Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.30
07:48
Антитеза
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
Білий аркуш паперу -
Дивочуд кистеперий,
Поле мінне. Там спалені нерви
В німоті нищать власні гріхи.
А каміння ще доста.
2025.12.29
23:44
Війна – найогидніший засіб розширення територій, але нічого ефективнішого людство ще не вигадало.
Історію України (за Винниченком) не можна читати без брому. Всуціль сфальшовану історію росії краще не читати взагалі.
Путіфренія – тупикове відгалужен
2025.12.29
22:11
Коли світло здолає пітьму
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
І життя запалає зорею –
Ще когось поцілую, когось обійму,
Але ти вже не станеш моєю.
Коли Місяць на Землю впаде
І до неба злетять океани –
Все на світі тоді стане скрізь і ніде,
2025.12.29
14:56
Баба стогне третій день –
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
Мабуть, помирать зібралась.
Все болить та ще мігрень
Її люто доконала.
Дід у паніку упав,
Лікаря додому клика,
Щоб нарешті підказав
2025.12.29
13:44
Білий аркуш паперу -
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
2025.12.29
13:10
Чому з небес не впали оксамити?
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
2025.12.29
00:56
Питає вчителька: - Де був учора ти?
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
2025.12.29
00:12
дружня пародія)
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
2025.12.28
22:35
Небритої щоки торкнувся спокій,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
2025.12.28
22:17
Всіх читав та люблю я
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
2025.12.28
16:43
Місто пахло стерильністю та озоном. У 2045 році ніхто не будував хмарочосів — вони були надто агресивними. Будівлі зберігали свої величезні розміри, однак втратили шпилі та будь-які гострі кути. Архітектуру тепер створювали алгоритми «Комфорт-Плюс», що м’
2025.12.28
15:43
Сьогодня Ніч, Сьогодня Ніч
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
2025.12.28
14:22
– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
2025.12.28
13:20
Приїхала відпочити бабуся на море.
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
2025.12.28
13:09
Життя таке як воно є:
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
2025.12.28
12:27
Стукотять важкі нудні колеса
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про жасмин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про жасмин
Іду якось по вулиці села.
Уже зоря вечірняя зійшла
І сутінки на землю опустились.
А я іду, думками десь далеко.
Нарешті трохи спала денна спека,
Отож пройтися трохи захотілось.
Іду, минаю хати і сади
І бачу зразу – хто і як глядить:
У кого сад, а в кого назва лише.
Десь квітів повно, а десь бур’яну.
Уже, напевно, пів села минув,
Вслухаючись в п’янку вечірню тишу.
Уже хотів вертатися назад,
Але вловив незнаний аромат,
Який із саду одного долинув.
Я чув такий уперше у житті,
Отож мерщій дізнатися схотів,
Що ж то за квітка пахне отак дивно.
А тут дідусь на лавочці сидить
З ціпком. Присів, напевно, відпочить.
За день роботи, мабуть, натомився.
Я привітався, поряд нього сів:
- Скажіть, я тут спитатися хотів…-
Дідусь на мене пильно подивився:
- Спитати хочеш, що за аромат?-
Пів обернувся і кивнув на сад,-
Зацвів жасмин…Невже не чув такого?
- Зізнатись мушу: а таки не чув.
Запам’ятав би, коб’ зустрівся був.
Що за жасмин? Хоч глянути б на нього.
- Та що побачиш, коли уже ніч.
Приходь-но завтра трішечки раніш,
То і побачиш. Вдень немає сенсу.
Бо ж він на вечір тільки розцвіта,
Увагу білим цвітом приверта.
Приходь, коли вже маєш інтересу…
До речі, знаєш, звідки той жасмин?
Як на планеті появився він?
- Ну, звідки я про теє можу знати?!
Як вам відомо, розкажіть мені.
Люблю почуть історії чудні,
Хоча і сам я знаю їх багато.
- Було то, кажуть, в той далекий час,
З яким століття розділяють нас.
У Індії усе над Ганг рікою.
Жила там, кажуть, дівчина одна,
Жасмин якраз і звалася вона.
Була не проста – царською донькою.
Говорять, гарна дівчина була
І вийти за царевича могла,
Та бога Сонця чомусь покохала.
Стрічала його ранньої зорі
І о вечірній кожен день порі
Його у безнадії проводжала.
Бо він не глянув, навіть, в її бік,
Проїхався по небу та і зник.
Вона ж всю ніч, чекаючи, проплаче,
А потім знову на зорі стріча.
Надія й розпач у її очах,
А він не чує того і не бачить.
Не витримала, врешті, мук вона,
Рішила, що не буде жить одна,
Коли її кохання безотвітне.
І кинулася в розпачі в ріку,
Собі смерть заподіяла легку,
Батьків лишивши плакати й жаліти.
Як тіло її витягли з ріки,
За звичаєм, нещаснії батьки,
На вогнищі великому спалили.
Уранці бог звернув на землю лик,
А там, де він дівчи́ну бачить звик
Лиш пляма після вогнища чорніла.
