Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.05
02:33
Історією стали хуртовини,
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!
У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...
Виставу грає березень-актор.
Згадай, моє стареньке піаніно,
Адажіо дитинства ля мінор!
У нотній збірці, після сонатини,
Для мене одного співає хор
Ту давню пісню, наче лебедину...
2026.04.04
14:33
Н.Лабковський (1908-1989), Б.Ласкін (1914-1983)
Через гори, ріки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.
Через гори, ріки та долини,
крізь пожежі, крізь югу та сніг
ми вели машини
й обминали міни
на шляхах-дорогах фронтових.
2026.04.04
13:27
Так люди відпускать не хочуть
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.
У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,
Це літо, що лишає нас.
Вони вовтузяться, мов оси,
Шукаючи убитий час.
У метушні і марнославстві
Шукаєм залишки тих днів,
Які минули так безславно,
2026.04.04
11:35
Нами правлять владолюби
та корупціонери.
Пошесть ця країну губить,
виснажує нерви.
Цим вона Майдан приспала,
ще й приспала правду,
що колись-то владу знала
за козацьку Раду.
та корупціонери.
Пошесть ця країну губить,
виснажує нерви.
Цим вона Майдан приспала,
ще й приспала правду,
що колись-то владу знала
за козацьку Раду.
2026.04.04
09:58
За вікном інсценівки похмурі,
Де серпневе убрання пройшло.
У степу золотисті козулі
Шурхотять пересохлим листком.
Налетіли небесні фіранки.
Ось виднівся і щойно пропав
Ілюстрацій відбиток квітчастий
Де серпневе убрання пройшло.
У степу золотисті козулі
Шурхотять пересохлим листком.
Налетіли небесні фіранки.
Ось виднівся і щойно пропав
Ілюстрацій відбиток квітчастий
2026.04.04
07:08
Холодна гірська ріка і торгівцева донька
Місяцеві гори Ілектро уклонись мені
Хай-хо закрукає ворон теревені-терни
Хай-хо закрукає ворон уклонись мені
Хей Томе Банджо
Хей о лавре
Більше лавра аніж сіяв би
Місяцеві гори Ілектро уклонись мені
Хай-хо закрукає ворон теревені-терни
Хай-хо закрукає ворон уклонись мені
Хей Томе Банджо
Хей о лавре
Більше лавра аніж сіяв би
2026.04.04
07:01
Зірвався вітер і здійняв
Пилюку догори, -
І довгі стебла пишних трав
Хитанням уморив.
Тепло розвіялось умить,
А темінь налягла,
Щоб млою вдень насторожить
Одразу пів села.
Пилюку догори, -
І довгі стебла пишних трав
Хитанням уморив.
Тепло розвіялось умить,
А темінь налягла,
Щоб млою вдень насторожить
Одразу пів села.
2026.04.03
23:35
Ти все здолаєш на шляху:
хвороби, заздрість, війни!
Майстерно підкуєш блоху,
крізь мури пройдеш вільний.
Хай не ятрять старі борги
твої сердечні рани.
Воскреснеш з пороху трухи
хвороби, заздрість, війни!
Майстерно підкуєш блоху,
крізь мури пройдеш вільний.
Хай не ятрять старі борги
твої сердечні рани.
Воскреснеш з пороху трухи
2026.04.03
22:37
Сходить Сонце України,
це і є той Божий Схід.
Хто в любові до людини –
той тримає Духа плід.
Чую дотик, Східний вітер
чулить душу неспроста,
бачу тему далі літер,
це і є той Божий Схід.
Хто в любові до людини –
той тримає Духа плід.
Чую дотик, Східний вітер
чулить душу неспроста,
бачу тему далі літер,
2026.04.03
21:56
Інтригами доводити до сліз,
Не підпускати до близьких відносин,
І відмовляти в сексі навідріз,
Коли нічого лишнього не просим.
