Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.09
21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
2026.04.09
19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
2026.04.09
19:36
Ще кілька слів на розвиток теми, що викликала таке жваве обговорення.
Протягом останніх трьох років я не можу отримати чітку відповідь на цілком конкретне запитання: чому тексти пана Сушка щодня займають 5-8 місць у «Вибраному», позбавляючи цього права
2026.04.09
18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
2026.04.09
17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
2026.04.09
17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
2026.04.09
14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
2026.04.09
13:36
Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.
Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.
Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.
Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.
Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.
2026.04.09
12:50
В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.
9.04.2026
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.
9.04.2026
2026.04.09
12:01
Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.
Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.
Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
2026.04.09
11:48
Попивав сивуху зо червоним перцем
(Ох, мені погано - принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбелета тамаді у серце.
(Ох, мені погано - принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбелета тамаді у серце.
2026.04.09
09:01
фак оф алле
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі
2026.04.09
06:00
Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за
2026.04.09
03:50
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!
Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
2026.04.08
20:03
Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.
Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
2026.04.08
19:30
покинуті тексти
що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що їх
фоліанти
та я
записую далі
слово за словом
на кухні чи
сидячи на унітазі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
2026.03.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про лаванду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про лаванду
Прийшла донька до матері в сльозах:
- Не знаю, мамо, що мені робити.
Мені коханий тільки-но сказав,
Що він мене не може полюбити,
Бо в нього, бачте, вже кохана є.
А як мені з моїм коханням бути?
Я ладна серце розірвать своє!..
Але не можу я його забути.
А мамі як доньці́ допомогти?
І дуже хоче, але як – не знає.
Якийсь рецепт у пам’яті знайти,
Якого там, можливо, і немає.
Та чує раптом легкий аромат.
Лаванда пахне!...Справді, упізнала!
Згадала, як багато літ назад
Їй мама ще малій розповідала…
Та й каже: - Сядем, донечко, давай,
Одну легенду я від мами чула.
Ти слухай добре й не перебивай,
Бо я боюсь, щоб чогось не забула.
Було давно то у горах в Криму.
Якось вночі зійшла із гір лавина,
Дісталося тоді селу всьому,
Але ніхто, на щастя, не загинув.
Лиш вранці хлопця у снігу знайшли,
Живого ледве… Але все ж живого.
В найближчу його хату принесли,
Жінки хутчій взялися біля нього.
Відтерли, бо ж вже майже захолов,
Та рани його змазали глибокі.
Заграла в ньому молодеча кров,
Порожевіли скоро його щоки.
Чорноволоса Ванда, що жила
У тому домі, більше всіх старалась.
Всю зиму біля нього провела
І непомітно якось закохалась.
Коли вже він до пам’яті прийшов,
То розповів, що Лалом його звати.
Що він за самоцвітами пішов,
Щоб їх високо в горах назбирати.
Та злий шайтан у горах підстеріг
Й на нього раптом напустив лавину.
І він усе, що, гинучи, зберіг –
Лиш шпильку срібну гарну та єдину.
Вже навесні піднявся з ложа він,
Сказав: додому вирушати має.
Хоч серед цих було і гарно стін,
Та там дівчина, яку він кохає.
А Ванді срібну шпильку простягнув:
- Тримай за те, що мене рятувала!
Якби не ти, то я б загинув був.
Я розумію, що цього замало.
Але, повір, кохання мене зве.
Колись тобі по-справжньому віддячу.
А їй від того, наче серце рве,
Вона в душі сльозами гірко плаче.
Вночі, коли уже він міцно спав,
Вона до відьми подалась на раду.
А та сказала: - Ти його зостав!
Адже сама тоді не будеш рада.
Не можна лізти в почуття людські,
Бо можна зла багато наробити.
Нехай лишаться спогади гіркі…
Але, як хочеш його залишити
Іще на кілька лише днів всього,
То можу в цьому у пригоді стати.
- Я згодна! Іще спробую його
Якось у себе врешті закохати!
І відьма Ванді скляночку несе:
- Ось цим щоранку капай на волосся.
Лиш три краплини! Лише три – і все!
Щоб потім пожаліть не довелося.
Як Лал прокинувсь, аромат відчув,
Щось у душі боротись його стало,
Але такий закоханий він був -
Й чарівна рідина не подолала.
Вона йому і так, і так: - Не йди!
Залишся, будем разом ми щасливі.
А він: - В нещасті я попав сюди.
Я знаю – ти розумна і красива,
Та я кохану дівчину люблю,
Її із серця викинуть не в силах!
Для тебе, Вандо, я усе зроблю,
Але не те, що ти мене просила.
Тоді вона у розпачі взяла,
До краплі склянку вилила на себе.
Його мов якась сила потягла:
- Я все зроблю, кохана, задля тебе!
Він упритул вже майже підійшов,
Вона його готова обійняти,
Та він себе якось переборов,
Крутнувсь на місці та й пішов із хати.
В селі з тих пір не бачили його…
А Ванда все життя прогорювала.
Коли ж століття стрінула свого,
То вийшла з хати і кудись пропала.
А скоро пастухи її знайшли,
Лежала у ущелині глибокій.
Спустились найсміливіші були,
Спинилися від неї за два кроки.
Волосся сиве вітер колихав
І срібна шпилька поміж ним блищала.
Чіпати тіло з них ніхто не став,
Бо де волосся до землі торкало,
Якісь незнані квіти проросли
Із ніжним і приємним ароматом,
Блакитно-фіолетові були..
А люди, щоб про те не забувати
В честь Лала й Ванди і назвали їх
Лавандою. Цвіте вона і досі.