І докори сумління він відчув,
Хоча, хіба у тому винен був,
Що дівчину не зміг він полюбити?
Зібрав він попіл з вогнища того,
На гарний кущ перетворив його
З яскравим ароматним білим цвітом.
І от уже багато сотень літ
Лиш уночі він розпускає цвіт,
Дівочу душу випуска на волю.
І та душа блука всю ніч одна,
Щоб бога не тривожила вона,
Аби їм не стрічатися ніколи.
Дідусь замовк і я сиджу мовчу.
Якуюсь тугу на душі відчув,
Вдихаючи незвичні аромати.
Отож, в житті усякого бува.
Чиясь душа у квітах ожива
Аби своє кохання дарувати.
- А знаєте… - враз голос з-за воріт,-
Чому в жасмина того білий цвіт?
Я повернувся і уздрів бабусю.
Вона, мабуть, давно вже підійшла,
Але стояла мовчки, слухала…
- Що ж ти людей отак лякаєш, Дусю?!-
Сказав дідусь – Це жіночка моя.
- Вітаю. – все, на що спромігся я.
Бабуся ж лиш кивнула головою.
- То знаєте, від чого білий цвіт?
Було то теж тому багато літ…-
Коли земля була ще не такою.
Тоді всі квіти білими були,
Троянди, айстри білим лиш цвіли,
Другого вони кольору не мали.
Художник якось в полі заблукав,
Мабуть, натхнення творчого шукав.
Враз, мов полуда із очей упала.
- А що, як квіти розфарбую я?
Чому вони однакові стоять?
От ві́зьму фарби і займуся завтра!
Почув слова художника жасмин,
Хотів на сонце схожий бути він.
Тож став іще із вечора чекати.
Та мріяв, як він стане золотим,
Схилятись буде сонечко над ним.
Отак всю ніч і простояв в чеканні.
Художник справді з фарбами прийшов
Та до троянди першої пішов,
Сказав жасмину: - Будеш ти останній!
Троянда – королева, ти ж пропхавсь,
Поперед неї бути намагавсь,
І я тобі такого не пробачу.
Чекай, як квіти розфарбую я
І фарба ще залишиться твоя,
Тоді…можливо…взагалі, побачим!
І цілий день він квіти фарбував,
Усіх, хто який колір обирав.
Один жасмин засмучено дивився,
Як зменшується фарба золота…
Аж ось і вечір врешті-решт настав.
Один жасмин лиш білим залишився.
Мазнув художник пензлем золотим:
- Ну, що, брат, скажеш? Чи готовий ти? -
Насмішливо на нього подивився:
- Бо ж фарби залишилося на дні.
Коли б ти низько уклонивсь мені
То вмить, повір мені, б «озолотився»!
Але жасмин був гордим і сказав:
- Я не якась податлива лоза.
Скоріш зламаюсь, але не зігнуся!
Художника цим дуже розізлив,
Він на кульбаби фарбу всю розлив,
Сказав: - Більш фарбувати не візьмуся.
Отак і будеш білим назавжди.
Хоча, я добрий, все-таки, зажди…
І фарбу з пензля він змахнув на квіти.
Так і зоставсь жасмину білий цвіт.
Ламких не можна гнути його віт,
Бо дуже легко віти ті зломити…
Задер вже місяць роги догори.
Подякував за розповідь старим,
Пішов, поки ще зовсім не стемніло.
Ішов, іноді озиравсь назад
І досі чув той дивний аромат,
Немов душа Жасмин услід летіла.
Уже зоря вечірняя зійшла
І сутінки на землю опустились.
А я іду, думками десь далеко.
Нарешті трохи спала денна спека,
Отож пройтися трохи захотілось.
Іду, минаю хати і сади
І бачу зразу – хто і як глядить:
У кого сад, а в кого назва лише.
Десь квітів повно, а десь бур’яну.
Уже, напевно, пів села минув,
Вслухаючись в п’янку вечірню тишу.
Уже хотів вертатися назад,
Але вловив незнаний аромат,
Який із саду одного долинув.
Я чув такий уперше у житті,
Отож мерщій дізнатися схотів,
Що ж то за квітка пахне отак дивно.
А тут дідусь на лавочці сидить
З ціпком. Присів, напевно, відпочить.
За день роботи, мабуть, натомився.
Я привітався, поряд нього сів:
- Скажіть, я тут спитатися хотів…-
Дідусь на мене пильно подивився:
- Спитати хочеш, що за аромат?-
Пів обернувся і кивнув на сад,-
Зацвів жасмин…Невже не чув такого?
- Зізнатись мушу: а таки не чув.
Запам’ятав би, коб’ зустрівся був.
Що за жасмин? Хоч глянути б на нього.
- Та що побачиш, коли уже ніч.
Приходь-но завтра трішечки раніш,
То і побачиш. Вдень немає сенсу.
Бо ж він на вечір тільки розцвіта,
Увагу білим цвітом приверта.
