Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності — до зрілості й сивин,
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
2026.04.23
10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
2026.04.23
09:24
Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
2026.04.23
06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
17:00
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Кічкас
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Кічкас
Тече, тече Дніпро-Ріка
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.
Було заввиграшки усім.
Будь то чи пішим чи кінним,
Усі користувались ним.
Бо неглибоко
І береги ріки вузькі
Пологі схили і низькі
Дно та і берег не грузькі
Яким хоч боком.
І звався перевіз Кічкас.
Донині назва збереглась
Хоч вже пройшов чималий час.
Живуча, видно.
Із тоді давньої пори
Донесли шептуни - вітри
Переказ про Дніпро старий
Щоб вам повідав.
Тож слухайте. В час дуже давній
Дніпро був зовсім не такий як нині.
Він не петляв по ненці -Україні
А як стріла ніс в море води плавно.
Його не горбили пороги й острови
Ніщо йому текти не заважало.
А яка сила звірини ховалась
Між заростів високої трави.
Дніпро всіх годував і всіх поїв.
Як треба ніс човни униз неспішно
А хто до моря йшов вздовж нього пішки
То не блукав і зайвин не ходив.
А жив тоді ще велетень Кічкас.
Був злий як пес, та до усіх чіплявся
І за рахунок інших намагався
Собі урвати чогось кожен раз.
Якось ішов та і Дніпро уздрів
Який спокійно плинув ген до моря.
Подумав велет (був на підлість скорий):
Якби Дніпро лише йому служив.
Такенна сила пропадає марно.
А так би він над нею керував
І воду б просто так не роздавав.
І якби йому тоді було гарно!
Тож сплів великий і міцний аркан.
А що Дніпро на те не сподівався,
Мотуз той міцно в тіло його впявся
І перетис його рівненький стан.
Відчув Дніпро, що давить якась сила
Почав звиватись, щоб себе звільнить
Немов змія що себе боронить,
Звиває у нестямі своє тіло.
Але дарма. Трима мотуз міцний
Не вирватися й трохи не послабить.
Кічкас рішив, що переміг він, мабуть,
Але мотуз не послабляє свій.
Дніпро ж побачив що звивання те
Йому ніяку користь не приносить
І вирішив що так боротись досить,
Хоч і здаватись не бажа, проте.
Лише напружив тіло все своє,
Щоб той мотуз триклятий розірвати
Що аж каміння стало проступати
Там де воно і нині іще є.
Чим більш Дніпро напружував всі сили
Тим більше виступало островів,
Порогів між гранітних берегів,
Що вкрили колись чисте його тіло.
Останній натиск Хортицю підняв
І вмить мотузка з тріском розірвалась.
Кічкас не втримавсь, тож йому дісталось:
Задком, задком та й в океан упав.
З тих пір Дніпро петляє повсякчас.
На нім пороги й острови з’явились
А де мотузка в тіло річки в’їлась
Став перевіз, що ми зовем Кічкас.
І течія його стрімка,
Не здатна сила ніяка
Її спинити.
А вище Хортиці колись
Як за пороги трохи вниз
Був кажуть гарний перевіз.
І ним ходити.
Було заввиграшки усім.
Будь то чи пішим чи кінним,
Усі користувались ним.
Бо неглибоко
І береги ріки вузькі
Пологі схили і низькі
Дно та і берег не грузькі
Яким хоч боком.
І звався перевіз Кічкас.
Донині назва збереглась
Хоч вже пройшов чималий час.
Живуча, видно.
Із тоді давньої пори
Донесли шептуни - вітри
Переказ про Дніпро старий
Щоб вам повідав.
Тож слухайте. В час дуже давній
Дніпро був зовсім не такий як нині.
Він не петляв по ненці -Україні
А як стріла ніс в море води плавно.
Його не горбили пороги й острови
Ніщо йому текти не заважало.
А яка сила звірини ховалась
Між заростів високої трави.
Дніпро всіх годував і всіх поїв.
Як треба ніс човни униз неспішно
А хто до моря йшов вздовж нього пішки
То не блукав і зайвин не ходив.
А жив тоді ще велетень Кічкас.
Був злий як пес, та до усіх чіплявся
І за рахунок інших намагався
Собі урвати чогось кожен раз.
Якось ішов та і Дніпро уздрів
Який спокійно плинув ген до моря.
Подумав велет (був на підлість скорий):
Якби Дніпро лише йому служив.
Такенна сила пропадає марно.
А так би він над нею керував
І воду б просто так не роздавав.
І якби йому тоді було гарно!
Тож сплів великий і міцний аркан.
А що Дніпро на те не сподівався,
Мотуз той міцно в тіло його впявся
І перетис його рівненький стан.
Відчув Дніпро, що давить якась сила
Почав звиватись, щоб себе звільнить
Немов змія що себе боронить,
Звиває у нестямі своє тіло.
Але дарма. Трима мотуз міцний
Не вирватися й трохи не послабить.
Кічкас рішив, що переміг він, мабуть,
Але мотуз не послабляє свій.
Дніпро ж побачив що звивання те
Йому ніяку користь не приносить
І вирішив що так боротись досить,
Хоч і здаватись не бажа, проте.
Лише напружив тіло все своє,
Щоб той мотуз триклятий розірвати
Що аж каміння стало проступати
Там де воно і нині іще є.
Чим більш Дніпро напружував всі сили
Тим більше виступало островів,
Порогів між гранітних берегів,
Що вкрили колись чисте його тіло.
Останній натиск Хортицю підняв
І вмить мотузка з тріском розірвалась.
Кічкас не втримавсь, тож йому дісталось:
Задком, задком та й в океан упав.
З тих пір Дніпро петляє повсякчас.
На нім пороги й острови з’явились
А де мотузка в тіло річки в’їлась
Став перевіз, що ми зовем Кічкас.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