Нагадує постійно нам про тих,
Кому кохання стріти довелося,
Але воно отвіту не знайшло.
І невідомо, що його й робити?
Тим цвітом, наче, сказано було:
Із цим навчитись треба далі жити.
Іще багато буде на шляху
Того, що за кохання будеш мати.
На долю не прогнівайся лиху,
Адже того ніхто не може знати,
Чи то кохання, чи захоплення,
Яке мине та змиється сльозами.
А, може, стрінеш ти одного дня
Того, хто закохається так само.
Не треба серце рвати до часу,
В коханого кохання вимагати.
Колись, повір, тобі ще піднесуть
Букет лаванди, щоб коханим стати.
- Не знаю, мамо, що мені робити.
Мені коханий тільки-но сказав,
Що він мене не може полюбити,
Бо в нього, бачте, вже кохана є.
А як мені з моїм коханням бути?
Я ладна серце розірвать своє!..
Але не можу я його забути.
А мамі як доньці́ допомогти?
І дуже хоче, але як – не знає.
Якийсь рецепт у пам’яті знайти,
Якого там, можливо, і немає.
Та чує раптом легкий аромат.
Лаванда пахне!...Справді, упізнала!
Згадала, як багато літ назад
Їй мама ще малій розповідала…
Та й каже: - Сядем, донечко, давай,
Одну легенду я від мами чула.
Ти слухай добре й не перебивай,
Бо я боюсь, щоб чогось не забула.
Було давно то у горах в Криму.
Якось вночі зійшла із гір лавина,
Дісталося тоді селу всьому,
Але ніхто, на щастя, не загинув.
Лиш вранці хлопця у снігу знайшли,
Живого ледве… Але все ж живого.
В найближчу його хату принесли,
Жінки хутчій взялися біля нього.
Відтерли, бо ж вже майже захолов,
Та рани його змазали глибокі.
Заграла в ньому молодеча кров,
Порожевіли скоро його щоки.
Чорноволоса Ванда, що жила
У тому домі, більше всіх старалась.
Всю зиму біля нього провела
І непомітно якось закохалась.
Коли вже він до пам’яті прийшов,
То розповів, що Лалом його звати.
Що він за самоцвітами пішов,
Щоб їх високо в горах назбирати.
Та злий шайтан у горах підстеріг
Й на нього раптом напустив лавину.
І він усе, що, гинучи, зберіг –
Лиш шпильку срібну гарну та єдину.
Вже навесні піднявся з ложа він,
Сказав: додому вирушати має.
Хоч серед цих було і гарно стін,
Та там дівчина, яку він кохає.
А Ванді срібну шпильку простягнув:
- Тримай за те, що мене рятувала!
Якби не ти, то я б загинув був.
Я розумію, що цього замало.
Але, повір, кохання мене зве.
Колись тобі по-справжньому віддячу.
А їй від того, наче серце рве,
Вона в душі сльозами гірко плаче.
Вночі, коли уже він міцно спав,
Вона до відьми подалась на раду.
А та сказала: - Ти його зостав!
Адже сама тоді не будеш рада.
Не можна лізти в почуття людські,
Бо можна зла багато наробити.
Нехай лишаться спогади гіркі…
Але, як хочеш його залишити
Іще на кілька лише днів всього,
То можу в цьому у пригоді стати.
- Я згодна! Іще спробую його
Якось у себе врешті закохати!
І відьма Ванді скляночку несе:
- Ось цим щоранку капай на волосся.
Лиш три краплини! Лише три – і все!
Щоб потім пожаліть не довелося.
Як Лал прокинувсь, аромат відчув,
Щось у душі боротись його стало,
Але такий закоханий він був -
Й чарівна рідина не подолала.
Вона йому і так, і так: - Не йди!
Залишся, будем разом ми щасливі.
А він: - В нещасті я попав сюди.
Я знаю – ти розумна і красива,
Та я кохану дівчину люблю,
Її із серця викинуть не в силах!
Для тебе, Вандо, я усе зроблю,
Але не те, що ти мене просила.
Тоді вона у розпачі взяла,
До краплі склянку вилила на себе.
Його мов якась сила потягла:
- Я все зроблю, кохана, задля тебе!
Він упритул вже майже підійшов,
Вона його готова обійняти,
Та він себе якось переборов,
Крутнувсь на місці та й пішов із хати.
В селі з тих пір не бачили його…
А Ванда все життя прогорювала.
Коли ж століття стрінула свого,
То вийшла з хати і кудись пропала.
А скоро пастухи її знайшли,
Лежала у ущелині глибокій.
Спустились найсміливіші були,
Спинилися від неї за два кроки.
Волосся сиве вітер колихав
І срібна шпилька поміж ним блищала.
Чіпати тіло з них ніхто не став,
Бо де волосся до землі торкало,
Якісь незнані квіти проросли
Із ніжним і приємним ароматом,
Блакитно-фіолетові були..
А люди, щоб про те не забувати
В честь Лала й Ванди і назвали їх
Лавандою. Цвіте вона і досі.
Нагадує постійно нам про тих,
Кому кохання стріти довелося,
Але воно отвіту не знайшло.
І невідомо, що його й робити?
Тим цвітом, наче, сказано було:
Із цим навчитись треба далі жити.
Іще багато буде на шляху
Того, що за кохання будеш мати.
На долю не прогнівайся лиху,
Адже того ніхто не може знати,
Чи то кохання, чи захоплення,
Яке мине та змиється сльозами.
А, може, стрінеш ти одного дня
Того, хто закохається так само.
Не треба серце рвати до часу,
В коханого кохання вимагати.
Колись, повір, тобі ще піднесуть
Букет лаванди, щоб коханим стати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