Закоханість - це саме той засіл,
Де сіль кохання, цукор і гірчиця,
Часник образ... Збираймося за стіл,
Не підпускати до близьких відносин,
І відмовляти в сексі навідріз,
Коли нічого лишнього не просим.
Закоханість - це саме той засіл,
Де сіль кохання, цукор і гірчиця,
Часник образ... Збираймося за стіл,
2026.04.03
21:38
Домашні зауважили, що Хаїм спить в окулярах.
«Чому ти не здіймаєш наніч окуляри?»- питає здивована дружина.
«Бачиш, люба, так зіпсувався мій зір, що я вже не бачу людей ввісні».
***
В клубі юдейських інтелігентів великого промислового міста точиться р
2026.04.03
16:03
На незайманій кухні не вариш під музику добрі обіди.
У вітальні навпроти не чути відраду маненьких дітей.
Не дрімає на бильці дивану розніжена кішка спокійно.
У кутку підвіконня кімнатна фіалка ніяк не цвіте.
На засніженій вулиці змерзлі машини по
У вітальні навпроти не чути відраду маненьких дітей.
Не дрімає на бильці дивану розніжена кішка спокійно.
У кутку підвіконня кімнатна фіалка ніяк не цвіте.
На засніженій вулиці змерзлі машини по
2026.04.03
11:58
Не віриться, що листя жовте
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.
Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.
Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
2026.04.03
05:54
Туман розвіявся, мов дим,
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
Поміж вербових віт
І плеск озерної води
Збудив півсонний світ.
Пахучих лілій аромат
Доносився, - просив
Вдихати зблизька благодать
Квітучої краси.
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
17:19
Я ще відбиваюсь у дзеркалі сонних калюж,
Чомусь прикидаюся сильним та зовні здоровим.
А хмара на небі підтягує ношу важку,
Що схожа частково на сиву примару ворони.
І навіть якщо у минулому сенси вбачав,
То зараз уже розгубив притаманну гостинніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чомусь прикидаюся сильним та зовні здоровим.
А хмара на небі підтягує ношу важку,
Що схожа частково на сиву примару ворони.
І навіть якщо у минулому сенси вбачав,
То зараз уже розгубив притаманну гостинніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Кічкас
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Кічкас
Тече, тече Дніпро-Ріка
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.
Було заввиграшки усім.
Будь то чи пішим чи кінним,
Усі користувались ним.
Бо неглибоко
І береги ріки вузькі
Пологі схили і низькі
Дно та і берег не грузькі
Яким хоч боком.
І звався перевіз Кічкас.
Донині назва збереглась
Хоч вже пройшов чималий час.
Живуча, видно.
Із тоді давньої пори
Донесли шептуни - вітри
Переказ про Дніпро старий
Щоб вам повідав.
Тож слухайте. В час дуже давній
Дніпро був зовсім не такий як нині.
Він не петляв по ненці -Україні
А як стріла ніс в море води плавно.
Його не горбили пороги й острови
Ніщо йому текти не заважало.
А яка сила звірини ховалась
Між заростів високої трави.
Дніпро всіх годував і всіх поїв.
Як треба ніс човни униз неспішно
А хто до моря йшов вздовж нього пішки
То не блукав і зайвин не ходив.
А жив тоді ще велетень Кічкас.
Був злий як пес, та до усіх чіплявся
І за рахунок інших намагався
Собі урвати чогось кожен раз.
Якось ішов та і Дніпро уздрів
Який спокійно плинув ген до моря.
Подумав велет (був на підлість скорий):
Якби Дніпро лише йому служив.
Такенна сила пропадає марно.
А так би він над нею керував
І воду б просто так не роздавав.
І якби йому тоді було гарно!
Тож сплів великий і міцний аркан.
А що Дніпро на те не сподівався,
Мотуз той міцно в тіло його впявся
І перетис його рівненький стан.
