ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.08.06 07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів

Віктор Кучерук
2026.08.06 07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

С М
2026.08.05 22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі

Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в

Ірина Вовк
2026.08.05 12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз

Тетяна Левицька
2026.08.05 11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.

Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,

хома дідим
2026.08.05 09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм

Віктор Кучерук
2026.08.05 05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.

Роксолана Вірлан
2026.08.05 00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,

і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині

Ольга Садкова
2026.08.04 21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.

Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч

Світлана Пирогова
2026.08.04 20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.

Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень

Паб Лімерик
2026.08.04 17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.

Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.

Кока Черкаський
2026.08.04 16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про жасмин
Іду якось по вулиці села.
Уже зоря вечірняя зійшла
І сутінки на землю опустились.
А я іду, думками десь далеко.
Нарешті трохи спала денна спека,
Отож пройтися трохи захотілось.
Іду, минаю хати і сади
І бачу зразу – хто і як глядить:
У кого сад, а в кого назва лише.
Десь квітів повно, а десь бур’яну.
Уже, напевно, пів села минув,
Вслухаючись в п’янку вечірню тишу.
Уже хотів вертатися назад,
Але вловив незнаний аромат,
Який із саду одного долинув.
Я чув такий уперше у житті,
Отож мерщій дізнатися схотів,
Що ж то за квітка пахне отак дивно.
А тут дідусь на лавочці сидить
З ціпком. Присів, напевно, відпочить.
За день роботи, мабуть, натомився.
Я привітався, поряд нього сів:
- Скажіть, я тут спитатися хотів…-
Дідусь на мене пильно подивився:
- Спитати хочеш, що за аромат?-
Пів обернувся і кивнув на сад,-
Зацвів жасмин…Невже не чув такого?
- Зізнатись мушу: а таки не чув.
Запам’ятав би, коб’ зустрівся був.
Що за жасмин? Хоч глянути б на нього.
- Та що побачиш, коли уже ніч.
Приходь-но завтра трішечки раніш,
То і побачиш. Вдень немає сенсу.
Бо ж він на вечір тільки розцвіта,
Увагу білим цвітом приверта.
Приходь, коли вже маєш інтересу…
До речі, знаєш, звідки той жасмин?
Як на планеті появився він?
- Ну, звідки я про теє можу знати?!
Як вам відомо, розкажіть мені.
Люблю почуть історії чудні,
Хоча і сам я знаю їх багато.
- Було то, кажуть, в той далекий час,
З яким століття розділяють нас.
У Індії усе над Ганг рікою.
Жила там, кажуть, дівчина одна,
Жасмин якраз і звалася вона.
Була не проста – царською донькою.
Говорять, гарна дівчина була
І вийти за царевича могла,
Та бога Сонця чомусь покохала.
Стрічала його ранньої зорі
І о вечірній кожен день порі
Його у безнадії проводжала.
Бо він не глянув, навіть, в її бік,
Проїхався по небу та і зник.
Вона ж всю ніч, чекаючи, проплаче,
А потім знову на зорі стріча.
Надія й розпач у її очах,
А він не чує того і не бачить.
Не витримала, врешті, мук вона,
Рішила, що не буде жить одна,
Коли її кохання безотвітне.
І кинулася в розпачі в ріку,
Собі смерть заподіяла легку,
Батьків лишивши плакати й жаліти.
Як тіло її витягли з ріки,
За звичаєм, нещаснії батьки,
На вогнищі великому спалили.
Уранці бог звернув на землю лик,
А там, де він дівчи́ну бачить звик
Лиш пляма після вогнища чорніла.
І докори сумління він відчув,
Хоча, хіба у тому винен був,
Що дівчину не зміг він полюбити?
Зібрав він попіл з вогнища того,
На гарний кущ перетворив його
З яскравим ароматним білим цвітом.
І от уже багато сотень літ
Лиш уночі він розпускає цвіт,
Дівочу душу випуска на волю.
І та душа блука всю ніч одна,
Щоб бога не тривожила вона,
Аби їм не стрічатися ніколи.
Дідусь замовк і я сиджу мовчу.
Якуюсь тугу на душі відчув,
Вдихаючи незвичні аромати.
Отож, в житті усякого бува.
Чиясь душа у квітах ожива
Аби своє кохання дарувати.
- А знаєте… - враз голос з-за воріт,-
Чому в жасмина того білий цвіт?
Я повернувся і уздрів бабусю.
Вона, мабуть, давно вже підійшла,
Але стояла мовчки, слухала…
- Що ж ти людей отак лякаєш, Дусю?!-
Сказав дідусь – Це жіночка моя.
- Вітаю. – все, на що спромігся я.
Бабуся ж лиш кивнула головою.
- То знаєте, від чого білий цвіт?
Було то теж тому багато літ…-
Коли земля була ще не такою.
Тоді всі квіти білими були,
Троянди, айстри білим лиш цвіли,
Другого вони кольору не мали.
Художник якось в полі заблукав,
Мабуть, натхнення творчого шукав.
Враз, мов полуда із очей упала.
- А що, як квіти розфарбую я?
Чому вони однакові стоять?
От ві́зьму фарби і займуся завтра!
Почув слова художника жасмин,
Хотів на сонце схожий бути він.
Тож став іще із вечора чекати.
Та мріяв, як він стане золотим,
Схилятись буде сонечко над ним.
Отак всю ніч і простояв в чеканні.
Художник справді з фарбами прийшов
Та до троянди першої пішов,
Сказав жасмину: - Будеш ти останній!
Троянда – королева, ти ж пропхавсь,
Поперед неї бути намагавсь,
І я тобі такого не пробачу.
Чекай, як квіти розфарбую я
І фарба ще залишиться твоя,
Тоді…можливо…взагалі, побачим!
І цілий день він квіти фарбував,
Усіх, хто який колір обирав.
Один жасмин засмучено дивився,
Як зменшується фарба золота…
Аж ось і вечір врешті-решт настав.
Один жасмин лиш білим залишився.
Мазнув художник пензлем золотим:
- Ну, що, брат, скажеш? Чи готовий ти? -
Насмішливо на нього подивився:
- Бо ж фарби залишилося на дні.
Коли б ти низько уклонивсь мені
То вмить, повір мені, б «озолотився»!
Але жасмин був гордим і сказав:
- Я не якась податлива лоза.
Скоріш зламаюсь, але не зігнуся!
Художника цим дуже розізлив,
Він на кульбаби фарбу всю розлив,
Сказав: - Більш фарбувати не візьмуся.
Отак і будеш білим назавжди.
Хоча, я добрий, все-таки, зажди…
І фарбу з пензля він змахнув на квіти.
Так і зоставсь жасмину білий цвіт.
Ламких не можна гнути його віт,
Бо дуже легко віти ті зломити…
Задер вже місяць роги догори.
Подякував за розповідь старим,
Пішов, поки ще зовсім не стемніло.
Ішов, іноді озиравсь назад
І досі чув той дивний аромат,
Немов душа Жасмин услід летіла.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-07-10 19:12:43
Переглядів сторінки твору 676
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.08.02 16:13
Автор у цю хвилину відсутній