пливе кудись цей колишній змій!»
Звеселився люд. Змій собі шипить.
Крильцями маха, хоче полетіть.
Хоче покарать цих непослухів.
Та народ уже, накінець, прозрів.
Потягли його кіньми у ручай,
Потім по ньому у ріку – Пучай.
Відтягли в Дніпро, ну, тепер пливи.
У чужих краях відтепер живи.
Плив рікою змій, люд за ним ішов,
Гнав від берега, щоб не виліз знов.
І лютився змій, з голоду аж вив,
М’яса людського же давно не їв.
Але ті, кого він би з’їсти міг
Гонять геть його дружно за поріг.
За один поріг, потім за другий.
Ледве вже пливе той нещасний змій.
За пороги аж його провели
І тоді назад радісні пішли.
Бо прийшов тепер змієві кінець!
Він же на Дніпрі знайшов острівець
У печеру вліз, що на нім була,
Там і здох, мабуть, з голоду і зла,
Може, правда, він там ще довго жив,
А то мимо плив, тих ловив і їв.
Бо в печері тій змієвій були
Купами кістки людськії знайшли.
Де подівся змій, те ніхто не зна.
І легенд про те навіть не одна.
А як в Києві він Перуном звавсь,
То й за островом назва збереглась.
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться люд навіть утікать,
Бо літав той змій та людей ловив
Навіть тих, хто десь і далеко жив.
Хоч літав той змій, то було колись,
А тепер роз’ївсь, зовсім розлінивсь.
Тож при змії тім ще волхви були
І людей йому на обід тягли.
Наїдався змій і спокійно спав,
А народ навкруг злякано чекав:
От прокинеться незабаром змій,
Вимагать почне знов сніданок свій.
І кого волхви виберуть тоді?
У чиїм дому знову буть біді?
Хоч боявся люд, але й вірив він,
Що відгонить змій лютих ворогів,
Що ворожий кінь не ступне до них,
Бо страшенний змій пожере усіх.
Та летіли дні і текли роки,
Ворог воду пив із Дніпра – ріки,
Попід Київ – град пас своїх коней,
А змій жер і жер лиш своїх людей.
Аж з’явився тут Володимир – князь
І сказав тоді змієві: «Вилазь!
Вийди, лютий звір, на смертельний бій!
Дай об тебе меч закривавлю свій!»
А весь люд навкруг у страху завмер:
Що ж то зробиться князеві тепер?
Розлютиться змій, лихо станеться.
Бо тоді ж усім їм дістанеться.
Заревів тут змій лютий голосом,
Аж земля, немов, розколовся.
Підняв голови, щоб вогнем дихнуть,
Та вогню того навіть і не чуть
Захотів злетіть, крилами махнув,
Але залишивсь там же, де і був.
Наче і не змій, що людей лякав,
Мабуть, постарів і ледачий став,
Засміявся князь: «Ти ж, опудало!
Може ти колись страшним і було,
А тепер тебе я не буду й бить!
Гей, беріть його, до коней в’яжіть
І тягніть униз до Дніпра мерщій,
Хай пливе кудись цей колишній змій!»
Звеселився люд. Змій собі шипить.
Крильцями маха, хоче полетіть.
Хоче покарать цих непослухів.
Та народ уже, накінець, прозрів.
Потягли його кіньми у ручай,
Потім по ньому у ріку – Пучай.
Відтягли в Дніпро, ну, тепер пливи.
У чужих краях відтепер живи.
Плив рікою змій, люд за ним ішов,
Гнав від берега, щоб не виліз знов.
І лютився змій, з голоду аж вив,
М’яса людського же давно не їв.
Але ті, кого він би з’їсти міг
Гонять геть його дружно за поріг.
За один поріг, потім за другий.
Ледве вже пливе той нещасний змій.
За пороги аж його провели
І тоді назад радісні пішли.
Бо прийшов тепер змієві кінець!
Він же на Дніпрі знайшов острівець
У печеру вліз, що на нім була,
Там і здох, мабуть, з голоду і зла,
Може, правда, він там ще довго жив,
А то мимо плив, тих ловив і їв.
Бо в печері тій змієвій були
Купами кістки людськії знайшли.
Де подівся змій, те ніхто не зна.
І легенд про те навіть не одна.
А як в Києві він Перуном звавсь,
То й за островом назва збереглась.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