Приходь, коли вже маєш інтересу…
До речі, знаєш, звідки той жасмин?
Як на планеті появився він?
- Ну, звідки я про теє можу знати?!
Як вам відомо, розкажіть мені.
Люблю почуть історії чудні,
Хоча і сам я знаю їх багато.
- Було то, кажуть, в той далекий час,
З яким століття розділяють нас.
У Індії усе над Ганг рікою.
Жила там, кажуть, дівчина одна,
Жасмин якраз і звалася вона.
Була не проста – царською донькою.
Говорять, гарна дівчина була
І вийти за царевича могла,
Та бога Сонця чомусь покохала.
Стрічала його ранньої зорі
І о вечірній кожен день порі
Його у безнадії проводжала.
Бо він не глянув, навіть, в її бік,
Проїхався по небу та і зник.
Вона ж всю ніч, чекаючи, проплаче,
А потім знову на зорі стріча.
Надія й розпач у її очах,
А він не чує того і не бачить.
Не витримала, врешті, мук вона,
Рішила, що не буде жить одна,
Коли її кохання безотвітне.
І кинулася в розпачі в ріку,
Собі смерть заподіяла легку,
Батьків лишивши плакати й жаліти.
Як тіло її витягли з ріки,
За звичаєм, нещаснії батьки,
На вогнищі великому спалили.
Уранці бог звернув на землю лик,
А там, де він дівчи́ну бачить звик
Лиш пляма після вогнища чорніла.
І докори сумління він відчув,
Хоча, хіба у тому винен був,
Що дівчину не зміг він полюбити?
Зібрав він попіл з вогнища того,
На гарний кущ перетворив його
З яскравим ароматним білим цвітом.
І от уже багато сотень літ
Лиш уночі він розпускає цвіт,
Дівочу душу випуска на волю.
І та душа блука всю ніч одна,
Щоб бога не тривожила вона,
Аби їм не стрічатися ніколи.
Дідусь замовк і я сиджу мовчу.
Якуюсь тугу на душі відчув,
Вдихаючи незвичні аромати.
Отож, в житті усякого бува.
Чиясь душа у квітах ожива
Аби своє кохання дарувати.
- А знаєте… - враз голос з-за воріт,-
Чому в жасмина того білий цвіт?
Я повернувся і уздрів бабусю.
Вона, мабуть, давно вже підійшла,
Але стояла мовчки, слухала…
- Що ж ти людей отак лякаєш, Дусю?!-
Сказав дідусь – Це жіночка моя.
- Вітаю. – все, на що спромігся я.
Бабуся ж лиш кивнула головою.
- То знаєте, від чого білий цвіт?
Було то теж тому багато літ…-
Коли земля була ще не такою.
Тоді всі квіти білими були,
Троянди, айстри білим лиш цвіли,
Другого вони кольору не мали.
Художник якось в полі заблукав,
Мабуть, натхнення творчого шукав.
Враз, мов полуда із очей упала.
- А що, як квіти розфарбую я?
Чому вони однакові стоять?
От ві́зьму фарби і займуся завтра!
Почув слова художника жасмин,
Хотів на сонце схожий бути він.
Тож став іще із вечора чекати.
Та мріяв, як він стане золотим,
Схилятись буде сонечко над ним.
Отак всю ніч і простояв в чеканні.
Художник справді з фарбами прийшов
Та до троянди першої пішов,
Сказав жасмину: - Будеш ти останній!
Троянда – королева, ти ж пропхавсь,
Поперед неї бути намагавсь,
І я тобі такого не пробачу.
Чекай, як квіти розфарбую я
І фарба ще залишиться твоя,
Тоді…можливо…взагалі, побачим!
І цілий день він квіти фарбував,
Усіх, хто який колір обирав.
Один жасмин засмучено дивився,
Як зменшується фарба золота…
Аж ось і вечір врешті-решт настав.
Один жасмин лиш білим залишився.
Мазнув художник пензлем золотим:
- Ну, що, брат, скажеш? Чи готовий ти? -
Насмішливо на нього подивився:
- Бо ж фарби залишилося на дні.
Коли б ти низько уклонивсь мені
То вмить, повір мені, б «озолотився»!
Але жасмин був гордим і сказав:
- Я не якась податлива лоза.
Скоріш зламаюсь, але не зігнуся!
Художника цим дуже розізлив,
Він на кульбаби фарбу всю розлив,
Сказав: - Більш фарбувати не візьмуся.
Отак і будеш білим назавжди.
Хоча, я добрий, все-таки, зажди…
І фарбу з пензля він змахнув на квіти.
Так і зоставсь жасмину білий цвіт.
Ламких не можна гнути його віт,
Бо дуже легко віти ті зломити…
Задер вже місяць роги догори.
Подякував за розповідь старим,
Пішов, поки ще зовсім не стемніло.
Ішов, іноді озиравсь назад
І досі чув той дивний аромат,
Немов душа Жасмин услід летіла.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