Відчув Дніпро, що давить якась сила
Почав звиватись, щоб себе звільнить
Немов змія що себе боронить,
Звиває у нестямі своє тіло.
Але дарма. Трима мотуз міцний
Не вирватися й трохи не послабить.
Кічкас рішив, що переміг він, мабуть,
Але мотуз не послабляє свій.
Дніпро ж побачив що звивання те
Йому ніяку користь не приносить
І вирішив що так боротись досить,
Хоч і здаватись не бажа, проте.
Лише напружив тіло все своє,
Щоб той мотуз триклятий розірвати
Що аж каміння стало проступати
Там де воно і нині іще є.
Чим більш Дніпро напружував всі сили
Тим більше виступало островів,
Порогів між гранітних берегів,
Що вкрили колись чисте його тіло.
Останній натиск Хортицю підняв
І вмить мотузка з тріском розірвалась.
Кічкас не втримавсь, тож йому дісталось:
Задком, задком та й в океан упав.
З тих пір Дніпро петляє повсякчас.
На нім пороги й острови з’явились
А де мотузка в тіло річки в’їлась
Став перевіз, що ми зовем Кічкас.
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.
Було заввиграшки усім.
Будь то чи пішим чи кінним,
Усі користувались ним.
Бо неглибоко
І береги ріки вузькі
Пологі схили і низькі
Дно та і берег не грузькі
Яким хоч боком.
І звався перевіз Кічкас.
Донині назва збереглась
Хоч вже пройшов чималий час.
Живуча, видно.
Із тоді давньої пори
Донесли шептуни - вітри
Переказ про Дніпро старий
Щоб вам повідав.
Тож слухайте. В час дуже давній
Дніпро був зовсім не такий як нині.
Він не петляв по ненці -Україні
А як стріла ніс в море води плавно.
Його не горбили пороги й острови
Ніщо йому текти не заважало.
А яка сила звірини ховалась
Між заростів високої трави.
Дніпро всіх годував і всіх поїв.
Як треба ніс човни униз неспішно
А хто до моря йшов вздовж нього пішки
То не блукав і зайвин не ходив.
А жив тоді ще велетень Кічкас.
Був злий як пес, та до усіх чіплявся
І за рахунок інших намагався
Собі урвати чогось кожен раз.
Якось ішов та і Дніпро уздрів
Який спокійно плинув ген до моря.
Подумав велет (був на підлість скорий):
Якби Дніпро лише йому служив.
Такенна сила пропадає марно.
А так би він над нею керував
І воду б просто так не роздавав.
І якби йому тоді було гарно!
Тож сплів великий і міцний аркан.
А що Дніпро на те не сподівався,
Мотуз той міцно в тіло його впявся
І перетис його рівненький стан.
Відчув Дніпро, що давить якась сила
Почав звиватись, щоб себе звільнить
Немов змія що себе боронить,
Звиває у нестямі своє тіло.
Але дарма. Трима мотуз міцний
Не вирватися й трохи не послабить.
Кічкас рішив, що переміг він, мабуть,
Але мотуз не послабляє свій.
Дніпро ж побачив що звивання те
Йому ніяку користь не приносить
І вирішив що так боротись досить,
Хоч і здаватись не бажа, проте.
Лише напружив тіло все своє,
Щоб той мотуз триклятий розірвати
Що аж каміння стало проступати
Там де воно і нині іще є.
Чим більш Дніпро напружував всі сили
Тим більше виступало островів,
Порогів між гранітних берегів,
Що вкрили колись чисте його тіло.
Останній натиск Хортицю підняв
І вмить мотузка з тріском розірвалась.
Кічкас не втримавсь, тож йому дісталось:
Задком, задком та й в океан упав.
З тих пір Дніпро петляє повсякчас.
На нім пороги й острови з’явились
А де мотузка в тіло річки в’їлась
Став перевіз, що ми зовем Кічкас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
